Про що говорять зрадники. Журналіст Володимир Золкін почав публічно спілкуватися з колаборантами і викладати ці розмови у YouTube

Володимир Золкін, блогер і журналіст, розповів в ефірі Radio NV, ким є колаборанти та зрадники серед громадян України, що вони розповідають в інтерв'ю та яку «чудову Росію» уявляють. Повне інтерв’ю читайте на сайті NV.

— Знаємо, що ви почали новий проєкт, ви говорите з колаборантами, з тими зрадниками України, які надавали певні дані окупаційній армії, аби знищувати, вбивати українських військових і не тільки військових. Хочу вас запитати, така велика мета цих розмов? Бо ми ж говоримо про те, що це можуть побачити мільйони людей. Чого ви хочете досягти цими розмовами?

— Та це і мають побачити мільйони людей, я закликаю всіх українців уже в такому випадку перейти й подивитися. У нас вийшло два відео, одне вийшло вчора, інше — кілька днів тому. Мій колега Дмитро розмовляв з колаборантом, якому 17 років. То взагалі страшна історія, бо внаслідок його дій загинуло 50 людей. Я розмовляв із тими, хто приніс менше горя та біди, та менше з тим, чому їх потрібно слухати та дивитися?

Всі абсолютно різні, колаборанти або ті, хто подумує про колабораційну діяльність, мають їх слухати, аби зрозуміти: всіх спіймають і всіх покарають. СБУ в цьому напрямі дуже сильно працює, нехай вони не думають, що можна просто відправити комусь фото, якомусь представнику «Л/ДНР» чи хто там на них вийде через Facebook, що можна просто сфоткати якийсь інфраструктурний об'єкт чи військову частину, з одного боку.

З іншого боку, у принципі людям важливо подивитися, бо багато хто не розуміє, скільки у нас з’явилося чудових статей, за якими вони можуть отримати досить вагомий строк покарання, від п’яти років і більше. І так, навіть критикувати владу — це нормально, можна і потрібно, нормальна історія для демократичної країни. Але якщо ти починаєш критикувати владу аж настільки, що в тебе це переходить раптом у те, що вже не рашисти винні в тому, що вони на нас напали, а ми і наша влада винні, то коли ти переходиш цю лінію, ти вже виправдовуєш російську агресію і це вже стаття.

От чому варто людям дивитися. З російської сторони це варто дивитися тому, що вони мають розуміти: «русский мир» тебе кине завжди, синку, просто завжди. І в самій Росії, і поза межами Росії, якщо ти раптом, хтось раптом бажає працювати на Росію, вони мають розуміти, що їх кинуті ця ж Росія в той момент, коли за їхні права треба буде трошки боротися.

— Звичайно, я подивився ці два відео, перше з вашим колегою Дмитром, який розмовляв із цим 17-річним хлопцем із Бахмута, ваше відео, де у вас двоє цих так званих «героїв», зрадників, здається, обидва з Київщини. Здається, всі вони написали заяви на обмін і я зрозумів, що навіть Росія хоче їх обміняти, чи це так?

— Ці відео були записані трохи раніше, пару місяців тому. І не факт навіть, що я б їх публікував, насправді я їх так і писав із таким, буде воно публікуватися чи не буде, я не знав. Але мета була зрозуміла, ясно, що ми готові видати їх на обмін. Тут це дискусійне питання, наприклад, я не хочу ні дихати з ними одним повітрям, ні годувати їх зі своїх податків і з ваших податків, не хочу. І тим більше, я не розумію, що робити з ними через 5−10−15 років, коли вони вийдуть.

— І тут запитання: якщо я не помиляюся, в кожного з цих трьох, а, може, й помиляюсь, запитують, чи ви вже написали заяви на обмін? І вони говорять «так».

— У всіх запитують.

— У мене враження інше тоді склалося, що це не про невідворотність покарання, от ви здали, ви зрадники, будете покарані, сидітимете, це кінець для вас. А це трішечки про інше: ви здали, загинули люди, 50 людей убив цей зрадник із Бахмута, а далі вас можуть обміняти в Росію, ви там житимете, як кажуть російською, «припеваючи».

— Я розумію ваш скепсис, просто тут питання в тому, що Росія їх уже не хоче забирати. Вони це також мають розуміти, не хоче забирати Росія. У нашому кожному відео в кінці написано: «Росії вони більше не потрібні». Я з цього почав, я-то за те, щоби обміняти їх і повернути наших людей, Тому що це все правильно, що ви говорите, невідворотність покарання і все таке інше.

Але там є наші люди, які, я переконаний, піддаються тортурам у російському полоні. Я би на цих покидьків їх особисто поміняв, це моя думка. Але питання в тому, що Росія їх уже не хоче забирати. (…)

— Ті пара десятків зрадників, з якими ви розмовляли, це більшість ідеологічні? Чи є ті, хто реально за дві тисячі гривень готовий вбити свого сусіда?

— Там є і ті, і ті, вони дуже різні. Річ у тім, що більшість із них жили за межею бідності, все це бідні люди. Будемо прямо говорити, вони просто бідні люди. Вони всі не знайшли себе в житті, у них у всіх були якісь проблеми, я так розумію, і психологічного характеру, і фінансового характеру. Майже всі ці люди дуже любили строчити коментарі в Facebook, в якомусь ВКонтакте чи тим паче в Одноклассниках.

І за такі коментарі вони дуже легко чіпляються, вони їх вираховують, починають писати в особисті повідомлення і далі між ними починається ця задушевна дружба. Але ще раз говорю, щойно вони потрапляють до рук українських правоохоронних органів, вони стають росіянам нецікавими.

— А яка там географія? Якщо подивитися в цілому, звідки ці зрадники?

— Географія — це вся Україна, західна частина України також. Ну, зрозуміло, що зі східних областей їх буде трохи більше, зі зрозумілих причин.

— Просто тому, що Росія ближче, це впливи, ми розуміємо. Маю пояснити аудиторії, що ми не про стереотипи. Це просто пов’язано зі впливами, це також проблема України, що ми не всіх змогли інтегрувати.

— Так, зі впливами, з інформаційним простором, з тим, що на тих людей Росія більше тиснула своєю пропагандою, ніж на захід України. Але ні, стоп, якщо брати захід України, там Хуст, Закарпаття, там вони теж працювали і працюють дуже чудово. Я вам хочу сказати, що на цей бік потрібно звертати дуже багато уваги, бо сепаратистські настрої там теж є серед людей. Ви це почуєте.