Про війну очі розповідають більше, ніж вибухи, зброя та кров. У Чернівцях відкрилася фотовиставка «Очі війни» відомого військового фотокореспондента з Дніпра Сергія Дівєєва

В Чернівецькій обласній універсальній бібліотеці імені Михайла Івасюка за підтримки благодійного фонду “Суспільні ресурси та ініціативи” відкрилась фотовиставка “Очі війни” відомого дніпровського фотохудожника і військового фотокореспондента Сергія Дівєєва.

Двадцять з декількох тисяч кадрів

Як розповів віце-президент фонду Сергій Гакман, до цього виставка експонувалася в Авдіївці. Під час однієї з жорстких атак перед захопленням міста російськими окупантами, майже дивом фотоекспозицію встигли звернути і вивезти на підконтрольну частину України: “Коли витягав її з капсули, дуже побоювався пошкодити світлини, деякі з них трошки постраждали, коли їх рятували”.

В Чернівцях можна побачити 20 фотографій з 30-ти, що входили в експозицію. А ті були вибрані із тисяч кадрів війни, яку Сергій Дівєєв знімав, починаючи з 2015 року. Він фотографував в зоні проведення бойових дій на Донбасі, фіксував події на Дніпропетровщині, знімав на базі добробату, у шпиталі, на цвинтарі. На його світлинах – очі військових, капеланів, волонтерів, медиків, дітей і батьків, які втратили своїх рідних.

“Переконаний, очі людини, як дзеркало її душі, можуть найкраще розповісти про пережите. Ще в Біблії сказано, що очі є «світильником тіла». На моїх фото - очі людей, які зіткнулися з війною. Хтось воював, хтось був поранений, хтось був у полоні. Очі говорять більше, ніж вибухи, зброя та кров», - каже Сергій Дівєєв.

“Окупанти вбили моїх батьків та брата, бо вони їм заважали”

На жаль, через роботу автор не зміг приїхати в Чернівці на відкриття виставки, але кореспондентка БукІнфо поспілкувалася з ним по телефону. Сергій розповів, що народився та виріс на Луганщині, ще школярем потрапив до юнкорівського фотоклубу при Палаці піонерів. Після школи навчався на факультеті журналістики у Львівському вищому військово-політичному училищі.

“Скільки себе пам’ятаю, завжди знімав. Фотік завжди був зі мною, як частина мене, мої очі, мозок, руки. Першу світлину зробив у шестирічному віці. І ось вже 37 років, як я в цьому процесі. Й залишати його не збираюсь. Зараз я не в війську, але завжди знаходжу можливість бувати у військових. Завжди казав і кажу, що війна з Росією почалась в 2014 році. В 2015-му окупанти вбили моїх батьків та брата, бо вони їм заважали.

В кожного митця ідеї завжди в працюють в голові. Так було і з «ОЧИМА». В 2015 році до Дніпра привезли наших хлопців з полону. Коли я побачив їхні очі, то перша думка була, що ось є проект і треба його розвивати. В кольорі знімки не зайшли, тоді я звернувся до старої класики - чорно-білої фотографії. З роками виставка доповнюється, змінюється. Тут є очі військових, цивільних, дітей, батьків, очі людей, котрі зіштовхнулись з війною. Тому і назва «Очі війни”.

Роботи, що ви бачите на виставці, знаходились на початок повномасштабного вторгнення в Авдіївці. Про них забули, бо не до того було, але перед самою окупацією міста мої знайомі волонтери вивезли їх. Тому вони в такому стані, трохи пом’яті, надірвані.

Мені б хотілося, щоб ці фото побачив кожен українець і по-іншому подивитися на тих, хто зіштовхнувся з війною. Ані на хвилину не можна забувати, що війна продовжується, що гинуть люди. Заради майбутнього країни, ми повинні перемогти ворога, а зробити це можемо тільки разом”.

“Завдання – щоб людина замислилась”

Майбутня експозиція починалась зі світлини очей українського військового, щойно звільненого з полону бойовиків. «Це 2015 рік. Хлопця звільнили з полону й привезли до Дніпра. В буквально перші години після того я побачив його очі й зняв. І коли зробив цю світлину чорно-білою, зрозумів, що почалась серія».

На світлинах Дівєєва є очі досить відомих особистостей, таких, як перший очільник «Правого сектора» Дмитро Ярош чи військовий капелан із Дніпра отець Дмитро Поворотний, але автор свідомо уникає будь-яких підписів: говорити мають тільки очі. «Якщо б я підписав ці світлини, люди б приходили, читали й шли далі. А тут завдання: щоб людина замислилась».

Завжди привертає до себе увагу фото з очима отця Дмитра Поворотного. Багато хто знає про його вчинок у січні 2015 року, коли він, військовий капелан, поїхав до зайнятого бойовиками селища в Донецькій області, щоб забрати тіла чотирьох загиблих українських воїнів. Під пильним наглядом ворогів панотець особисто підіймав з землі замерзлі тіла, а ще скручував українські прапори та клав до машини, щоб на залишати на поталу ворогу.

На жаль, деякі наші громадяни у своєму повсякденному житті забувають й про смертельну загрозу, й про подвиги. Тож, як вважає Сергій Дівєєв, деяким “людям з тилових міст треба нагадувати, що війна не десь далеко, а просто тут, поруч з кожним із нас”.

Щоб світ знав

З початку російської агресії фотохудожник та фоторепортер Сергій Дівєєв був ініціатором, організатором та учасником численних експозицій.

В липні 2021 року у Першому музеї АТО у Дніпрі відбулась фотовиставка «Ми Вас шукаємо. Ми Вас чекаємо. Не забуваємо», де були представили світлини сімей українських бійців, які вважалися зниклими без вісти або перебувають у полоні бойовиків на тимчасово окупованих територіях Донбасу.

У лютому 2023 року, напередодні річниці початку широкомасштабної агресії РФ проти України, відбулась фотовиставка у штаб-квартирі ОБСЄ у Відні. Там Сергій Дівєєв представив кілька світлин, зроблених на місці терористичного акту, який вчинила Росія в Дніпрі 14 січня 2023-го. «У моєму фокусі завжди люди, їхні емоції, біль та страждання. Світ має знати, якою ціною Україна виборює свою свободу».

У квітні цього ж року в холі Дніпропетровського академічного театру опери та балету відкрилась авторська фотовиставка Дівєєва «Миті війни», на яку було відібрані світлині, зроблені за 9 років війни. “Зображенням не потрібні м’ясо й кров, аби збурювати на емоції, мати потужні сенси. На цих фото - похорони, зруйновані будинки, поранені, операційні, батьки, що втратили своїх синів та доньок, діти-сироти — весь цей біль, розпач і сльози. Все те, що здебільшого залишається за кадром, але з чим ми стикаємося ледь не щодня, чим сповнений тил”.

Але, мабуть найрезонанснішим світлиною Сергія Дівєєва й досі залишається та, що він показав на своїй сторінці у Facebook у 2004 році: процес розрізання “на метал” ракети Х22. У тексті відзначено, що подія відбувалась у місті Озерному в рамках програми “Оптимізація армії України”. Такі ракети раніше були на озброєнні України, але ми самі віддали їх росіянам. Зараз деякі з них ймовірно прилітають до нас.

“Через цей портал йде боротьба за світ”

“80% інформації людина сприймає через зір. - Звернулась до відвідувачів виставки у Чернівцях директорка 5-го ліцею Галина Абрам’юк. - Очі це є той портал, через який йде боротьбі за цей світ. Через них ми бачимо Україну у вогні, Україну, яка переможе. У 10% відсотків учнів нашого ліцею батьки перебувають на фронті. Є без вісті зниклі, є ті хто виборює нашу свободу з 2014-го. Між тим, ми не маємо ні на хвильку стати безвольними, бо не буди сили допомагати військовим. Треба пам'ятати, Україна — це не є будинки чи дороги, це люди, які ідентифікують себе українцями. Покоління, яке народилося в незалежній Україні, довго не замислилося, а встало і пішло нас захищати”.

«Очі війни — це також очі всіх присутніх, бо всі ми живемо під час війни. На жаль, таких портретів ще можна зробити мільйон, бо війна, як і біль не закінчилася”, - каже Наталія Нечаєва-Юрійчук, доцентка кафедри політології та державного управління факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ ім. Юрія Федьковича.

Вона вважає, цю виставку треба показувати всьому світові, аби люди бачили очі тих, хто був у полоні, під окупацією, захищав зі зброєю в руках.

До речі, планується, що після демонстрації в населених пунктах Буковини “Очі війни” побачать також в одній з бібліотек румунського міста Сучави, бо наші дружні сусіди повинні знати, що відбувається в Україні.

Світлана КУЗМІНСЬКА, журналістка, ВПО, Маріуполь
Спеціально для БукІнфо (с)
Світлини авторки