У багатодітної буковинки зі Слободи-Комарівців дев’ять дітей, а на фронті служать донька та двоє синів. Але влада не спішить давати жінці звання «Матір-героїня»

Світлана Іллівна з Слободи-Комарівців виховала достойних, вірних своїй державі дітей. Їх у 58-річної жінки аж дев’ятеро. Найстаршій доньці Сніжані - 38 років, а найменший син Віктор навчається у 6-му класі. Троє дітей буковинки нині захищають суверенітет України на передовій. Донька Тетяна служить за контрактом з 2021 року. А сини Микола та Михайло (теж колишній «атовець») записалися у добровольці в ЗСУ у перші дні повномасштабного вторгнення. Усі троє дітей Світлани Іллівни служать у «гарячих точках»: Тетяна - гранатометниця, а сини - снайпери. Через таку небезпечну службу діти попросили маму не називати своє прізвище для висвітлення у ЗМІ…

«Знаєш, мамо, я вже одною ногою була на тому світі»…

- Коли ще навчалася у школі, донька Тетяна посідала призові місця на змаганнях з легкої атлетики, отримувала почесні грамоти з навчання та зі спортивних змагань, - розповідає багатодітна мама. - Тож зі шкільної парти вона вирішила принести користь своїй державі і стати військовою. Але не вступила на військову спеціальність через проблеми з зором. І навчалася на кравчиню. Водночас, те, що носить лінзи, не завадило їй у 2021 році укласти контракт на три роки на несення військової служби. Донька служила в найнебезпечніших місцях Донбасу під час АТО. Тоді ж їй дали посвідчення учасника бойових дій, бо фактично не покидала передові позиції протягом аж 8-ми місяців… Нині несе службу на Запорізькому напрямку.

Світлана Іллівна з болем пригадує, як минулого року Тетяна зателефонувала і зізналася, що довго не виходила на зв’язок, бо під час одного з прильотів отримала поранення такої важкості, що три доби пролежала у госпіталі у комі.

- У неї постраждали легені, - каже багатодітна мама. - Тоді донькою опікувався бойовий медик з Буковини (на жаль, не знаю його прізвища). Він підбадьорював доньку: «Тетянко, не бійся! Поки ти - в моїх руках, все буде добре. Ми тебе вилікуємо». Але Таня усвідомлювала, що не все так гладко… «Ти знаєш, мамо, я вже одною ногою була на тому світі», - зізналася мені під час телефонної розмови…

Взагалі донька за час повномасштабної війни отримала аж три контузії, тому досі відчуває дуже сильні болі в голові та шиї, майже не чує на одне вухо. Іноді не обходиться без обезболюючих, але продовжує нести службу…

Водночас, за весь час Таня лише тричі була у відпустці. При чому, її відпускали тільки тоді, коли я хворіла. А сини ще менше разів їздили додому у відпустку: Микола - два, Михайло - один…

Син захищає кордони України з 2014 року

Насправді, першим з дітей Світлани Іллівни став на захист України 29-річний Михайло. Він на початку АТО, у 2014 році, взяв у руки зброю, щоб захистити кордони нашої держави. Але трохи більше, ніж за півроку, отримав серйозне поранення коліна. Після тривалої реабілітації вже не зміг повернутися на поле бою. Водночас, коли почалося повномасштабне вторгнення, він разом із на три роки старшим братом Миколою самі звернулися у військкомат, щоб записатися у добровольці в ЗСУ. Бо бажання захищати країну для них було більш вагомим, ніж проблеми зі здоров’ям та особисті інтереси. З дому Михайла проводжали на фронт зі сльозами на очах та почуттям гордості дружина та двоє маленьких дітей - 8-річна Евеліна та 4-річний Матвійчик…

- Чесно кажучи, дехто в селі сприйняв звістку синів піти добровольцями на фронт з скептицизмом. Сказали, що вони «розуму не мають», - з сумом зауважує жінка. - Дехто донині рахує їхні гроші, зароблені «на нулі». Як правило, це кажуть ті, чиї рідні не служать в ЗСУ. Тож хай підуть спробують «того хліба» на передовій, а тоді вже говорять… Чи купиш здоров’я чи життя за гроші? Який тоді толк з тих грошей?.. От Михайло, для прикладу, отримав вже друге поранення ноги (останнє - вже під час повномасштабної війни)…

Також Світлану Іллівну дивує, чому її діти, які самі забажали захищати свою державу, за власний рахунок були змушені купувати військову форму та інші речі, які повинні вберегти їхні життя?

- Особливо важко було знайти жіночу військову форму, - зауважує буковинка. - Донька довго шукала, де її замовити, бо у вільному продажі неможливо було знайти. Не всі українці розуміють, що в країні війна, і треба усіма силами допомагати військовим. Добре, що хоч вчителі та учні місцевої школи всіляко підтримують наших захисників. Цього року колядували, щоб зібрати кошти на користь ЗСУ. Також раніше організовували збір продуктів, інших необхідних на фронті речей… Наша сім’я теж приєднувалася до таких зборів, бо, як ніхто інший, розуміємо, наскільки це важливо для нашої майбутньої перемоги.

- Брати, мабуть, гордилися за свою сестру, яка не побоялася виступити на захист України? Це стало причиною їхнього рішення самим звернутися у військкомат, так?, - уточнюємо в багатодітної матері.

- Звичайно. Михайло так і сказав мені: «Таня служить - я теж піду». Повномасштабне вторгнення дало лише поштовх до цього рішення…

Рідний брат загинув на війні, а зведений онук пережив жахи полону в «ДНР»

- Чи ще хтось з Вашої родини служить, окрім синів?

- Так. Рідний брат Петро Сороцький загинув минулого року, захищаючи Батьківщину. Ось портрет з його фотографією висить на банері з загиблими українськими героями в центрі Сторожинця (показує, - автор). Йому, як і іншому моєму брату - Івану, - прийшла повістка з військкомату. Вони обидва були на війні. Згодом Івана комісували - приблизно за 2 місяці після смерті брата. Загалом мобілізували двох з чотирьох моїх братів… Нас у мами було семеро.

- Де загинув брат?

- На Сумщині. Дивно, що майже ніколи не надходить інформація про те, що там відбуваються обстріли, що з того боку кордону вороги гатять по нас з різних видів зброї. Чуємо лише про Донечину, Запорізький та Херсонський напрямки… А он воно як виходить… Гинуть наші захисники і там також…

Під час розмови, Світлана вражає нас: її зведений онук Михайло (від старшого сина Юрія), якому лише 23 роки, пройшов всі пекла… полону (!).

- Він потрапив у полон в «ДНР» минулого року, - розповідає жінка. - Там йому повибивали зуби, під час допитів викручували руки, знущались, як могли… Щоб врятувати Михайла, рідні зверталися, куди тільки можна, навіть до президента. І дякувати Богу, приблизно за три місяці Михайла з побратимами вдалось звільнити з полону… Також онук на війні отримав серйозне поранення, через що йому до сих пір іноді стає погано… І, повернувшись з полону, він і далі служить в ЗСУ!

Досі не отримала посвідчення матері-героїні і не користується жодними державними пільгами

Світлана Іллівна, яка виростила в гідності та відданості Україні дев’ятьох дітей, не розкошує.

- Живемо на мою пенсію у розмірі трохи більше 3 тисяч гривень, - зізнається жінка. - Чоловік поки пенсію не отримує… Цих коштів ледь вистачає на нас і на найменших дітей - школярів, які також живуть з нами. Хоч, крім догляду за 9-ма дітьми, я трудилася все життя. Свого часу працювала на «резиновому» заводі у Чернівцях, згодом - на цегельному заводі у Сторожинці та у Старій Жадові…

З відвертим нерозумінням ситуації ми чуємо й інше: за стільки років свого материнства Світлана Іллівна тільки один раз використала право на субсидію! І досі (!!!) не отримала посвідчення матері-героїні, хоч, за словами жінки, зверталася з цим проханням неодноразово. Здавалося б, ставлення з боку органів влади і державних структур до жінки, в якої троє дітей захищають Україну, двоє з яких - ще з часів АТО, мало б бути на найвищому рівні…

- Наприкінці 2021 року син Микола вкотре зібрав і подав усі документи на присвоєння мені звання «мати-героїня», - стверджує буковинка. - Але досі я не отримала жодної відповіді. Не користуюся й іншими державними пільгами, субсидією та іншою допомогою…

«Молюсь за всіх захисників. То всі - чиїсь діти»

До війни з багатодітною мамою проживав її син Микола, який працював на пилорамі. Він дуже допомагав утримувати господарство, яке в багатодітної Світлани Іллівни - чимале.

- Годую дві корови, свиню, гуси, кури, індики… Також декоративні голуби та павичі, які розводив Микола. Син дуже любить птахів і придбав їх за власний кошт - не на продаж, а для власного задоволення. Павичів привіз аж зі Львова… Також свого часу у нас були і кролі, і нутрії…

- То Ви тепер годуєте голубів та павичів і згадуєте свого Миколу?, - запитую.

- Так. Чекаю з нетерпінням своїх дітей з війни. Ви б знали, як мені буває важко на душі… Постійно ходжу до каплички, що знаходиться біля моєї хати (на очах Світлани Іллівни з’являються сльози, - автор). Молюсь не лише за своїх дітей. Молюсь за всіх захисників. То всі - чиїсь діти…

Олеся КОСТАШЕК, журналістка
Спеціально для БукІнфо (с)

Фото авторки

P.S. ВІД РЕДАКЦІЇ. Цікаво, як швидко зреагують на цю публікацію в обласній військовій адміністрації під керівництвом Руслана Запаранюка. Бо фоткатися щоразу в різних позах з волонтерами та проводити наради у теплих кабінетах це добре, але потрібно хоч трохи допомагати таким людям та сім’ям, як у Світлани Іллівни. Тим більше, у час війни. Тим більше, людині, у якої троє дітей захищають країну від рашистів. А те, що ця неймовірна жінка досі немає звання «Матері-Героїні» - це взагалі сором. Перш за все сором за владу, якій або байдуже, або просто не цікаво допомагати таким людям. Кому служите, панове?!