Потьомкінська армія Путіна

Якщо українці зможуть витримати першу атаку, їхня рішучість поряд із західною підтримкою могла би змінити хід розв’язаної Путіним війни — і долю його режиму. Про це пише НВ.

Війна — це змагання волі, стверджував приблизно 200 років тому німецький стратег Карл фон Клаузевіц. І в цьому сенсі українці, які запекло захищають свою батьківщину, мають помітну перевагу перед російськими військами, що вторглися. Однак для перемоги у війні воля повинна обов’язково підтримуватися військовими засобами, а для цього потрібна промислова та економічна сила. Тут Росія поки що має перевагу над Україною, але вона набагато слабша за Захід, якому зрештою вона прагне кинути виклик.

З погляду економіки та промисловості, Росія має силу середніх розмірів (у кращому разі). Обсяги її промислового виробництва вдвічі менші, ніж у Німеччини, а ВВП приблизно дорівнює італійському. Сукупний ВВП Євросоюзу майже вдесятеро більший за російський. І це ситуація, що спостерігалася до того, як позначився новий раунд західних санкцій.

Завдяки великим розмірам своєї економіки Європа фінансово може дозволити собі створення значного оборонного потенціалу. Для виконання взятих у рамках НАТО зобов’язань щороку витрачати 2% ВВП на оборону європейським країнам достатньо збільшити ці витрати в середньому лише на 0,5% ВВП (щодо поточного рівня). А якщо згадати, що загальний розмір держвидатків у цих країнах сьогодні в середньому дорівнює 45% ВВП, таке збільшення виглядає цілком здійсненним.

Навіть у Німеччині короткострокові інвестиції в оборону в розмірі 100 млрд євро, про які було нещодавно оголошено, становитимуть лише близько 2,5% ВВП. Росія ж, зі свого боку, виділяє на оборону, напевно, понад 4% ВВП, а це суттєвий тягар для країни, якій треба підтримувати дорогу інфраструктуру для зв’язування своєї величезної території.

Хоча на оборонні витрати припадає значна частина російської економіки, підсумкова сума досить скромна, особливо за стандартами «великої держави». У 2020 році Росія витратила, за оцінками, $60 млрд на оборону, а Німеччина — $50 млрд. За такого рівня витрат (і з урахуванням корупції, яка пронизує російську державу) воістину вражаючим досягненням стало б створення великої, сучасної, боєздатної армії, яка може витримати тривалий конфлікт, за одночасного збереження надмірно великих ядерних сил і просування великодержавних амбіцій на світовій арені.

І Росія не може заявити, що досягла цього. Насправді весь цей час у Росії була, зважаючи на все, потьомкінська армія. Термін «потьомкінський» виник завдяки Григорію Олександровичу Потьомкіну, губернатору Новоросії, який, як стверджується, будував фейкові села, щоб справити враження на Катерину Велику під час її інспекційної поїздки 1787 року в новопридбаний Крим і навколишні території. Втім, сюжет «потьомкінських сіл» переважно є міфом; історики розходяться в думках щодо того, що саме бачила імператриця під час поїздки. Схоже, що насправді Потьомкін здійснив значні інвестиції в інфраструктуру Криму та прилеглих територій. Однак він не мав ресурсів, аби зв’язати щойно завойовані території з рештою Росії.

Інфраструктурна слабкість, що виникла в результаті, разом із нездатністю створити логістичний потенціал, через 60 років серйозно обмежила можливості Росії захиститися від англійської та інших європейських армій під час Кримської війни. Повідомлення, що сьогодні війська, введені в Україну, зазнають дефіциту їжі та палива, дають можливість зробити висновок, що Росія не засвоїла власні уроки історії. Логістика — це та сфера в армії, яка завжди є найуразливішою для корупції.

Щоб зрозуміти наслідки цього дефіциту ресурсів у російських військ, нам потрібно подивитися не тільки на те, що відбувається на території України, але й те (і, напевно, це навіть важливіше) чого там не відбувається. Почати з того що Росія не змогла знищити комунікації та інші системи електронного управління.

Було заведено вважати, що будь-який військовий наступ Росія підтримуватиме руйнівними кібератаками. Але ця загроза не матеріалізувалася, можливо тому, що Україна користується підтримкою західних розвідслужб, чий військовий кіберпотенціал спирається на значно ширші ресурси талановитих кадрів і на ноу-хау технологічних гігантів США.

Ба більше, через кілька годин після початку вторгнення компанія Microsoft виявила — і заблокувала — шкідливе програмне забезпечення, яке було покликане стерти дані державних міністерств і фінансових установ України. Потім компанія поділилася цим кодом з іншими європейськими країнами, щоб запобігти його подальшому використанню.

Компанія SpaceX направила Україні інтернет-термінали Starlink, щоб нівелювати можливі перебої у роботі інтернету в країні. Введення в експлуатацію системи супутникового інтернету займе якийсь час, тому що потрібно встановити велику кількість базових станцій. Однак це питання тижнів, а не років.

Ще один російський пес, який не загавкав: військово-повітряні сили. Вони не змогли встановити контроль над повітряним простором України, хоча у Росії майже вдесятеро більше літаків. Так, у перший день вторгнення Росія здійснила ракетний залп для знищення радарів та аеродромів. Але за першим залпом не пішов другий, бо російський арсенал високоточних керованих ракет та інших дорогих боєприпасів обмежений.

Крім того, у російських пілотів, зважаючи на все, мало досвіду, і причина цього, напевно, у тому, що, як і високоточна зброя, підготовка ефективних пілотів дуже дорога. Зрештою, застаріли критично важливі системи доставки зброї.

Путін міг вступити в цю війну або з великим арсеналом високоточних ракет або з великим запасом валютних резервів. Він обрав друге. Тепер, коли половину цих резервів заблоковано через безпрецедентні санкції Заходу, він, напевно, шкодує про ухвалене рішення. Оскільки можливості Росії швидко наростити виробництво озброєнь обмежені (і це особливо стосується виробництва складних систем озброєння: для них потрібні комплектуючі, які можна отримати тільки з-за кордону), путінські перспективи у війні з Україною, що триває, виглядають дуже обмеженими.

У боротьбі між двома рівною мірою мотивованими противниками вирішальну роль відіграє загальна економічна та промислова сила. Путін розпочав війну з матеріально слабкої стартової позиції. Він мотивував Європу почати вкладатись у власну оборону. Він спрямував Росію на курс економічного занепаду, що деморалізує. Але насамперед він мотивував українців люто боротися за свою свободу.

Якщо українці зможуть витримати першу атаку, їхня рішучість, разом із потенційно необмеженою західною підтримкою, могла б змінити хід розв’язаної Путіним війни — і долю його режиму.

Copyright: Project Syndicate, 2022