Читають українські новини і мовчать. Як живе Крим під час війни

Алім Алієв, співзасновник громадської організації Крим-SOS та заступник гендиректора Українського інституту, розповідає про мобілізацію на анексованому півострові, ставлення його жителів до війни в Україні й економічну ситуацію. За останній час анексований Крим перетворився на велетенську військову базу армії РФ: саме звідси ворог постачає зброю для свого війська, що знаходиться на півдні й південному сході материкової України, а з території півострова та з акваторії Чорного моря веде ракетні обстріли українських міст. Поки що анексований Крим лишається неприступною фортецею російської армії. Втім, дедалі частіше на Заході звучить думка про те, що в ході війни російські війська слід вигнати не тільки з території Донбасу, але й з Криму. Про те, як зараз живе анексований півострів, розповів НВ співзасновник громадських організацій Крим-SOS і Кримський дім, а нині - заступник генерального директора Українського інституту Алім Алієв.

— За вашими спостереженнями, що зараз відбувається в Криму на тлі російсько-української війни?

— Війна в Криму почалась вісім років тому, і ця неоколонізація передбачала дуже сильну мілітаризацію півострова. За цей час було розконсервовано багато військових частин, якісь посилено й вочевидь створено нові. Також до Криму за цей час переїхали, щонайменше, півмільйона громадян Росії. А серед них співробітники ФСБ і російські військовослужбовці, які переїжджали на анексований півострів зі своїми родинами.

Тому сьогодні Крим став одним із основних плацдармів, звідки росіяни направляють свої ракети й підводять армію [у війні з Україною].

Водночас частина кримської інфраструктури всі ці роки працювала на військові цілі. І коли окупанти кричали про воду в Крим, усі розуміли, що вона потрібна саме для військово-промислової сфери.

На цьому тлі також важливо сказати й про мілітаризацію свідомості. Бо, наприклад, сьогодні в кримських школах учнів щодня змушують вишиковуватися на лінійках, де підіймають російський прапор та звучить гімн РФ. Ба більше, у навчальні заклади надсилають рознарядки, щоб діти писали листи підтримки російським окупаційним військам. Крім того, протягом цих років у школах Криму створювали юнармії - парамілітаристичні організації, які мають на меті навчити дітей «правильному» патріотизму.

Тож, з огляду на все це, коли йде мова про нинішні настрої в Криму, то один із основних стопорів там — це страх. Тому жителі півострова, як правило, не обговорюють і не спілкуються на тему війни. А якщо й роблять це, то зазвичай у дуже довіреному колі.

Втім, попри цей страх, у Криму чимало пасіонарних проукраїнськи налаштованих мешканців. Згадайте недавню історію, коли в Севастополі на лавочках з’явились назви українських міст, по яких росіяни пройшлись катком геноциду, чи понівечені автомобілі з лиховісною літерою Z. Це ж також своєрідний партизанський рух.

А нещодавно був випадок, коли в одній зі шкіл Криму вчителька географії, кримська татарка за походженням, зробила учневі зауваження через те, що той прийшов на урок у футболці з літерою Z. Проте невдовзі, очевидно, через тиск директора школи, ця викладачка, на жаль, була змушена звільнитися.

— Чи йде мобілізація у Криму? Як кримчани реагують на перспективу потрапити на війну в Україні?

— Принаймні кримські татари й проукраїнські мешканці роблять усе можливе, щоб не віддавати своїх дітей до російської армії. Але якщо раптом така прикра ситуація відбувається, коли Росія через маніпуляцію чи брехню призиває цих хлопців до армії та відправляє на фронт, то знаю, що органами державної влади України розроблено рекомендації, яким чином уникати цього й не воювати проти українців. Бо всі розуміють, що жителі Криму — заручники.

Росіяни вдаються в Криму до того ж підходу, що й на сході, де мобілізують чоловіків з окупованих територій Луганської та Донецької областей. Тому, якщо є можливість, ліпше уникати мобілізації й не брати повісток.

— Ще до війни росіяни завезли до Криму чимало озброєння, а зараз вони обстрілюють звідти підконтрольні Україні території. Чи відомо про це жителям Криму? Як вони на це реагують?

— Мене дивують російські окупанти, які гадають, ніби жителі Криму отримали амнезію й тепер не пам’ятають, як були частиною України та українського контексту, а тому повірять абсолютно низькосортній, але масштабній пропаганді. Натомість я знаю, що мешканці Криму читають українські новини й соціальні мережі, але не демонструють цього й не ставлять свої лайки чи щось інше. Проте вони отримують інформацію.

Зрештою, навіть попри суцільну пропаганду, кожен на власні очі бачить, що вулицями постійно їздить російська військова техніка з російськими солдатами, і на власні вуха чує гучні залпи. Ну, і звісно, працює «сарафанне» радіо. Проте, у широких колах кримчани намагаються про це не говорити.

— Чи збільшився російський військовий контингент у Криму останнім часом?

— Звісно! На півострів постійно переганяли військову техніку, літаки та військових. Вони, вочевидь, готувались [до війни з Україною]. Навіть відселяли людей на півночі Криму з територій, які межують з Херсонською областю. А в тамтешніх лікарнях звільняли місця й перенаправляли цивільних хворих до лікарень Сімферополя. Тому зараз медичні заклади та морги працюють в інтересах російської армії. Оскільки туди поступає велика кількість вбитих чи поранених російських окупантів, а кримських лікарів примушують їх лікувати.

— Як ставляться до російських військових у Криму тепер? Можливо, відомо про настрої після потоплення крейсера Москва?

— Точно більшість населення їх із квітами та радістю не зустрічала. Звісно, є проросійські мешканці Криму, які там були й до 2014-го, але якихось масових історій [про позитивне ставлення населення до російської армії] за цей час в Криму не було.

Росія — авторитарна держава, тому намагається використовувати державні інституції, соціальну сферу, пенсіонерів чи дітей з інтернатів для псевдодемонстрації громадської підтримки [окупаційних російських військ].

А щодо крейсера Москва, то найбільше обговорювали те, як у соцмережах севастопольці, батьки військових, які були на потопленому кораблі, шукали своїх дітей.

— Чи не змінилося серед кримчан ставлення до того, що Росія проголосила Крим своєю територією?

— Гадаю, ті, хто має задатки критичного мислення, задумалися про це вже в 2014 році. Адже частина жителів очікували, що повернуться в Радянський Союз, а прийшли в путінську Росію, яка сьогодні набагато небезпечніша й непередбачуваніша, ніж СРСР. І для людей це проявилося не тільки в тотальному обмеженні всіх свобод, але й в економічних та соціальних питаннях, які погіршилися й стали викликом для мешканців півострова.

— Яка економічна ситуація у Криму? Чи змінилися останнім часом ціни та зарплати?

— Зарплати точно не зросли, а в деяких випадках навіть упали. Але, думаю, сильніший удар люди відчують у найближчі кілька місяців. Що до цін, то є товари, вартість яких виросла вдвічі-втричі. Скажімо, в перший місяць [широкомасштабної війни] дуже сильно підскочили ціни на продукти. А от зараз на деякі продукти ціни знизились, і це відбувається за рахунок Херсонського регіону, тому що звідти до Криму окупанти вивозять овочі, фрукти, ліки тощо. Натомість з Криму до Херсону завозять усілякий російський непотріб. Усі вісім років, коли заходила мова про побутові питання, кримчани постійно скаржились на жахливу якість російських товарів.

— Чи відчули на собі кримчани санкції проти Росії?

— Мешканці Криму вже вісім років живуть під більш жорсткішими санкціями, ніж та ж Росія. Проте зараз нові санкції вочевидь уже відчуваються як молоддю, яка нічого не може зробити через інтернет, так і пересічними жителями. Скажімо, після введення санкцій на півострові, попри суттєве подорожчання, стали масово скуповувати техніку, яка ще залишилась на складах, усвідомлюючи, що завтра її в продажу вже не буде.

При цьому, щоб ви розуміли, весь цей час у Криму завжди була проблема з безготівковими онлайн-платежами. Адже великі російські банки, які зараз тотально під санкціями, на анексований півострів не заходили, бо розуміли наслідки.

— На ваш погляд, чи зможуть посилені санкції плюс війна в Україні підштовхнути Крим до проголошення себе Україною? Якщо так, то коли, на вашу думку, це може статися?

— Точно скажу: сьогодні у мешканців Криму віри в те, що півострів повернеться в склад України, значно більше, ніж до повномасштабного вторгнення 24 лютого. Хоч би з ким із кримчан я не спілкувався, помічаю: рік тому вони були менш оптимістичні, а зараз розуміють, що це [повернення до складу України] може відбутися набагато швидше.

Річ у тім, що люди розуміють: ця війна, окупація Донбасу, падіння MH-17, втручання у вибори європейських країн та США, вступ Росії у війну в Сирії, масштабні дезінформація та пропаганда — усе це почалось з Криму. І Кримом усе має закінчитись. Коло замкнеться.

До 24 лютого я бачив розв’язання ситуації з Кримом тільки в політично-дипломатичній площині. А зараз розумію, що Крим, зокрема, й частина військового рішення. Росія пішла ва-банк, і ми пішли ва-банк.

Ось росіяни вчергове заявили, що вони наступатимуть на півдні до Придністров'я, а також на сході України. При цьому на тлі постійних розмов про сухопутний шлях до Криму, мені здається, ми випускаємо одну річ — це намагання загарбника взяти під контроль узбережжя Чорного моря. Але Україна не була сухопутною державою й ніколи нею не буде.

Тому я впевнений, що Росію чекає колапс. Я не бачу іншого виходу, та й історичні паралелі на це вказують. Сьогодні РФ — найізольованіша країна світу. І наше завдання — не просто унеможливити послаблення санкцій, а навпаки — ще більше їх посилювати. Імперія зрештою сама себе з'їсть. Вона вже себе з'їдає.

Тому вже зараз варто думати над тим, що ми робитимемо після перемоги та як розвиватимемо Крим. Це важливо і це драйвить.

Роман ФЕЩЕНКО, "Новое время" (с)