«Незламні». Як Путіну протистоїть єдність українців, «Черчилль у флісовій куртці» та «колективний Зеленський» — Spiegel

Президент України Володимир Зеленський грає визначальну роль свого життя: у війні з РФ він протиставив горезвісній «другій армії світу» людяність, єдність українців, сильні політичні звернення та здатність своєї команди контролювати ситуацію в країні.

Про це пише німецький журнал Spiegel, новий номер якого має назву Незламні. Як українці опираються переважаючій силі Росії. Під обкладинкою, у центрі якої — портрети Володимира Зеленського, Віталія Кличка, українських захисників та рятувальників — зібрано низку матеріалів про те, як Україні вдається майже місяць вистоювати у війні з РФ, пише НВ.

НВ пропонує ознайомитись із перекладом головного з цих текстів: матеріалу про те, як і чому Володимир Зеленський став уособленням колективного опору українців російському вторгненню. У друкованій версії журналу публікація називається Роль його життя, у німецькій онлайн-версії — Черчилль у флісовій куртці.

«Володимир Путін думав, що увірветься до Києва майже безперешкодно. Але українці відмовили йому в такій можливості — очолювані людиною, яка, схоже, ідеально підходить для ролі, приготованої історією: це президент України Володимир Зеленський», — йдеться в підзаголовку матеріалу.

Ми наводимо переклад публікації з незначними скороченнями, які стосуються добре відомих українцям подробиць передвиборчої кампанії Зеленського у 2019 році.

***

Цими днями часто здається, що Володимир Зеленський не один — їх ніби багато. Ось український президент звертається до Європейського парламенту, ось його виступ на великому екрані вітає натовп мирних демонстрантів у Празі чи Франкфурті, ось він виступає з відеозверненнями до законодавців в Оттаві, Вашингтоні та Берліні — як минулого тижня.

Його промови ідеально заточені під цільову аудиторію. У Лондоні він озвучив модифіковану версію цитати Вінстона Черчилля, глибоко шанованого у Великій Британії героя Другої світової війни: «Ми боротимемося в лісах, у полях, на узбережжях, у містах і селах, на вулицях».

У своєму зверненні до парламентарів в Оттаві, столиці Канади, Зеленський благав прем'єр-міністра Джастіна Трюдо уявити, що це його країна зазнала нападу: «Уявіть, що о 4-й ранку кожен з вас раптом чує вибухи бомб. Потужні вибухи. Джастіне, можете уявити, що ви це чуєте? Ви, ваші діти чують всі ці потужні вибухи — бомбардування аеропорту Оттави, десятки інших міст вашої прекрасної країни. Ви можете це уявити?»

У Вашингтоні він порівняв ситуацію в Україні із травматичними для США подіями — бомбардуванням Перл-Харбора під час Другої світової війни та терактами 11 вересня 2001 року. Потім він показав відео з падаючими бомбами, людьми, які біжать, загиблими і пораненими дітьми. Це був настільки зворушливий і шокуючий відеоролик, що можна було побачити, як деякі члени Конгресу витирали сльози, а телекомпанія CNN згодом вибачилася за те, що не попередила своїх глядачів про різкі кадри.

У своєму відеозверненні до Бундестагу в Берліні Зеленський взяв жорсткіший тон і дорікнув Німеччині за її надмірно теплі економічні відносини з режимом Путіна. «Ми побачили, скільки зв’язків ваші компанії залишають із Росією», — сказав Зеленський. Він додав, що його уряд неодноразово попереджав Німеччину про те, що Москва може використати газопровід Північний потік — 2 як зброю та для підготовки до великої війни. «Ми чули у відповідь, що це економіка. Економіка. Економіка. Але це був цемент для нової стіни».

Потім він звернувся безпосередньо до канцлера Олафа Шольца: «Канцлере Шольц! Зруйнуйте цю стіну. Дайте Німеччині лідерство, якого ви заслуговуєте. І чим ваші нащадки пишатимуться». Це теж було історична згадка, цього разу відсилка до знаменитої промови президента США Рональда Рейгана біля Берлінської стіни 1987 року, коли він закликав тодішнього господаря Кремля Михайла Горбачова знести Берлінську стіну.

Глобальна аудиторія

Послання Зеленського, адресоване Заходу, зрозуміле: допоможіть нам. Ви маєте зробити набагато більше.

Тим часом в українській столиці Києві вулиці заблоковані протитанковими загородженнями, ракети б’ють по житлових будинках, а люди юрмляться на станціях метро, ховаючись від атак.

Буквально за одну ніч Зеленський став героєм — тепер він Давид, який бореться з Голіафом. Добро, яке протистоїть злу. Неймовірний президент воєнного часу, Черчилль, одягнений в оливкову футболку та флісову куртку — людина, яку ще недавно висміювали як політичного клоуна. Тепер він прорвався на світову арену і намагається достукатися до глобальної аудиторії.

Зеленський далеко не єдиний, хто протистоїть російському вторгненню. З окупантами борються сотні тисяч українських солдатів, включаючи учасників територіальної оборони, лікарі, рятувальники, постачальники, шеф-кухарі, ціла армія добровольців та волонтерів. Бореться мер Харкова, другого за величиною міста країни, яке зазнало атак російських військ. Він рідко розмовляє українською, здебільшого російською, проте не залишає жодних сумнівів, що його місто — це Україна. У Миколаєві, на півдні країни, де йдуть бойові дії, молодий очільник регіону [Віталій Кім] став окремою медіа-зіркою завдяки регулярним відеозверненням. Ще є мер Мелітополя, якого було взято в полон росіянами, але звільнено українцями. «Є щось подібне до колективного Зеленського», — каже київський політолог Володимир Фесенко.

А ще, звичайно ж, є Віталій Кличко, колишній боксер-важковаговик, обраний мером Києва у 2014 році. Разом зі своїм братом Володимиром Кличком він дав зрозуміти, що не поїде з міста і має намір боротися до кінця. Він демонструє свою постійну присутність у місті, яке намагаються оточити росіяни, відвідуючи зруйновані будівлі, надихаючи гуманітарних працівників та інших волонтерів.

Проте обличчям спротиву російській агресії став саме Володимир Зеленський. Український президент, який має статуру та поставу стійкого борця, став героєм із людським обличчям, а його обдарованість полягає зокрема й у здатності проєктувати ці якості на весь світ. Його теплота й емпатія, схоже, однаково діють на новозеландців і німців, греків і бразильців. І Зеленський невпинно використовує свою популярність, щоб спробувати заручитися максимальною підтримкою для своєї країни в усьому світі, хоч би яких форм вона набувала. Гроші, зброя, санкції, іноземні військові-добровольці, одяг, хліб, солідарність, пісні, любов: усе це вітається та приймається з вдячністю.

Виступам Зеленського додає сили ціла низка причин. У безперервному потоці відео він поєднує світ війни та дуже реальну небезпеку з елементами, знайомими нам по сучасних телешоу. Коли він крокує по залах своєї офіційної київської резиденції з мобільним телефоном, який знімає в режимі селфі — щоб довести свою неослабну стійкість — то випромінює справжність аматорських відео, які постійно можна бачити на YouTube чи в Instagram.

Його меседж Заходу такий: «Якщо впаде Україна, впаде вся Європа». Або, у дещо позитивнішому ключі: «Якщо ми переможемо — а я впевнений, що переможемо — це буде перемогою всього демократичного світу». Він обличчя нашого часу — можливо, не зовсім Че Гевара, але він теж стане іконою: борець за свободу із сусідньої вулиці, хтось майже такий самий, як ви і я.

Час для аутсайдера та трансформація Зеленського

Про унікальне резюме цієї людини вже багато написано. Він двічі зіграв роль президента: спочатку як актор у комедійному телешоу — щось на подобі до репетиції, — а потім знову, уже в реальному житті. У телесеріалі Слуга народу Зеленський грав нехитрого вчителя історії, якого без особливих зусиль із його боку обрали главою держави, а згодом — змушеного самостверджуватися в корумпованій політичній системі. Образ простого президента Голобородька, який жив скромно та їздив на роботу на велосипеді, став для Зеленського найкращою рекламою перед тим, як згодом він став кандидатом у президенти в реальному житті.

Але якою б унікальною не здавалася його кар'єра, вона відповідає певній логіці. Вона бере виток не в талантах Зеленського, а у провалі цілого політичного класу. Після майже трьох десятиліть незалежності, включно з двома революціями, в Україні майже не залишилося політиків, яким би досі довіряли виборці. І разом із цією втратою довіри прийшов час популіста, аутсайдера. […]

Можна сказати, що українські виборці обрали мрію замість реальності. Тому що політичний аутсайдер не мав політичної платформи, і замість того, щоб з’являтися на передвиборчих мітингах, він віддав продовжував гастролювати країною зі своєю командою комедіантів і виходити на сцену зі скетчами. Цілий народ обрав «кота в мішку», як зазначив якось Петро Порошенко, — людину, яку добре впізнавали завдяки телебаченню, але чиї плани були зовсім невідомі.

Щойно почалася війна, як на їхніх очах сталося перетворення Володимира Зеленського на символ національного спротиву. Вранці 24 лютого Зеленський оголосив своєму народу у селфі-відео, що президент Росії Володимир Путін увів свої війська в Україну. На цьому відео Зеленський все ще був у піджаку та білій сорочці. Проте того ж дня він з’явився на брифінгу в оливково-захисному одязі, якого відтоді дотримується. Але він усе ще говорив рівним тоном, залишаючись цивільним у військовій формі. Він не наслідував одягненого в костюм Путіна, чиє обличчя спотворювала ненависть, коли він озвучував «проповідь» про свої геополітичні й історичні образи. Зеленський говорив простими короткими реченнями, випромінюючи мужність і втішаючи.

І все ж головне, що він зумів показати, — що перебуває в Києві, у своєму офісі, тоді як на той момент це було чим завгодно, але не даністю [обставинам]. Путін планував бліцкриг, чекаючи на швидке падіння Києва. Ось чому перед атакою російський президент розмістив свої війська в Білорусі, кордон якої проходить лише за 150 кілометрів від Києва. У Зеленського були вагомі причини вирушити в безпечне місце, коли почалося вторгнення. Росіяни, включно зі спікером Держдуми, кілька разів дійсно намагалися поширити чутки про те, що український президент утік зі столиці.

На другий день війни Зеленський записав відео разом із головою Офісу президента Андрієм Єрмаком, прем'єр-міністром Денисом Шмигалем, лідером правлячої партії Давидом Арахамією та радником Михайлом Подоляком. Відео було знято після настання темряви, на задньому плані виднівся президентський офіс на Банковій. «Наші військові тут, — заявив Зеленський. — Наші громадяни, суспільство тут. Всі ми тут. Захищаємо нашу незалежність». Судячи з відеоролику, він, здавалося, був у доброму гуморі.

На цьому відео — найближче оточення Зеленського. Андрій Єрмак, юрист і колишній кінопродюсер, який очолює Офіс президента, є ключовою фігурою Зеленського в зусиллях Києва щодо мобілізації підтримки та допомоги в усьому світі. Наприкінці першого тижня війни Єрмак звернувся до американської публіки з есе в New York Times, яке мало таку назву: «Пишу з бункера, перебуваючи поруч із президентом Зеленським. Ми боротимемося до останнього подиху».

Проте найпомітнішу роль у команді Зеленського останнім часом відведено Михайлу Подоляку. Радник голови ОП багато років жив у Білорусі, працюючи там журналістом в опозиційному виданні. Як і народний депутат Арахамія, він входить до переговорної команди, яка веде прямі переговори з представниками Росії. Через Twitter Подоляк регулярно інформує українську громадськість про перебіг переговорів. Крім того, саме Подоляк нещодавно дав деяке уявлення про повсякденну роботу Зеленського в цей період: за його словами, президент спить три-чотири години на добу і практично цілодобово перебуває на зв’язку зі своєю командою.

Доповнює це внутрішнє коло [президента] Денис Шмигаль, доктор економічних наук із заходу України. Зеленський призначив його прем'єр-міністром понад два роки тому. Днями він приєднався до Зеленського для участі у зустрічі з головами урядів Польщі, Чехії та Словенії.

Вміння обнадіювати

Як стало очевидно, президент України здатний тримати ситуацію під контролем і продовжувати делегувати задачі навіть у надзвичайно хаотичній ситуації. «Він діє системно та швидко, — сказав журналу Spiegel міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров. — Він не приймає „ні“ як відповідь, постійно на зв’язку та доступний онлайн 24 години на добу». Зеленського, за словами Федорова, не назвеш мікроменеджером — натомість він проводить засідання Кабінету міністрів та команд поменше для обміну ідеями та обговорення подальших кроків.

Зеленський взяв він роль комунікатора як у країні, так і поза нею. «Пішов сніг, — каже він на відео, опублікованому 8 березня. — Ну, яка війна, така й весна. Сумна. Але все буде гаразд. Усіх переможемо». А потім підморгує прямо в камеру. Путін може дві години бубонити про ворогів Росії, але жоден із його виступів не матиме такого ефекту, як це підморгування. Багаторічний акторський досвід Зеленського, його ідеальне відчуття гасел, пауз і таймінгу, використання його неповторного хрипкого голосу — всі ці навички раптово виявилися зброєю у цій війні. Противник володіє другою за силою армією у світі, але Зеленський, як і раніше, вміє обнадіювати, підбадьорювати та викликати емоції.

Виникає відчуття, що ця людина, яка зіграла багато різних ролей — і часом виглядала некомфортно в ролі президента, — тепер знайшла визначальну роль свого життя. «Йому нарешті надано можливість бути самим собою — людиною, а не політиком», — каже Ігор Новіков, колишній радник Зеленського.

Зеленський здається раптово звільненим від обмежень, які сковували його. Зійшовши на політичну арену, яку він роками висміював на телебаченні, він приніс із собою майже дитячу лють. Він хотів перемогти корумповану систему, яку не розумів до кінця. Утім, тепер це вже не має значення. Поточний момент більше не вимагає тверезих переговорів про складні компроміси, але потребує непохитності, гумору та присутності камери. «Тепер я впізнаю Зеленського, якого знав раніше, людину, яка прийшла в політику 2019 року», — каже його колишній радник Новіков.

Зеленський став символічною фігурою українського спротиву, вважає політолог Володимир Фесенко. «Подібно до того, як Че Гевара був символом опору лівих, Зеленський став чимось подібним до українського Че». Згідно з опитуванням, проведеним 1 березня, його діяльність схвалюють 93% українців. Колишні звинувачення забуто: що Зеленський порушив принципи верховенства права, коли ввів санкції проти малоприємних олігархів та їхніх докучливих телекомпаній, або що довго відкидав попередження США про неминуче російське вторгнення.

Коли Зеленський прийшов у політику, він не був прихильником членства України в НАТО. Проте за його попередника Порошенка мета вступу до НАТО та інтеграції з Заходом була закріплена в конституції України. Зрештою Зеленський іще до війни раптом опинився у дивній ролі скептика НАТО, який голосно вимагав забезпечити шлях України до членства в Альянсі — але не тому, що вважав це реальною можливістю, а тому, що хотів привернути увагу до дволикості Заходу. «Протягом багатьох років ми чули, що двері відчинені, але ми також чули, що не можемо приєднатися», — сказав він нещодавно.

З тієї ж причини він вимагає, щоб НАТО встановило безпольотну зону над його країною, чудово розуміючи, що його бажання не буде виконано. Його прагнення до членства в ЄС також пов’язане з розчаруванням у НАТО. Очевидно, що мир із Росією буде можливим лише в тому випадку, якщо Україна відмовиться від своїх амбіцій членства в НАТО. Тим важливішим є для Зеленського, що закріплена у Конституції західна інтеграція просувається в інший формі.

«Ви побачите наші обличчя, а не наші спини»

Реакція України на цю агресивну війну явно спростувала твердження Путіна про те, що росіяни та українці є одним народом. Проте два суспільства досить тісно пов’язані, щоб Зеленський міг безпосередньо звертатися до громадян сусідньої країни.

Навіть у ніч перед 24 лютого, коли стало вже неможливо ігнорувати ознаки того, що Росія має намір вторгнутися в Україну, український президент звернувся до росіян, щоб апелювати до їхньої совісті. За всієї простоти та серйозності тону, це шедевр політичної мови. Зеленський знищив доводи Путіна про вторгнення в Україну один за одним, прагнучи достукатися до росіян, але відмовляючись вдаватися до лестощів чи раболіпства. «Якщо ви нападете, то побачите наші обличчя, а не спини, — попередив він. — Чи хочуть росіяни війни? Я хотів би знати відповідь. Але відповідь залежить лише від вас, громадяни Російської Федерації».

Це також частина опору атаці РФ: нова впевненість у своїх силах, новий тон у відносинах із сусідом України. У словах Зеленського немає ненависті. Але вони відображають ту жахливу наругу, яку українці вбачають у путінському вторгненні — як і відчуження, що утворилося між російським та українським суспільствами.

Син єврейського професора з Кривого Рогу, міста на півдні України, тепер Зеленський є живим контрдоказом путінської пропаганди, згідно з якою Україна перебуває в руках нацистів. «Як я можу бути нацистом? Розкажіть це моєму дідові, який пройшов усю війну в піхоті радянської армії, а помер полковником у незалежній Україні», — заявив він у зверненні до росіян.

Чим завершиться війна між Росією та Україною, поки неясно. Малоймовірно, що Путін призупинить атаку, не досягнувши відчутних результатів. І попри вражаючі перемоги, одержані захисниками України, очевидно, що російські військові мають значно більше ресурсів. Якщо Путін не в змозі завоювати Україну, мало сумнівів у тому, що він має достатньо сил, аби зруйнувати, стерти з лиця землі українські міста.

Коли Зеленський обійняв посаду у 2019 році, він сказав парламентарям у Києві, що президентом став не він, але кожен українець. Це була зворушлива промова, і вона демонструвала саме той сильний, але щирий тон, що і його недавні виступи. Проте на той час дехто з нього підсміювався. Час для такого пафосу ще не настав.

Тепер, коли Зеленський став джерелом натхнення і мотиватором для всієї країни, ця промова звучить більш хвилююче і потужніше. Для багатьох із тих, хто тепер має боротися, щоб протистояти російському вторгненню, ця фраза нарешті звучить правдоподібно: тепер усі вони в ролі саме того президента.