Ситуація «стрімко котиться під укіс»: як критично відбивається відсутність снарядів на українських позиціях. Приклад аналітика Тома Купера

Цими днями ми можемо спостерігати, майже наживо, що відбувається, коли Захід зваляв такого дурня з постачанням артилерійських боєприпасів в Україну, що ситуація «стрімко котиться під укіс».

У поєднанні з «тотальним» натиском Росії на багатьох ділянках фронту й адаптованою тактикою штурму це дає змогу ордам Путіна домогтися значних успіхів там, де вони систематично зазнавали невдач протягом останніх двох років. І це в той час, коли завдяки великим розбіркам між провідними ідіотами у Конгресі США, у Пентагону закінчилися кошти на фінансування нових збройових контрактів для Києва або ресурси, які дозволили б йому взяти запаси зі своїх сховищ і відправити їх в Україну. Іншими словами: Росія використовує свою перевагу в ресурсах, щоб домогтися успіхів у небагатьох місцях, що становлять для неї інтерес.

Про це пише у свіжій аналітичній довідці Том КУПЕР - австрійський військовий аналітик, який спеціалізується на історії бойової авіації. Видання NV публікує висновки аналітика.

Тим часом у Києві, поки політичні керівники і вище командування ЗСУ не зайняті відбиванням повторюваних російських ракетних ударів… генерал Сирський перебрав на себе командування ЗСУ й оперативно зробив кілька кроків. З приводу них я чув таке:

— перекидання резервів в Авдіївку (подейкують, що Сирський обіцяв Зеленському утримати місто);

— призначення свого заступника по сектору БПЛА;

— призначення заступника з технологій та інновацій;

— призначення заступника з підготовки персоналу;

— призначення заступника з закупівель.

Наскільки я чув, усі ці офіцери — професіонали, які мають бойовий досвід. Тож нікому в Україні (або на Заході) немає причин панікувати: війна не програна через те, що Залужний залишив свою посаду.

(Ну, за винятком заступника з закупівель: за даними народної розвідки, його першою дією на новій посаді було — через необережність — видалення всіх файлів з усіх комп’ютерів у його відділі, усяке буває, особливо в поспіху).

Битва за Донбас

Що стосується ситуації на полях битв: як часто буває в останні кілька місяців, у мене занадто мало часу. Тому я зупинюся на трьох точках.

Сіверськ

Перша — Білогорівка, тому що це дуже типовий приклад. Рано-вранці 31 січня загону росіян вдалося проникнути на українські позиції на північно-східній стороні повністю зруйнованого села. Їх виявили, коли було вже, можна сказати, пізно. Зав’язалася перестрілка на відстані 5−10 метрів. Усе відбувалося під руїнами будинків, і тому БПЛА були марні. У бою вижив тільки один український солдат: побачивши загибель своїх товаришів, він викликав артилерійський вогонь по своїй позиції.

Хоча в наявності було кілька буксируваних гаубиць M777, жодна з них не вистрілила, тому що для них не було снарядів. Через тиждень, схоже, ЗСУ втратили східну частину села, але солдата, який викликав артилерійський вогонь на свою позицію, знайшли — пораненого і слабкого, але все ще живого.

Авдіївка

За останні два тижні Повітряно-космічні сили (ПКС) Росії завдали одну з найінтенсивніших наразі серій ударів планеруючих бомб. Практично безперервні авіаудари почалися 1 і 2 лютого і тривали ще кілька днів. Під час одного з них, 7 лютого, російські МіГ-31 або Су-35 збили Су-25 ВПС України, пілотований Владиславом Риковим, ракетою R-37 «повітря-повітря» великої дальності. Український пілот загинув. (Примітно, що росіяни заявили про збитий МіГ-29).

Потім, тільки 8 лютого, російські Су-34 випустили понад 50 МПК/УМПК — усі по Авдіївці. Між іншим, авіаційні планерні бомби були націлені на високі будівлі в місті, оскільки їх активно використовували українські групи протитанкових керованих ракет (ПТКР) і снайпери. Ці бомбардування були підтримані всебічною діяльністю ПКС РФ проти української наземної протиповітряної оборони. Хоча ПКС не розкривають жодних подробиць (я не кажу про повідомлення Міноборони РФ), вони, схоже, цілком задоволені результатами. Від української сторони з цього приводу немає ні звуку, що зазвичай не означає нічого хорошого.

Такий обсяг повітряних ударів було завдано не просто так, а на підтримку масованої наземної атаки, яка триває приблизно з 1 лютого. Головною метою цього наступу є прорив позицій української 110-ї механізованої бригади вздовж північних околиць Авдіївки і вихід до дороги 00542.

До цього моменту вже ясно: росіяни прорвали українську оборону і просунулися вглиб північної Авдіївки. Не дивно, якщо врахувати, що кілька рот 110-ї ОМБР скоротилися до 35−40 бійців. Дійсно, протягом кількох днів повідомлення з цього району вказували на «хаос»: по суті, незважаючи на вбивчі втрати в техніці (особливо бронетехніці), російська піхота була розкидана повсюди в північній Авдіївці і аж до промислової зони на північ від міста.

Десь близько 7 або 8 лютого — можна сказати, майже «в останню хвилину», принаймні частина 3-ї штурмової бригади прибула на місце, разом із кількома Bradleys М2, які вони нещодавно отримали.

Судячи з усього, 3-тя бригада зупинила натиск росіян приблизно за 150 метрів від Індустріального проспекту (тобто O0542) — насамперед тому, що підрозділ прибув із великим запасом боєприпасів для своїх 120-міліметрових мінометів. Останні відтоді «працюють без зупинки», однак: питання в тому, коли в них можуть закінчитися боєприпаси.

Очевидно, що 00542 має вирішальне значення, оскільки це останній асфальтований зв’язок із гарнізоном на півдні. Можливо, є ще дві дороги, зокрема асфальтована дорога із Сєверного до міста, але вона схильна до російського обстрілу (що, своєю чергою, є причиною високої активності безпілотних літальних апаратів ЗСУ проти російських позицій на південь від міста, між Водяним і Опитним). Третій — польовий шлях, не дуже придатний для пересування важкої колісної техніки, наприклад вантажівок, що перевозять боєприпаси, спорядження і підкріплення).

У південній частині Авдіївки 9 лютого росіяни повідомили про подолання однієї з основних українських позицій «на схід від Опитного». Це означає, що їм удалося продовжити просування вздовж вулиць Спортивної та Чернишевського. Важко оцінити, наскільки далеко — тим паче, що вони постійно перебувають під обстрілом українських безпілотників, причому як уздовж обох цих доріг, так і на всьому шляху до вихідних позицій, на південь від міста.

У підсумку ситуація в Авдіївці наближається до того моменту, коли ЗСУ доведеться або почати відведення свого гарнізону з позицій уздовж Н20 і в східних районах міста, або, чого я не очікую, почати велику контратаку у фланг як північного, так і південного наступу російських військ навколо міста. Однак для контрнаступу ЗСУ будуть потрібні артилерійські боєприпаси і засоби ППО, а зараз вони не отримують навіть достатньої кількості артилерійських снарядів для оборони.

Що, своєю чергою, надає українським позиціям у Степовому (на північ від Авдіївки), Промзоні (на північний захід від Авдіївки) та Сєверному (на захід від Авдіївки) вирішального значення, бо це будуть напрямки, на яких росіяни спробують просунутися наступного разу, якщо вже не спробували (як у випадку зі Степовим, до якого вони, тим часом, намагаються дістатися вже близько двох місяців).

Нарешті, Новомихайлівка.

Це село на південь від Мар'їнки… насправді десь на півдорозі між Мар'їнкою на півночі та Вугледаром на півдні. І ситуація там критична. Станом на вівторок росіяни насідали на село з трьох боків: натиск із північного сходу був відбитий українцями, але наступ із південного сходу сягнув села. Будь ласка, не забувайте про це місце: воно має вирішальне значення для оборони Вугледара.

Наостанок — одне, на мій погляд, важливе враження про останні події у ЗС РФ (Збройних Силах Російської Федерації). Кажуть, що умови служби там значно поліпшують. На відміну від ситуації минулого літа, тепер і «контрактників» (тобто професіоналів), і «мобіків» (мобілізованих резервістів) не «кидають одразу на фронт» після того, як вони пройшли лише мінімальну підготовку (якщо вона взагалі була). Навпаки: принаймні, я чую про ретельну підготовку, що включає щонайменше два місяці хороших тактичних навчань. Є навіть повідомлення про іспити для унтер-офіцерів і офіцерів нижчої ланки, які вони мають скласти перед призначенням командирами чого-небудь. Контрактникам тим часом також дають дозвіл на відпустку. Зазвичай вона триває два тижні. Після відпустки їх не поспішають повернути на фронт, а відправляють на двотижневу перепідготовку. І ніхто не скаржиться на брак техніки й озброєння… (принаймні, не ніхто не скаржився — винятки в соціальних мережах — це, звісно, інша історія).

Це означає, що оскільки Захід не зміг поставити боєприпаси і важку техніку, яку обіцяв, у ЗС РФ з’явилося багато часу (8 місяців, між іншим), щоб відновити свої кадри. Навіть масові втрати останніх трьох місяців не змогли нічого змінити в цьому питанні. Або українські заяви щодо цього були сильно перебільшені. Або (що найгірше): і перше, і друге.

Звичайно, замінити всю важку техніку буде трохи складніше, але:

a) Навіть Міноборони РФ випереджають НАТО в нарощуванні промислового виробництва приблизно на рік, і

б) поки є старі Т-55, Т-62 і М-46, «танків і гармат достатньо, щоб продовжувати наступати», а отже, для Москви «немає проблем».

Не можу не закінчити цей матеріал висловленням подяки: окрема подяка за вашу вправну державну мудрість і далекоглядність, пане Байдене, пане Шольце, пане Макроне, плюс арміям ваших суперрозумних радників.

Переклад NV

ДО РЕЧІ: