Як Україна намагається налагодити власне військове виробництво і менше залежати від допомоги Заходу. Розповідає репортер Time Саймон Шустер — головний біограф Володимира Зеленського

Військова допомога з боку США та європейських країн скоротилася, і це підштовхнуло адміністрацію Володимира Зеленського організувати виробництво зброї та техніки у самій Україні. Програму очолив міністр стратегічної промисловості Олександр Камишин. Він шукає нове застосування застарілим західним ракетам, веде переговори з потенційними приватними інвесторами та намагається реформувати застарілу систему ВПК.

Видання «Медуза» переказує матеріал журналіста Time та головного біографа Зеленського Саймона Шустера про те, як українська влада намагається самотужки змінити хід війни.

На початку війни Камишин відповідав за роботу залізниці. Тепер він оптимізуватиме «найвідсталіший» сектор української економіки.

За останні кілька тижнів українські безпілотники атакували нафтопереробний завод у Туапсі, термінал компанії «Новатек» в Усть-Лузі Ленінградської області, а також об'єкти в Орлі, Тулі та Білгороді. Олександр Камишин, міністр України з питань стратегічних галузей промисловості, запевняє, що майже у всіх цих атаках Україна використовувала дрони власного виробництва.

За наказом президента Володимира Зеленського українські фахівці намагаються стати незалежнішими від військових постачань західних союзників. Сам Зеленський в інтерв'ю Associated Press підкреслив, що саме нарощування військового виробництва всередині країни допоможе ЗСУ перемогти ЗС РФ і додав, що ніщо не лякає Росію так, як самодостатність України у військовій сфері.

Для запуску та розширення військової промисловості в Україні необхідно провести масштабні роботи — відновити заводи та виробництва, які занепали ще до повномасштабної війни, а після її початку постраждали від ракетних ударів. Співробітники галузі, які попросили Шустера про анонімність, назвали продуктивність першого року конфлікту «нікчемною». Тепер радники Зеленського вважають, що результат війни багато в чому залежатиме від здатності України самостійно випускати зброю.

Відповідальним за проект із нарощування військового виробництва став 39-річний Олександр Камишин, який обійняв посаду міністра з питань стратегічних галузей промисловості у березні 2023 року. Деякі українські політики кажуть, що Камишин є новим фаворитом президента: саме він супроводжував Зеленського в недавніх візитах до європейських лідерів і на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Навіть критики українського лідера переважно позитивно оцінюють роботу міністра. За словами колишнього глави міністерства економічного розвитку та торгівлі Айвараса Абромавічуса , «якщо хтось і зможе цього добитися [модернізувати оборонну промисловість], то це Камишин».

Щоб досягти успіху, Камишину доведеться не лише відновити десятки зруйнованих заводів, а й повністю переглянути методи їхньої роботи — так, щоб вони відповідали поточним військовим цілям ЗСУ. «Не має значення, як багато звичайних озброєнь ми вироблятимемо, нам все одно не наздогнати Росію, — пояснив міністр. — Нам потрібно використовувати нові технології, щоб виробити новий підхід».

З початку повномасштабного вторгнення українським інженерам вдалося запустити масове виробництво бойових безпілотників, але це не допомогло армії досягти вирішальної переваги на фронті. Головне завдання Києва на найближчі місяці – переконати Вашингтон дати Україні ліцензії на виробництво та ремонт зброї за американським зразком. «Раніше наш принцип звучав так: „Дайте це нам“, – розповів Камишин. — Тепер ми пропонуємо інакше: „Давайте зробимо це разом“».

З квітня 2022-го до лютого 2023-го Камишин був головою правління залізничної компанії «Укрзалізниця»: керував постачанням іноземної зброї та евакуацією біженців, а також організував приїзд в Україну багатьох іноземних лідерів, включаючи президента США Джо Байдена.

Ми розмовляли з Камишиним якраз у той період

Коли Зеленський запропонував Камишину очолити міністерство з питань стратегічних галузей, той спробував відмовитись, бо відчував, що близький до вигоряння через постійний стрес і втому. Однак президент наполяг: він уже тоді планував нарощувати внутрішнє військове виробництво і вважав, що саме Камишин здатний реформувати оборонну промисловість. У березні 2023 року Камишин уперше взяв участь у засіданні ставки верховного головнокомандувача.

На перший погляд, його завдання з відновлення оборонної промисловості багато в чому нагадує організацію залізничної сфери: там Камишину теж довелося боротися з бюрократією і модернізувати обладнання, що залишилося з часів Радянського Союзу. Однак досягти позитивних перетворень у військовому виробництві набагато складніше. На відміну від транспортної сфери, українська влада не проводила реформ у цій галузі з розпаду СРСР, не боролася з хабарництвом та не стежила за ефективністю управління. «Це найвідсталіший сектор нашої економіки, — зізнається українська антикорупційна активістка Дар'я Каленюк. — А ще — найзасекреченіший».

Попередні спроби реформувати ВПК провалилися через корумпованість та пасивність управлінців. Поліпшити ситуацію не вдалося і в перший рік війни

Політики, які намагалися модернізувати ВПК України до Камишина, зазвичай списували свої невдачі на байдужість до вищого керівництва чи розтрати на місцях. Але фундаментальна проблема полягала в тому, що методи оборонного виробництва розроблялися ще в СРСР відповідно до потреб Москви. Після розпаду Радянського Союзу Росія продовжила купувати продукцію українських військових заводів. Тісні зв'язки між військовими виробництвами двох країн зберігалися понад 20 років. ЗС РФ покладалися на українські комплектуючі (наприклад, реактивні двигуни та запчастини для балістичних ракет), а Україна — на прибуток від угод із Росією.

Після анексії Криму та утворення двох сепаратистських анклавів (самопроголошених Донецькою та Луганською народними республіками) на сході України у 2014 році військова співпраця з Росією припинилася . Це серйозно вдарило на українські оборонні підприємства. Багато виробничих ліній перестали функціонувати. Тоді державний концерн «Укроборонпром» почав шукати нових клієнтів та партнерів серед західних країн.

«Нам потрібно взяти цю пострадянську махину і перетворити її на компанію західного типу», — розповідає колишній заступник гендиректора «Укроборонпрому» із зовнішніх зв'язків Денис Гурак, який почав працювати в концерні 2014-го. Він кілька років намагався змінити стиль управління у компанії та налагодити контакти з найбільшими виробниками зброї у США та Європі, але, за власною оцінкою, зумів здійснити лише 10% із задуманого.

Головною перешкодою для Гурака були старі управлінці: багато з них займали тоді посади в державних структурах і всіма силами гальмували вихід на західний ринок. Гурак називає їх агентами Кремля: за його словами, навіть якщо путінський режим не спонсорував їх безпосередньо, щоб вони саботували реформи, їхній спосіб мислення, як і раніше, визначався радянськими ідеологічними настановами та гаслами про братні зв'язки між Росією та Україною. "У нас поширена дурна форма корупції, за якої на людей можна впливати через пострадянську культуру", - розмірковує Гурак.

Через запеклий опір співробітників військово-промислового комплексу реформи Гурака не працювали, і в 2016 році, за Петра Порошенка, уряд кинув спроби змінити ситуацію. На думку багатьох українських та міжнародних політологів, саме нездатність Порошенка впоратися з корупцією багато в чому призвела до поразки на виборах у 2019 році.

Боротьба з корумпованістю серед чиновників стала одним із основних пунктів передвиборчої програми Володимира Зеленського. Але коли група реформаторів у його адміністрації запропонувала зайнятися перетворенням оборонної сфери — одразу після перемоги на виборах, новий президент вирішив відкласти це питання. Проект зі зміни керівництва та скорочення співробітників ВПК видався йому надто масштабним — він торкнувся б 56 тисяч зайнятих у галузі, а також багатьох міст, де військові заводи були єдиними джерелами гарного заробітку.

Замість того, щоб закрити заводи старого типу та оптимізувати виробництво, 2020 року Зеленський створив ще одне бюрократичне відомство — міністерство з питань стратегічних галузей промисловості. До його обов'язків увійшов контроль усієї оборонної сфери. Але перші спроби модернізувати виробництво зайшли в глухий кут.

Домогтися ефективних змін не вдалося і після початку повномасштабної війни: у перший її рік українські заводи майже не випускали артилерійських снарядів, концерн «Укроборонпром» не зміг запустити спільне виробництво із західними партнерами, а в лютому 2023-го оголосив про банкрутство державний пороховий завод. Спочатку провали військової галузі залишалися для адміністрації Зеленського другорядною проблемою. Щоб відбити напад російської армії, зброя була потрібна негайно, а на відновлення цілої промислової галузі пішло б як мінімум кілька місяців.

Натомість Україна поклалася на наявні запаси та постачання союзників. Але згодом обсяги військової допомоги почали скорочуватись. Наприклад, виникли проблеми з мінними тралами, необхідними для просування ЗСУ під час літнього контрнаступу. Навесні та на початку літа 2023-го інженерні машини надходили до армії з-за кордону надто повільно. Тоді Камишин вирішив, що українці могли б самі зробити достатньо тралів, і доручив команді фахівців зайнятися їх виготовленням.

Також Зеленський доручив Камишину розібратися із пошкодженими танками, які мали відправити на ремонт до Польщі. Наприкінці 2023 року міністр дійшов висновку , що за необхідної підтримки українські фахівці й самі впораються з таким завданням.

Майже на всіх заводах, які відвідував Камишин, співробітники, за його словами, справді хотіли допомогти країні виграти війну, але непродумані рішення керівництва зводили нанівець позитивний ефект від їхніх зусиль. «Це [виробництво та ремонт зброї] не так складно, як будувати ракети, — пояснював Камишин. — Усі проблеми зводяться до неорганізованості».

2023 року на керівні посади оборонних підприємств почали приходити нові менеджери. Так, у червні 31-річний директор одного із бронетанкових заводів Герман Сметанін очолив державний концерн «Укроборонпром». Він одразу розпочав корпоративні реформи, які відкладали його попередники, і за кілька місяців перетворив «Укроборонпром» на компанію, здатну ефективно співпрацювати з іноземцями. Сметанін вже почав домовлятися про партнерство з підприємствами США та Європи.

Але керівництву концерну є над чим працювати: так, на початку 2023 року співробітника «Укроборонпрому» звинуватили у зраді за передачу російській стороні військових секретів. Як просувається ця справа в суді, наразі невідомо.

ПРО ВІДНОСИНИ «УКРОБОРОНПРОМУ» ТА МІНОБОРОНИ УКРАЇНИ

Для власного виробництва Україні все одно потрібні іноземні технології. Поки що отримати необхідні дозволи не вдалося, але Камишин не втрачає надії

На думку колишнього міністра економіки Айвараса Абромавічуса, такі проблеми, як зрада одного із працівників «Укроборонпрому», свідчать лише про те, що Україна переживає «перехідний період», і не перешкоджають позитивним змінам в оборонному секторі. «Важливі конкретні особи. Камишин чітко розуміє, у чому його завдання. Він має владу і незалежність. Якщо він досягне результатів швидко, то отримає всю необхідну підтримку», — упевнений Абромавічус, щоправда, не уточнюючи, про яку саме підтримку він говорить: українська влада чи західні союзники.

Щоб виправдати довіру президента, якого він уже досяг, Комишин пропонує лише оптимальні та реалістичні зміни — і підкріплює свої розрахунки конкретними цифрами. Наприклад, він вважає, що ефективність будь-якої зброї слід оцінювати з позиції того, скільки ворожих солдатів у середньому дозволяє усунути одна одиниця, і чи виправдовує цей показник витрати на її виробництво. Такий показник міністр називає "ціною вбивства". Так, вбивство ракетою протитанкового комплексу «Стугна» обходиться в 4613 доларів, причому одна ракета в середньому вбиває трьох противників. Вбивство одного противника простим дроном «коштує» набагато дешевше – 1650 доларів. Зробивши ці розрахунки, Камишин дійшов висновку, що виробництво дронів має стати пріоритетним завданням військово-промислової галузі.

Торік Україна вклала у виготовлення безпілотників близько мільярда доларів, а 2024-го ця сума має збільшитися більш ніж удвічі. Нині дрони випускають приблизно 200 українських підприємств — від приватних стартапів до великих заводів радянського типу.

Ще один напрямок діяльності Камишина — переговори із західними виробниками зброї щодо постачання технологій, які більше не використовуються у США. Один із видів такої зброї — стара версія вперше випущеної в 1950-х керованої ракети «повітря — повітря» Sidewinder. Команда українських інженерів модифікувала Sidewinder таким чином, щоб її можна було запускати із землі: зброя, яку американська армія збиралася утилізувати, перетворилася для України на дешеву систему ППО. У січні 2024-го Камишин оголосив , що ЗСУ вже застосовували Sidewinder проти російських дронів.

Поки що головна проблема для Камишина полягає в тому, що жодне приватне підприємство в США та Європі не зможе дати Україні доступу до секретних проектів та інструкцій щодо використання важкого озброєння без дозволу уряду. Зараз Україна не може навіть ремонтувати отриману від США зброю, не кажучи вже про власне виробництво за західними кресленнями. Досі переговори Зеленського та Камишина з американською стороною з цього питання проходили без особливого успіху. Джо Байден міг би прискорити цей процес, але згідно із законом він все одно має отримати згоду Держдепу, міністерств торгівлі та оборони та інших відомств.

Камишин веде переговори не лише з міністрами та конгресменами, а й із представниками приватного сектору. Під час візиту до США у грудні 2023-го йому та Зеленському вдалося поспілкуватися з головами найбільших американських оборонних підприємств, серед них Boeing, Lockheed Martin та General Dynamics . «Спільний дохід цих компаній перевищує весь ВВП України , – розповів Камишин. - І всі вони хочуть допомогти».

На цих зустрічах він пояснює, що Україна зараз ідеально підходить для військових інвестицій — завдяки дешевій та вмотивованій робочій силі, гнучким правилам та можливостям тестувати нову зброю у бойових умовах одразу після випуску. Ці аргументи вже переконали деякі компанії. Аарон Старкс — голова асоціації 47G, яка базується в Юті та представляє інтереси кількох військових підприємств, — восени 2023 року уклав із Камишиним договір про співпрацю та відвідав Київ. «З точки зору бізнесу Україна зараз є одним із найгарячіших у світі центрів військових технологій», — заявив Старкс.

Але аргументів, які переконали Старкса, все ж таки недостатньо. Камишин пропонує європейським та американським компаніям перспективні можливості, але не може гарантувати безпеку їхніх інвестицій: вклавшись у будівництво заводу неподалік зони бойових дій, вони легко можуть втратити кошти через влучення російської ракети. До того ж багато іноземних підприємців та політиків сумніваються, що після десятиліть застою Україна зможе ефективно використати просунуті технології.

Однак Камишин продовжує терпляче вибудовувати довірчі відносини із західними компаніями та урядами. За словами голови Незалежного антикорупційного комітету з питань оборони Олени Трегуб, нові обов'язки — «це складно і для Камишина це нова сфера»: «Але вона дуже енергійна людина. Дуже агресивний у сенсі слова».