Червона рута: буржуазні мотиви, короткі спідниці і всесоюзна слава

 

Мільйони радянських глядачів пройнялися історією кохання між дівчиною з Карпат і шахтарем зі cходу.

 

Дехто вперше побачив музикантів з електрогітарами у штанях кльош і танцівниць у відвертих спідницях.

 

Меломани почули українську пісню в популярному на заході стилі біг-біт. Невдовзі солісти стануть популярними на весь союз, а пісні – шлягерами багатьох років.

 

"Червона рута" не був першим телемюзиклом, як дехто вважає нині. Перед тим Мирослав Скочиляс, його сценарист, вже працював над фільмами, один із яких навіть отримав відзнаку на Ленінградському фестивалі. Московські колеги часто просили у львів’ян щось "екзотичне", тобто українське. Пан Скочиляс добре ладнав з режисером Романом Олексівим, відтак передбачався успішний проект.

 

Задум належав керівникові "Смерічки" Левкові Дутковському і автору пісень Володимиру Івасюку. Вони планували фільм за участю двох ансамблів: "Смерічки" і "Карпат". Звели навіть декілька фонограм на чернівецькій студії, які, за браком часу, не перезаписували потім.

 

Тому в кадрі Софія Ротару "співає" пісню "Водограй" голосом солістки "Смерічки" Марії Ісак, про що стало відомо всім лише через тридцять років. А Василь Зінкевич деякі композиції "виконує" вокалом Назарія Яремчука.

 

Ці зміни відбулися після того, як до проекту чернівчан приєдналися фахівці Львівської студії та Укртелефільму: з’явився сценарій та нові учасники.

 

Потягу сполученням "Донецьк-Верховина" не існувало

Мирослав Скочиляс придумав історію про шахтаря Бориса (роль виконує соліст "Смерічки" Василь Зінкевич), який у потязі, що прямує з українського сходу на захід зустрічає Оксану (Софія Ротару) і закохується.

 

Він приїжджає до Яремчі, а дівчина їде далі у напрямку вигаданої станції "Верховина". За задумом, головний герой шукає і згодом знаходить кохану. На запрошення друзів вони беруть участь у концерті.

 

Декораціями для фільму стали українські Карпати з дерев’яними гостроверхими будинками. Зйомки проходили на туристичній базі поблизу Яремче спекотного серпня 1971 року.

 

Учасники пригадують, як між численними дублями прохолоджувалися у водоймах поруч. Для сцен із масовками нікого спеціально не запрошували. Глядачами були відпочивальники санаторію, які з великим задоволенням спостерігали за улюбленцями, граючи самих себе.

 

 

Шість із п’ятнадцяти композицій виконує "Смерічка".

 

Ансамбль, що з’явився в невеликому районному центрі Чернівецької області, успішно поєднав народні мотиви і західну музику біг-біт.

 

У Вижницький клуб молодь цілими потягами приїжджала із Чернівців, аби послухати українські пісні, а також твори Елвіса Преслі, Луї Армстронга, "Бітлз". Композиції ансамблю транслювали в ефірі всесоюзного радіо і телебачення.

 

Засновник колективу Левко Дутковський пригадує: "Смерічка" подобалася місцевому керівникові комсомолу. Обласні партійці також залишили "популяризаторів ворожої культури" у спокої. Особливо після того, як музиканти отримали фірмові електрогітари прямо з міністерства культури СРСР.

 

Окрім самобутнього звучання, ансамбль дивував молодь стилізованими костюмами: штани кльош і голубі кептарі (верхній одяг гуцулів без рукавів) нагадували "Бітлз". Дизайн розробила дружина керівника, Алла Дутковська.

 

 

На головну жіночу роль запросили викладача Чернівецького училища культури Софію Ротару.

 

Безпосередньо перед зйомками виявилося, що у худорлявої співачки немає підходящої сукні. Раптом Левко Дутковський згадав про дипломну роботу дружини, - "концертний костюм естрадної співачки". Вбрання вже демонстрували на різних виставках - як перший зразок стилізованої одежі для радянської сцени.

 

Довга червона сукня з двома білими вставками, вишитим кептариком, аплікацією та підвісками з перлин підійшла Софії так, неначе була для неї шита.

 

Танцівниці з івано-франківської "Еврики" не лише додали динаміки до фільму. Їхні відверті - вищі за коліна - спідниці викликали здивування та захоплення у радянських глядачів, особливо чоловіків.

 

Водночас, як і музика "з елементами ворожого заходу", так і звабливі спідниці минулися творцям фільму. Можливо тому, що "Смерічка" вже була надто відомим колективом.

 

Радянські меломани зі всього Союзу наспівували "Червону руту" - пісню, яка, чи не єдина серед численних партійних од, розповідала про кохання на першому фестивалі "Песня года" (1971). На хвилі популярності народився не лише задум, а й назва фільму.

 

 

Щоб стрічка потрапила до всесоюзного ефіру, москвичі наполягали включити три російськомовні пісні. Але українці записали тільки одну: "Бежит река" у виконанні Раїси Кольци та ВІА "Карпати". Водночас "Червона рута" існує у двох версіях: російській та українській.

 

Під час зйомок Софія Ротару разом із модельєром Аллою Дутковською святкували уродини, адже обидві народилися у серпні. Вони неабияк подружилися пізніше: Алла часто створювала вбрання для співачки.

 

Восени, після появи фільму на екранах, ансамблю "Смерічка" запропонували перейти на професійну сцену. Однак, колектив залишився у рідній Вижниці. Натомість у Чернівецькій філармонії організували ВІА "Червона рута" із Софією Ротару на чолі.

 

Музичний фільм прославив солістів. Василь Зінкевич згадує, як радо донеччани зустрічали його з потягу, не пускали до готелю і забирали ночувати додому.

 

Багато пісень стрічки стали загальносоюзними шлягерами. Так вони популяризували українську мову та культуру у часи брежнєвської русифікації.