Путін програв ще одну битву. Ми ніколи не здамося!

"Єдине, чого вчить історія, - це те, що влада минуща, а успіх у світі ефемерний", – саме так писав відомий британський історик Норман Дейвіс. Дійсно, після окупації Криму 2014 року президент Росії Путін мав найвищі рейтинги в РФ, а дехто у світі був у непідробному захваті від дій "зелених чоловічків".

Майже так само в зеніті могутності був і СРСР після завершення Другої світової війни, коли Сталін безоглядно керував майже всією Центральною і Східною Європою, спираючись на могутню армію, низку комуністичних партій і деяких західних інтелектуалів, введених в оману радянською пропагандою. Однак невдовзі він припустився величезної помилки, коли пішов на жорстку конфронтацію із Заходом і створив першу Берлінську кризу. Мабуть, варто згадати, що у відповідь на запровадження нової західної дойчмарки, у червні 1948-го СРСР заблокував наземні шляхи сполучення з Берліном, що мало призвести до браку продовольства в місті й змусити західні держави піти на поступки. Утім, США та Британія виявили рішучість і організували повітряний міст до Берліна та спромоглися привезти понад два мільйони тонн продуктів до травня 1949 року. Ціна була вельми велика – загинули 73 пілоти. Але це була однозначна політична та пропагандистська поразка Радянського Союзу.

У західних країнах відбулося суттєве переоцінення військових концепцій і планів застосування військ на європейському театрі воєнних дій

Для нас же сьогодні особливо цікавими насамперед є стратегічні наслідки цього програшу Сталіна: замість відносно слабкої і нейтральної Німеччини перед ним фактично постали дві німецькі держави, західніша із яких виявилася в рази потужнішою.

Сполучені Штати дістали привід і стимул для забезпечення своєї потужної військової присутності в Західній Німеччині, а по суті – у центрі Європи. У західних країнах відбулося суттєве переоцінення військових концепцій і планів застосування військ на європейському театрі воєнних дій. Це призвело до утворення Північноатлантичного альянсу, який так зараз ненавидить і якого так побоюється сьогоднішня Росія.

Є й ще один момент – Східна Німеччина або Німецька демократична республіка (НДР) проіснувала з 1949-го до 1990 року і здебільшого будувала свій, відносно високий рівень життя в порівнянні з іншими країнами соцтабору, на постачанні сировини та аграрної продукції з Радянського Союзу за цінами значно нижче світових. Тобто перебувала на утриманні СРСР і впала 1990-го, коли він вже не міг більше цього робити.

Путін агресією вирішив підняти ставки

2014 року Путін агресією проти України зруйнував комфортне для Росії зовнішньополітичне середовище. І дістав перший санкційний пакет. У грудні 2021-го він вирішив іще підняти ставки у своїй геополітичній грі та здобути ще одну перемогу.

Як відомо, головними вимогами Кремля були відмова Північноатлантичного альянсу від подальшого розширення на Схід і демонтаж уже збудованої інфраструктури в країнах, які приєдналися до НАТО після 1997 року. А те, що це прямий ультиматум, було зрозуміло як з украй зухвалого змісту й дивного переліку претензій, так і з практично безпрецедентного в сучасній дипломатії публічного характеру їхнього оприлюднення.

Зокрема аналіз наявної інформації дає змогу вважати, що в Москві виходили з того, що для Вашингтона сьогодні головним стратегічним конкурентом є саме Пекін. І тому США, не зацікавлені в суттєвому загостренні відносин із Росією, будуть схильні піти на певні поступки на російських умовах щодо багатьох питань, зокрема й надання гарантій щодо відмови вступу до НАТО України й Грузії. Певним чином дезорієнтувала росіян і згода адміністрації Байдена без усіляких передумов піти на продовження до 2026 року Договору про подальші заходи зі скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь між США та Росією, також відомого як "Празький договір" 2010 року або СНО-ІІІ. Імовірно, в Москві, де поважають лише грубу силу, розцінили цей крок як індикатор неготовності Білого дому йти на відверту конфронтацію і вирішили погратися в загрозу війни. Свою роль у недооціненні НАТО, вочевидь, зіграла й дійсно сумбурна евакуація натівського контингенту з Афганістану.

У Кремлі всерйоз помилилися у своїх
зовнішньополітичних розрахунках

І хоча здавалося, що Кремль спочатку дійсно здобув певну перевагу, домігшись проведення серії термінових зустрічей із низки порушених ним питань. Насправді ж Росія стала наочним прикладом неправильного оцінювання ситуації на міжнародній арені. У Кремлі всерйоз помилилися у своїх зовнішньополітичних розрахунках – а таке вже не раз траплялося в російській історії – згадаємо хоча б зазначену блокаду Берліна 1949-го, розміщення ядерних ракет на Кубі 1962 року або вторгнення в Афганістан 1979-го. До речі, саме перед початком Афганської авантюри багаторічний міністр закордонних справ СРСР Андрій Громико казав: "Що б вони там [на Заході] не кричали, співвідношення таке, що й поворухнутися більше не сміють. Ми стали дійсно великою державою". Як відомо, до розпаду Радянського Союзу лишалося 12 років.

США й країни НАТО не піддалися на
відвертий тиск і прямий шантаж

США й країни НАТО не піддалися на відвертий тиск, а часом і на прямий шантаж Кремля. Тож ця фаза зимового дипломатичного наступу Росії завершилася повним фіаско. Пропагандистська кампанія виявилася вкрай слабкою. Стратегія залякування й публічних погроз також була неефективною. Навпаки, вона спрацювала на консолідацію позицій країн-членів НАТО щодо неоімперської і вкрай небезпечної політики Росії. В Альянсі однозначно заявили про те, що принцип "відчинених дверей" залишається основоположним принципом організації. Також однозначно заявили, що Росія не має права вето на розгляд питання щодо приєднання України до НАТО.

Як відомо, єдине, на що погодилися США та їхні союзники, – це обговорення на засадах взаємності вимог Москви щодо нерозміщення в Європі ракет середньої та меншої дальності наземного базування, обмеження масштабних навчань, запобігання небезпечних інцидентів і налагодження каналів спілкування між натовськими й російськими військовими.

Росія опинилася в глухому куті

Здійнявши галас на весь світ щодо начебто "загроз інтересам національній безпеці", Росія опинилася в глухому куті. Замість вельми очікуваних у Москві гарантій щодо "нерозширення НАТО", Альянс дав їй чітку вимогу: реально відвести війська від кордонів України та здійснити загальну деескалацію ситуації.

Безпрецедентна у своїй нахабності зовнішня політика сьогоднішньої Росії неодмінно матиме довготривалі наслідки. Наразі ж складається враження, що замість того, щоб домогтися гарантій нерозширення НАТО, Москва може побачити зовсім протилежне – процес розширення Альянсу. І саме завдяки тим, хто усвідомлює, що російська дипломатична машина штампуватиме свої ультиматуми й надалі, адже список вимог Кремля може бути безкінечним.

Безсумнівно, одним із результатів російської політики залякування буде збільшення і зміцнення військової присутності НАТО на східному фланзі, зокрема в країнах Балтії.

Такий, м'яко кажучи, провальний результат Москву відверто обурив. Як і небажання Києва піти на безумовне виконання Мінських домовленостей у їхній інтерпретації. Очевидно, у зв'язку із цим ухвалили рішення форсувати події.

Алгоритм дій Кремля можна було визначити

Рішення Кремля визнати так звані ЛДНР стало фактичним продовженням реалізації російського зовнішньополітичного курсу, який ведуть із 2014-го. Алгоритм дій Кремля можна було визначити за змістом відомого звернення Путіна "з нагоди приєднання Криму" 18 березня 2014 року. Саме тоді оприлюднили тези президента РФ про те, що: "російський народ став одним із найрозділеніших народів у світі", "Росія може втручатися там, де є спроби позбавити росіян історичної пам'яті та рідної мови, зробити їх об'єктами примусової асиміляції", "Росія – самостійний, активний учасник міжнародного життя, у неї, як і в інших держав, є національні інтереси, які треба враховувати й поважати", "Росія має захищати інтереси росіян".

Водночас лише нам в Україні, схоже, тоді було очевидно, що нахабне загарбання Москвою Криму стане тільки початком так званого озброєного миру в Європі, під час якого відбуватиметься активна підготовка до нового протистояння. Ми також бачили, що РФ прагнутиме ізолювати Україну з тим, щоб надати майбутньому конфлікту локального характеру, завдати болючої поразки нашій державі та згодом встановити свій вирішальний вплив у регіоні. Адже в Москві вже тоді люто ненавиділи Україну та українців, які насмілилася не погодитися з авторитарною моделлю управління та антизахідною ідеологією, що активно й системно нав'язувала (і сьогодні нав'язує) Росія в країнах пострадянського простору.

На жаль, на початку 2014 року міжнародне співтовариство не усвідомило всю небезпеку від можливої реалізації агресивного курсу РФ. Багато хто тоді в США та Європі хибно вважав, що чинний порядок у світі, що базується на праві, можливо втримати через засудження дій Москви в ООН і санкції - до того ж доволі обмеженого характеру.

Москві значно більше б подобалася слабка Україна
в "сірій зоні" безпеки

Визнання так званих ЛДНР стало помилкою Путіна майже аналогічною згаданому вище прорахунку Сталіна. Очевидно, що Москві значно більше б подобалася слабка Україна в "сірій зоні" безпеки та ще й підвишена на гачок Мінських домовленостей, явно вигідних Росії.

Наразі ж навпаки – в Україну постачають озброєння і через неї запроваджують додаткові санкції, на її боці більшість симпатій світової спільноти.

Путін програв і ще одну битву – за розуми й серця українців. Адже за всіма останніми опитуваннями ставлення українців до Росії погіршувалося.

Утім, як добре відомо, Росія, що вже давно й відверто не вважає країни, які утворилися після колапсу СРСР, повноцінними й життєздатними державами, не зупинятиметься або зволікатиме перед створенням так званого керованого хаосу в сусідніх країнах.

Саме тому нам потрібна комплексна й проактивна стратегія асиметричного стримування РФ, що враховуватиме її реальний потенціал і пропонуватиме сценарії відповідної протидії.

Віроломна агресія Росії проти України, яку розпочали 24 лютого, стала безпрецедентним актом порушення міжнародного права та актом агресії з часів завершення Другої світової війни в Європі. Сьогодні, як і тоді, потужний світовий альянс має протиставити згуртовану міць загарбницьким планам Путіна та його кліки. Адже агресивна Росія не зупиниться. Як вона не зупинилася після окупації Криму 2014 року й початку агресії на Сході України.

Українці битимуться до перемоги над загарбниками

Наступ на Україну є лише прелюдією до тої пожежі, яку Путін хоче розпалити в Європі. І на вогні якої хоче спалити порядок, збудований на праві численних міжнародних документів у сфері безпеки, які діють після 1945 року. І першою, кого він намагається кинути у вогонь жорстокої війни, стала Україна.

Але ми ніколи не здамося. Українці битимуться до перемоги над загарбниками, що підло, вночі, як злодії і мародери, прийшли на нашу землю і хочуть поневолити вільний український народ.

Ми розраховуємо на тверду підтримку міжнародної спільноти. Потужні санкції проти путінського режиму не зупинять російські війська, однак суттєво послаблять їхній потенціал.

Ми назавжди запам'ятаємо наших друзів. Тих, хто підставив нам плече в ці складні дні й тих, хто збирається це зробити. Перемога буде нашою.

Слава Україні! Героям Слава!

Джерело: Gazeta.ua


Коментарі:
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації