Кремль має намір взяти Київ змором. Чого чекати від Путіна

Якою буде нова стратегія поведінки Кремля

Спочатку з’ясуймо, як виглядає ситуація зараз. Захід відмовився виконувати ключові вимоги Путіна щодо нерозширення НАТО та відкату до кордонів 1997 року. Навіть безпосередня загроза розв’язання великої війни в Європі не змусила США та ЄС відступити від цієї принципової позиції. Вони дали зрозуміти, що, незважаючи на всі розбіжності, не дозволять Володимиру Путіну диктувати НАТО правила роботи і встановлювати свої порядки в Європі. Про це пише політичний огладач НВ Іван Яковина.

Те, що Захід не став навіть розпочинати переговори з цього питання — дуже важливе його досягнення у протистоянні з РФ. Шантаж не спрацював. Ще один принципово важливий момент: відмова України від виконання вкрай невигідних для неї Мінських угод. Київ показав, що навіть пряма загроза російського вторгнення не є достатньою підставою для того, щоб змусити його відмовитися від власного суверенітету та надати ОРДЛО певного особливого статусу.

Чому це важливо? Твердість Заходу та непохитність України вибили з рук Кремля головний та єдиний його зовнішньополітичний інструмент — залякування.

Під керівництвом Володимира Путіна Росія переживає занепад: населення стрімко скорочується, економіка перебуває у застої, наука практично загинула, освіта розчавлена, культура видавлена за межі країни. В результаті у РФ не залишилося жодного важеля тиску на сусідів або бодай привернення їхньої уваги, крім військової сили або загрози її застосування. Якщо ці інструменти перестають працювати, то Москва опиняється у становищі старого, емоційно неврівноваженого імпотента. У ньому киплять спогади, він вимагає відповіді за старі образи, він погрожує всім ще показати і влаштувати щось неймовірне, але нічого не може вчинити — нема такої можливості.

Ось і Путін повівся так само. Він привіз під український кордон всю російську армію та влаштував максимально страшне (на його думку) шоу. Але успіху він не досягнув. В Україні це шоу взагалі нікого не вразило, а на Заході певного нервового тремтіння зазнали лише деякі політики та журналісти, для яких війна в чужій країні — це шматок хліба з маслом і чорною ікрою. Їх такі війни не лякають, а збуджують, приваблюють і бадьорять.

У цей момент, коли загроза не спрацювала, Путіну довелося терміново вирішувати: розпочинати наступ чи, навпаки, відступити.

Обидва варіанти для нього погані, перший загрожує поразкою і крахом його режиму, другий повністю девальвує його загрози. Ніхто не буде боятися диктатора, який погрожує, але потім не приводить загрози у дієвість. Тому Володимир Путін відразу почав шукати прийнятний для себе вихід із ситуації, який дозволив би йому, з одного боку, не розпочинати війну, з іншого — залишив би йому можливість і далі тиснути на Захід та Україну. Ось тут ми зараз і перебуваємо.

Хронічна форма конфлікту

Таким виходом для нього стало переведення усієї цієї ситуації з погрозами та військами на українському кордоні з гострої у затяжну, хронічну форму.

Що мається на увазі. Психічна атака у стилі Шок та Трепет не вдалася. Взяти Київ раптово, страхом, не вийшло, тому запускається режим довгої військово-політичної, економічної та дипломатичної облоги. Я впевнений, що частину російських військ зараз повернуть до казарм і пунктів постійної дислокації, але решта залишиться на українському кордоні надовго, якщо не назавжди.

Зважаючи на те що Володимир Путін сказав 15 лютого на спільній пресконференції з канцлером Німеччини Олафом Шольцем, російська армія продовжить загрожувати Україні, оскільки тільки в цьому випадку Захід взагалі звертає увагу на саму Росію та її вимоги.

Ось що сказав Путін: «Як Росія діятиме далі? За планом. А з чого він складатиметься? Із обстановки на місцях. Хто може відповісти, як складатиметься реальна обстановка? Поки що — ніхто. Це залежить не лише від нас».

Мається на увазі, що Росія не відводитиме своїх військ доти, доки не отримає те, що хоче. А хоче вона виконання Україною Мінських угод у своїй власній редакції, яка містить відмову Києва від суверенітету.

І це вже офіційна позиція російського керівництва.

Те, що Путін не наважився на вторгнення зараз, майже гарантує, що його не буде й надалі

Голова Московського центру Карнегі Олександр Баунов, який є одним з головних тлумачів політики Кремля для ліберальної та західної аудиторії, описує недалеке майбутнє так: «Не виключено, що, не досягнувши повною мірою дипломатичного результату і не наважившись на силові дії, Росія перетворить кочовий стан армії поблизу України на постійне або регулярно відновлюване джерело загрози, яке завдасть Україні збитків більше, ніж західна допомога — вигоди». Мається на увазі, що постійна загроза вторгнення призведе до наростання занепаду України: до втечі з неї іноземних капіталів, до падіння національної валюти, до від'їзду найактивніших і найпродуктивніших громадян до інших, більш спокійних країн і, як наслідок, до затяжної економічної кризи.

Баунов продовжує свою думку: «Захід такий стан речей теж триматиме у напруженні, тож сама Україна та Захід врешті-решт будуть змушені проявити більшу гнучкість. Не мечем, то змором». «Велика гнучкість» у цьому контексті — це виконання Мінських угод. Тут не має бути жодних сумнівів.

І ось далі я хочу навести ключову цитату російського політолога. Вона важлива, оскільки вона повністю містить пояснення всієї російської зовнішньої політики на українському напрямку.

«Захід поки не може вирішити, чи достатньо йому врятувати Україну, чи потрібно вийти з кризи абсолютним переможцем, тобто, не поступившись (Москві) нічим, навіть такою дрібницею, як виконання неприємних пунктів уже підписаних Мінських угод».

Я багато разів уже говорив тут і на інших майданчиках, що Кремль намагається навіяти Заходу одну думку: «Я лише мізерну дрібницю хочу, зовсім дрібницю — кілька пунктів Мінських угод. І все. Після цього я назавжди від вас відчеплюся!».

Дуже мило, що Баунов називає пункти про фактичне припинення українського суверенітету «неприємними», ніби — дурничка, муха в супі або мозоль на п’яті. Хоча, звісно, він розуміє, що для Києва виконання цих пунктів загрожує національною катастрофою, а зовсім не якимись там «неприємностями».

Але все одно треба йому подякувати за те, що він пояснив нам сенс тиради Путіна про те, що Росія «діятиме за обстановкою».

Новий старий план

То як вона діятиме? Мені здається, я приблизно розумію, що буде далі. Авжеж, це лише мої припущення, але вони базуються на певному розумінні предмета.

Отже, російські війська здебільшого залишаться біля українського кордону і постійно проводитимуть різного роду раптові навчання, щоб постійно підтримувати на Заході та у Києві певний рівень тривожності. Це буде ціла програма розхитування ситуації в Україні за допомогою змору, про який не без приємної знемоги пише Олександр Баунов.

Перші її ознаки ми бачимо. Посольства західних країн залишають Україну і радять зробити те саме своїм громадянам.

Деякі авіакомпанії відмовляються літати до України, а господарі літаків вимагають, щоб українські авіалінії повернули їм взяті в лізинг літаки.

Страхова асоціація Lloyds Market Association внесла українські та російські води Чорного та Азовського моря до зони «піратства, тероризму та війни». Це суттєво знизить конкурентоспроможність української економіки та вдарить по експорту.

Крім того, Росія вже розпочала справжню кібернетичну війну проти України: днями не працювали сайти банків та Міноборони.

Я впевнений, що Москва зробить усе можливе, щоб обмежень і складнощів такого роду з’являлося дедалі більше. Офіційною метою міжнародної політики Кремля стало задушення України. У цьому контексті треба готуватися до того, що нинішня ситуація «загострення» напередодні можливого вторгнення стане постійною. Розумію, що це не дуже добрі новини, але є в них і певний плюс.

Те, що Путін не наважився на вторгнення зараз, майже гарантує, що його не буде й надалі. Кремлю дуже хотілося зараз напасти, щоб вирішити українське питання раз і назавжди. Але міць української армії та західні санкції надто його налякали.

Крім того, Путіну дуже лестить ситуація, за якої він знаходиться в центрі світу. Всі західні лідери вишиковуються в чергу, щоб потрапити на аудієнцію за його довжелезний стіл. Всі вони зараз йому щось пропонують, лестять, намагаються його задобрити й умаслити. Він як іменинник на дитячому ранку. Вся увага — йому. Він — головний політик усієї нашої планети. Ну принаймні у його власних очах.

У разі початку війни з ним в одному полі ніхто навіть аналізу не здасть. Замість запопадливості та лестощів на його адресу литимуться прокляття та вводитимуться санкції.

Зараз він для свого населення солідний світовий лідер, який відстоює інтереси країни, а буде загальним ізгоєм, якого всі ненавидять і зневажають.

Ні, це Путіну категорично не підходить. Я вже не кажу про те, що перемогти у війні проти України він не зможе, і жодних стратегічних цілей не досягне.

Є ще один важливий момент. Політика Путіна завжди і в усьому будується на неясності, невизначеності, певному хаосі та дезорієнтації супротивника. Навіть вторгнення до Криму проводили «зелені чоловічки», на Донбасі — «шахтарі та трактористи» тощо. Важливо, щоб ніхто не розумів, що відбувається, що буде далі, і що він розумний.

Тому Путін не відповідає на письмові реакції США та НАТО на свої ультиматуми. Він зажадав, щоб вони ще раз написали йому і роз’яснили свої відповіді. Так само і з Україною. Вторгнення одразу розставить усі крапки над і. Ситуація хаосу та невизначеності припиниться. Усім буде зрозуміло, що відбувається, хто на кого напав, і що треба робити у цій ситуації. Для Путіна це не підходить, тому я зараз схиляюся до того, що жодної війни під час цього загострення він не розпочне.

Потім — у межах нового загострення, коли вся ситуація буде зовсім інакшою — можливо. Але зараз — я думаю, що ні. А отже, я не вірю в те, що Росія визнає незалежність ОРДЛО.

Знову ж таки, визнання незалежності цих районів зніме будь-яку двозначність і законодавчо закріпить статус-кво. Таким чином, Росія втратить можливість називати весь конфлікт внутрішньоукраїнським і вимагати виконання Мінських угод.

Це призведе до повного колапсу всієї російської політики щодо України.

Тому звернення Думи до Путіна з проханням визнати незалежність ОРДЛО не буде виконано. Але саме це звернення має стати інструментом торгівлі із Заходом. Путін погрожуватиме Заходу визнати незалежність, якщо Україна не виконає Мінських угод.

Отже, підіб'ємо підсумок:

— Росія не нападатиме, але намагатиметься взяти Україну змором, організувавши постійну воєнну загрозу на її кордонах.

— Путін і його люди вимагатимуть від Заходу та Києва виконання Мінських угод, погрожуючи постійно проводити навчання на кордоні та місяцями лякати світ можливістю великої війни в Європі.

— Завдання Кремля тепер полягає в тому, щоб створити навколо України кільце постійної напруженості, ризику та небезпеки. На їхню думку, Україна має стати максимально токсичною для всього світового співтовариства.

Фактично це призведе до того, що під негласними міжнародними санкціями опиниться не лише Росія, а й Україна, економіка якої вже стикається з великими труднощами.

Наскільки ефективною виявиться ця нова тактика Кремля майже повністю залежить від позиції Заходу. Якщо він вимагатиме від Росії негайно припинити свої погрози на адресу України і сам погрожуватиме їй додатковими санкціями у разі продовження політики тиску, то Москва буде змушена відступити. Але якщо західні лідери вирішать, що ще сильніше загострювати відносини з Кремлем їм невигідно, і волітимуть нічого не робити, тоді в недалекому майбутньому на Україну чекають справді серйозні проблеми.

Тому, я вважаю, зараз дуже важливо домогтися від Заходу максимально чітких заяв, що він бачить, що відбувається, і не дозволить Росії запустити програму повільного задушення української економіки. В цьому випадку Москва не зможе взяти Київ змором, як про це пишуть придворні кремлівські політологи та експерти.