ЗСУ прориваються на півдні, але західні партнери вимагають пришвидшитися і натякають на мирні перемовини. Чого очікувати від зимової фази війни

ЗСУ все ще мають час, аби досягти успіху на південному напрямку цього року. В останні дні українські військові досягли відчутного просування, коли змогли відбити у росіян Роботине та прорватися крізь лінію потужних укріплень росіян, яку вони готували понад пів року. Проте Захід тисне на Україну все сильніше, розуміючи, що зима стає все ближчою

Генерал Валерій Залужний в одному з недавніх спілкувань із американськими посадовцями дорікнув їм, що вони не розуміють природи російсько-українського конфлікту, вимагаючи швидких результатів, пише у своєму матеріалі аналітик Forbes Ukraine Володимир Даценко.

«Це не боротьба з повстанцями. Це Курськ», – сказав Залужний, очевидно натякаючи на те, що багатий досвід США у проведенні військових операцій на Близькому Сході не можна порівняти з тим, що відбувається на українському фронті.

Курська битва була вирішальною на східному фронті Другої світової війни й однією з найбільших битв на виснаження. Перед її початком все ще не було очевидно, що гітлерівська Німеччина зазнає поразки та надалі лінія фронту рухатиметься тільки на захід.

За час боїв на курському виступі Німеччина втратила близько 3000 танків. Радянський союз вдвічі більше. Але саме німецька сторона першою вичерпала свої ресурси, в тому числі через проблеми на західному фронті. Це призвело до обвалу німецької оборони.

Проте боротьба на виснаження вкрай не популярна на Заході.

Американські ЗМІ та посадовці все частіше називають український контрнаступ повільним і ставлять під сумнів можливість здобути значний успіх цього року. Це надає додаткового поштовху для критиків військової підтримки України в США. І навіть прихильники підтримки України починають відмовлятися від своїх поглядів.

Нещодавно Енді Харріс, співголова «Української групи Конгресу» – об’єднання, яке має просувати інтереси України в Конгресі, несподівано заявив, що США має припинити постачати зброю Україні.

«Я думаю, що настав час реалістично закликати до мирних переговорів», – зазначив конгресмен.

Те що прихильники «мирних перемовин» починають з’являтися не тільки в таборі радикальних республіканців, а й в таборі колись палких прихильників української лінії, говорить про те, що тиск, з яким стикаються українське командування і політичне керівництво, стає все сильнішим.

Південний напрямок

Останні тижні ситуація на Оріхівському напрямку (Запорізька область, зараз також називають Токмакським, або напрямок Роботиного) суттєво пожвавилася. Щоденні оновлення мапи Deep.State показують постійне просування ЗСУ. За тиждень українські війська просунулися на 3-4 км після того, як їм вдалося прорвати основну лінію оборони армії РФ.

Найважчі бої були біля села Роботине. Українським солдатам доводиться пробиватися крізь суцільні мінні поля, поступово розміновуючи територію. Через відкриту місцевість будь-яке скупчення солдат або техніки відразу помічається ворогом, це ускладнює просування.

«Росіяни встановлюють вогневі точки (гранатомети АГС, великокаліберні кулемети), підходи до них мінують. Самі ходять визначеними стежками. Наші позиції на відбитій території оточені мінами, розтяжками», – розповідає український письменник і військовий аеророзвідки Олександр Солонько, який зараз воює на цьому напрямку.

^{Зображення Black Bird Group}

Попри ці труднощі американський Інститут вивчення війни (ISW) фіксує істотний прогрес у просуванні, який загрожує російській обороні в цій місцевості. Голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі також підтвердив, що ЗСУ вдалося прорвати першу лінію оборони РФ на цьому напрямку.

Щоправда, це далеко не означає, що українські війська прорвалися на відкриту місцевість і тепер їхнє просування не зустріне опір.

Forbes іще в травні аналізував оборону росіян на цьому напрямку як одному з найбільш вірогідних напрямків атаки.

^{Лінія оборони армії РФ на півдні в напрямку Токмака. Фото зображення Black Bird Group}

За два місяці важких боїв ЗСУ вдалося прорватися до буферної зони, яку армія РФ використовувала для розміщення техніки й організації постачання першої лінії оборони. Це потенційно дає більше свободи, але на шляху до Токмака знаходиться іще друга лінія оборони в районі Солодкої Балки, резервні позиції за нею та укріплення самого міста Токмак.

Зона атаки українських сил є досить обмеженою – близько 10 км завширшки. Аби мати змогу просуватися вглиб територій, контрольованих ворогом, ЗСУ необхідно розширити цей плацдарм. В іншому випадку атакувальні сили будуть у зоні повного панування російської авіації.

Певний оптимізм надає той факт, що в російських Telegram-каналах дедалі частіше лунають занепокоєння щодо достатності сил Росії обороняти цей напрямок. На цій ділянці фронту воюють підрозділи 58-ї загальновійськової армії РФ, підрозділи «Шторм-Z» та «добровольчі» батальйони «БАРС» і «Ахмат». За даними ISW для посилення оборони російське командування перекидає з напрямку Кремінної (Луганська область) 76-у гвардійську десантно-штурмову дивізію.

Українське командування ж посилило наступ 82-ю та 117-ю новоствореними бригадами ЗСУ.

Загалом на південному напрямку воює близько восьми бригад ЗСУ. І поки що виглядає так, що це найбільша концентрація сил з обох боків на південному фронті.

За 70 км від Роботине на схід після звільнення Старомайорського й Урожайного просування ЗСУ, за даними відкритих джерел, призупинилося.

Очевидно, українські війська взяли паузу для відновлення сил і зачистки позицій. Тож припущення західних ЗМІ про те, що Оріхівський напрямок буде основним напрямком атаки ЗСУ на запорізькому фронті, скоріш за все підтверджуються.

Російський наступ

Після тривалого просування ЗСУ довкола Бахмута російські війська в останні тижні вирішили перехопити ініціативу та розпочати свою контратаку.

Зрештою це не дало істотних результатів. ЗСУ не просто змогли відстояти позиції, а й просунулися під Андріївкою (на південь від Бахмута).

Але загалом битва за Бахмут все ще перебуває в позиційній боротьбі без істотного просування вперед. Для України цей напрямок не є основним зі стратегічної точки зору. А використовується швидше для відтягування сил ворога. З іншого боку росіяни змушені перекидати сюди додаткові сили, намагаючись уникнути репутаційного провалу у випадку виходу з міста.

Важкі бої продовжуються довкола Авдіївки, де вже близько року українські війська обороняють місто в умовах напівоточення.

За даними австрійського військового аналітика Тома Купера, Росія досягла стратегічної переваги в повітрі на цьому напрямку і почала застосовувати важкі бомбардувальники Ту-22М та авіаційні бомби вагою 1500-3000 кг.

Основним же напрямком атаки росіян мав стати Куп’янськ, який широко анонсували російські ЗМІ й мілблогери. На Куп’янсько-Лиманському напрямку росіяни зосередили близько 100 000 солдатів, згідно з повідомленням речника Східного угруповання військ ЗСУ полковника Сергія Череватого.

Проте в результаті майже місяця запеклих боїв ворогу не вдалося досягти істотного просування на будь-якому з напрямків атаки. Зараз він змушений перекидати частину підрозділів на запорізький напрямок.

У наступні два місяці, скоріше за все, боротьба на виснаження перейде у вирішальну фазу.

До початку сезону дощів і перших холодів українські війська мають виснажити російську оборону достатньо, аби фронт почав сипатися.

Очікується, що цієї осені Росія готується мобілізувати 450 000 нових солдатів. А отже взимку ворог може знову перехопити ініціативу, як це було цьогоріч.

Попри це час і можливості все ще є.

Все частіше у російських telegram-каналах звучить тема можливого форсування ЗСУ річки Дніпро. Жоден, навіть найменш ймовірний розвиток подій, не можна списувати остаточно з рахунків. Про це може говорити хоча б зухвала операція ГУР у Криму на День незалежності.

Майбутні місяці будуть надважливими не тільки для результату українського контрнаступу, а й для того, якою буде війна у 2024 році.