Гендиректорка обласного центру служби крові Анжеліка Каланча: «Ніхто сьогодні не знає, кому завтра буде потрібний донор»

Анжеліка КАЛАНЧА – генеральна директорка КНП «Чернівецький обласний центр служби крові». Протягом п’яти років вона не просто керує медичною установою, а розвиває й виводить центр крові на дійсно європейський рівень. Портал БукІнфо вирішив поспілкуватися з пані Анжелікою про задачі й виклики життя, шлях у медицину, щоденну боротьбу за життя й популяризацію донорства. Також Анжеліка Володимирівна входить у «ТОП-100 успішних жінок Буковини» й разом з однодумцями працює над головним успіхом – розвитком медицини і збереженням життя. А днями керівниця центру служби крові стала переможницею обласного етапу конкурсу на отримання відзнаки «Ордена Святого Пантелеймона» у номінації «Кращий організатор охорони здоров’я».

Анжеліко Володимирівно, почнемо з приємних новин - поділіться враженнями від участі у престижному конкурсі «Орден Святого Пантелеймона»

У номінації «Кращий організатор охорони здоров’я» брали участь 21 претендент. Заслухавши колег, я отримала величезний досвід, що викликає велику гордість за потужних фахівців, які працюють на рівні України. Приємно, що є велика кількість сучасних керівників, які використовують інноваційний менеджмент з метою розвитку закладів на європейському рівні. Участь у конкурсі, особисто мені, дала поштовх для ще більшої активізації роботи й пошуків нових системних підходів. А моя перемога на регіональному рівні є визнанням роботи, яку проводжу з колективом, протягом останніх п’яти років. Наразі, очікуючи результатів Всеукраїнського конкурсу, сподіваємося потрапити до четвірки переможців.

З любов’ю до донорів…

Розкажіть, будь ласка, з якими проблемами Ви зіткнулися коли очолили Центр крові та що за цей час вдалося зробити?

У службі крові я з 2002 року, спершу працювала завідувачем відділення трансфузіології лікарні швидкої медичної допомоги (ЛШМД). Було дуже багато болючих моментів, банально не вистачало компонентів крові, плазми, було багато донорів родичів, які повторно не хотіли здавати кров. Суспільство ж переважно сприймало донорів, як людей, яким потрібні кошти. Це все потрібно було змінювати, що, власне, нам й вдалося.

Також за час роботи у центрі служби крові мені вдалося випустити разом з БДМУ 5 монографій по трансфузіології. Ми вивчали донорство зсередини та проводили наукові дослідження з фахівцями ДУ «Інституту гематології та трансфузіології НАМУ». Досліджували приховані резерви, перспективи.

Важливим етапом є оновлення обладнання. І звісно основною моєю метою є популяризація донорства серед різних верств населення.

Також ми проводимо лекції, екскурсії, знайомимо учнів з донорством, і коли дітям виповнюється 18 років вони вже мають правильну інформацію про донорство. Співпрацюємо з ЗМІ, розповідаємо про наших донорів, відзначаємо подарунками й надзвичайно поважаємо їх.

З любов’ю до донорів…

Щодо обладнання. Що саме за 5 років вдалося закупити?

Це, зокрема, найсучасніша центрифуга, тромбошейкер з інкубатором, який дає можливість зберігати тромбоцити до 5 діб. Це революційний крок для нашої області, адже раніше ми могли робити тромбоцити та в той же день їх видавати. Маємо новий швидкозаморожувач, гелеву технологію для визначення груп крові. Крім цього закупили нові лабораторні центрифуги та ряд іншого необхідного обладнання.

Нещодавно ми отримали систему Mirasol для обробки тромбоцитів, вартістю 5,5 млн грн, запаювачі трубок, плазмоекстрактори.

Загалом, все те без чого неможливе ефективне функціонування у нас є. Крім того, проведені ремонтні роботи. Й надалі працюємо над покращенням умов, оновленням обладнання. Донори заслуговують на комфорт і найкращі умови.

Анжеліка КАЛАНЧА демонструє нове обладнання

Про Вашу любов до донорів багато хто знає. В одному з інтерв’ю ви сказали, що донори заслуговують, щоб їх носили на руках…

У нас весь колектив з великою любов’ю і турботою ставиться до донорів. Ми несемо квіти на роботу, прикрашаємо, організовуємо різні акції. Це внутрішнє відчуття. Хочемо, щоб все було якнайкраще.

А яка наразі ситуація із запасами крові?

У зв’язку із кількома хвилями карантину ми суттєво відчули зменшення запасів компонентів крові, кількість донорів зменшилася і це завдало також удару службі крові та змусило нас інтенсивніше працювати, шукати нові підходи. Це дало нам можливість й ще більше об’єднатися, коли приходить проблема, відбувається концентрація зусиль та об’єднання колективу і всіх людей, хто небайдужий до донорства. Так спільними зусиллями ми успішно працюємо щодня, поповнюючи запаси й тим самим надаючи вчасно невідкладну допомогу всім пацієнтам Буковини.

У таких холодильниках і зберігається плазма крові
У таких холодильниках і зберігається плазма крові, - каже Анжеліка КАЛАНЧА
У таких холодильниках і зберігається плазма крові, - каже Анжеліка КАЛАНЧА

Скільки у центрі служби крові активних донорів і яка кількість разових донорів?

Протягом останніх п’яти років у нас відбулося збільшення кількості донорів з 1700 до 5000. Тобто ми наростили наші об’єми заготівлі. Якщо проаналізувати первинних й активних донорів, то у нас чітко прослідковується збільшення кількості первинних донорів. Це десь приблизно на 700 осіб у рік. Водночас збільшується кількість активних донорів. Це відбувається внаслідок того, що первинні донори відчувають нашу підтримку й стають активними донорами. Приводять друзів, знайомих. Так кількість донорів збільшується.

Кажуть, що разовий донор – небезпечний донор. Це правда?

Власне отриману плазму обов’язково карантинізуємо на 180 діб. І відповідно видаємо тільки ту плазму, коли донор повторно приходить через 6 місяців, здає кров і її тестують. І вже тоді, коли аналізи хороші, плазма видається. Тим самим ми запобігаємо інфікуванню плазмою. Видаємо якісні компоненти крові, які не загрожують здоров’ю пацієнтів.

Гендиректорка обласного центру служби крові Анжеліка КАЛАНЧА

А якщо донор не приходить на повторну донацію?

Плазма чекає його до трьох років. Якщо людина не приходить, така плазма стає сировиною і передається на переробку для препаратів крові.

У які місяці найчастіше люди здають кров?

У січні спостерігаємо зменшення кількості донорів у зв’язку зі святами. Лютий, березень, квітень – підйом донорства. Під час сезону сільськогосподарських робіт знову зменшується. Відтак у вересні йде другий підйом, а до грудня вже спад. Загалом ми працюємо над тим, щоб у нас щодня було в межах 30-50 донорів щодня. Два тижні тому були такі дні, що й 70 донорів було.

Протягом останніх п’яти років в обласному Центрі крові значно збільшилася кількость донорів - з 1700 до 5000.

А який відсоток нездорових донорів?

Якщо у нас є 6000 донорів, то 1000 з них – з тих, чи інших причин не можуть у той момент здати кров. До цих випадків належить й відсутність підготовки до донації. Є такі ситуації, коли люди не підозрюють про хворобу, протипокази. Загалом із цієї тисячі – десь половина людей можуть стати донорами, якщо правильно підготуються.

Чи збільшилася у період пандемії кількість донорів чи посилилися до них вимоги?

Ми утримали показники на рівні доковідного року. Нам це вдалося. Це завдяки комунікації з волонтерами. Також у цій ситуації нам допоміг генеральний директор «Лікарні швидкої медичної допомоги» Олександр Грушко, який направляв працівників, коли була потреба у певній групі крові.

Що найкраще працює в плані мотивації донора? Акції, подарунки, чи можливо те, що є шанс врятувати чиєсь життя?

Ми постійно тримаємо зв'язок з нашими донорами через сторінку в Інстаграм. Там ділимося важливою юридичною інформацією, новинами, акціями, потребами у компонентах крові, відзначаємо донорів, організації тощо. Бувають екстрені ситуації про які теж повідомляємо, люди відгукуються, діляться інформацією і поповнюють запаси крові.

Які є міфи, пов’язані з донорством? Чого люди бояться?

У кожного вони свої. Хтось не хоче витратити годину на донорство, хтось не знає де знаходимося і не хоче подивитися на карті. Є різні страхи та з ними треба працювати. Ми консультуємо перед первинною донацією у лікаря-терапевта, який повністю розповідає як потрібно підготуватися. Я б навіть порівняла донорство з польотом у космос. Якщо ти не знаєш як це, не готуєшся, звичайно цього не відбудеться. А якщо свідомо підходиш, готуєшся, то й «політ» у донорство теж відбудеться успішно.

Є така інформація, що одна донація крові (близько 450 мл) – може врятувати до 3 життів. Це справді так?

Так, це правда. Кров переробляється на еритроцити, плазму й тромбоцити. І це реально може врятувати життя трьом пацієнтам.

Розкажіть трішки про логістику донорської крові

Зараз у Чернівцях проводять заготівлю крові, плазми й тромбоцитів. Потужно працюють відділення у Вижниці, Кіцмані й Сторожинці. Ми поєднуємо роботу цих відділень й виїзну роботу. Вся кров привозиться у Центр крові, переробляється, далі тестується й цілодобово видається на експедиції. Запаси моніторимо й те чого не вистачає поповнюємо.

Чи перехворілі на КОВІД можуть бути донорами крові?

Так, через місяць після одужання.

Цікаво, яка вартість компонентів крові?

Є офіційні прайси. Але наголошую, що всім медичним установам обласного й міського підпорядкування всі компоненти крові ми надаємо безоплатно. За плату надаємо тільки приватним клінікам.

Чи є у центру донори-любимчики? Тобто ті, хто самі часто здають необхідну кров…

Звичайно і їх дуже багато. Наприклад поліцейська Катерина Коропецька, яка під час виконання своїх службових обов’язків, виїхала на виклик, де у потерпілого було вогнепальне поранення. Вона надала необхідну домедичну допомогу, зупинила кровотечу. А відтак здала для цього пацієнта кров. Так збіглося, у неї теж ІІІ+. У Катерини до того ж день народження збігається з Всесвітнім днем донора (14 червня)!

Наші любимчики – це надзвичайно харизматичні, позитивні люди. Вони самі здають кров й інших з собою приводять. Таким донором є Майя Фисюк, з якою донором стає дуже багато людей. Вона не тільки їх знайомить і приходить з ними у Центр служби крові, але й опісля запрошує на каву.

Також любимчиком є Володимир Дорош, який за минулий рік організував 500 донорів.

Медична сестра Настя Плантус кожен свій візит висвітлює, розповідає про підготовку і також заохочує інших ставати донорами.

Є у нас й працівники ДСНС, поліцейські, волонтери. Великий внесок робить у донорство викладач БДМУ Віталій Смандич, який вже близько 10 років здає кров і підходить до почесного донора, а к.м.н. викладач Олена Нечитайло, розробила пам’ятку донора для майбутніх татусів. І таких людей, які рятують у нас дуже багато. Ми пишаємось ними. Допомагає й підтримує нас директор департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА Олег Чорний, який також є нашим донором крові.

Протягом останніх п’яти років в обласному Центрі крові значно збільшилася кількость донорів - з 1700 до 5000.

Працювати з кров’ю – як не дивно, але, схоже, це виявилася більше жіноча професія, аніж чоловіча. Чи може це просто наш журналістський штамп? Якщо ж це правда, то чому так стається, що більшість Ваших колег – жінки?

Так, справді у нас таки більше жінок. Не знаю чим це обумовлено. Можливо тому що жінка ще й берегиня сім’ї, матір.

У важкі місяці бойових дій на сході нашої країни у 2014 році чи було так, що доводилося транспортувати кров з Чернівців на передову? Чи все ж обходилося без цього?

Знаю, що передавали препарати крові. А за ці п’ять років ми по можливості допомагали воїнам, неодноразово передавали медикаменти та необхідні речі, засоби гігієни.

Анжеліко Володимирівно, які найскладніші форс-мажорні ситуації траплялися у обласному центрі служби крові?

За минулий рік у нас була найскладніша ситуація, коли потрібно було вночі, для породіллі заготовити тромбоконцентрат. Ми працювали цілу ніч до ранку. У нас було 40 донорів. Першу порцію тромбоконцентрату було видано о 2 годині ночі, о 4 ранку – другу частину. Так було врятовано життя молодої жінки, врятувати яку прийшли 40 донорів. Ми дуже хвилювалися за донорів, оскільки донація нормально переноситься зранку до 12 години. Тут мова йшла про ніч. І коли о 3 годині ночі добігали останні донори – це надзвичайно щемливо. Це додає ще більше сили і віри, що разом ми можемо зробити дуже багато. Я дуже горда за свій колектив, які без вагань залишили дітей на родичів і вийшли на роботу. Чоловіки привезли дружин і чекали їх. Надзвичайно вдячна всім, хто допоміг врятувати життя у таких форс-мажорних обставинах. Таких випадків є багато…

Трапляються ситуації, коли боретесь і всупереч всьому не вдається врятувати життя?

…Пам’ятаю була п’ятниця, у відділення кардіоонкогематології Чернівецької обласної дитячої лікарні поступив хлопчик. Тромбоцити були нуль. У суботу працівники вийшли проводити заготівлю крові. Прийшло дуже багато людей допомогти врятувати життя. Тоді я й сказала, що донорів готова носити на руках. Приходили діти й щиро просили взяти у них кров. Приходили літні люди, хотіли дізнатися яка у них група крові і якщо раптом – IV+, просили взяти кров. Ми заготовили компоненти крові навіть з запасом. Коли зробили запас на три дні, завершили роботу, я прийшла додому… Задзвонив телефон, мені сказали, що хлопчик помер. Плакав лікар-гематолог Михайло Гнатюк, плакала я, було дуже боляче, що все було зроблено, що потрібно, а дитину втратили… Варто було, щоб за медичною допомогою звернулися хоч трішки раніше.

Ми знайшли пацієнтів, кому потрібні були тромбоконцентрат. Але пережити цю важку втрату нам всім було дуже важко.

Як Ви обрали професію і чому саме обрали роботу у Центрі служби крові?

У медицині я працюю з 1993-го року. Працювала медичною сестрою у хірургічному відділенні й паралельно навчалася у медуніверситеті. Мені була завжди цікава робота, яка дає можливість бути корисною для суспільства. Це зокрема й дає трансфузіологія.

А коли вирішили стати лікарем?

У дитинстві. Медицина була зі мною завжди. Лікарем працював мій тато, також у галузі медицини працювали родичі. Коли мені було 4 роки, одного разу, батько прийшов з роботи й розповів випадок, що померла хвора дівчинка. Я спитала, чи можна було її врятувати? Тато пояснив, що хвороба була несумісною із життям. Я плакала всю ніч і думала про те, щоб рятувати дітей.

Які Ваші головні принципи у роботі?

Професіоналізм, прозорість, чесніть, постійне вдосконалення, мотивація. Зараз Центр служби крові отримав тільки 60% фінансування від потреби. І ми не можемо ні премії дати, ні відсотки. Люди працюють тільки на окладах. Тож прагну, щоб вони надалі працювали, хочу зберегти колектив.

Цікаво, Ваші діти хочуть стати медиками?

Старший син Олексій вже вступив до фахового медичного коледжу, успішно навчається, популяризує донорство, є волонтером «Червоного хреста». Пригадую, сину було десь 8 років, я прийшла додому й обдзвонювала донорів і казала, що вкрай потрібна ІІІ+ для хворої дитини. Син це все чув і каже: «Візьми у мене кров!». Я пояснила, що він ще маленький. А Олексій й каже: «Та це ж дитина, для неї трішки треба, візьми у мене і врятуй дитину!». А молодший син – Володимир, каже, що коли виросте, мріє стати пожежником.

Минулого року ви стали депутаткою обласної ради. Чому вирішили пов’язати життя з місцевою політикою?

Це можливість зробити більше для Центру крові, для донорів й популяризації донорства на іншому рівні. Тож цей шанс я використала й сподіваюся, що все вдасться. Хочемо започаткувати вищі відзнаки для донорів на регіональному рівні. Спілкувалися з колегами з Австрії, де є схожий досвід.

Ви дуже сильна жінка, та в кожної, навіть найсильнішої людини, є моменти відчаю. Чи були у вас такі ситуації у процесі відновлення Центру служби крові?

Я стала керівником, коли молодшому сину було 3 місяці. У нас не було можливості взяти няню, тож у декретну відпустку пішов чоловік. Було складно, крім того, ми їздили на робочі зустрічі, конференції у Київ. Поки я була на конференціях, чоловік був з дитиною, дитина плаче – я виходжу, годую, заспокоюю. Хтось розумів, хтось не розумів, але я робила те, що вважала за потрібне.

Гендиректорка обласного центру служби крові Анжеліка КАЛАНЧА радіє кожному новому донору

Що б Ви сказали людям, які ще ніколи не були донорами. Чому варто здавати кров?

Скажу тільки одне – ніхто сьогодні не знає, кому завтра буде потрібна донорська кров. Я говорила це в одному з ефірів. Так співпало, що невдовзі, після сказаного, наш колишній працівник був поранений у стрілянині, на Гравітоні. Для нього за дві доби було передано 16 пакетів компонентів крові й врятовано життя. Тож ніхто не знає, що буде завтра. І ми як свідомі люди маємо знайти годину часу й прийти здати кров. А кому вона буде потрібна – тому вона й врятує життя.

Альона ЧОРНА, спеціально для БукІнфо (с)
Фото авторки

До речі:


Коментарі:
Більше новин по темі: