Сергій Корочук з Сторожинця має пам’ятну відзнаку «Бойовий волонтер», яку йому вручив легендарний Да Вінчі. У 2014 році чоловік привіз на фронт Дмитру Коцюбайлу перше авто для потреб підрозділу

Сергій Корочук їздить як волонтер у зону бойових дій з 2014 року.«Це неправильно, коли люди стверджують, що війна з Росією триває два роки, - вважає сторожинчанин. - Бо українські захисники гинуть, відстоюючи незалежність нашої держави, вже майже 10 років». У 2017 році чоловік спробував підрахувати кількість своїх поїздок на фронт, але збився, коли перетнув позначку у сто… Нині теж - у «волонтерському строю». Їздить у «найгарячіші точки» Донецької, Луганської, Запорізької областей, об’єднавшись з волонтерами з інших благодійних фондів, зокрема: чернівецькою ГО «Катарсис», ГО «Берегомет: разом - сила», БФ «Карітас» та окремими волонтерами…

«Все поле, повз яке проїжджав, - у вирвах від снарядів»

- Як правило, відправляємося у поїздку спонтанно: після чергового дзвінка від хлопців з передової з проханням щось привезти, - розповідає буковинець. - В останніх поїздках моїми напарниками були відомий чернівецький адвокат Микола Бербенюк, у якого син - у ЗСУ, та Василь Мендришора з Берегомету. Також зі мною тривалий час їздили голова ГО «Волонтерський рух Сторожинеччини», до якої належу і я, колишній військовий Олександр Рудий, військовий капелан, настоятель сторожинецької УГКЦ о. Іван Гопко, а також Ігор Гостюк з Чернівців на прізвисько «Бєшений», які ніколи не боялися заїжджати впритул до ворожих позицій (нині він служить у війську, у 82-ій бригаді)…

Сергій Корочук їздить у найбільш небезпечні ділянки фронту. Для того, щоб передати допомогу особисто в руки захисникам на позиціях, оминаючи склади та штаби… Широкине, Піски, Кримське, Авдіївка, Станиця Луганська… Ці та інші населені пункти Донбасу знає, як своїх п’ять пальців.

- Найближче до позицій ворога був за кількадесят метрів, - зізнається волонтер. - Одного разу, перебуваючи в Краматорську, підрахував аж 5 гучних вибухів артилерії… за 1 хвилину (!). Небезпека мене ніколи не зупиняла… Потрапляв і сам під мінометний обстріл.

Це було під Авдіївкою, на Донеччині, влітку 2016 року. Їхав на позиції до військових, щоб передати їм допомогу. О 3 годині ночі почув обабіч дороги сильні вибухи. Гнав, не озираючись. А коли повертався з позицій наступного дня, зупинився там, де мене «застав» обстріл. Дивлюсь: все поле - у вирвах від снарядів…

Святкували Новий рік разом з Да Вінчі та його побратимами

Боротьба за незалежну демократичну Україну розпочалась для Сергія Корочука та його сім’ї ще до вторгнення на нашу землю росіян. Він «пройшов» увесь Майдан. А 18 лютого, у день розстрілу Небесної сотні, навіть постраждав разом з своєю дружиною Ольгою та друзями по духу (активісткою Катериною Дарабан і матір’ю загиблого у АТО єдиного сина Юрія - Марією Кордубан). Їх закидали порошковими гранатами зі сльозоточивим газом у Маріїнському парку. А як тільки розпочалось АТО, сторожинчанин усі сили спрямував на волонтерські поїздки на передову.

- У кінці 2014 року скинулись власними коштами з настоятелем сторожинецької УГКЦ о. Іваном Гопком і придбали УАЗ, - розповідає Сергій. - Пригнали його на фронт і вручили Дмитру Коцюбайлу, відомому в Україні як Да Вінчі, для потреб його підрозділу. Ми навіть відзначали разом із Героєм України один із Нових років. Напередодні дружина Ольга приготувала з друзями в нас вдома святкові страви, і на фронті ми накрили новорічний стіл для Да Вінчі та його побратимів. З алкоголю на столі було лише «дитяче шампанське». Взагалі, у підрозділі Дмитра була така зразкова дисципліна, що якщо б там хоч хтось заїкнувся про пляшку чи від когось би почули запах алкоголю - йому давали 2 години на збори, щоб залишити службу.

- Не знаю, чи є в Україні ще подібні військові підрозділи, в яких настільки поважали свого командира, що, якщо хтось би хоч якесь погане слово сказав про нього, не знаю, чи вижив би до ранку, - ділиться думкою волонтер. - Командир 1 окремої штурмової роти ДУК «Правий сектор» Дмитро Коцюбайло був еталоном, авторитетом для них.

Людина-легенда, яка, не будучи військовим, з 18 років воювала за Україну, керуючись лише покликом серця. І він об’єднав таких же патріотів-добровольців, які захищали територію нашої країни багато років, не отримуючи заробітної плати (аж у 2022 році їх штурмова рота була переформована у 1-й окремий механізований батальйон «Вовки Да Вінчі» у складі 67-ї бригади ЗСУ). Найстаршому військовому у підрозділі Да Вінчі було… 77 років (!). І він з такою ж повагою і субординацією ставився до свого командира, як і інші побратими. У їхній роті не було молодших і найстарших, усі - рівні, усі - згуртовані, наче сім’я.

У березні Дмитра не стало, а ще за 4 місяці до цього спілкувався з ним по телефону. Хотів потрапити до них, щоб доправити допомогу, але їх важко було «виловити», - «Вовки Да Вінчі» завжди воювали там, де «найгарячіше», ефективно проводили наступальні операції…

Тубус з підписом Да Вінчі, який цінніший за гроші

- Такого зразкового підрозділу не було і вже, мабуть, не буде, - приєднується до розмови колишній військовий, голова ГО «Волонтерський рух Сторожинеччини» Олександр Рудий. - І командирів таких, як Да Вінчі, теж нема. Саме на таких військових і потрібно було будувати сучасну українську армію, а не повертати радянську бюрократію… Таких, як він, потрібно було брати у вище командування.

Сергій Корочук демонструє тубус з підписом бійців «Вовки Да Вінчі», і, зокрема, славетного командира. На запитання, чи не планує продати його на аукціоні і виручені кошти віддати на потреби ЗСУ, - категорично і без жодних сумнівів у голосі відповідає: «Ні».

- Він такий цінний для Вас, так? Цінніший за будь-які гроші?

- Так. Він не продається, - знову повторює волонтер.

Запитую, чи, можливо, славетний командир ділився якимись сокровенними спогадами чи розповідями?

- Він увесь був такий сокровенний…, - голос волонтера починає тремтіти. На очах з’являються сльози. Він відвертає обличчя. Я усвідомлюю, що втрата Да Вінчі була для співрозмовника дуже болючою. Наче він втратив рідного сина, когось з найближчих…

- Цей тубус з підписом Дмитра та інша військова атрибутика (тубуси від протитанкової зброї, уламки самохідних установок, простріляна каска тощо), які мені подарували хлопці на передовій, з часом будуть експонатами на виставці-музеї під відкритим небом, - згодом ділиться Сергій. - А ще хочу звести каплицю, в якій, окрім ікон, була б книга пам’яті. У ній будуть записані імена загиблих героїв - вихідців Сторожинеччини та інших, з якими доводилося зустрічатися. Сюди я запрошував би проводити поминальні панахиди військових капеланів різних віросповідань…

А ще на грудях у Сергія Корочука - пам’ятна відзнака «Бойовий волонтер». Її одного разу йому вручив особисто Да Вінчі.

За участь у війні проти росії захисника України з позивним Брест приговорили в білорусі… до смертної кари

Багатьох інших цікавих особистостей зустрів на війні Сергій Корочук. Серед них - побратим Да Вінчі, білорус з позивним Брест, якого за участь у війні проти росії у білорусі заочно приговорили… до смертної кари. Він був важкопоранений, нині захищає Україну, хоч його ліва рука фактично є не працездатною. Брест одружився з українкою - уродженкою Хмельниччини, має доньку…

- А ще був у гарних, справді дружніх стосунках з командиром підрозділу саперів В’ячеславом Говорухою з позивним Вацлав, - каже Сергій. - Цікаво, що він, уродженець Київщини, 25 років відслужив сапером у… Санкт-Петербурзі, а у 2014 році повернувся в Україну, щоб захистити її незалежність. На превеликий жаль, вже 6 років, як його не стало…

Сергія Корочука на фронті знають також не за прізвищем, а за позивним - «Птах». Ним його «охрестили» захисники України ще на початку війни. Так він назвав і свою сторінку у одній з соціальних мереж.

Брат та племінник Сергія безкоштовно ремонтують авто військових

На запитання, чи Сергій ще не «вигорів» після стількох років волонтерства, 60-річний волонтер відповідає: «Не маю на це права. Я тут, вдома, живу, гріюсь під теплою ковдрою, а хлопці там - на морозі, в небезпеці для життя. Це найменше, що можу для них зробити». Хоча зізнається: має проблеми з цукром крові. Іноді, особливо влітку, після тривалих поїздок у зону бойових дій доводиться довго лікуватись, часом і амбулаторно.

Водночас, Сергій Корочук досить спокійно ставиться до байдужості до війни деяких українців, які знаходяться в тилу:

- Якщо вони до сих пір, з 2014 року, не зрозуміли, що треба спільно «кувати» нашу перемогу, то вже запізно їм щось пояснювати, - вважає волонтер. - Більшість із них «замучились» від війни, допомагає дуже малий відсоток місцевих жителів… Та й змінилися потреби у наших військових. Колись ми вирушали у поїздку на фронт, загрузивши «по вінця» бус продуктами харчування, побутовою хімією, а тепер бійці ЗСУ ними більш-менш-забезпечені.

Тепер одна з основних потреб - доставити їм на передову автівки, а пошкоджені відвезти додому на ремонт. Адже вартість послуг місцевих СТО - «захмарні», не кожному захиснику «по кишені». Та ще й не відомо, чи не здадуть місцеві мешканці позиції ЗСУ ворогам… Тому привожу поламані машини з фронту до свого брата Юрія та його племінника Ярослава - вони безкоштовно ремонтують авто військових з часів АТО. Такий їхній вклад у перемогу України. Наприклад, зараз маю привезти з Костянтинівки, що на Донеччині, автомобіль та мотоцикл (цей вид транспорту наші захисники теж часто використовують для своїх потреб)…

На території СТО та складу, де зберігається гуманітарна допомога для ЗСУ, помічаємо темно-зелену автівку з волонтерськими номерами.

- Вона служить нашим захисникам вже більше 5 років, - каже Сергій. - Двічі ми міняли двигун, настав час для третьої спроби… Спочатку ним користувались бійці Правого сектору, тепер - аеророзвідки…

- Іноді привозять на ремонт авто у такому жахливому стані, що не знаєш, з чого починати ремонтувати, - долучається розмови автомайстер Юрій Корочук. - Це не дивно, адже ними наші хлопці їздять в умовах бездоріжжя, під обстрілами… А коли бачу, як по місті їздять дорогі джипи, то часом бере злість: так ніби в одних - війна, а в інших - ні… Теж ж стосується і машин, пригнаних з-за кордону: коли купуєш, дивишся на їхні фото – наче авто з виставки, а на місці помічаєш повно несправностей…

Потреби ЗСУ: авто і запчастини до них, маскувальні сітки та кікімори, зігрівальні грілки та устілки для взуття, окопні свічки і ліки

Сергій Корочук зізнається: продав свій 20-річний бус «Mercedes Sprinter», яким возив допомогу військовим з 2016 року, і тепер хоче придбати менший за розмірами автомобіль, який зміг би бути «тягачем», - щоб можна було до нього приєднати лафету для перевезення авто для військових. Вже більше 20 машин (!) йому вже вдалось доставити на фронт. Серед них є куплені за рахунок волонтерів (здебільшого з-за кордону), а є й за кошти самих військових.

- Також у захисників є завжди потреба у автозапчастинах, - каже наш співрозмовник. - Ось нещодавно купив за 11 тисяч, зібраних у одній з місцевих шкіл, два колеса, спеціально розроблених для їзди в умовах бездоріжжя. Також з настанням зими дуже актуальними є білі маскувальні сітки та кікімори, «зігрівайки» - спеціальні зігрівальні грілки для тіла та устілки для взуття тощо. А ще, щоб взуття не промокало і ноги були в теплі та сухості, військові ще з часу АТО використовують жіночі прокладки великого розміру, які добре втягують вологу. Їх теж можна надати волонтерам для передачі нашим хлопцям.

Багато коробок ми побачили на волонтерському складі і з окопними свічками.

- Хто вміє виготовити якісні, хай приносить, - зауважує Сергій Корочук. - А хто не знає як, може придбати парафін чи віск для цих цілей. Або ж прийти до нас - ми навчимо зробити такі окопні свічки, щоб вони не диміли і не тліли в бліндажах. Вже з досвіду знаємо, скільки сантиметрів потрібно обрізати у бляшанці (їх, до речі, нам централізовано дають на заправках), щоб виготовити такі свічки, які принесуть найбільше користі захисникам.

- Окремо слід сказати про ліки, - додає голова ГО «Волонтерський рух Сторожинеччини» Олександр Рудий. - Ті, що надають військовим централізовано, потребують дуже суворої звітності, як за часів радянського союзу, і за видану таблетку треба розписатися чи не в трьох журналах обліку. Тож, якісні турнікети, перевʼязочні матеріали, обезболюючі, протизапальні та протипростудні ліки (зокрема, гарячі напої), а також ліки від шлунково-кишкових захворювань ніколи не будуть зайвими.

Олеся КОСТАШЕК, спеціально для БукІнфо (с)
Фото авторки та з особистого архіву Сергія Корочука