Україна, південний фронт: взаємні погрози і висока ціна помилки

Пропонуємо вашій увазі цікаву аналітичну статтю, яка вийшла на сайті російської служби ВВС.

Збройні сили України планомірно руйнують ракетними ударами обидва мости через Дніпро на території Херсонської області, що окупована російськими військами. Посилання очевидне - перспектива залишитися без постачання для російського угруповання на правому березі Дніпра стає дедалі явнішою, що загрожує військовою катастрофою у разі різкої активізації бойових дій на цій ділянці фронту.

Але з боку російського командування не видно ознак готовності здійснити відхід на відносно безпечний лівий берег Дніпра. Були лише окремі непідтверджені повідомлення про передислокацію штабів у тил, ближче до Криму, але за всіма ознаками російська армія лише нарощує свою чисельність на правобережжі, перекидаючи туди сили з Донбасу.

На початку-середині серпня посилилися артилерійські перестрілки по всій лінії південного фронту, але жодних спроб серйозного просування жодна зі сторін не робила. Ще одна реальність останніх днів – вибухи та пожежі в анексованому Криму, який донедавна вважався тихою гаванню і куди їздили проводити літню відпустку тисячі російських туристів.

Південний фронт: який він є?

Протяжність лінії фронту від Херсона до Донецька по прямій становить близько 400 кілометрів, а з урахуванням вигинів - не менше 500. Місцевість в основному рівнинна і безлісна. Є природна водна перешкода – річка Дніпро у нижній течії.

Місцевість на південь від Дніпра на його лівому березі займають російські війська. Але передові їх частини – херсонське та так зване криворізьке угруповання – знаходяться на правому березі. Для їх постачання служать два мости - Антонівський автомобільний та Антонівський залізничний.

Всі ці мости сильно пошкоджені українською артилерією, яка використовує американські системи "Хаймарс", і навряд чи придатні для перекидання важкої техніки та транспорту з боєприпасами.

Між Херсоном та Каховським водосховищем із півночі на південь протікає притока Дніпра, річка Інгулець. Через цю річку на окупованій російськими військами території є лише один міст у селі Даріївка, який українська артилерія також розбила.

Українська армія утримує невеликий плацдарм на лівому березі річки Інгулець, на південь від села Давидів Брід.

Складнощі оборони

Якщо утримувати кілометрову ділянку силами хоча б неповної роти у кількості 100 осіб, для фронту від Херсона до Донецька необхідно 50 тисяч солдатів – і це лише рахуючи бойові підрозділи на передній лінії.

За мірками Другої світової війни, тримати оборону на такому фронті такими силами неможливо. Наприклад, німецька група армій "Південна Україна", що діяла в 1944 році на дещо іншій, але порівнянній за протяжністю ділянці фронту, налічувала три загальновійськові армії та безліч допоміжних підрозділів - цифри відрізняються, але було як мінімум півмільйона. Червона армія мала ще більше. Угруповання вермахту там у результаті розгромили.

Сучасні війни ведуться по-іншому - завдяки розвиненим засобам розвідки та потужним засобам вогневого враження немає необхідності утримувати великими силами кожну ділянку лінії зіткнення. Є зони, що знаходяться під контролем однієї з воюючих сторін, і є так звані сірі зони, де немає військ, але й зайняти їх не можна, бо одразу накриє ворожа артилерія та авіація. Там, де ймовірність удару супротивника найвища, формуються укріпрайони, туди стягуються додаткові сили.

Але степ є степ, і, як кажуть, сто доріг - всі твої. Якщо прогавити прорив супротивника навіть невеликими силами на будь-якій ділянці, бід не оберешся. Танки і мобільна артилерія за підтримки піхоти швидко придушать вогнища опору, розгорнуться у фланги і почнуть трощити лінію оборони, а в пролом, що утворився, ринуть інші частини, розвиваючи тактичний успіх.

А можна й потрапити в халепу - надихнувшись ілюзорним успіхом, кинути найкращі сили на прорив і бездарно покласти їх під ударами літаків, ПТРК та ракетних систем супротивника.

Південна Україна – безкраї степи, будь-яка помилка може дорого коштувати.

Україна попереджає про швидке загострення

Найближчим часом будуть гострі події на всьому фронті, заявив в ефірі телемарафону представник прес-служби Головного управління розвідки міноборони України Андрій Юсов.

За його словами, "серпень та вересень будуть надзвичайно важливими місяцями" для подальшого розвитку подій.

"Про відступ сьогодні і про те, що Росія відведе свої війська з території України, зараз вони [росіяни] говорити не готові, але Україна звільнятиме всі свої території", - сказав Юсов.

Приблизно з середини весни, коли зрозуміли, що російський бліцкриг в Україні не вдався, в українському публічному просторі звучать обіцянки влаштувати контрнаступ і розпочати саме з півдня, з Херсона.

Словесні погрози – це одне, а от удари по мостах поряд із нарощуванням сил на ключових напрямках – це вже не просто слова.

Які сценарії розвитку подій на півдні України можливі протягом найближчих місяців і які з них найімовірніші?

Спроба перемогти швидко

Росія може зробити превентивний наступ зі східної та західної сторін Каховського водосховища - праворуч у напрямку на Запоріжжя, ліворуч у напрямку на Кривий Ріг та Нікополь, а також в обхід Миколаєва з півночі з метою його оточення та захоплення.

Для реалізації такого амбітного плану як захоплення Кривого Рогу та Запоріжжя немає передумов, але за вдачі російським військам вдасться відтіснити українців на відстань 90-100 км від мосту на Новокаховській ГЕС (до Антонівського та Дар'євського мостів українська артилерія все одно дістане) з недосяжністю для атак "Хаймарсамі" та усунути загрозу повної блокади херсонського та криворізького угруповань.

Україна може завдати серії відволікаючих та головних ударів у південному та південно-східному напрямку, зокрема з плацдарму на лівому березі річки Інгулець під Давидовим бродом з метою виходу до правого берега Дніпра.

У разі успіху вдасться розсікти російське угруповання на дві частини та блокувати його, оскільки мости через Дніпро вже практично виведені з ладу, а всі можливі понтонні чи поромні переправи опиняються у зоні досяжності української артилерії.

Обидва сценарії жахливі для однієї з сторін, що воюють, але малоймовірні. Головне питання - чи має Росія та Україна сили та кошти на проведення великої наступальної операції.

Російське командування перекинуло тисячі бійців та сотні одиниць військової техніки з Донбасу на південний фронт, що під Херсоном. Радник голови офісу президента України Олексій Арестович оцінював чисельність російських військ, зосереджених на півдні України, приблизно у 30 батальйонно-тактичних групах (БТГ) – понад 20 тисяч солдатів. Навіть якщо Арестович помиляється у менший бік, це досить багато, тим більше, що БТГ – це бойові підрозділи, тиловиків треба вважати окремо. Але річ не в цьому.

По-перше, Україна має солдатів не менше, а більше, ніж Росія задіяла в так званій спецоперації. Наскільки вони підготовлені, мотивовані та забезпечені – окреме питання, яке можна поставити як українським, так і російським генералам, і отримати одну відповідь – мовляв, із цим все чудово.

По-друге, для наступу потрібно зібрати сили в кулак, але в умовах сучасної війни непомітно це зробити не вийде - противник зміцнить небезпечний напрямок і може завдати попереджувального вогневого удару по скупченням техніки та особового складу.

По-третє, для великого наступу, що передбачає швидке просування вглиб території противника на десятки кілометрів, необхідно мати у вільному розпорядженні дуже багато техніки - засобів ППО, артилерії, танків та бронемашин, авіації, засобів радіоелектронної боротьби та багато іншого. І не просто мати, а мати із запасом, з урахуванням неминучих втрат.

До того ж треба забезпечити безперебійне постачання боєприпасів та інших витратних коштів. Якщо ситуація буде розвиватися стрімко, щодо постачання російська армія опиниться в гіршому становищі через пошкоджені мости через Дніпро та Інгулець.

ЗСУ немає досвіду проведення великих наступальних операцій. Російські збройні сили мають, але проти відносно слабких супротивників – чеченських сепаратистів, грузинської армії, сирійських супротивників Асада. А у зіткненні з таким сильним противником як українська армія російські війська виявили себе непереконливо.

Крім того, обидві сторони усвідомлюють, наскільки високою є ціна помилки при проведенні такої операції. В умовах степів південної України військова ситуація може змінюватися стрімко та безповоротно.

Спроба перемогти повільно

Інший сценарій передбачає відмову сторін від проведення блискавичних наступальних операцій на користь повільного вгризання в оборону супротивника. При цьому цілі першого сценарію залишаються ті ж – українська армія загрожуватиме оперативним оточенням російським угрупованням у Херсоні та на захід від Каховського водосховища, російська – перехопленням ініціативи з виходом до Кривого Рогу та Запоріжжя.

Складність полягає в тому, що прогризти лінію оборони противника через півроку після початку війни дуже важко і загрожує величезними втратами. Обидві сторони встигли добре окопатися та зібрати сили реагування у глибині оборони.

Завдяки в'ялотекучості такий розвиток подій сприятиме російській армії у вирішенні логістичних проблем - навіть якщо не вдасться організувати стабільні понтонні та поромні переправи на правий берег Дніпра, вона зможе забезпечити постачання херсонському угрупованню повітряним шляхом.

Натомість українська армія зможе займатися тим, що їй добре виходить - громити російські тили та лінії постачання.

Удари по Криму

Крим - основна база постачання всього російського угруповання на півдні України. Про розміри складів, розміщених на анексованому півострові, наочно говорить випадок із підривом арсеналу під Джанкоєм: розриви боєприпасів там тривали цілу добу.

Крім складів, у Криму дислоковані військові бази та левова частка авіації, задіяної російською армією у так званій “спецоперації”.

Офіційного підтвердження постачання Києву далекобійних американських ракет ATACMS, здатних дістати до будь-якої точки півострова, включаючи Кримський міст, поки що немає. Але польоти українських БПЛА над Кримом і робота з них російських зеніток стали відбуватися регулярно.

Висновок просто напрошується - жертвуючи дешевими безпілотниками, українці намагаються розкрити російську систему ППО. І, мабуть, недарма.

Ілля АБІШЕВ, ВВС