"Плетемо перемогу разом": перед Великоднем маріупольські та чернівецькі волонтери відправили для воїнів на передову 250 квадратних метрів маскувальних сіток

Напередодні Великодня маріупольські та чернівецькі волонтери з об′єднання «МИ РАЗОМ» відправили для українських військових підрозділів 250 квадратних метрів маскувальних сіток. А з ними за традицією і милі серцю сувеніри.

Керівниця волонтерського об′єднання Ганна Шадріна з Маріуполя каже: «Я знаю, що ми зараз усі, без винятку, повинні допомагати армії. Військовим у тому пеклі, порою без сну та їжі, дуже потрібна наша допомога. Вона надає хлопцям сил для боротьби! Адже вони відчувають, що ми все робимо від щирого серця. Наші сітки - це наш захист для них».

«Колись теж жили добре»

Ганна у минулому дуже успішна маріупольська підприємниця. Разом з чоловіком Миколою Гаркушею вони мали доволі потужний бізнес - підприємство було розташоване в 800 метрах від прохідної Азовсталі. Займалися металообробкою, ливарним виробництвом - більшість люків у Маріуполі були саме від них. Робили присадки для сталеварної продукції меткомбінатів «Азовсталі» та імені Ілліча. Але більш за все подружжя пишається крайнім своїм проектом – повним циклом виробництва будинків за канадською технологією. На жаль, до початку повномасштабної війни встигли здати в експлуатацію тільки один такий будинок.

«У нас були свій архітектор, свій конструктор. – Розповідає Ганна Шадріна. - Кузню очолював талановитий Кирило Довгалюк. Для нас велика трагедія, що він не зміг виїхати із міста. Загинув у 33 роки, світла йому пам'ять… У Чернівцях тихо та спокійно. Ми щасливі, що опинилася у місті, де не має того пекла, яке нам прийшлось пройти. Колись ми теж жили добре, тихо та спокійно… В 2014-му поруч з Маріуполем виникла лінія фронту. На ній, під постійними обстрілами опинилося і дуже гарне селище Широкіне, що на березі Азовського моря. Ми допомагали широкінцям – військовим, які зі зброєю в руках відстоювали цей населений пункт. Везли до них на передову продукти, закупали генератори. Ремонтували на підприємстві військову техніку. Хлопці притягували до нас розбиті танки та бронетранспортери. Доки техніка ремонтується, їхали до нашого будинку: їли, мились, хтось навіть ночував - і повертались до Широкіно».

В одному напрямку

Ганна з чоловіком мешкають у Чернівцях майже рік. І одразу почали думати, чим допомогти армії. Допомагали, чим могли. За урахуванням потреб, про які вони знали від близьких, що були на фронті. Наявність рідних людей, які щохвилини ризикують своїм життям, захищаючи батьківщину – чи є потужніша мотивація? Хлопці безперервно потребували маскувальних сіток, – ті були вкрай необхідні і для людей, і для техніки.

В Чернівцях з 2014 року було багато локацій, де місцеві мешканці активно плели сітки. Але до 2016 року, коли ситуація на лінії розмежування в Донбасі стабілізувалася, цей волонтерський рух мало-помалу став затихати. Нова хвиля сталася вже з початком повномасштабної війни. Але це була саме хвиля, бо активність зменшувалась паралельно з тим, як жінки-переселенки стали повертатися до своїх домівок на Київщину, Харківщину, Одещину та інші регіони. При тому, що фронт потребував все більше маскувальних засобів.

Коли в жовтні у Чернівцях відкрився центр допомоги переселенцям «ЯМаріуполь», усі серця та погляди відвідувачів були направлені назад - в рідне місто, з якого вони були вимушені рятуватись через війну. Потім, коли найбільший біль почав вщухати, маріупольці стали питати: а що далі? Приходили з думками та ідеями. Хотіли знайти себе в новому житті, а також допомагати ЗСУ.

Крапля в морі та питання безпеки

До того часу багато хто вже брав участь у плетінні маскувальних сіток у тих локаціях, що вже були в місті – на вулицях Заньковецькій, Пилипа Орлика, Каспрука, в літньому кінотеатрі парка імені Шевченка. В центрі «ЯМаріуполь» вирішили робити заготовки для майбутніх сіток. Десь в цей час до нас завітало подружжя підприємців, про яке розповідала вище.

Ганна та Микола запропонували об'єднатися для загальної справи. Всім – маріупольським та чернівецьким волонтерам, центру «ЯМаріуполь». Зокрема, щоб координувати свої дії. В гуманітарному блоці центру зробив рамку для плетіння сіток. Зібрали жінок, для яких Ганна провела майстер-клас. За тиждень дебютна наша сітка вже відправилась на фронті, потім – друга, почали третю. Але рук дуже не вистачало.

За два тижні зробили разом 13 сіток для 117-ї бригади загальною площею 600 квадратних метрів. Між тим, з надходженням західної техніки потреби військових зростали.

Щоб підвищити кваліфікацію маріупольців, до центру приїхали дві жінки з локації на Пилипа Орлика і провели вже свій майстер-клас. Місцева майстриня Світлана, привітна, але дуже строга, провела ретельну перевірку вже готової сітки і навчила працювати зі спанбондом. В свою чергу Микола Гаркуша сконструював та зробив спеціальний станок, який різав одночасно три рулони спанбонду на однакові стрічки різних кольорів. Справа пішла веселіше.

«Дякуємо за життя!»

Наприкінці березня від військових із Запорізької області надійшло замовлення вже на 3000 квадратних метрів сіток. Керівниця центру «ЯМаріуполь» Ірина Борейша та керівниця Волонтерського об′єднання МИ РАЗОМ Ганна Шадріна через місцеві ЗМІ звернулися до чернівчан та переселенців з пропозицію об′єднуватися для спільної справи.

Але сітки - це так би мовити матеріальна частина. А є ще мотиваційна. Цивільні, можливо, й не здогадуються, але для військових окрім сіток дуже є важливими маленькі сюрпризи, що їх доповнюють. В холодну пору це були власноруч зв'язані шкарпетки чи пледи від маріупольських жінок. А в будь-яку погоду завжди чекають на дитячі малюнки та обереги.

Саме тому в центрі дуже зраділи малюнкам, що привезли для ЗСУ 14-річні дівчатка Настя та Люба з містечка Вижниця. Там вони мешкають зі своїми родинами після того, як вимушені були тікати від війни з рідного Маріуполя.

Люба розповідає: «Я намалювала наших захисників так, як їх бачу: у вигляді козака, сучасного воїна, героя». На звороті дівчинка згадала й про бійців «Азову»: «Наші герої. Дякуємо за життя!». У Насті на малюнку – закривавлений ведмедик, поранене серце України та жінка зі складеними у молитві руками. Дівча показує на перекреслені засоби вбивства, марковані літерою «Z»: «Оце те, що нам в Україні не потрібно».

Поки дорослі вирішували різні справи, Настя та Люба долучилися до плетіння маскувальних сіток. Дівчатка зізнаються, давно хотіли це зробити. І ось нарешті виникла така можливість. Трохи зусиль і ще одна сітка буде готова, щоб поїхати на фронт разом з малюнками.

А волонтери раді будь-якій допомозі. І не втомлюються нагадувати: перемога – це спільна справа. Тож, долучайтеся:

Плетіння маскувальних сіток силами Волонтерського об′єднання МИ РАЗОМ відбувається у м. Чернівці за адресами:

🔹 вулиця П. Орлика, 4 (третій поверх) – щодня з 10.00 до 19.00;

🔹 площа Центральна, 1 (вхід з вулиці Івана Франка) – понеділок-п′ятниця з 9.00 до 18.00

Підписуйтесь на канал Волонтерського об′єднання МИ РАЗОМ: https://t.me/shadrinaann.

P.S. Сьогодні прийшли жіночки з вулиці Орлика. Ми обмінюємося досвідом, контактами де закупити які матеріал, шукаємо їх по усіх чернівецьких локаціях. Займалися разом пошуками приміщення. Вдячні центру, що завдяки його підтримці чернівецька влада відгукнулася і локація на Орлика залишається. Ми хочемо розширити хаб, щоб робити на тиждень 1500-2000 квадратних метрів сіток. Сьогодні є замовлення на 3000 кв. метрів. Хлопці чекають «на нулі» на Запорізькому напрямку.

Світлана КУЗМІНСЬКА, журналістка, вимушена переселенка, Маріуполь
Спеціально для БукІнфо (с)

(Фото надані авторкою)