Рівняння на «Сатану». Чим Путін загрожує світу

Найкрутіша російська ракета «Сармат»: міфи та факти

Кремль не втомлюється періодично нагадувати світовій спільноті, що РФ – ядерна держава. І політики, і пропагандист Путіна не втомлюються натякати, що в разі чого, якщо їх образять остаточно, вони можуть не стриматися і застосувати найпотужнішу зброю. Поки що росіяни щосили стримуються, бо «миролюбні». Цікаво, що після кожної такої загрози світова спільнота починає «ображати» країну-агресорку ще більше. Принаймні, так вважають самі ж російські політики та пропагандисти.

Про те, якою саме «ядерною палицею» загрожує всьому цивілізованому світу Росія, наскільки ця «палиця» є небезпечною, і для кого насправді призначені гучні заяви про можливе застосування ядерної зброї, розповідає «Главком».

Підсумки атомних погроз

Нагадаємо, що Путін почав загрожувати ядерним ударом Заходу вже на початку війни, 27 лютого. Господар Кремля обіцяв, що до цього дійте справа, якщо західні держави «не припинять вводити проти Росії нелегітимні санкції», а «вищі посадовці провідних країн НАТО не перестануть допускати агресивні висловлювання на адресу нашої країни». Практично відразу кількість санкцій почала наростати, неповажних висловлювань побільшало, і, крім того, посилилися постачання в Україну західної летальної оборонної зброї.

І ось 20 квітня було здійснено перший випробувальний пуск нової російської міжконтинентальної балістичної ракети «Сармат», яка, за словами офіційної Москви, є найпотужнішою у світі, і здатна доставити ядерні боєголовки до США. Світова спільнота ці випробування не вразили і не злякали. Ефект був зворотнім: через тиждень у Німеччині відбулася зустріч міністрів оборони 40 держав світу, на якій було заявлено про надання всебічної військової допомоги Україні, у тому числі – і важким наступальним озброєнням, а не лише оборонним.

Погрози Росії посилилися. Глава «Роскосмосу» Дмитро Рогозін пообіцяв найближчим часом провести ще як мінімум три випробувальні запуски «Сармата». А у своєму блозі розповів, що вороги навіть уявлення не мають, яка нова ракета величезна та грізна, і навіть без головної частини з бойовими блоками (а це третина всієї довжини ракети) вона займає мінімум півтори залізничні платформи.

8 травня той же Рогозін заявив, що Росія може знищити країни НАТО за допомогою ядерної зброї за пів години, але додав, що РФ не повинна допустити ядерної війни, тому що її наслідки позначаться на Землі. «Натомість Росії доведеться перемагати сильнішого в економічному та військовому відношенні ворога звичайними збройними засобами», – зазначив глава «Роскосмосу». Ефект знову зворотній: наступного дня президент США Джо Байден підписав закон про ленд-ліз для України.

Піар на «Сатані»

12 травня колишній фейковий президент РФ Дмитро Медведєв виступив із грізним попередженням: «Накачування країнами НАТО України зброєю, підготовка її військ до використання західної техніки підвищують ймовірність відкритого конфлікту НАТО з Росією, який має ризик переходу у повноцінну ядерну війну».

У тому, що Росія має ядерне озброєння, ніхто, власне, не сумнівається. Але постає питання: а якої воно якості? Тим паче зараз, коли країна-агресорка дуже часто почала згадувати нову ракету «Сармат», говорячи про неї як чудо-зброю?

Після першого (і поки що останнього) випробування «Сармата» російські офіційні ЗМІ повідомляли, що на Заході нову ракету вже назвали «Сатана-2». Посилань на іноземні засоби масової інформації, втім, не було, але все одно звучало переконливо.

Радянська міжконтинентальна балістична ракета української розробки Р-36М, за класифікацією НАТО – SS-18 Satan («Сатана»), є найпотужнішою МБР з усіх існуючих у світі. І тому прив'язка «Сармата» до «Сатани», на думку Кремля, має наводити на потенційного супротивника ще більший жах. Однак жодного зв'язку між цими двома ракетами немає.

Перше покоління

Історія радянських міжконтинентальних балістичних ракет розпочалася з виробу Р-7, створеного в конструкторському бюро під управлінням житомирянина Сергія Корольова. Це була перша у світі міжконтинентальна балістична ракета з головною частиною, що відокремлюється, яка пройшла успішні випробування і 21 серпня 1957 року доставила боєголовку на міжконтинентальну дальність. Прийнято вважати, що ця відстань складає понад 5,5 тис км.

Модифікація Р-7А, зі збільшеною дальністю польоту – з 8 тис. км до 11 тис. км, була прийнята на озброєння в 1960 році і знята з нього в 1968-му. Проблема в тому, що перша розгінна ступінь двоступінчастої ракети була з чотирма руховими блоками, які кріпилися зовні, і в результаті ракета виявилася дуже громіздкою.

Р-7А за класифікацією НАТО – SS-6 Sapwood («Заболонь» – молода кора)
Довжина – 30 м
Нижній діаметр 1-го ступеня – 10,3 м
Діаметр 2-го ступеня – 2,7 м
Маса – 280 тонн, з них 253 тонни – паливо
Дальність – до 11 тис. км

Для того, щоб запустити цю ракету наземного базування, потрібно було будувати спеціальні стартові комплекси, з газовідвідним котлованом (глибиною до 40 м), та під'їзними залізничними коліями. Час підготовки для запуску становив не менше 20 годин, а поява у США висотних літаків-розвідників Lockheed U-2 робила подібну витівку з Р-7А досить безглуздою – була велика ймовірність знищення ракети разом із комплексом на стадії підготовки до пуску, звичайними бомбардувальниками.

Але слід зазначити, що на базі Р-7 потім було створено ціле покоління цивільних ракет-носіїв, які вивели на космічну орбіту Білку та Стрілку, Гагаріна та Терешкову. Не кажучи вже про численні супутники. Усі модифікації «Сходу» та «Союзу» – це діти, онуки та правнуки бойової ракети, створеної Сергієм Корольовим.

Усвідомивши, що будувати для запуску міжконтинентальних ракет стартові комплекси, подібні до тих, що існують зараз на космодромах у Байконурі чи Плісецьку – це шлях у нікуди, радянське керівництво поставило завдання створити більш компактну ракету. У результаті конструкторське бюро Сергія Корольова створило міжконтинентальну балістичну ракету Р-9, яку після деякого доопрацювання було прийнято на озброєння під індексом Р-9А.

Ця ракета, яка знаходилася на озброєнні в 1965-1976 роках, мала в порівнянні з Р-7А величезну перевагу – позбавившись зовнішніх блоків, вона змогла стати ракетою шахтного базування, що робило її непомітною для літаків-розвідників. Крім того, значно зменшувалась вага, а отже – збільшувалася дальність польоту.

Р-9А за класифікацією НАТО – SS-8 Sasin («Асассін» – середньовічний східний професійний воїн-вбивця)
Довжина – 24,2 м
Діаметр – 2,7 м
Маса – 80,4 тонн
Дальність – до 16 тис. км

Р-9А – перша радянська міжконтинентальна балістична ракета, у розробці якої взяло участь українське підприємство. Зокрема, систему управління ракетою було розроблено харківським науково-виробничим об'єднанням «Електроприлад», нині – «Хартрон». Р-9А, як і Р-7А, за радянською (і потім російською) класифікацією відноситься до міжконтинентальних балістичних ракет першого покоління.

Друге покоління. Три в одному

У 1962 році був розроблений стратегічний ракетний комплекс Р-36, головною особливістю якого була бойова частина ракети, що поділялася на три блоки. Тобто міжконтинентальна ракета вперше в історії була здатна нести три ядерні боєголовки, яким було простіше подолати систему ППО супротивника: може, один із трьох блоків до мети і долетить.

Примітно, що розроблено нову ракету вже в Дніпропетровську, в конструкторському бюро «Південне». Головним конструктором був Михайло Янгель, який раніше працював заступником у Корольова і помер у віці всього 59 років від п'ятого інфаркту. Р-36 вироблялася на заводі «Південмаш», системи управління для неї – на харківському «Електроприладі», так що цю ракету, що стояла на озброєнні в 1967-1979 роках, можна вважати повністю українською.

Р-36 за класифікацією НАТО – SS-9 Scarp («Крутий схил»)
Довжина – 32,2 м
Діаметр – 3 м
Маса – 183 тонни
Дальність – до 16 тис. км

Третє покоління. Бал «Сатани»

У 1969 році розпочався справжній прорив у галузі створення стратегічних міжконтинентальних балістичних ракет. Розроблено новий комплекс Р-36М, який спочатку замислювався як модифікація попереднього. Завдяки керівнику конструкторського бюро «Південне» Володимиру Уткіну проєкт набув цілої низки важливих особливостей.

Головне – це застосування мінометного старту ракети з транспортно-пускового контейнера. Тобто якщо раніше такі ракети запускалися безпосередньо з шахти, при будівництві якої вимагалося створення газовідвідних каналів, то Р-36М спочатку поміщалася в спеціальний контейнер. Ракета виштовхувалася на поверхню під впливом порохового заряду, і потім включалися маршові двигуни. Такий підхід дозволив згодом створювати МБР для запуску з підводних човнів.

Ще з важливих особливостей – технічні рішення, що забезпечують безперервне бойове чергування рідинних ракет у заправленому вигляді протягом багатьох років. Р-36М отримала десять бойових блоків, точність стрілянини підвищилася втричі. Саме цю розробку українських ракетних конструкторів, прийняту на озброєння у 1975 році, НАТО назвала «Сатаною».

Р-36М за класифікацією НАТО – SS-18 Satan
Довжина – 34,6 м
Діаметр – 3 м
Маса – 211 тонн
Дальність – до 16 тис. км

Цікаво, що багато хто помилково вважає «Сатаною» ракету SS-20, про яку багато говорилося в 80-х роках. Насправді SS-20 – це радянська балістична ракета РСД-10 «Піонер» середньої дальності (1-5,5 тис. км). Її розробником був Московський інститут теплотехніки, який спеціалізувався на рухомих ґрунтових ракетних комплексах – фактично це була ракета на лісовозi. SS-20, яка викликала побоювання саме в Європі, через її середню дальність, була ліквідована згідно з Договором, підписаним Михайлом Горбачовим та Рональдом Рейганом у 1987 році.

Четверте покоління. Зоряні війни

Ракети Р-36М регулярно вдосконалювалися – підвищувалися потужність боєголовок і точність стрільби, а 1983 року конструкторському бюро «Південне» поставили завдання доопрацювати ракетний комплекс так, щоб він міг долати перспективну систему американської протиракетної оборони (так само відомої як «Стратегічна оборонна ініціатива» i «Зоряні війни»). Крім того, треба було підвищити захищеність ракети від вражаючих факторів ядерного вибуху – щоб вона в разі чого все одно могла злетіти і завдати удару у відповідь. Якщо, звісно, ворожа ракета не потрапить у шахту.

Доопрацьований ракетний комплекс, поставлений на озброєння у 1988 році, був віднесений до четвертого покоління міжконтинентальних ракета та отримав назву Р-36М2 «Воєвода». Щоправда, так його називали лише в СРСР – для НАТО це була, як і раніше, «Сатана», лише останньої модифікації. До речі, у створенні Р-36М2 найактивнішу участь брав майбутній президент України Леонід Кучма, котрий на той момент був першим заступником генерального конструктора «Південного».

Р-36М2 «Воєвода» за класифікацією НАТО – SS-18 Satan Mod. 5
Довжина – 34,3 м
Діаметр – 3 м
Маса – 211 тонн
Дальність – до 16 тис. км

Після 1991 року російський стратегічний ядерний меч почав іржавіти. Переговори із заводом «Південмаш» щодо продажу РФ технічної документації на ракети «Сатана» та «Воєвода» ні до чого не привели. За деякими оцінками, за обслуговування ракет Росія щорічно сплачувала підприємству близько $10 млн. У червні 2015 року військове співробітництво України з Росією було припинено. У результаті, якщо у 2006 році до складу ракетних військ стратегічного призначення РФ входило 74 шахти з комплексами Р-36М та Р-36М2, то у 2018 році – лише 58.

Ракетні кочівники

Росія зіткнулася з проблемою – де брати нові міжконтинентальні балістичні ракети, щоб її й надалі вважали за велику ядерну державу. І в 2016 році з'явився проект ракетної системи РС-28 «Сармат», яка має замінити Р-36М2.

Тактико-технічні характеристики РС-28 «Сармат»
Довжина – 35,5 м
Діаметр – 3 м
Маса – 208 тонн
Дальність – до 18 тис. км
Кількість ступенів – 3 (ракети сімейства Р-36 – двоступінчасті)
Кількість бойових блоків – 10

РС-28 «Сармат» російська влада вже назвала ракетним комплексом п'ятого покоління, але його розробкою займається Ракетний центр ім. Макєєва (місто Міасс Челябінської області), який спеціалізується на балістичних ракетах третього покоління для підводних човнів. Тобто шахтна міжконтинентальна балістична ракета, та ще й двома рангами вища за складністю – це не зовсім за профілем челябінським фахівцям.

Поки що їхнє найвідоміше досягнення – балістична ракета донного базування «Скіф», роботи зі створення якої розпочалися ще на початку 90-х років. За задумами розробників, підводний човен доставляє ракету в спеціальному пусковому контейнері на дно моря або океану і йде на базу. А ракета перебуватиме в режимі очікування до отримання команди на пуск. Існує версія, що вибух 8 серпня 2019 року на ракетному полігоні ВМФ в Архангельській області, внаслідок якого загинули вчені-випробувачі, а у Сєвєродвінську був зафіксований стрибок радіаційного фону – це якраз результат чергового випробування «Скіфа».

Характерно, що виготовлятимуть РС-28 «Сармат» (цілком логічна назва після «Скіфа») на Красноярському машинобудівному заводі, який крім ракет для підводних човнів «Синева» випускає холодильники «Бірюса». Крім того, на підприємстві для Олімпіади-2014 у Сочі було зроблено 16 тис. факелів.

Заявляється, що ракети «Сармат» у перспективі стануть носіями гіперзвукових крилатих бойових блоків «Авангард», анімовані кадри роботи яких Путін показав у своєму посланні до Федеральних зборів 1 березня 2018 року. Там у мультику самонавідний «Авангард» розвивав швидкість близько 33 тис. км/год і вражав ціль.

Насправді блок «Авангард» був випробуваний поки що лише один раз, 26 грудня 2018 року. Він був встановлений на триступінчасту ракету РС-18, яка стоїть на озброєнні з 1975 року та випускалася до 1985 року. До речі, саме ці ракети свого часу Україна передавала Росії в рахунок газових боргів. Яку блок розвивав швидкість, невідомо, але росіяни заявили, що умовну ціль, що перебувала на відстані 6 тис. км, було успішно вражено.

РС-18 за класифікацією НАТО – SS-19 Stiletto («Стилет»)
Довжина – 27 м
Діаметр – 2,5 м
Маса – 106 тонн
Дальність – до 10 тис. км
Кількість бойових блоків – 6

Треба відзначити, що в концепції РС-28 «Сармат» акцент робиться не на кількість боєголовок, що закидаються ракетою, а на їх маневрування (це вимагає використання системи Глонасс, досить сумнівної якості – не вистачає відповідних супутників), а також використання більш численних, ніж на звичайних міжконтинентальних ракетах, помилкових цілей. Ще цікавий момент – керовані бойові блоки «Авангард» можуть вражати об'єкти своєю кінетичною енергією без використання ядерного вибуху. Треба так розуміти, вони здатні використовувати великі чавунні болванки.

Випробування «Сармата» 20 квітня не справили враження ні на західних експертів та військових, ні на українських. Тим більше, що випробувальний пуск не став ні для кого несподіванкою – перші два пуски мали відбутися ще в 2021 році.

«Росія роками відкладала випробування «Сармата», введення його в дію. І на сьогоднішній день це дуже сирий носій, яка там «Сатана-2»?!! Щоб ввести в ракету в дію, випробування повинні проводитися кілька років – щоб виявити всі недоліки, дефекти та їх виправити. Але Росія не має на це часу», – пояснює у розмові з «Главкомом» провідний експерт Центру військово-політичних досліджень Олександр Коваленко.

Фахівець переконаний, справжня причина таких раптових випробувань РС-28 та войовничих заяв – необхідність відвернути російський народ від явних військових невдач під час війни з Росією. Недарма ж перший випробувальний запуск «Сармата» відбувся буквально за кілька днів після потоплення флагмана Чорноморського флоту крейсера «Москва».

До речі, Рогозін пообіцяв своїм співгромадянам, що вже восени у пускових шахтах у Красноярському краї та Оренбурзькій області буде розміщено 46 нових ракет «Сармат». Це досить дивно – як можна фізично встигнути за літо збудувати стільки ракет?

Андрій КУЗЬМІН, «Главком»