Український контрнаступ: Зеленський стоїть перед складним вибором - The Telegraph

Свіже українське військо готове розбити Путіна. Захід має дати ЗСУ потрібні інструменти

Зимовий наступ Росії зазнав кривавої зупинки в руїнах Бахмута на Донбасі. Цей наступ був найкращим шансом Росії зіпсувати довгоочікуваний український контрнаступ.

Зараз росіяни можуть робити лише дві речі: запасатися боєприпасами і чекати. Атака може розпочатися, щойно висохне багнюка, характерна для української весни, пише The Telegraph. Матеріал у перекладі публікує Главком.

Ще до того, як хвалькуватий молодий льотчик ВПС Національної гвардії США злив секретні розвідувальні дані про українські приготування, було добре відомо, що Київ планує потужний контрнаступ. Президент України Володимир Зеленський та інші українські лідери відкрито говорили про це: можливо, щоб надихнути своїх співвітчизників, а, можливо, щоб налякати росіян. А можливо, і для того, і для іншого.

Проте одна справа – говорити про ризикований, складний і потенційно дорогий військовий наступ. Інша справа – здійснити його. Є дві ключові проблеми, які можуть обмежити успіх українського наступу. У ЗСУ, ймовірно, достатньо військ, танків та артилерії. Але брак артилерійських снарядів та зенітних ракет може зробити атакуючі бригади незахищеними і вразливими перед російською обороною.

Кремль почав готуватися до майбутнього українського наступу невдовзі після попередньої успішної української офензиви на півдні й північному сході України наприкінці минулого літа. Використовуючи прогалини між виснаженими російськими підрозділами, два десятки потужних українських бригад рушили на південь до окупованого Херсона і на схід від вільного Харкова, звільнивши тисячі квадратних миль од російської окупації.

Після стабілізації нової лінії фронту росіяни окопалися.

«Риття шанців, створення глибинної оборони», – так Пентагон описав подальші зусилля Росії. Оборонні лінії окупантів тепер захищені мінними полями, бетонними протитанковими загородженнями і земляними валами.

Прорив укріплень в одному чи кількох місцях вздовж 600-мильної лінії фронту буде першим завданням українців, щойно вони вирішать, що умови для атаки є сприятливими. Військовою мовою це називається «прорив». Досягнення прориву – одна з найскладніших і найризикованіших місій у наземній війні.

Спершу інженерні підрозділи мають розчистити шлях. Потім – підірвати бетонні укріплення, засипати траншеї, підірвати або прокопати берми (берма у фортифікації – уступ або незаймана смуга землі на місцевому горизонті між ровом і бруствером; в шанцях берма служить для міцності споруди і місцем для складання патронів – ред.) – і все це під вогнем противника. Якщо вдається відкрити пролом, танки й піхота можуть прорватися в незахищене запілля противника.

Минулорічний наступ України увінчався успіхом частково тому, що російські війська ще не встигли підготувати масштабних укріплень – це полегшило ЗСУ виконати завдання прориву. Наступ Росії минулої зими провалився, оскільки їй так і не вдалося повністю прорвати оборонні укріплення України в Бахмуті, Вугледарі та інших ключових східних містах і довкруж них. Незабаром ми дізнаємось, чи зможуть українці зробити це краще.

Завдяки допомозі союзників українські війська мають багато обладнання для прориву, в тому числі засоби розмінування та спеціалізовану броньовану інженерну техніку. ЗСУ також мають сотні танків британського, німецького і польського виробництва, багато з яких є досконалішими, ніж у росіян, є також бойові машини з ракетним і гарматним озброєнням з Франції, Німеччини, Швеції та США.

НАТО й інші країни-союзники навчили десятки тисяч українських солдатів керувати цією технікою, і Україна організувала їх у близько 20 нових бригад, підпорядкованих двом новим штабам. Навіть під час ескалації боїв у Бахмуті на початку цього року Києву вдалося зберегти ці бригади в резерві аби використати їх для майбутнього контрнаступу.

Проблема для українців полягає в тому, що без потужної артилерійської вогневої підтримки і надійної протиповітряної оборони прорив – і використання прориву, щойно він стався, – є практично самогубством.

Якщо атака ЗСУ почнеться з неадекватної протиповітряної оборони і недостатніх запасів снарядів, шанси на успіх впадуть. І то дуже сильно.

Проблема боєприпасів назрівала давно. Коли Росія розширила війну проти України в лютому 2022 року, ЗСУ все ще використовували упереваж колишнє совєтське обладнання.

Бойові дії були більш інтенсивними, ніж очікувала більшість спостерігачів. Українська артилерія випускає до 8 тис. снарядів на день вже більше року. За цей же час українська протиповітряна оборона щодня випускала десятки своїх найкращих ракет. Кожен випущений українцями снаряд чи ракета совєтського виробництва був снарядом чи ракетою, які не можна було легко замінити.

Головним рішенням, звичайно, було переоснащення артилерійських і зенітно-ракетних батарей ЗСУ гарматами й пусковими установками західного виробництва. Хоча вони й надходять, постачання боєприпасів не встигає. Документи, які злив молодий американський льотчик, свідчать про те, що ракети для української протиповітряної оборони середнього і дальнього радіусу дії закінчаться у квітні й травні відповідно – за умови відсутності змін у поставках.

Минулого місяця міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що ЗСУ потрібні «боєприпаси, боєприпаси і ще більше боєприпасів», зокрема мільйон 155-міліметрових артилерійських снарядів для гармат натовського зразка, аби майбутній контрнаступ був успішним. Це на додачу до 1,5 мільйона 155-міліметрових снарядів, які надали лише Сполучені Штати, і багато з яких уже використані.

Ще більше боєприпасів у дорозі, у тому числі невизначена кількість додаткових снарядів, які адміністрація Байдена пообіцяла надати 19 квітня 2023 року. Через два дні міністр оборони США Ллойд Остін заявив журналістам, що США та інші союзники «продовжують поспішати з наземними засобами протиповітряної оборони і боєприпасами, аби допомогти Україні контролювати своє суверенне небо».

Але після оголошення про допомогу можуть минути тижні, перш ніж вона надійде. А Україна не може чекати вічно, щоб почати свій контрнаступ. Кожен день затримки – це ще один день, коли росіяни можуть окопатися глибше і поповнити свої артилерійські запаси.

Перед Зеленським, Резніковим та українськими фронтовими командирами стоїть складний вибір щодо часу. Яка найближча дата, коли багнюка підсохне, а в ЗСУ буде достатньо боєприпасів для прориву? Якщо зробити це занадто рано, війська застрягнуть і будуть знищуватись російською артилерією і військовими літаками. Коли ж наступ запізниться, то російські укріплення можуть виявитися ще міцнішими, ніж зараз.

Очевидно, що якщо західні країни хочуть бачити Україну переможцем, а кровожерливого Путіна смиренним, маємо ще глибше зануритися в наші власні запаси.

Українці воюють не лише хоробро, але й вміло: створення потужного стратегічного резерву, утримуючи довгу лінію фронту проти масованих атак, вимагає мужності і полководницьких здібностей. ЗСУ мають реальну можливість відтіснити росіян, якщо ми якнайшвидше надамо їм потрібні боєприпаси.