Звільнити Крим реально, але вразливим два тижні краще не стежити за подіями на Донбасі — ізраїльський військовий експерт

ЕКСКЛЮЗИВ НВ

Офіцер Армії оборони Ізраїлю, військовий аналітик Ігаль Левін в інтерв'ю Радіо НВ розповів, як Україна обороняє Луганську область, навіщо Росія продовжує бити по Харкову та яким чином вдасться звільнити Крим.

— Голова Луганської ОВА Сергій Гайдай заявив, що російські окупанти кинули всі сили на Луганщину. І він говорить про те, що щодо Сєвєродонецька росіяни обрали тактику випаленої землі: все обстрілюється градами, мінометами, просто виїжджають танки і розбивають будинки. Нині Україна контролює близько 10% Луганської області. Як можна проаналізувати цю ситуацію?

— Потрібно не забувати, що ці 10% — це не села чи степи, а Сєвєродонецьк, Лисичанськ — це великі міста, що дуже важливо. Питання не у кількості територій, а в інфраструктурі — у тому, що на цій території знаходиться.

Якщо ми говоримо про напрямок, то тут вразливим людям у найближчі два тижні краще не дивитися новини та не перевіряти їх, якщо вони не хочуть засмучуватися чи надто багато переживати. У ці два тижні буде максимально гаряча фаза, бо Росія кинула максимально все, що вони мають. Вони перейшли з ізюмського напрямку, на якому робили упор, на напрямок Попасної.

Вони намагаються оточити сили України у Сєвєродонецьку та Лисичанську. Для цього треба було форсувати річку Сіверський Донець. Білогорівка вже сумно відома для них, не сумно — для нас. У них це не вийшло. Потім вони намагалися трохи західніше форсувати: кілька спроб було, Україна постійно їх розбивала.

Після таких невдач вони намагаються вже від своєї Попасної рухатися. Так, там у них є певна перевага, оскільки Попасна відносно на висоті [знаходиться] і вони можуть домінувати над порожніми просторами, тому у них виходить трохи просуватися. Але ми знову ж таки бачимо, що це [відбувається] буквально черепашачими кроками протягом тижнів.

Туди перекинули максимально все — від морської піхоти, регулярних частин до всяких ПВК Вагнера та інших найманців. Але треба не забувати, що це не гра в одні ворота, Україна теж перекидає [війська] і контратакує.

Цей тиждень-два відбуватиметься битва, битва в районі Попасної — це одна з найгарячіших точок. Звичайно ж, і ізюмський напрямок не став спокійним, бої точаться, як і на Півдні — на гуляйпільському напрямку. Але Попасна, цей напрямок — спроба зробити маленький котел. Вони хотіли зробити великий котел, тобто оточити все угруповання, але у них це й близько не вийде. Вони намагаються ось хоч якось відігратися, хоч щось подати у своєму інфопросторі.

Потрібно розуміти, що котел для РФ — це інформаційне вкидання, тобто вони котлами озвучують свої перемоги. Наприклад, вони зараз [кажуть], що нібито у Маріуполі був котел. Але там не було котла: блокада міста, оборона маріупольців — так, це все окремі військові терміни, але це не котел.

Я впевнений, що в Попасній Росію буде зупинено і розгромлено. Навіть якщо вони зможуть ще трохи просунутися, це не обвалює можливості української оборони на цій ділянці, бо резерви, нове озброєння підтягуються. У будь-якій війні, яка не статична, а мобільна, можуть бути тактичні невдачі, це все операційний рівень. Але якщо ми говоримо про стратегічний рівень, то у Росії й близько немає успіхів і вони до них не наближаються.

Більше того, Лисичанськ знаходиться на висоті, його ділить річка — це гарне місце для оборони. Мені важко уявити, як це можна взяти наскоком. Тобто [місто] потрібно заблокувати, оточити, довго тримати — вони не мають для цього всього часу та резервів.

Уявляємо найгірший варіант: якось Лисичанськ виходить блокувати. Ми бачимо на прикладі Маріуполя, що це неможливо робити довго, якщо у вас немає резервів, а резервів у них немає. Вони справді під Попасну кинули все, що мають.

Зараз розганяють інформацію про те, що вони зі складів знімають якусь техніку вже давню радянську — [танки] Т-62 тощо. Наскільки мені відомо від моїх інсайдерів, які з місця розповідали про стан цієї техніки, вона вбита абсолютно в хлам — як бойові одиниці [танки] абсолютно нічого собою не являють.

— Зараз, зважаючи на все, російська армія зрозуміла, наскільки небезпечним для них є контрнаступ українських військових у Харківській області. Але після кількох днів тиші почали знову обстрілювати Харків. Що нам там чекати?

— Вони намагаються знов атакувати, намагаються зупинити контрнаступ України. На їхню думку, це максимально логічно, бо це загроза для них — у місті Вовчанську логістичні лінії постачання для того ж ізюмського угруповання.

Потрібно розуміти: якщо вони перекидають якісь сили і намагаються якось впливати та атакувати на харківському [напрямку] у відповідь, то це послаблює їхні зусилля на Донбасі чи ізюмському напрямку, наприклад. На війні важлива ініціатива. Ініціатива — це завжди половина перемоги. І ініціатива завжди у того, хто атакує — це дуже важливий момент, бо він обирає час та місце. А у оборонця немає ініціативи.

Чому будь-які військові маневри та будь-яка сучасна оборонна доктрина передбачає контратаку? Якщо ви подивитеся, наприклад, на вигляд бою в ізраїльській військовій доктрині, то там оборона завжди передбачає контратаку. Ця контратака зроблена для того, щоб перехопити ініціативу, щоб ви диктували ворогові свої умови.

Коли Україна контратакує під Харковом, навіть якщо це не такі успіхи, як хотілося, це вже добре, бо ми нав’язуємо свої правила гри. Ми змушуємо ЗС РФ перекидати туди резерви, ті небагато сил, які в них є, ми змушуємо їх реагувати на цю ділянку.

— Ми вже трохи забули про Білорусь, а з’явилася новина про те, що там уперше за два місяці було зафіксовано рух до кордону з Україною російських комплексів Іскандер. Як це можна оцінювати?

— Росія максимально використовує білоруський напрямок для того, щоб Україна таки якісь сили тримала і там теж. Загроза наступу на українські міста на Півночі змушує тримати там сили. Нехай це буде тероборона, Нацгвардія, але в такій повномасштабній війні ви рахуєте кожен батальйон, навіть кожну роту.

Ми ж знаємо, що у нас [дальність польоту] ракети приблизно 500 кілометрів. Перекидають Іскандери для того, щоб завдавати ударів.

До речі, ми бачимо, що вони все менше використовують Іскандери — закінчуються, мабуть, чи залишаються стратегічні запаси, які вони не хочуть використовувати.

Тому будь-які рухи, маневри, Іскандери, рухи армії Білорусі, якихось інших частин — це все зроблено для того, щоб Україна була у напрузі. Це також стосується і Придністров'я, і одеського напрямку Бессарабії.

— Ви говорили про те, що в успіхах української армії відіграє велику роль вік командування ЗСУ. Чи могли б ви пояснити, яку саме?

— Це моє спостереження, а не якесь дослідження.

Радянська воєнна доктрина [передбачала] психологію «чому ти в танку не згорів», «закидаємо м’ясом», «будь мужиком — йди вмирати» і т. д. Ті, хто старший, це все увібрали.

Якщо ми візьмемо, скажімо, начальника ГУР МО (розвідки України) [Кирила Буданова] — він же дуже молодий хлопець, можна сказати, але вже генерал. Якщо подивитися на його вік, він взагалі не знає, що таке ця радянська школа, доктрина, він зростав у 1990-ті роки. Тоді як розвідники Росії — це радянські люди у сенсі цього терміну. [Голові Служби зовнішньої розвідки РФ Сергію] Наришкіну скільки? Під 70 [років].

Тут питання не в ейджизмі, звичайно ж: часто старша людина може бути мудрішою. Але є одне маленьке але: радянський досвід не потрібен для цієї війни. Радянський Союз готувався до іншої війни — до ядерної війни з усім західним світом. А у нас війна абсолютно не така: вся радянська доктрина абсолютно не є релевантною тому, що тут відбувається.

З Україною головну роль відіграє радянська спадщина: чим молодші військові, тим менше у них у голові цієї радянської спадщини, бо у них більше актуальної, сучасної та модернової.

— Ми бачимо, що Росія все частіше починає говорити про переговори, просуває цю ідею на Заході. Була заява від представника Росії Володимира Мединського про те, що Росія готова до переговорів, а Київ відкидає будь-яку можливість того, щоб ці переговори вести. Є відчуття, що вони просто хочуть взяти паузу, щоб перегрупуватися. І Україна, зі свого боку, максимально хоче цієї паузи не допустити. Кому вигідна ця пауза більше — нам чи їм?

— Звичайно, переговори — це пауза, можливість перегрупуватись, поза сумнівом. Росія чудово розуміє, що вони програють цю війну. Це треба бути зовсім заангажованим, проросійським, щоби цього не розуміти.

— А ви впевнені, що це розуміють? Є сумніви…

— Можна багато чого про них говорити, що вони повелися некомпетентно у воєнному плані, незграбно, але конкретні технократи (ми говоримо про Мединського та інших) чудово розуміють.

Переговори — це можливість якось завершити цю війну, виторгувати собі якісь успіхи, подати ці успіхи для російської публіки, як перемоги; що всі ці вбиті — не дарма. Україна чудово розуміє, що цього робити не можна. Пауза не потрібна, тому що Україна має тил в особі всієї Європи та в особі США.

Потрібно діяти поки цей тил працює, забезпечує, підтримує, не тільки зброєю, а й у плані економіки, продуктів та пального; поки є ще натхнення українського суспільства. Є таке поняття — втома від війни. Вона завжди настає в будь-якому суспільстві — у найпатріотичнішому та найнатхненнішому.

Поки вдається контратакувати, поки вдається вбивати, треба діяти, а сідати за стіл переговорів тільки тоді, коли Україна матиме більше козирів, ніж Росія, які будуть зароблені на полі бою.

— А Крим звільнити складно?

— Війна завжди складно, будь-які бойові дії — це складно.

Я скажу інше: визволити Крим можна, це реально. Не можна казати, що Крим втрачено назавжди. Я і про воєнний, і про дипломатичний [шляхи] — і там, і там можливо. Українські ешелони влади — не ідіоти. Чому Крим усі вісім років не виключали і не виключають зараз, наприклад, із майбутнього концепту України? Тому що це реальність, це можливо.

Чи воєнним шляхом можна звільнити Крим? Так, можна, звичайно. Чи це складно? Звичайно, складно, як і будь-які воєнні дії, навіть успішні.

Олексій ТАРАСОВ, НВ