У царині Матері-Природи начебто все так було, як учора і ще раніше. Ось в уже злегка пожовтілих зарослях польового озерця спокій будить невгамовна очеретянка, всіляко уникаючи напасті болотяного луня, десь зовсім поряд журливо квилить чайка – ну, все так як видавалося до цього найвеличнішого празника. І лише гул тракторця, що піднімає зяб під врожай наступного року нагадує, що осінь вже на порозі, встеляючи густим туманом ранніми досвітками усе, що бачить око.