Як виграти війну в московії, або Як забрати в «Кощія» його «яйце»?

Слід визнати, що запобігти війні, точніше сказати військовій агресії «еРеФії» вже неможливо і, на жаль, без жертв вже не обійтись. Війна ведеться в дуже цинічний спосіб та має багато складових (військову, інформаційну, психологічну, когнітивну, економічну, гуманітарну та ін.). До того ж, вже багато років цілеспрямовано застосовуються різноманітні інформаційно-психологічні маніпулятивні технології по впливу на людей.

Чи можливо було запобігти війні? Можливо, але після 24.02.2022 року це вже зі сфери альтернативної історії.

Переконаний, що основна причина війни полягає не у військових загрозах для «еРеФії», не економічних проблемах, і навіть не психологічних комплексах однієї людини невисокого росту (чи то невеликої групи людей «військових злочинців»). Загалом більш вірно говорити про психологічні комплекси всього суспільства рф-московії, тобто про «колективного-путіна». Якщо відверто, то у народу рф-московії завжди був запит на таких людей як путін, особливо відчутно це було у 90-х роках ХХ століття. За даними соціологічних досліджень, більшість населення сьогодні також підтримує путіна, і справа тут не тільки в пропаганді. УВ серці (серцевині) цього конфлікту є гуманітарна сфера, а саме гуманітарна агресія (мовно-культурна, інформаційно-пропагандистська, конфесійна та боротьба проти історичної пам’яті) проти нашої ідентичності. Економічні та військові конфлікти є похідними від гуманітарних.

На сьогодні, більш логічною виглядає ситуація, коли Збройні Сили України за рахунок мужності, професіоналізму, морально-вольових якостей і героїзму своїх воїнів, фактора власної землі (території) та зовнішньої підтримки міжнародного співтовариства – наших партнерів (як надання військової допомоги, так і накладення жорстких економічних санкцій) здобудуть Перемогу. Україна приречена на Перемогу, попри наявні ризики (атомні електростанції й ядерні ракети на озброєнні в армії кремлівського маніяка)… Якщо ж припустити, що людство уникне самознищення, навіть незважаючи на можливі бажання та погрози «самодура-ліліпутіна», то відкритими залишаються два питання:

1) кількість жертв, яких зазнає наша держава, тобто наш народ;

2) час необхідний для досягнення Перемоги над «ерефією».

Інакше кажучи, надважливо для нашої країни перемогти з якомога меншою кількістю людських втрат (життя людини – це найвища цінність) і перемогти в якомога коротший час (у мінімально можливий часовий лаг).

Як же це зробити, тобто як перемогти цього «Кощія»- рф-московію? (дозволю собі використати саме таку метафору чи то алегорію). Нині, коли з нами спілкуються мовою смертельної військової зброї, вже не до казок, але всі ми знаємо саме з них, що для того, щоб перемогти, так званого «Кощія безсмертного» потрібно не тільки з ним битися (що дуже успішно на сучасному етапі роблять Збройні Сили України), а насамперед необхідно забрати в Кощія яйце. Немає яйця, то немає і Кощія!

Цілком логічно може постати запитання: чи щось подібне взагалі можливе та чи це не зі сфери фантастики?

Передусім потрібно з’ясувати, що це за яйце, де воно міститься, і яку будову воно має.

Варто визнати (можете вважати мене диваком), що з огляду на різні обставини, (я досліджував це питання приблизно 15 років (можливо, і більше), вивчаючи економічну теорію та історію, працюючи (на певному етапі свого життя) в різних університетах з певною кількістю етнічних московитів (за збігом обставин), я однозначно дійшов висновку (спершу інтуїтивно, а пізніше в міру своїх можливостей на основі вивчення цього міждисциплінарного питання), що тривалий час ведеться війна за тисячолітній спадок Русі, спадок її історії, фактично за бренд «Русь», який у нас вкрали! Після того, як московити його вкрали, вони намагались стерти історичну пам’ять українців-русин (ввести нас у стан амнезії). Проте, раптом пам’ять починає повертатись. Скоріш за все, влада Московської Федерації, яка, власне кажучи, є віддзеркаленням свого суспільства (народу), навіть не помічала, що історична пам’ять нашого народу тільки почала ледь-ледь відновлюватись, але вона це інтуїтивно відчувала (даруйте за апелювання до метафізики).

Ця війна в тій чи іншій формі була неминучою незалежно від того хто би був при владі у «еРеФії», військові злочинці на кшталт «банди-путіна», чи так звані «системні ліберали». Вони всі є шовіністами. (Серед етнічних московитів тільки православні-старообрядники, які зазнали гонінь з боку московської влади ще з ХVІІ століття, хіба що не є шовіністами.) До слова, вся їхня «вєлікая русская культура» та її представники майже завжди (за невеликим винятком) апелювала до шовіністичної ідеї «вєлікой россії».

Більш того, все їхнє суспільство не може і не хоче зрозуміти, що Русь це історична назва України, а не Московії, яку у ХVІІІ столітті з пропозиції такого собі пристосуванця Феофана Прокоповича назвали грецьким словом «россія».

У московитів зараз немає виходу. Народ меря, змінивши свою ідентифікацію спершу на московитів, а потім на «русскіє» і асемілювавши при цьому багато інших народів (спочатку мокшу, а потім єрзь, чудь, весь (вепси), мордву, удмуртів та багато інших фіно-угорських, слов’янських і тюркських народів), вкрав на відповідному етапі історії нашу історичну назву та на її основі сформулював фантомну ідею власного буття («русскій мір, трєтій Рим…»). Однак раптом весь конструкт руйнується (що прямо залежить від повернення нашої історичної пам’яті).

До слова, народи, які під впливом різних обставин, змінюють свою ідентифікацію, починають зневажливо ставитись до своєї колишньої ідентифікації. У них з’являється психологічна травма. Так, українці у «Совєцькому Союзі», які змінювали свою ідентифікацію (до прикладу, коли вони їхали в місто і ставали так званими «русскімі», також починали зневажати своє українське коріння (вони ніби вже не селюки, хоча саме селянами були їхні батьки, дідусі, бабусі…). Психологічна травма стає причиною виникнення шовіністичного мислення та провокує агресію. Зокрема, 83 різних суб’єкти Федерації, які називають себе грецьким словом «Россія» (у 1721 році, як відомо, Московія себе перейменувала), до справжньої Русі (в різних інтерпретаціях: Князівство Русь, Королівство Русь…, тобто територія України) не мають ніякого відношення. Це ж розрив мізків!

кіріл і путін. Фото: Getty Images

Ким би вони не були – меря, московити, «русскіє» чи вепси (як, наприклад, Ліліпутін, якому свого часу публічно археологи ерефії сказали про те, що за зовнішніми ознаками він належить до представників фіно-угорських, а не слов’янських народів), мордвини (як, наприклад, Кіріл Ґундяєв), чудь, комі, карели, дегестанці, хантимансійці, калмики (як, наприклад, Владімір Лєнін), башкири (як, наприклад, голова ЦБ «ерефії» Ельвіра Сахіпзадівна Набіуліна), татари (як, наприклад, Аліна Маратовна Кабаєва), чеченці (як, наприклад, Рамзан Ахматович Кадиров), чуваші, інгуші, кабардинці, якути, алтайці, буряти, тувинці (як, наприклад, міністр оборони «ерефії» Кожуґедович Шойґу) – є спадкоємцями орди чи людьми інших національностей, що не наскільки важливо. Люди різних національностей стають носіями своєї мови й культури та заслуговують на повагу. Проблема полягає в іншому: не можна красти чуже!

Невже непомітно з виступів та псевдостатей «їх всєя московітського історіка путіна» (перепрошую за некоректний вислів, якогось пітєрського трієчника-нещастя) скільки уваги вони приділяють історії. Де воно вчило історію? (А там все їхнє політбюро (оточення путіна) разом з білоруським манкуртом – «прєдсєдатєлєм колхоза» таке саме, бо середній вік цих «государствєнних дєятєлєй» становить приблизно 70 років із «Совєцьким Союзом» у голові). Яким же тремтячим голосом воно годину говорило про історію, коли оголошувало війну «спєц-опєрацію» проти України! Невже це було не помітно? А виступ путіна, ще у 2007 році на Мюнхенській безпековій конференції, коли він фактично вже офіційно оголосив війну західній цивілізації (якщо і не всьому світу)?

Одним з основних меседжів того виступу, яким путін обґрунтував свою ідеологію, було те, що у московитів «страна с тисячєлєтнєй історієй», тому їм все дозволено (звісно, вони не мають відношення до тисячолітньої історії Русі-України!). В «ютубі» можна переглянути той виступ, простежити, якою була вібрація голосу промовця, визначити його емоційний стан. Не потрібно бути професійним психологом, щоб цього не помітити (між іншим ці «краткіє» московитські курси по історії з відповідними мантрами, штампами і наративами» («адін народ» – «создал лєнін» – «австрійський гєнштаб» – «історічєская россія» – «ісконно русскіє землі» – «України нєбило» – «Кримнаш подарєний» – «сталін їх создал» та іншу маячню) відомі досить давно, я особисто їх чув неодноразово, ще з початку 2000-х років). До речі, мордвин Кіріл Ґундяєв (очільник їхньої церковної влади) також постійно каже про так звану «кієвскую купєль» або «днєпровскую купєль», тільки не зрозуміло: яке відношення московія має до міста Києва й річки Дніпро? (Якщо їх справді «тянєт к духовним істокам», то хіба можна кидати ракети і бомби на так звані «духовниє істокі»?!).

Загалом їх наратив (конструкт) історії за хронологією такий: не до кінця зрозуміло, в межах якої території була «дрєвняя» Русь (вона вже не Київська, але Київські князі все ще їхні), правонаступницею якої чомусь (без жодних аргументацій) стало не Королівство Русь а «московскоє княжество» (нібито все населення мігрувало з Русі в залісся-московію), надалі експансія московії при «Іванє-Ґрозному», потім воз’єднання (чи то приєднання) з Україною (которой нєбило), потім «Пьотр пєрвий» – Полтава («прєдатєль» гетьман Мазепа) – «Єкатєріна яка создала новороссію» – Романови, «рєволюція – Лєнін», «Побєда» над фашизмом – Сталін, розпад срср – «гєополітічєская катастрофа». України «нєбило», вона з’явилась нібито тільки для того, щоб гетьман Богдан Хмельницький (який до слова, ідентифікував себе, свій народ (а не московський), свою державу Війська Запорозького як спадкоємців Русі, викристалізовувався проект держави – «Велике Князівство Руське») приєднав її до «россії», надалі України знов «нєбило», потім «іскуственно її создал лєнін із сталіним та хрущовим» а відокремлення від «россії-срср» «било нєзаконним». До речі, Білорусі також «нєбило», а були «врємєно» окуповані території Литвою («Літовскім княжеством») які повернулись до росії (так литвини стали білорусами).

До слова, наша держава повинна більше поширювати інформацію про свої втрати і свій величезний внесок у Перемогу в ІІ-й світовій війні, тому що «московія-рф» шляхом викривлення і фальсифікації історії не справедливо фактично все приватизувала собі, при цьому створила міф «Побєдобєсія» (якесь кощунство над пам’яттю загиблих людей)!

На відміну від України та деяких інших країн тільки 6% території «ерефії» було окуповано гітлерівською Німеччиною. Але не Україна, а саме «ерефія» (як правонаступниця «срср»), що нібито більше постраждала у роки другої світової війни чомусь несправедливо стала постійним членом Ради Безпеки ООН (постійно діючий орган на який, покладено відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки). Більше того, постійно використовує цей статус у своїх цинічних інтересах, насамперед, щодо України.

Їхнє сприйняття нашого народу та нашої держави дуже просте: або ви «адін народ» або вас «нєту». Вони українців визнають максимум як етнос, а не як окремий народ. «Украінци должни із за уваженія к нім сразу же перейті на русскій» (себто московську мову), «петь ім украінскіє пєсні» (навіть путін слухає українські пісні кубанського козачого хору), «оні б єли украінскиє варенікі» і т. п… Якщо тільки їм скажеш: перейдіть, будь ласка, хоча б один раз з поваги до мене на моїй рідній землі (у моїй країні), на мою рідну українську мову, то вони тобі одразу скажуть, що ти націоналіст, і це в кращому разі, та будуть дуже не задоволені такою відповіддю.

А найбільше чого вони бояться, це коли їм відповісти що Русь це ми (себто Україна), а вони московія, тобто вони не є Русь (що насправді, Русь Київська). Для них така відповідь створює ситуацію абсолютного ступору (майже апокаліпсису)…

Можна аргументовано дуже багато подати важливої інформації щодо викривлення та фальсифікації історії, але: 1) це дуже фахово роблять професійні історики. Так, у нашій державі за останні десятиліття виросла потужна генерація молодих українських істориків – «лікарів, здатних вилікувати амнезію» (я маю за честь із багатьма з них навіть бути знайомим) спільно з археологами, генетиками, психологами, мистецтвознавцями й ін.; 2) вже триває війна… (протистояння України-Русі проти орди).

Наразі з огляду на цейтнот часу зазначу, що сьогодні надактуальним є запитання: що робити (як забрати в «Кощія» яйце)?

Якщо відповісти дуже коротко, то скажу так: Необхідно (припускаю, що хтось помилково може подумати, що нині це не на часі) забрати у московитів тисячолітній спадок Русі її історію, фактично бренд «Русь» історичну назву української держави, яку в нас вкрали. Потрібно також дати чесну правову оцінку цього на рівні Українського парламенту шляхом запису такого тезису (в стилістично правильному формулюванні, що зроблять фахівці відповідного профілю) у першій статті Конституції України!

Вже питання тактики, це вдало підібраний час для офіційного прийняття такого рішення. Таке рішення, звісно розізлить московитів, але при цьому зробить їх набагато слабшими, а нас – навпаки сильнішими. (Звісно, в цій ситуації дуже багато залежить від наших героїчних ЗСУ).

Через всі можливі (і навіть неможливі) інформаційні канали слід об’єктивно та чесно це максимально донести:

- всьому нашому суспільству;

- міжнародному співтовариству;

- жителям рф-Московії.

Чим скоріше наша держава це зробить, тим скоріше і з меншими втратами ми виграємо війну!

рф-московію офіційно варто називати тільки «московія» («московія та її володіння»), росіян – московитами, російську мову московською! З історичної точки зору це цілком справедливо. (До слова, по ХVІІ століття в освітніх і дипломатичних колах того періоду мова якою спілкувались в (на) Московії, називалась московською.) Наш народ, перш за все, так зване «російськомовне населення», має зрозуміти, що правильно означувати «язик» не «русскім» («я разговаріваю на русском»), а «московським» (московська мова).

Можливо потрібно адресувати запитання до професійних психологів та психотерапевтів, але на мою думку, саме за допомогою прийняття таких рішень (які здатні виконати функцію «сеансів психотерапії») стане можливим для «рф-московії» позбутися шовіністичних комплексів та психологічних травм.

Отже, що є причиною війни? Це боротьба за тисячолітній спадок Русі, її історію, фактично за бренд «Русь». (На n-ний день війни владімір путін заявив, у чому полягає мета цієї війни: виявляється, він веде війну з Україною за «право бути та залишатися Россією». В той самий час, постійно лунають заяви про те, що існування незалежної України становить загрозу для Россії). Напевно, щоб виграти війну, передусім потрібно усунути її причину. Якщо апелювати до семантики назв будь-яких держав (ще Конфуцій стверджував, що все починається з назв), то бренд «Русь» (наша історична назва) для нашої держави це те саме (принаймні майже те саме) за значущістю, що і Тризуб (герб держави), синьо-жовтий прапор, українська мова (вона протягом багатьох століть називалась руською мовою), Софія Київська з Орантою та Києво-Печерські пагорби і храми, єдина абсолютно незалежна Православна Церква (до речі, предстоятель Української Церкви має носити титул не тільки всієї України, а й у всієї Русі, як це було ще з кінця Х ст.), червоно-чорний прапор нашої боротьби (прапор національної гідності) та, звісно, наша модерна і рідна назва «УКРАЇНА»!

Без сумніву, доволі нелегке завдання полягає в доведенні міжнародному співтовариству, що «Русь» та «россія-рф» (попри те, що у візантійських літописах ХІV - ХV століття россія це грецький переклад слова Русь), нині – це не синоніми, а антоніми (тобто абсолютно різні за значенням слова, абсолютно різні поняття). До того ж, складно це зробити в ситуації, коли слово «русскій» у світі викликає такий негатив (я абсолютно це усвідомлюю). Лінгвісти мають визначити, як різними мовами світу (насамперед англійською мовою), ці слова (назви, терміни) слід писати і використовувати їх на позначення відмінних одне від одного понять.

Дедалі більше цю інформацію потрібно доносити народам, які проживають на території 83-х суб’єктів рф (велика кількість різних локальних ідентичностей). Нехай вони повертаються до своїх справжніх витоків-«істоков», звільняються від ярма, позбавляються інформаційного вакууму пропаганди та різноманітних міфів й стереотипів про своє минуле і врешті-решт усвідомлять, що ніколи не можна красти чуже.

Краще, щоб я помилявся, але побоюсь (більш того, я переконаний у цьому), що якщо ми не повернемо свою історичну назву, попри те, що московити доклали багато зусиль для її сплюндрування, ми не виграємо цю війну стратегічно. Ми поставимо кому, а не крапку. Якщо ми цього не зробимо, то з високою ймовірністю через якийсь час (приблизно 20-30 років) на місці «Московської Фєдєрації» може знов вирости якийсь шовіністичний монстр, який претендуватиме на Україну (на спадщину Русі). Цей конфлікт у тій чи іншій формі буде завжди продовжуватися. «Кощій» постійно здійснюватиме напади. Щоб його перемогти, потрібно забрати яйце, бо битись з «Кощієм» попри все, буде дуже важко...)

Дискусійним є питання, чи потрібно змінювати назву нашої держави (зокрема на сучасному етапі). Без урахування думки українського народу та насамперед ЗСУ подібні рішення, звісно, не можуть бути ухвалені! «Україна» основна і рідна наша назва, але повернення нашої історичної назви (яку в нас вкрали) з подальшим записом у Конституції України про те, що історична назва нашої держави – це «Русь» (у різних інтерпретаціях: «Князівство Русь», «Королівство Русь», «Київська Русь»…), яка законно належить нашій країні й нашому народу, зі стратегічної точки зору є життєво необхідним. Багато країн у світі, крім основної, офіційно використовують також історичну назву держави. До речі, в цьому контексті варто визнати доцільність підписання з нагоди 30-ї річниці Незалежності нашої країни Указу Президента України про святкування 28 липня в День хрещення Русі-України (і поминання Володимира Хрестителя – рівноапостольного київського князя) Дня тисячоліття Державності!

P.S. Повернення історичної назви нашої держави підтвердить безперервність тисячолітнього процесу державотворення України, відновить історичну справедливість та матиме позитивний вплив на світогляд, ментальність, культуру й морально-психологічний стан суспільства загалом. Відповідно, бренд держави (алгоритм формування бренда передбачає апелювання до минулого (історичної пам’яті) й майбутнього) стане тим психологічно-емоційним фактором, який дасть змогу сприяти зміні ментальності народу як інституції, що позитивно вплине на соціально-економічний розвиток країни і рівень добробуту людей.

Попри те, що апелювання до минулого (історії) має важливе значення для будь-якої держави (абстрагуватись від історії як мінімум неможливо), потрібно чітко розуміти, що не можна занадто багато уваги звертати на минуле, а потрібно думати про сьогодення та майбутнє.

Звісно, важливе значення надалі матимуть:

- розвиток Збройних Сил України і національна оборона;

- цілеспрямована політика спрямована на формування бренда успішної країни;

- розвиток культури, освіти й науки;

- розвиток соціально відповідального та інноваційно-активного власного бізнесу;

- патріотичне виховання молоді й ін. (створення ефективної правової системи і тотальна боротьба з корупцією, модернізація інфраструктури, розвиток системи охорони здоров’я, збереження довкілля (екологія тощо).

Необхідним є впровадження у всі освітні заклади ІІІV рівнів акредитації (у т. ч. шкільної освіти) за участю фахівців-практиків і науковців обов’язкових курсів (дисциплін): «Організація та фінансування власного бізнесу», «Основи культури та патріотичне виховання», «Захист Батьківщини та військова справа». Саме в освіті закладається фундамент (основа) майбутнього суспільства.

P.P. S. Уривок з казки:

«А Кощій безсмертний (Костій бездушний, Чахлик невмирущий) відповідає:

- Ніхто ще в світі мою смерть не находив і не найде, ніхто мене не вб’є. А смерть моя на морі-океані, на острові Діяні. На тім острові є дуб, а під тим дубом – скриня, а в тій скрині – заєць, у зайці – качка, а в качці – яйце, у тому яйці – моя смерть. […]

Та тільки цок! Тим яйцем Кощієві по лобі, а він перекинувся і здох».

Боже, допоможи нашій державі й нашому народові у боротьбі!

Слава українському народу!

Слава Збройним Силам України!

Слава Україні-Русі!

Євген ТКАЧ, кандидат економічних наук, доцент ЧНУ ім. Юрія Федковича,
спеціально для БукІнфо (с)


Коментарі:
Більше новин по темі: