Коротке дослідження, Або оперета «Сільва в ЧНУ»

Трапилося це 22 квітня 2013 р. в ЧНУ на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.09, яка має право прийняття до розгляду та проведення захистів дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за спеціальністю 05.27.01 – твердотільна електроніка. Голова ради – доктор технічних наук, професор Політанський Леонід Францович. Він же й зав кафедри радіотехніки та інформаційної безпеки, заочним студентом якої був наш герой. Очевидно, що без відома Політанського цей так би мовити науковий галоп Годинюка І. М. відбутися не міг. Тим паче на виду в усіх, особливо ректора ЧНУ Мельничука Степана Васильовича. Навіть при всій його номінальності.

Хто ж вершитель долі щасливчика? Може, він фаворит головної дійової особи оперети «Сільва в ЧНУ», в руках якої реальна влада? Тоді зрозумілий нечувано високий темп, яким Годинюк І. М. галопував до захисту дисертації, попри такі обтя́жувальні обставини і просто перешкоди, як: низький науковий потенціал заочної форми навчання та відповідальна посада, несумісна з життям; звісно, з науковим життям. З усілякими експериментами, розрахунками, ознайомленням з чужими публікаціями, підготовка до друку власних публікацій, доповідей, конференціями тощо. А головне – неперервним процесом мисленої атаки наукової проблеми.

Статистика свідчить, що навіть не зайняті науковці, роблячи щодня лиш дисертаційну роботу, витрачають на це щонайменше в 3-4 рази більше часу, ніж півтора роки, котрих вистачило Годинюкові І. М. Наприклад, колись не дурніший і не лінивіший від нього Штефко, а нинішній ректор Степан Мельничук, витратив на це 5 років (3 роки аспірантури плюс ще 2 роки до захисту).

Візьму нинішні приклади. З 2011 р. на кафедрі радіотехніки та інформаційної безпеки, де «виконана робота» Годинюка, працює на посаді асистента Саміла Андрій Петрович, який закінчив з відзнакою (!) у 2006 р. ЧНУ і здобув кваліфікацію магістра з радіотехніки. Працюючи на посаді фахівця більше 5 років, він тільки в жовтні 2011 р. захистив дисертацію ... кандидата технічних наук за спеціальністю 05.12.13 – радіотехнічні пристрої та засоби телекомунікацій в НУ «Львівська політехніка».

З 2008 р. працює на цій же кафедрі на посаді доцента Шпатар Петро Михайлович, який у 1999 р. закінчив ЧНУ і здобув кваліфікацію магістра з радіотехніки. З 2002 р. працюючи на посаді асистента, аж у березні 2007 р. захистив дисертацію ... кандидата технічних наук за спеціальністю 05.27.01 – твердотільна електроніка в НУ «Львівська політехніка».

З 2010 р. навчається в аспірантурі кафедри за спеціальністю 05.27.01 – «Твердотільна електроніка» Іванюк Петро Васильович. До цього теж навчався на цій кафедрі не заочно, як Годинюк І. М., а на денній формі стаціонару. Закінчив з відзнакою (!) і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Захист інформації з обмеженим доступом та автоматизація її обробки», здобув кваліфікацію магістра з інформаційної безпеки. Має понад 10 публікацій, але про його захист сайт мовчить.

З 2011 р. навчаються в аспірантурі кафедри за цією ж спеціальністю магістри з радіотехніки з прекрасними інтелектуальними даними Еліяшів Олег Миронович, Іволга Леонід Григорович, Косован Григорій Васильович, працюють на кафедрі, мають публікації, але й про їх захисти мовчок.

На сайті згадані й інші аспіранти, але дані про них, мабуть, засекречені. А Годинюк І. М., як Юлій Цезар, veni, vidi, vici (прийшов, побачив, переміг).

Справді, наказом ректора ЧНУ від 10 серпня 2010 р. No 589-Ст. він зарахований студентом першого курсу фізичного факультету заочної форми навчання на місце державного замовлення (хоч місць було 5, а він був шостим чи навіть сьомим; і тут пощастило) за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістр радiотехнiки.

Авторефератові передували 13 публікацій, одна за 2011 р., авторського колективу (з незначними варіаціями складу, який переписую з однієї статті): Зенон Юрійович Готра, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри електронних приладів Національного університету «Львівська політехніка»; Роман Любомирович Голяка, доктор технічних наук, професор цієї ж кафедри; Тетяна Анатоліївна Марусенкова та Вікторія Юріївна Ільканич, аспірантки цієї ж кафедри; Іван Михайлович Годинюк, аспірант (!? – так написано – Авт.) кафедри радіотехніки та інформаційної безпеки ЧНУ ім. Ю. Федьковича; Оксана Василівна Бойко, кандидат технічних наук, доцент, завідувач кафедри медичної інформатики Львівського національного медичного університету; Валентин Вікторович Лесінський, асистент кафедри радіотехніки та інформаційної безпеки ЧНУ ім. Ю. Федьковича.

Названі львівські професори, мабуть, працюють і в Політанського Л. Ф., і так Годинюк І. М. потрапив у їх компанію, а Готра З. Ю. став його науковим керівником. Казав мій тесть: «Не бануй ні за чим, лиш за щастям!». При нещадному скороченні професорсько-викладацького складу в ЧНУ є посади для сумісників зі Львова!? Наче по заказу! Серед співробітників кафедри вони не значаться, але на сайті сказано, що на кафедрі Політанського працюють аж 3 професори.

Може, керівник у неї інший? Але в Возняк Лесі Юріївни науковий керівник Готра, а вона теж з 2009 р. в аспірантурі. І теж у 2009 р. отримала диплом магістра з відзнакою (!) на кафедрі Готри!!! Мабуть, такого унікума, як у Політанського, нема й у Львові.

Майбутнім магістрам Політанський Л. Ф. на сайті університету повідомляє: «Особисто я закінчив фізичний факультет Чернівецького національного університету в 1973 році і отримаННі (виділено мною – Авт.) знання сприяли моїй роботі у сфері електронного виробництва на заводі «Гравітон» від майстра дільниці до генерального директора та захистити кандидатську і докторську дисертації без відриву від виробництва».

Не буду про стиль. Він не згадав про ще одну свою іпостась – керівника зареєстрованої 9 серпня 2001 р. розташованої за адресою роздерибаненого заводу «Гравітон» – вул. Руська, 248 – компанії для виробництво електро- та радіокомпонентів «АСОЦІАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПАРК ЕНЕРГО- І МАТЕРІАЛО-ЗБЕРІГАЮЧА ФОТО- ТА МІКРОЕЛЕКТРОННА ТЕХНІКА. НЕТРАДИЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ» з приватною формою власності.

Може, передав Годинюку І. М. свій досвід захищатися на керівній посаді без відриву від виробництва? Та виробничий досвід Політанського, принаймні, був співзвучний з темати¬кою його дисертацій. А «труби, бáки», котрими щоденно мав би займатися головний інженер ЧНУ, далекі від об’єкта його дисертації, як перший паровоз від останнього супутника Землі.

Прогнозую фінал оперети «Сільва в ЧНУ»!

№ 19 за 9 травня 2013 року