Прихистки, гуманітарна допомога та створення україномовного освітнього простору: як допомагають українським біженцям в Румунії

З початку повномасштабної війни росії проти України, Румунія, які інші країни Європейського союзу почали приймати біженців з України. Територіальна близькість та кордон спростили для багатьох потрапляння в країну. Частина людей приїздила до Румунії в пошуках постійного прихистку, хтось рухався транзитом в інші країни, а дехто вже і не планує повертатися додому. Про те, як допомагають українцям в Румунії, та які можливості є для біженців - читайте далі.

Після прибуття в Румунію українці потрапляють в центри допомоги біженцям. Вони є в кількох містах країни. Там першочергово людей забезпечують всім необхідним та шукають житло на триваліший період. В кількох таких центрах, в окрузі Сучава працює волонтерка Дора Гузун. Українка, родом з Чернівців вже 5 років проживає в Румунії. Каже, коли почалась війна, не могла стояти осторонь.

— 25 лютого я вже зрозуміла, що треба щось робити. Я побачила пости в соціальних мережах, що потрібно перекладачів на пунктах пропуску з Румунією. Я знаю румунську і розмовляю українською. Вже 25 лютого почала працювати волонтером-перекладачем на пункті пропуску Порубне. Коли ми почали, то було дуже багато роботи. Це було по 40 годин без сну та без відпочинку. Згодом люди телефонували і дякували, за те, що ми їм допомогли доїхати до сім'ї або знайшли місце для ночівлі чи проживання. Це і є моєю мотивацією.

Центри допомоги біженцям створювали у школах чи готелях. Розміщення та харчування безкоштовне. Волонтерка Дора працювала у трьох таких об'єктах поблизу міста Сучава.

— Одним з перших був готель “Мандач”, там було створено центр для біженців. Зараз він вже не працює. Також ми працювали в Радауцах в центрі для біженців. Там були намети та контейнери. Людей було дуже багато. Наприклад, в готелі “Мандач” отримували прихисток до 300-400 людей лише за одну ніч. В Радауцах до 1000 людей за одну ніч, це на початку війни. Зараз в Радауцах 76 людей, які приїхали і від тижня до декількох місяців залишаються і живуть.

У пунктах допомоги біженцям, люди, як правило, отримують тимчасовий прихисток та допомогу. Згодом їдуть в інші міста Румунії чи інші країни. Деякі центри припиняють свою роботу. Натомість відкриваються інші. Волонтери допомагають з пошуком постійного житла, але враховуючи наплив біженців, це може тривати до кількох тижнів.

— Є в Радауцах центр, де можна на більший термін залишитися. Взагалі, туди їдуть ті, кому більше немає куди поїхати і де залишитись. В Каіросі, здебільшого ті люди, які транзитом їдуть через Румунію. В місті Маре залишаються матері з дітьми, яким немає куди їхати. Там такий центр не працював від початку повномасштабного вторгення. Його тільки зараз відкрили — розповідає Дора.

З перших днів чи не найбільшу допомогу українці отримували від приватного сектору. Місцеві мешканці приносили речі першої необхідності, надавали свої будівлі під житло, готелі перетворювали в притулки для того, щоб підтримати українців.

— Люди знали про війну, знали про ситуацію на кордоні. Вони приходили з запитом. Хтось казав, що в нього є будинок і може забрати до себе пожити. Хтось сказав, що має транспорт і може людей довозити. Це допомагали люди не лише з Сучави, яка поруч з кордоном, а були і з різних куточків Румунії, в тому числі з Бухареста, де до кордону 600 кілометрів. Допомога є і була з усіх сторін: це одяг, харчування. Зараз допомагають з пошуком місця роботи та оформленням документів. Тобто люди, які приїжджають з України в Румунію можуть залишатися тут легально, працювати, знайти домівку. В них, фактично, такі ж права, як і в громадян Румунії.

За словами волонтерки Дори, раз на тиждень в центрах для біженців організовують спільні зустрічі з українцями для того, щоб сформувати список з потреб та виконувати той запит, який є у проживаючих. Розповідає, що спочатку, по приїзду, людям потрібна їжа і місце для сну, але незабаром виникає потреба в освіті та роботі, а також юридична, соціальна та медична підтримка.

— Були запити і прохання, ми шукали різні варіанти та можливості. Були проблеми з доступом до медичних послуг, існувала потреба в консультаціях педіатрів, ми, у свою чергу, ходили та домовлялися. Сказали, що хочуть працювати - ми по центрах зайнятості почали шукати роботу для українців. Захотіли мами з дітьми залишитися до вересня і віддати дітей до школи - ми почали шукати можливості куди можемо відправити [дітей] або відкрити нові класи для українців. Також, хочуть діти вивчати румунську. Ми знайшли приватний університет, фінансування і організували курси румунської для дітей. Також була потреба спілкуватися з психологом і в цьому допомагали.

Зараз в Румунії проживають біженці з різних куточків України. Для багатьох українців Румунія є країною для тимчасового проживання: люди залишаються тут, бо не хочуть їхати надто далеко від України та сподіваються невдовзі повернутися додому. Проте, за словами волонтерки, все ж частина людей хоче залишатися в Румунії назавжди. Особливо це стосується українців, в яких житло розташоване окупованих територіях чи зруйноване.

— Багато людей думали, що вони на місяць-два, а в результаті почали думати про переїзд в Румунію. Є люди, які вже приїжджають з думкою, що вони назавжди. З такими запитами звертаються. Запитують: де залишитися, де знайти домівку, роботу. За моїми спостереженнями приблизно 40% з тих українців, які приїхали до нас, були тут “транзитом”. Вони поїхали далі. Приблизно 10 % [біженців] з Чернівецької області: вони, то повертаються додому, то знову їдуть сюди. Десь 30% таких, які залишаються в Румунії і частково планують тут залишатися. Є й такі, хто залишився, але не втрачає надії повернутися. Такі люди шукають тут можливостей, як мінімум на час, поки вони в очікуванні.

Окрім житла біженці отримують гуманітарну допомогу. Для цього залучали різні організації, які забезпечували потреби. Також волонтери з Румунії відправляють гуманітарну допомогу до України. Зараз працюють на запити організацій.

— Спочатку ми відправляли гуманітарну допомогу в найближчі зони, в Чернівці, наприклад. Ми знали, що там є переселенці. Пізніше з нами почали зв’язуватись організації з Києва, Харкова, дитячі лікарні, військові лікарні. Вони казали, що потрібно, а ми вже шукали тих, хто може допомогти і вже туди відправляли гуманітарну допомогу.

ДЕРЖАВНІ ПРОГРАМИ, ЖИТЛО НА ТРИВАЛИЙ ПЕРІОД ТА СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

Станом на кінець травня, за інформацією ООН у справах біженців, до Румунії з України виїхали приблизно мільйон людей. Ця кількість біженців не є сталою і постійно змінюється: частина населення повертається до своїх домівок, а хтось переїздить до інших країн.

Олена Ісрафілова виїхала з Чернівців до Румунії на початку березня. Знайти житло та влаштуватися в країні їй допомогла церковна організація. Зараз жінка разом з дітьми мешкає в місті Сігішоара. За державною програмою тут на тривалий період надають житло українцям. Здебільшого у Сігішоарі мешкають люди, які приїхали з центрів допомоги біженцям та шукали постійного прихистку.

— В центрах для біженців люди перечікують деякий час, поки буде можливість кудись їхати, де їх готові прийняти. Ми їх шукаємо та транспортуємо з Центрів безпосередньо сюди. Все безкоштовно: житло, харчування, а одяг возять фурами з Німеччини. Також там є посуд, техніка, матраци, ліжка, покривала. Все що потрібно. В нас особливої потреби в чомусь немає. Якщо люди дуже травмовані і їм хочеться сидіти ізольованими, вони сидять ізольованими.

В Румунії офіційно працює державна програма “50 на 20”. Завдяки такій підтримці українці отримують можливості для довгострокового перебування. В рамках програми місцеві мешканці, які приймають громадян України отримують щомісячні виплати з бюджетних грошей за надане житло та харчування.

— Здебільшого це великі будинки, які мають від 4 до 7 кімнат, одну велику спільну кухню та великий двір. В такий будинок селять від 4 до 7 родин. Румуни, власники приватних будинків, які пускають українських біженців у своє житло, отримують від місцевої влади щомісяця виплати за кожну людину. 50 лей в день за проживання та 20 лей за харчування. Вибір власника: давати гроші, купувати чи готувати їжу. З українців гроші отримують тут 5-6 сімей, але ми на це не зважаємо, бо розуміємо, що програма безкоштовного житла для українців не вічна, а ми і далі хочемо тут жити. Виходить, в такій великій спільноті і проживаємо. Буває незручно, важко, сваряться. У всіх свої травми.

У місцях компактного проживання українців організовують дозвілля та створюють можливості для комфортного перебування дітей. Олена Ірсафілова зараз працює координаторкою українців в Румунії. По приїзду сюди вона почала організовувати освітній процес для дітей. Допомогла створити україномовний садочок та шукає можливості для відкриття школи. Каже, що румунська система освіти дещо відрізняється, а більшість батьків хочуть, щоб діти навчалися українською.

— Організовуємо дитячий садок та дозвілля для дітей. Тут є басейн і батут. Немає груп, все змінашано. Наші дві жінки готують їжу. Маємо триразове харчування в нашому садочку. Мами, які ще не працюють, приходять і доглядають за дітьми. Всі допомагають, хто чим може. Приміщення в нас є. Також у нас є мами, які влаштувалися на роботу і залишають дітей на весь день. Ми не хочемо йти в румунську школу, адже там не буде програми українською мовою. Ми цього не хочемо, бо ми не туристи і не приїхали сюди на відпочинок. Ми не хочемо, щоб наші діти втрачали те українське, що в них ще залишилося.

Допомагають в Румунії не лише українцям, які зараз мешкають в цій країні, але й їхнім родичам, які залишилися в Україні. Збирають посилки, перевозять через кордон і відправляють в різні міста поштою. В основному це речі першої необхідності та продукти харчування. Також є випадки, коли допомагають евакуйовувати родичів з окупованих територій.

— У нас є сім'я з Херсонської області: мама і дочка. Вони евакуйовані з окупованої частини Херсонщини. Їхали великою родиною без речей: дозволили на одну людину взяти рюкзак, бо в легковому автомобілі перебувало 14 осіб, в тому числі в багажнику. Випустили тільки маму з донькою, бо в обох інвалідність. Вони приїхали, а інша частина сім'ї залишилася там. Ми кілька місяців працювали над тим, щоб всю родину забрати сюди. Почали евакуацію через Крим в Грузію. Вони зараз знаходяться в Грузії. Це коштувало як з рабства викупити.

Крім цього, деякі українські біженці в Румунії можуть отримати фінансову допомогу від організації “Червоний хрест”. Виплати можливі для пенсіонерів, багатодітних і вагітних жінок, людей з інвалідністю та людей, які не мають доступу до безкоштовного медичного обслуговування.

— У нас діють програми “Червоного хреста”. Тут українці оформлюють тимчасовий захист і ми допомагаємо оформити програми підтримки. Це виплати по 110 євро на кожного члена родини три місяці поспіль, — розповідає Олена.

В місцях компактного проживання у місті Сігішоара є люди зі всієї України. Ті, хто приїздять зараз, це в основному біженці з Донецької, Луганської та Миколаївської областей. Лише в місті Сігішоара округу Муреш за програмою “50 на 20” проживає 150 українських біженців. Тут мешкають здебільшого жінки, діти, пенсіонери, багатодітні родини та люди з інвалідністю.

— Зараз проживає 150 українців. Ми прийняли набагато більше, адже багато людей поїхали далі: в Німеччину, Нідерланди чи Данію. План на цю зиму, якщо будуть проблеми з опалювальним сезоном, прийняти до 1000 українців. Ми шукаємо житло та дрова, щоб опалювати ці будинки.

Волонтери шукають можливості аби приймати більше людей. Поки для бажаючих місця вистачає. Проте, очікують, що в зимовий період потреба в житлі для українців може збільшитися.

—У нас є дві категорії людей. Одні живуть до кінця війни, принаймні спочатку так казали. Зараз такі люди планують повернутися. Я думаю, що вони повернуться з початком зими, бо можуть бути проблеми з опаленням. В Україні не буде повноцінної школи для дітей, там не буде зарплати і ціни високі. Є й інша категорія людей: яким немає куди повертатись.

Повномасштабне вторгнення росії на територію України принесло за собою горе в українські сім'ї. Українці вимушені лишати свої домівки та шукати прихистку в інших областях чи інших країнах. Війна несе за собою втрати, від яких Україна довго буде оговтуватися. Але війна також показала, що народ України не один на один з бідою. Сусідні держави ЄС першими почали приймати тих, хто тікав від ракет та куль. Ця неоціненна підтримка звичайних жителів європейських міст, містечок та сіл триває досі, і там не планують зупинятися.

Ольга ОБЕРШТ, спеціально для БукІнфо (с)
Фото авторки