Яким буде наступ в Україні та хто його почне? Велике дослідження BBC News

Із настанням зими бойові дії в Україні не затихли. Росія, очевидно, вирішила наступати, нехай навіть із обмеженими цілями, спробувавши оточити Бахмут, узявши під контроль місто Соледар, і тепер намагається атакувати на Запорізькому напрямку. Обстановка на фронті далека від спокійної, але в пресі та соцмережах досить багато обговорюють можливість початку нових, вже більших наступів з обох боків.

Фронт завмер в очікуванні початку нового етапу війни в Україні, коли обидві сторони намагатимуться провести великі загальновійськові операції проти добре підготовленого супротивника, - йдеться у великій аналітичній статті BBC News.

Впевненість, з якою обговорюються майбутні наступи з боку Росії та України, вже настільки велика, що йдеться не про можливість таких операцій, а про час, коли вони почнуться, та про спрямування ударів.

Так, минулої суботи агентство Рейтер опублікувало матеріал, у якому цитувало високопоставленого американського чиновника, який сказав невеликій групі журналістів, що Вашингтон радить Києву відкласти новий великий наступ доти, доки в Україну не надійде і не буде освоєно всю зброю з останнього пакету.

За словами цього чиновника, американці хочуть, щоб українські військові як слід освоїли всю техніку та види зброї, які вони отримали та отримають найближчим часом.

На прес-конференції після зустрічі в німецькому Рамштайні 54 країн-партнерів України з постачання озброєнь про майбутній наступ ЗСУ відкрито говорили найвищі американські військові офіційні особи, серед яких був голова комітету начальників штабів Марк Міллі.

Міллі зі стриманим оптимізмом сказав, що хоча Україні буде дуже важко повністю звільнити окуповані території у 2023 році, вона зможе успішно провести операцію, якщо отримає відповідні кошти протягом найближчих місяців.

Про можливість великого наступу російських військ багато хто також говорить як про щось неминуче, до чого треба готуватися.

20 січня Українська служба Бі-бі-сі опублікувала інтерв'ю з колишнім командувачем сухопутних сил польської армії Вальдемаром Скшипчаком, якому доводилося командувати багатонаціональною дивізією в Іраку, де служили й українські військові.

За словами генерала, Росія накопичує війська в районах Брянська, Курська та Воронежа і наступ може розпочатися з цих напрямків. Імовірність наступу він називає високою: початися, як вважає військовий, воно може у найближчі два-три місяці.

Справжні задуми генеральних штабів двох країн, зрозуміло, не розкриваються, але визначити наміри можна і за непрямими ознаками. Таких ознак багато - це публічно заявлені політиками наміри, і постачання озброєнь, придатних для специфічних операцій, і підготовка військовослужбовців.

Проте бойові дії та їх успіх залежать не лише від намірів політиків та воєначальників – реальність змушує їх коригувати плани.

Російська служба Бі-Бі-Сі спробувала розібратися в тому, які ознаки підготовки наступу є з того й іншого боку, що можна сказати про характер майбутньої кампанії і в чому складні її проведення.

Чи має сторона політична мета війни?

Політична мета – перший етап підготовки будь-якого конфлікту. Вона визначає, які військові цілі ставитимуться перед генеральним штабом, які кошти будуть виділені на війну, як буде організована військова промисловість та багато іншого.

Як писав англійський військовий теоретик Безіл Генрі Ліддел Гарт, "військова мета має визначатися політичною метою".

"Мета війни - домогтися кращого, хоча б тільки на ваш погляд, стану миру після війни. Отже, ведучи війну, важливо постійно пам'ятати, який світ вам потрібен", - йдеться в його книзі "Стратегія непрямих дій".

Другий, дуже важливий сенс політичної мети - моральний стан військ і народу в цілому. Для військових, як і цивільних у тилу, важливо розуміти, коли і де закінчиться війна.

У цьому контексті мета має бути сформульована максимально просто – наприклад, звільнення своєї території (або окупація території противника), розгром армії, захоплення столиці тощо. Наприклад, політична мета СРСР у Великій Вітчизняній війні - розгром німецької армії та взяття Берліна - ні в кого не викликала жодних питань.

Якщо на початку російського вторгнення російські політичні цілі не були сформульовані чітко, то згодом, після невдачі першого "блискавичного" етапу війни, російське керівництво заявило, що домагається контролю над Донбасом і півднем України.

Ці мети досі не виглядають остаточно визначеними. Окрім Донецької та Луганської областей України, Росія оголосила своїми суб'єктами ще й Херсонську та Запорізьку області, у пропагандистських каналах фігурують й інші цілі – аж до захоплення всієї території країни.

Чого домагається Росія в Україні, суспільству чітко не оголошено, а цілі неодноразово змінювалися з провалами російської армії на фронті. Історик Тімоті Снайдер з Єльського університету вважає , що війна в Україні відбувається швидше через невизначеність долі самої Росії та процесу передачі влади в ній, зокрема.

Політична мета України досить чітко сформульована – повне звільнення територій, які Росія надала, починаючи з 2014 року. Однак хоча вона і зрозуміла, засоби досягнення цієї мети поки що не зрозумілі. Важко сказати, чи вистачить у ЗСУ сил звільнити величезний Крим з великою гірською частиною, як, власне, і Донбас, війна в якому триває вже понад вісім років і який викопаний окопами та укріпленнями.

Власне, той же Ліддел Гарт у своїй книзі попереджає: "Слід дотримуватись основної умови - не ставити нездійсненні військові цілі".

Проте навіть за розмитих російських чи амбітних українських політичних цілей очевидно, що обидві сторони хочуть продовжувати війну.

В авторитарній Росії рішення приймаються Володимиром Путіним, який почав війну, продовження якої залежить від консервативного крила російських військових, не готових зупинятися до перемоги, хоч би як вони її розуміли. Проблема в тому, що образ перемоги в Росії не визначений, а більшість цих сценаріїв вже недосяжна.

В Україні, незважаючи на дуже важке становище, населення, очевидно, не може змиритися зі втратою територій, але головне - у цій війні загинуло дуже багато українців, не лише військових, а й цивільних, було зруйновано цілі міста. Дії російських військових на окупованих територіях, свідоцтва про які виявляються після звільнення, починаючи з Бучі, кожен ракетний удар по житлових будинках лише зміцнює бажання продовжувати і виграти війну.

Якщо говорити конкретно про нову кампанію, новий етап цієї війни, то політична мета на даному етапі ясніша для України: території, окуповані Росією, чітко окреслені.

У випадку ж з Росією не дуже зрозуміло, чи вона може активно наступати в районі Запоріжжя, ще менш зрозуміло, як вона зможе це робити в напрямку Херсона, і вже зовсім не вписуються в заявлені наміри "звільнення нових суб'єктів" чутки про наступ на Київ з Білорусії.

Мотивація

Просто сформульована мета війни призводить до того, що українському солдатові на фронті так само просто пояснити, коли скінчиться війна і він повернеться додому, хай навіть ця мета здається далекою.

Російському складніше – він не знає, що може захотіти його президент після умовного захоплення Донбасу. Чи поїде він після цього додому чи вирушить воювати далі? Ця невідомість разом із відсутнім відповіддю питанням, навіщо потрібна ця війна, демотивує російську армію.

Цю проблему із мотивацією визнають навіть проросійські військові блогери, знайомі із ситуацією на фронті.

"З усього комплексу причин, які дуже серйозно послаблюють боєздатність ЗС РФ (не тільки в наступі, а й в обороні) головним все ж таки я вважаю моральний фактор. У більшості мобілізованих (і більшої частини кадрових) військовослужбовців ЗС РФ відсутня мотивація до жертовності під час ведення бойових дій проти ЗСУ, оскільки цілі війни не тільки не роз'яснені владою, але навіть і взагалі не визначені офіційно", - пише Ігор Гіркін, відомий під псевдонімом Стрєлков, визнаний міжнародним трибуналом винним у знищенні малайзійського Боїнгу МН17, а також відповідальність на нього за початок війни на Донбасі у 2014 році.

При цьому в нинішній війні важливо не лише те, наскільки добре розуміють її цілі військові, а й те, як їх ці цілі сприймає все населення. У російській армії дедалі більше мобілізовано. Бойовий дух покликаних на громадянську війну завжди нижчий, ніж у кадрових військовослужбовців, писав радянський військовий теоретик Олександр Свічін у книзі "Стратегія".

"Свідомі та підготовлені військові поступово починають розбавлятися поповненням, на підготовку якого просто не вистачає ні часу, ні можливостей. І тому зберегти високий бойовий дух у тривалому конфлікті можна лише спираючись на розуміння цілей та завдань війни всім населенням", - йдеться у книзі.

Для українських військових, які воюють на своїй території проти іноземної армії, питання мотивації варто меншою мірою пояснити їм, навіщо йде ця війна, простіше. Кожна російська ракета, що потрапила в житловий будинок з людьми, мотивує краще, ніж будь-яке гасло. І це розуміють не лише військові, а й цивільні особи – насамперед через російську армію, яка діє не лише на лінії фронту, її ракети летять у міста по всій Україні.

Який військово-політичний зміст може мати наступ?

До зимової кампанії ЗСУ підійшли, володіючи стратегічною ініціативою. Вони змогли нав'язати російській армії бойові дії у Харківській області та під Херсоном.

Після оголошеної в Росії мобілізації фронт вдалося більш менш стабілізувати, але про перехоплення ініціативи росіянами поки не йшлося - російська армія посилено будувала лінії оборони в глибині своїх позицій, готуючись захищатися на найбільш загрозливих, на думку російських воєначальників, напрямах.

Просування в районі Бахмута стало спробою перехопити ініціативу, змусити ЗСУ реагувати, стягувати на цей напрямок резерви, відволікаючи їх від підготовки до активних дій на інших напрямках.

При цьому, як зазначає американський Інститут вивчення війни (ISW), сам Бахмут не має великого оперативного чи стратегічного значення для російських військових, а ось для ЗСУ, зазначає ISW, важливо те, що на його штурм противником витрачаються великі сили та кошти.

З військової точки зору кожна зі сторін зараз прагне знову опанувати ініціативу. Це сильно полегшить подальші дії і змусить противника витрачати більше зусиль на усунення загроз, а не на активні дії.

Наприклад, якщо одна сторона, не володіючи ініціативою, готується до оборони, то вона має тримати вздовж усієї лінії фронту в тилу великі резерви, бо не знає, де вони знадобляться.

Сторона, що володіє ініціативою, готує удари, накопичуючи сили на одній невеликій ділянці, створюючи локальну чисельну перевагу і змушуючи противника перекидати резерви для протидії. За той час, поки наступ не зупиниться, можна готувати наступне на новому напрямку.

Тим часом характер воєнного конфлікту, який триває в Україні, можна вважати "війною на виснаження" чи "на измор". У цьому конфлікті головна мета - позбавити противника можливості продовжувати війну, виснажити його ресурси.

Другорядними, проміжними цілями такої війни можуть бути території, географічні точки, міста, з'єднання військ противника та інше. Однак головне завдання – зробити так, щоб противник втратив здатність продовжувати війну.

Тому для Росії з військової точки зору ставити перед собою амбітні завдання та добиватися рішучої перемоги не так важливо, оскільки вона розраховує на те, що Україна має менше людських ресурсів, а підтримка західних країн вичерпається.

Для України, навпаки, важливо добиватися рішучих перемог – від цього, на думку багатьох експертів, залежить підтримка Заходу.

Крім того, рішучі перемоги важливі з погляду моралі, бойового духу армії. Зрештою, незважаючи на підтримку західних країн, ресурси української держави, включаючи чисельність населення та економіку, скромніші, ніж у Росії.

Для Росії успіх також важливий, але не так з військової, як з морально-психологічної точки зору. Таким успіхом можна було б до певної міри компенсувати відсутність виразної політичної мети, зрозумілої населенню: "Ви не розумієте, навіщо ця війна? Вона важлива заради таких перемог".

Нарешті, у Росії політична воля, яка зрештою рушила війська в Україну, походить від однієї людини – Володимира Путіна. Хоча "спецоперацією" тепер керує начальник генерального штабу Валерій Герасимов, він підпорядковується верховному головнокомандувачу, і зрештою всі військові цілі кампанії повністю відповідатимуть політичним вказівкам Путіна.

Багато російських військових блогерів критикують керівництво країни за тривалі атаки Бахмута, які, за їхніми словами, мають на меті лише тактичне поліпшення становища на окремій ділянці фронту, але при цьому призводять до великих жертв. Вони вважають, що цей наступ важливий не тому, що він має якусь серйозну оперативну мету, а тому, що продиктований політичними мотивами.

Хоча так звані рішучі цілі і не здаються очевидно необхідними Росії, це може бути дійсно політичною волею керівництва країни. Саме так у лютому 2022 року Росія розпочала війну, яка, здавалося б, не обіцяла їй жодних вигод.

Чи є сторони ресурси для наступу?

Вважається, що співвідношення сил до оборонців бажано має бути три до одного. Однак це досить загальна оцінка, яка в різних ситуаціях може змінюватися на більший чи менший бік.

Успіх чи невдача наступу може залежати від підготовки військ, наявності розвідданих та їх обробки, засобів підтримки, включаючи авіацію, артилерію, інженерні частини (це розвідка стану доріг, мостів, наявність мінних полів та багато іншого).

Наприклад, настання ЗСУ під Ізюмом передувало постачання машин для розмінування. Складно виділити головне із усього довгого списку потреб, оскільки кожна деталь може зіграти свою роль.

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний раніше заявив, що "може перемогти ворога", але для цього йому потрібно ще "300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць". Генерал Скшипчак сказав Бі-бі-сі, що Україні потрібно 350-400 танків.

Що стосується чисельності особового складу, то після проведеної в Росії першої хвилі мобілізації командуванню вдалося заповнити фронтові частини людьми, нехай і не досить добре підготовленими для наступів, але цілком придатними для того, щоб на передовій не було порожнеч, через які ЗСУ могли б наносити глибокі удари.

Судячи з повідомлень у відкритих джерелах, на фронт потрапила лише частина мобілізованих, інші або проходять підготовку в таборах і полігонах, або тримаються в резерві. Оцінки чисельності цих резервів дуже різні – від 150 до 300 тисяч осіб. Власне, точних даних про загальну чисельність мобілізованих, отриманих із незалежних джерел, також немає.

Україна також має резерви, проте чисельність ЗСУ менша, ніж російської армії. Перевага у Росії у особовому складі, а й у військовій техніці, особливо - в авіації, артилерії, бронетехніці.

З іншого боку, ЗСУ набагато краще оснащені засобами зв'язку, розвідки на тактичному та оперативному рівні, цілевказівкою, у них більше високоточної зброї, сучасних протитанкових комплексів, що у багатьох випадках дозволяє українцям на тактичному рівні ефективно протистояти російським частинам.

Українська армія використовує західні розвіддані, включаючи і супутники, яких на Заході значно більше, ніж у Росії, а також інформацію різних літаків-розвідників, які постійно чергують у повітрі біля кордонів України.

Нарешті, ЗСУ краще організовано, ніж армія Росії - система управління військами, яка використовує інтернет, дозволяє командуванню на різних рівнях швидко приймати рішення, віддавати накази, тоді як вертикальна ієрархічна структура в російських військах уповільнює час реагування на погрози.

Про те, яке значення має зв'язок у бою, пише військовослужбовець однієї з частин самопроголошеної ДНР, автор телеграм-каналу "Нам пишуть з Яніни", відомий під псевдонімом "Бійцевий кіт Мурз". За його словами, відсутність надійних захищених каналів зв'язку позбавляє російських солдатів можливостей координувати свої дії з танками, тоді як у ЗСУ цю проблему вирішили.

"Одна з причин невдачі багатьох наших штурмів - це невміння використовувати перевагу техніки. Часто піхота йде на штурм зовсім без прикриття броні, на добре укріплені позиції ворога. Багато разів спостерігав, як танкісти вистрілювали боєкомплект у нікуди і просто виїжджали з поля бою. Місце перезарядки було дуже далеко, і танки не поверталися підтримати атаку", - пише він, пояснюючи цю дискоординацію саме відсутністю зв'язку.

Українська армія із перших місяців війни використовує систему управління військами на полі бою. Побудувати таку мережу виявилося можливим після того, як компанія SpaceX Ілона Маска передала в Україну сотні терміналів для супутникового інтернету Starlink.

Всі ці фактори дозволяють Україні більш менш успішно стримувати російські війська - навіть наступ у районі Бахмута, незважаючи на захоплення Соледара і подальше просування, відбувається досить повільно.

Однак навіть за наявності якісного зв'язку, якщо мова зайде про великий наступ з рішучими цілями та проривом фронту на велику глибину, ЗСУ знадобиться і важка бронетехніка, і багато артилерії, і засоби ППО та РЕБ, і найголовніше – багато боєприпасів. Дуже багато.

Тим часом "снарядний голод", судячи з інтенсивності застосування артилерії, зараз зазнають обох сторін. Їх справді може не вистачати, але, можливо, боєприпаси збирають для великих операцій.

Тактика

Кількість бронетехніки, боєприпасів та особового складу – справді дуже важливий чинник на війні, особливо у наступі. Однак не меншим фактором є якість. Настання ЗСУ під Ізюмом та Херсоном були успішними багато в чому за рахунок того, що російська оборона на цих напрямках була надто слабкою - або через брак людей, як у Харківській області, або через проблеми із постачанням, як у Херсонській.

Однак тепер ЗСУ, швидше за все, має зламувати потужнішу оборону - її підготовкою Росія активно займається останнім часом. Це стосується не лише укріплень, якість яких найчастіше викликає сумніви. Росія постаралася сформувати в тилу резерви, які можна використовуватиме блокування глибоких проривів.

Така гнучка оборона, заснована на маневрі бойових груп, потребує дуже гарної координації, розвідки, ситуаційної обізнаності командування та високого рівня управління військами. Прийнято вважати, що у ЗСУ все це розвинене краще, але узагальнювати тут складно, адже і з російської сторони у резерві тримають не лише мобілізовані, а й кадрові частини.

У разі, якщо наступ розпочне Росія, успіхи першого етапу війни також навряд чи буде можливо повторити - українська армія відтоді набагато краще озброєна та підготовлена.

Якщо прогнози збудуться і якась із сторін почне наступ, то їй будуть потрібні набагато більш підготовлені війська, ніж для оборони. Це включає не тільки навички володіння зброєю або технікою, але також бойове злагодження на всіх рівнях, починаючи з відділення і закінчуючи бригадою або дивізією.

Цим займаються зараз обидві сторони – Росія відправила на фронт лише частину мобілізованих, за деякими даними, половину – решта проходить навчання. Україна також активно готує солдатів та офіцерів на своїх полігонах та навчальних базах за кордоном.

Для Росії готувати військових складніше - інструкторами мають бути офіцери з бойовим досвідом у цьому воєнному конфлікті, але такі люди потрібні зараз на фронті. Тому якість навчання мобілізованих може бути не найвищою. Втім, цілком імовірно, що їх можуть готувати для того, щоб заповнити окопи на менш загрозливих напрямках, щоб звільнити більш боєздатні частини для інших місць.

Україна також готує резерви, причому, судячи з інформації, яка потрапляє у відкриті джерела, підготовка військових на Заході пов'язана із постачанням бронетехніки.

Посол України в Лондоні Вадим Пристайко повідомив, що у Британії найближчим часом розпочнеться процес навчання українських військових новій техніці, обіцяній Сполученим Королівством. "Вже тренуються екіпажі важких артилерійських систем, найближчим часом приїдуть і танкісти", - повідомив посол. Пристайко також уточнив, що у Британії навчання вже пройшли 10 тисяч піхотинців, ще 20 тисяч навчаються з початку січня. Курс навчання триває близько п'яти тижнів.

Загалом, за найменшими оцінками, що зустрічаються в інтернеті, за кордоном можуть бути підготовлені 50 тисяч українських військових.

Як розповів 9 січня на брифінгу представник міністерства оборони США, нова зброя дозволить ЗСУ продовжити підготовку частин для ведення загальновійськового бою. Підготовкою, за його словами, займатимуться США та їхні партнери. "Обладнання це одна справа, її використання - інша", - сказав він.

Загальновійськовий бій - військовий термін, що означає бойові дії на суші із застосуванням бронетехніки, піхоти, засобів забезпечення, артилерійської та повітряної підтримки. Сучасний загальновійськовий бій вимагає найвищого рівня взаємодії різних елементів на полі бою, командування, управління, які залежать від розвідки, зв'язку та багатьох інших факторів.

Останній пакет американської допомоги, а також постачання техніки з інших країн свідчать, що українську армію готують для ведення війни проти добре озброєного супротивника саме в рамках загальновійськових операцій.

В останні тижні Україні пообіцяли постачання важких бойових машин піхоти – 50 шведських CV90, 40 німецьких Marder, 59 американських Bradley. Ця техніка сама по собі сильно підвищить боєздатність українських частин, але вона буде ще більш ефективною, коли Україна отримає й основні бойові танки.

Після довгих обговорень їх зібралися постачати Києву Вашингтон та Берлін. Раніше танки обіцяла поставити Британія.

Разом із БМП американці поставлять Києву командно-штабні машини, підвізники боєприпасів, броньовики MRAP, позашляховики HMMWV. Інші країни пообіцяли колісні самохідки та багато іншого.

Вишнею на американському торті стали 90 важких восьмиколісних бронемашин Stryker, які становлять основу середніх мобільних бригад американської армії. Існують різні версії цих машин, включаючи БМП, бронетранспортер із кулеметним озброєнням, самохідний міномет, розвідувальну, командно-штабну, санітарну та інші машини. Одна з модифікацій озброєна 105-міліметровою танковою гарматою.

З одного боку, Stryker не мають такої ж захищеності, як танки або важкі БМП, і більш вразливі на полі бою. Але з іншого - це колісна техніка, яка, на відміну від гусеничного, може здійснювати дальні марш-кидки, не вдаючись до допомоги автомобілів із платформами.

Разом з обіцяними Францією бронемашинами AMX-10 RC вони можуть стати основою частин швидкого реагування, якими можна в короткі терміни посилити угруповання в наступі, або перекинути війська на оборонну ділянку.

Крім того, Україна отримає багато самохідної артилерії: Данія передасть 19 САУ Caesar, Швеція – 12 Archer, Чехія – 26-30 Dana-M2, Британія – 18 M109А6. Самохідні артилерійські установки – важка мобільна артилерія, яка може супроводжувати війська у наступі.

Проте весь цей набір коштів потребує дуже серйозної підготовки. Навіть з урахуванням того, що в даному випадку не йдеться про якісь надскладні системи, типу ЗРК, освоєння нової зброї має бути на такому рівні, щоб екіпаж діяв у бойових умовах автоматично - адже в бою часто все вирішують навіть не секунди, а частки секунд.

Голова Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі вважає, що підготуватися до нового наступу в найближчі місяці Україні буде дуже непросто - але Міллі впевнений, що це цілком можна зробити.

"Особовий склад має бути навчений, повинен освоїти техніку. Тимчасове вікно для того, щоб виконати ці завдання, дуже невелико, це дуже важко зробити", - сказав генерал Міллі на прес-конференції за підсумками наради союзників України в Рамштайні.

А міністр оборони США Ллойд Остін уточнив, що йдеться про кілька тижнів: "Ми маємо вікно можливостей до весни, коли Україна почне свій контрнаступ, а це ненадовго".

Коли наступати?

Час – найважливіший чинник успіху у наступі. Вибір часу початку бойових дій важливий, як і місце завдання удару.

У Другої світової війни перед Курською битвою однією з помилок німецького командування історики вважають те, що воно вирішило почекати кілька тижнів, щоб накопичити більше сил. Ця пауза в результаті зіграла на руку радянській армії, яка змогла ще краще підготуватися до оборони та наступного контрнаступу.

Хто б не наважився наступати – Росія чи Україна, – час початку цього наступу буде продиктований багатьма чинниками.

Насамперед, це погода. Зима 2022-23 рр. видалася не найхолоднішою у тих регіонах, де йдуть бойові дії. В останні дні температура в районі Донецька, Бахмута, Лимана, у Запоріжжі була вищою за нуль. Проте взимку були заморозки, і місцями ґрунт таки промерз .

У квітні в цих районах почнеться бездоріжжя, яке зробить місцевість поза дорогами важкопрохідною навіть для легкої гусеничної техніки. Російська армія вже зіткнулася з цим на початку вторгнення.

Тому "метеорологічне вікно" для наступу зменшується з кожним днем. Водночас жодна із сторін, очевидно, поки що не готова до наступу.

Другий чинник – готовність нових військ. Обидві сторони зараз намагаються балансувати між бажанням краще підготуватися до наступу та побоюванням, що тим самим зайнятий противник.

Для України це, перш за все, освоєння нової іноземної техніки, яке включає не лише вміння керувати танком, стріляти з самохідки або сканувати небо радаром.

Техніка в сучасному бою застосовується у тісному зв'язку з діями піхоти, артилерії, інженерними частинами, тактичною авіацією, розвідкою та багатьом іншим. В ідеалі всі ці частини мають пройти злагодження.

Однак навіть усі ці заходи – лише інструмент у руках штабних офіцерів, які готують наступ. Перемагають не танки та солдати, а насамперед штаби. І їм теж потрібно багато часу, щоб перевірити всі свої задуми – відпрацювати їх на комп'ютерах та реальних навчаннях.

Третій фактор – наявність великих запасів боєприпасів. Зниження активності артилерії в останні тижні по обидва боки фронту може означати брак боєприпасів, так і бажання накопичити їх перед рішучим ударом. Але справа не лише у загальних запасах снарядів та ракет. Справа в логістиці, яку також потрібно довго готувати.

Будь-який великий наступ - величезне завдання для служби тилу. Необхідно влаштувати склади із запасами палива, боєприпасів, продовольства, організувати схему доставки вантажів наступаючим частинам, які витрачатимуть все це набагато більшому темпі, ніж при обороні, а також вивозити поранених у госпіталі, які теж ще потрібно облаштувати.

І зробити це максимально потай. Так, щоб супротивник нічого не виявив. На все це потрібні не лише ресурси, а й час.

Де може початися наступ?

Перед початком осіннього настання ЗСУ зовнішні ознаки його підготовки були помітні вже наприкінці серпня. У черговому пакеті американської допомоги з'явилися кошти, що вказували на такий розвиток.

Однак до самого його початку напрям удару українських сил вгадати було досить важко - командуванню ВСУ вдалося більш-менш потай розгорнути ударне угруповання, і коли 6 вересня почалося просування військ у Харківській області, це стало сюрпризом для російських військ.

Прихованість розгортання - один із головних військових прийомів радянської армії, який не раз використовувався у Другій світовій війні - у Курській, Сталінградській битвах. В операції "Багратіон" було використано весь арсенал засобів маскування аж до радіомовчання, переміщення лише вночі, встановлення неправдивих позицій, муляжів техніки, проведення земляних робіт для відволікання уваги.

І українська, і російська армії є спадкоємцями радянської, і, швидше за все, повністю намагатимуться використати цей досвід, а отже, про підготовку такого наступу може стати відомо лише в останній момент.

Щоправда, ЗСУ використовує набагато досконаліші засоби розвідки, а російській армії у багатьох випадках доведеться готуватися до наступу на окупованій території, де діють українські агенти, і тому перевага у скритності – на боці України.

У цілому нині у війні виявилися кілька найважливіших напрямів, у яких можуть відбуватися наступи.

Херсонська область

Складність цього району бойових дій у тому, що для проведення наступу необхідно форсувати річку Дніпро. Це дуже ускладнює завдання як ЗСУ, так ЗС РФ.

Саме по собі форсування вже дуже непроста операція, але після цього необхідно налагодити постачання частин по наведеним переправам, які, швидше за все, противник постарається знищити всіма силами, незважаючи на втрати.

Однак для України це найкоротший шлях до Криму. Якщо Дніпро у цьому випадку є перепоною, то в іншому місцевість до перешийка, навпаки, допомагає наступати – це степова рівнина, на якій не дуже багато населених пунктів.

Для російської армії Херсон теж може бути бажаною метою - відхід із цього міста був серйозною військовою та політичною невдачею Росії, і повернути місто було б привабливо, не кажучи вже про те, що це відкрило б дорогу на Миколаїв та Одесу.

Запорізька область

Для Росії Запорізька область (як і Херсонська) є важливою, оскільки особисто Володимир Путін оголосив ці українські регіони новими суб'єктами Росії. Політично цілком логічно розпочати наступ саме у цьому напрямі, тим більше, що, на відміну від Херсона, Дніпро форсувати на цьому напрямі не треба.

У разі успіху російські війська відсунули б лінію фронту, що зробило б безпечнішим сухопутний коридор із Криму, зокрема - залізницю, яка прострілюється українськими високоточними ракетами.

Про те, що активність російських військових зросла на запорізькому напрямку, повідомлялося ще в середині січня, але останніми днями російська армія активізувалася ще більше.

Для України удар у цьому місці також логічний. Це дозволило б вийти до узбережжя Азовського моря та відрізати угруповання російських військ у Херсонській області від постачання – після вибуху на Кримському мосту постачання через півострів стало проблематичним.

Однак небезпеку українського наступу в цьому районі в Москві усвідомили вже досить давно, у глибині оборони є резерви, які готові купірувати наступ.

Донбас

Це найскладніше місце для наступу як для ЗСУ, так, очевидно, і для російської армії, яка рухається до міста Бахмута від початку вторгнення в лютому 2022 року. Російські війська продовжують повільно наступати у цьому напрямі, витрачаючи великі зусилля і зазнаючи тяжких втрат.

Цьому сприяє заздалегідь ще до початку війни підготовлена ​​ЗСУ оборона.

Для України наступ у цьому районі дозволив би знизити небезпеку, яка може загрожувати українській армії, якщо Росії вдалося б прорватися до Краматорська та Слов'янська. Проте, українцям також доведеться проривати оборону, яка спирається на підготовлені позиції. Крім того, Донбас – індустріальний район, у якому багато міст, що сильно ускладнює будь-які бойові дії.

Луганська область

Південна частина Луганської області також досить щільно забудована, і настання ЗСУ, про яке досить багато говорилося восени - у бік Кремінної і далі на Лисичанськ та Сєвєродонецьк, - буде пов'язане з необхідністю штурмувати ці населені пункти.

Інший можливий напрямок – у районі Сватове – з цього погляду виглядає більш привабливим. На півночі Луганщини міст та сіл менше.

Але на цьому напрямі після українського осіннього наступу було розміщено російські резерви.

Росія теж може розпочати новий наступ у цьому районі, тим більше, що вона вже робила це на початку війни.

Білорусь

Про можливість нового удару у напрямку Києва чи у бік західних областей України досить багато говорять останні кілька тижнів. Росія може хотіти тут досягти двох цілей - захоплення Києва та припинення зв'язку центральних та східних областей України з Польщею, через яку йде постачання ЗСУ.

На початку січня міністерство оборони Білорусі розповіло, що чисельність російського угруповання в країні становить лише близько дев'яти тисяч осіб, близько 170 танків, до 200 броньованих машин і до 100 гармат та мінометів калібром понад 100 мм.

Є ще білоруська армія, чисельність якої становить приблизно 50 тисяч осіб, проте вступ Мінська у війну призведе до сильної ескалації, і в цьому сумніваються багато експертів.

Такої чисельності військ явно недостатньо для того, щоб штурмувати величезне місто Київ, яке готувалося до оборони ще до початку війни і витримало вже одну спробу штурму.

Крім того, північна частина України, починаючи від Києва та на захід аж до польського кордону, густо вкрита лісами, в яких наставати важко, а оборонятися – легко. Настаючі сили будуть змушені триматися біля кількох великих доріг, взяти які під вогневий контроль можуть мобільні групи, озброєні протитанковими засобами.

Росія вже зазнала складності великого наступу на самому початку вторгнення - тоді, не зумівши взяти Київ, російська військова колона витяглася вздовж одного шосе, і, будучи вразливою, змушена була відступити.

Від Курська на Полтаву

Нарешті, є ще напрям, про який розповів польський генерал Вальдемар Скшипчак. За його словами, російські війська знаходяться в районі Брянська, Курська та Воронежа, де вони відновлюють сили, готують мобілізованих та поповнюють запаси, починаючи з жовтня.

"Вони проводять велику мобілізацію. І хоча вона у них йде досить хаотично, у них є резерв у 1,2 мільйона осіб. З них 300 тисяч вже мобілізованих проходять відповідну підготовку. Більшість цих сил зараз зосереджена саме в районі Воронежа, Курська, Брянська" ", - сказав колишній командувач сухопутних сил Війська Польського.

"Я вважаю, що Росія може вдарити по Україні з цього напрямку і звідти рухатися на південь, на захід від Харкова, вздовж річки Ворскла, яка впадає в Дніпро. За цим сценарієм під ударом опиняються Полтава та [місто] Дніпро", - вважає він.