ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННО УБІЄННИМ... / 

Напередодні 85-ї річниці Голодоморів в Україні, прес-служба Чернівецької ОДА поспілкувалася з одним з очевидців голоду 1946 – 1947 років на Буковині – Орестом Криворучком.

У кінці сорокових років – це голодний хлопчина, батько якого загинув на фронтах Другої світової війни, і вони з матір'ю та братом шукають, як прогодуватися. Сьогодні - Заслужений художник України, який займається живописом, графікою, художньою фотографією.

«Я був ще малий під час голоду 1946-1947 років. Ми з моїм братом – напівсироти, батько загинув на фронтах Другої світової війни. В ті роки був поганий урожай, засуха була, але наша родина припасла півмішка дрібненької картоплі, тай трохи жита.

Картоплю їли з лушпинням, щоб вистачило на довше, тому вона була гіркою на смак. А з жита варили щось схоже на мамалигу, але запам'яталося, що вона виходила сіра і липка.

Коли запаси скінчилися, збирали по шанцях лободу і варили з неї чорно-зелену кашу. Збирали в лісі грузді. Білих грибів та козарів чомусь не бачили, можливо хтось збирав до нас, - розповів Орест Іванович. - Найбільше постраждали люди, які проживали в Бессарабії. Вони тікали у Чернівці, тут знаходили собі харчі – жом [екстрагована січка цукрових буряків, кормовий відхід цукробурякового виробництва], який знаходили у ямах біля цукрового та крохмального заводів.

Від тих сірих відходів люди пухли та вмирали. Одну з дівчат, яка прибула з Бессарабії, ми взяли до себе. Вона влаштувалась на крохмальний завод і приносила додому трохи крохмалю, з якого ми пекли млинці, які можна було їсти лише гарячими. Коли вони остигали, то були тверді, мов гіпс. До речі, містом ширилися чутки, що від голоду люди їли людей, тому по вечорах ніхто з хати не виходив і нікого не пускали в оселю».

То був час, коли найбільша цінність – трохи картоплі та жита. Цінуймо сьогоднішній час. Пам'яймо про жахи, які пережили українці у часи Голодоморів. Розповідаймо про це дітям, і виховуймо їх так, щоб вони розповіли своїм.