Чи станеться церковна окупація Буковини? Як на тлі війни активізувалася Румунська православна церква

Як релігійне питання отруює відносини між Україною та Румунією. Не без допомоги Москви. Про це пише видання Главком.

Процес заборони Української православної церкви Московського патріархату загальмувався на рівні урядових узгоджень. І поки проросійські церковні ждуни розраховують на те, що проблема сама собою розсмокчеться, Москва не припиняє спроб релігійного хитання України. Аби продемонструвати, що не всі віряни з-під крила путінського патріарха Кирила перейдуть до Православної церкви України на чолі з митрополитом Епіфанієм, ворог стимулює треті сили до нестандартних «рішень»…

На парафії УПЦ МП почали претендувати православна церква сусідньої держави. І це не Росія. Про Румунію існує стереотипне та набридле самим румунам уявлення як про країну-батьківщину знаменитого вампіра Дракули. За різними багаточисельними версіями, він пив кров для підтримання власного безсмертя та сили, а також для контролю над жертвою. Проте дії наших сусідів щодо української церкви викликають саме такі асоціації.

27 березня 2025 року на засіданні Священного Синоду Румунської православної церкви Румунська патріархія «з надією та благословенням» відзначила бажання деяких румунських православних громад УПЦ приєднатися до її структури.

Новину підхопив інтернет-ресурс румунів в Україні BucPress, який повідомив, що рішення Синоду прийнято на тлі останньої заяви румунських вірян і священиків Чернівецької області, які виявили бажання повернутися до Румунської православної церкви. У цьому контексті видання наводить результати опитування, проведеного восени 2024 року маловідомим Інститутом політичних досліджень та соціального капіталу в Чернівцях. Згідно з ним, 72,6% румуномовних в Україні підтримують ініціативу Румунської церкви щодо створення церковної структури для етнічних румунів у Чернівецькій, Закарпатській та Одеській областях. Водночас у відповіді на запитання, чи можуть існувати певні перешкоди для цього, 71,2% респондентів зазначили, що їх може створити українська влада, а ще половина вважають, що перешкоди будуть чинити церковні структури.

Рупор московської церкви в Україні «Союз православних журналістів» повідомив, що до Румунської церкви нібито вирішили перейти 26 священників УПЦ МП з Буковини, «оскільки їхнім храмам загрожує захоплення з боку ПЦУ». «Розкольницьке» зібрання відбулося в храмі Вознесіння Господнього в Гарячому Урбані. Щоправда, «православні журналісти» стверджують, що шість «втікачів» вже змінили своє рішення. Передумали вони ніби через гнів скандального вікарія Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ МП митрополита Лонгіна (Жара). Лонгін у своєму стилі не стримувався у прокляттях на адресу зрадників: «Бути патріотом не означає зрадити свою Церкву та Господа! Ви плюнули в душу нашому Предстоятелю, Блаженнішому Онуфрію, і поранили його серце ножем зради… Тяжкий гріх тих, хто розколює Церкву Христову, не омиє навіть мученицька кров. І ніколи наша прекрасна віруюча Буковина не простить вам тяжкий гріх розколу». Митрополит також зазначив, що знає імена людей, які «доручили іншим розпалити вогонь чужими руками», і пригрозив розкрити підбурювачів, якщо це буде потрібно.

Цікаво, що в Чернівецько-Буковинській єпархії УПЦ МП «Главкому» відповіли, що її митрополит архієрей Мелетій про таких священників чує вперше, та запевнили, що у єпархії з духовенства ніхто нікуди переходити не збирається.

Не надто засуджує загравання своїх приходів з Румунською церквою і «поранений у серце» предстоятель УПЦ МП Онуфрій, хоча Буковина – його мала батьківщина. Онуфрій (у миру Орест Березовський) родом звідси і має резиденцію в Чернівцях. До того ж, саме Чернівецька область є найбільшим форпостом московської церкви серед західних областей – тут досі залишається понад 300 її парафій.

Така пасивна поведінка предстоятеля видається дивною ще й з огляду на те, що випадки переманювання його пастви до румунської церкви – не поодинокі. Вже на державному рівні румунська церква веде розмову про створення свого «філіалу» в Україні, донором для якого має стати насамперед УПЦ МП. Такі плани на відміну від Онуфрія неабияк насторожують предстоятеля УПЦ Епіфанія. У такій румунській експансії багато хто вбачає загрозу національній безпеці, і підозри в тому, що й тут не обійшлося без всюдисущої «руки Москви», мають під собою ґрунт.

Що передувало «румунській навалі»

Вищезгадана ініціатива священників перейти до румунської церкви – не перша спроба такого роду. І що найважливіше – такі починання підтримуються Румунською православною церквою. Її зацікавленість українськими парафіями набула конкретних обрисів минулого року. 29 лютого 2024-го Священний Синод Румунської православної церкви на засіданні під головуванням Патріарха Даниїла, прийняв рішення про заснування на українській території своєї канонічної структури – Румунської православної церкви в Україні. Синод послався на ініціативи румунських православних громад в Україні щодо «відновлення спілкування з Матір’ю-Церквою» та зажадав отримання письмових запевнень від української церковної та державної влади, що етнічна та мовна ідентичність цих румунів буде поважатися. Окрім цього, у рішення згадувалося про можливість румуномовним громадам організуватися в рамках румунського православного вікаріату.

Тоді ж Синод згадав румунських православних священнослужителів та їхню паству з Молдови, що повертаються до Бессарабської метрополії (російська церква в Молдові позбавляла таких священників-«зрадників» сану), а також прийняв рішення про заснування єпископатів для православних румунів у Великій Британії та Ірландії й Ісландії. Тобто амбіції щодо розширення свого впливу у світі у РумПЦ – вражають, і логічно, що сусідня Україна з її часткою румономовного населення входить до цього «кола інтересів».

«Румунська навала» навіть об’єднала затятих супротивників з УПЦ МП та ПЦУ. Обидві церкви у 2024-му обурилися зухвалим рішенням Синоду РумПЦ, щоправда, кожна зі своїх причин: Московська церква, що і так переживає не найкращі часи, не хоче втрачати парафії, а ПЦУ ревно ставиться до можливої появи на своїй канонічній території ще однієї церкви та розраховує залучити румунську православну спільноту до своїх лав.

ПЦУ нагадала, що відповідно до канонічного порядку і Томосу про автокефалію на всій міжнародно визнаній території України канонічну юрисдикцію має лише ПЦУ, і ніяка інша церква. У церкві підкреслили, що вона є «люблячою Матір’ю-Церквою» для всіх православних в Україні, незалежно від їхнього етнічного походження.

У УПЦ МП наголосили, що існування румунської церкви в Україні суперечитиме канонічному устрою церковного життя, яке засновується на територіальному, а не на національному принципі. Водночас буковинський релігієзнавець Олександр Бродецький зазначає, що у Московського патріархату дуже непогані контакти з румунською церквою і Онуфрій і Ко дуже цінують, що вона не визнала ПЦУ: «Вони не зацікавлені в тому, щоб робити з румун ворогів. Румунська церква засудила агресію Росії проти України, а от чи засудила Кирила – я про таке не чув. Ну, і румунський патріарх поминає в диптиху Кирила разом з іншими світовими предстоятелями».

Вікаріат без вікарія

Ще у 2019 році, на зорі становлення Православної церкви України, румунські церковники пропонували своєрідний обмін: визнати новостворену ПЦУ, якщо будуть гарантовані права і свободи румуномовних церковних громад на Буковині, які перебувають у підпорядкуванні УПЦ МП. На той момент румунських православних парафій нараховувалося близько 130, більша частина з яких розкидана по Північній Буковині (а також в Закарпатській та Одеській областях).

Також РумПЦ вимагала гарантій, аби румунські православні змогли об’єднатися у вікаріат в складі ПЦУ, розвивати духовні стосунки з Румунським Патріархатом та користуватися богослужбовими і церковними книгами рідною мовою.

І ПЦУ тоді пішла на створення вікаріату для опіки над румунськими віруючими в Україні, для нього був розроблений статут за прикладом вікаріату, який існує для українських парафіян в Румунії. Але з тих пір вікаріат так і не запрацював, оскільки в ньому… досі нема вікарія. Обрати ним треба священника чи єпископа з румуномовної громади, але поки жодна з них до ПЦУ не доєдналася. Це пов’язано, зокрема, і з тим, що РумПЦ так і не визнала Православну церкву України, відповідно і «легітимність» такого вікаріату для румун зависла у повітрі. Пріоритетом для Бухареста стало створення структури «Румунська православна церква в Україні», що є неприйнятним для ПЦУ, якій фактично доведеться погодитися на існування іншої помісної церкви на своїй території.

«Варто зважати також на суто емоційну образу багатьох представників УПЦ на ПЦУ та колишній Київський патріархат, – пояснює небажання румуномовних парафій УПЦ МП «перетікати» до лав ПЦУ релігієзнавець Олександр Бродецький. – Якщо люди роками, десятиліттями казали, що ПЦУ – це неканонічні безблагодатні структури, то визнати їх зараз – це розписатися в тому, що ти десятки років брехав та був в омані. Тобто сама ПЦУ є таким емоційним негативним тригером, з якою румунським парафіям не хочеться мати якихось спільних справ».

Не додавали конструктиву в перемовинах і скандали навколо майна. Так, у вересні 2024 року Рада румунів України закликала Бухарест втрутитися в ситуацію з відібраним у румуномовної парафії УПЦ МП Трьох-Святительським храмом-усипальницею, який за сприяння міської ради Чернівців було передано у власність ПЦУ. Тоді Рада румунів поскаржилася не тільки на релігійне переслідування, а й на мовну дискримінацію та недостатнє представництво в державних органах влади і закликала розпочати процес приведення румунських православних громад під омофор РумПЦ – нібито через побоювання, що процес експропріації церковного майна набиратиме обертів. Румунський патріархат навіть закликав владу своєї країни втрутитися, щоб «румуни могли вільно молитися своєю мовою».

Усі ці алармістські заяви віддавали провокацією, але час для її роздмухування був обраний оптимальний: якраз тривав активний процес переговорів РумПЦ з українськими держорганами щодо юридичної реєстрації цієї церкви в Україні. При цьому на руках у румунських церковників були рішення кількох парафій УПЦ МП, які подали документи для реєстрації «Румунської православної церкви в Україні». Але Державна служба етнополітики України, на розчарування румунської сторони, не поспішала давати позитивну відповідь.

Під час засідання Священного Синоду РумПЦ у жовтні 2024-го румунський патріархат «з жалем констатував, що українська влада безпідставно відтермінувала на невизначений термін юридичне визнання релігійного об’єднання «Румунська Православна Церква України», попри його відповідність чинному українському законодавству». Водночас Синод схвалив продовження зусиль України та Румунії на державному рівні для вирішення цієї ситуації.

Голова Держслужби України з етнополітики Віктор Єленський двічі зустрічався з державним секретарем у справах релігій в уряді Румунії Чипріаном Олінічі, але видимих проривів у цьому питанні не відбувалося. Позиція Києва проста: визнавайте ПЦУ та доєднуйтесь до румунського вікаріату у її складі. Така ж схема діє для українських православних у складі РумПЦ. Утім, як вже зазначалося, такий варіант не викликає зацікавленості у румуномовних громад.

Тут варто нагадати, що, згідно з законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту чи положення релігійної громади.

«Тобто наше законодавство не забороняє парафії сказати: «Ми православні, але підпорядковуємось румунському центру, прописуємо це у своєму статуті і просимо державу нас зареєструвати», – констатує Олександр Бродецький. – І, в принципі, у держави немає підстав відмовити в реєстрації, з точки зору світського законодавства. Скажімо, центр греко-католиків чи римо-католиків розташований у Римі, але ніхто ж не перешкоджає реєстрації католицьких організацій в Україні. Тому тут виникає певна колізія».

Сірник від Москви

Попри те, що УПЦ МП висловила «стурбованість» бажанням РумПЦ закріпитися на українській території, такий сценарій розвитку подій може бути цілком вигідний Москві. Екскерівник Держкомітету у справах національностей і релігій Олександр Саган вважає, що такі атаки на єдність православ’я цілком вписуються у зусилля Росії, яка прагне зламати існуючий канонічний устрій. Релігієзнавець вважає, що саме московські агенти впливу провокують керівництво РумПЦ до невиважених кроків.

Російська пропаганда та її «глашатаї» серед радикальних румунських політиків вже були помічені у роздмухуванні сепаратистських тенденцій на Буковині, зокрема, і на релігійному ґрунті. Мрії про розділ Західної України на частини з подальшим їхнім приєднанням до різних східноєвропейських країн є постійним пунктом в методичках кремлівських пропагандистів. І, власне, розкручувати тему про зазіхання Румунії на українські парафії росіяни почали ще до того, як РумПЦ відкрито про це заявила.

Певну роль в цьому відігравало і керівництво Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ МП. Хоча зараз скандальний митрополит, етнічний румун, Михайло Лонгін (Жар) яро засуджує священників, які висловили бажання перейти з УПЦ МП до Румунського патріархату, раніше своїми діями, він, по суті, їх сам до цього підштовхував.

Як раніше повідомляв «Главком», Лонгін регулярно з’являвся в ефірах румунських телеканалів, де волав про переслідування румунських священників. Також гіперактивний митрополит записав десятки відеозвернень, у яких закликав припинити підтримку України Румунією. Навіть Румунська православна церква змушена була реагувати та пояснювати, що священники, яких буцімто переслідують, є представниками Московського патріархату й з румунським православ’ям жодних зв’язків не мають. Але це було ще до того, як РумПЦ заявила своє право на частину українських православних парафій.

^{Митрополит Михайло Лонгін (у кадрі – другий зверху) був частим гостем румунського телебачення,
де скаржився на утиски румунів в Україні. Фото: скриншот з відео}

Експресивний Лонгін, на відміну від багатьох представників УПЦ, дозволяв собі дуже критичні заяви на адресу голови Російської православної церкви патріарха Кирила, який благословляє путінську війну проти українців. Наприклад, у 2016 році Лонгін відмовився поминати Кирила в літургії через зустріч голови РПЦ з Папою Римським та звинуватив путінського патріарха у «зраді православ’я». А у червні 2022-го осудив Кирила за благословення тим війни і пригрозив, що той «відповість за кожну свіжу могилку перед Господом Богом».

Але після такого «прозріння» Лонгін не залишив ряди церкви, яка навіть після кривавого вторгнення досить мляво реагувала на діяння Кирила та РПЦ, і продовжив «хресний похід» проти ПЦУ. У травні 2023-го СБУ оголосила митрополиту підозру у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі. За інформацією СБУ, він ображав релігійні почуття вірян іншої конфесії та провокував загострення внутрішньої ситуації в регіоні. Зокрема, під час літургій називав ПЦУ «церквою антихриста» та «сатанинською». Судовий процес над скандальним митрополитом перетворився на справжнє шоу, а мітинги на його підтримку відбувалися… біля посольства України в Бухаресті.

Митрополит Чернівецький і Буковинський Мелетій, хай і не такий яскравий представник верхівки УПЦ МП на Буковині, але теж цікава персона. У листопаді 2022 року СБУ повідомила, що під час обшуків у Свято-Миколаївському храмі УПЦ були знайдені документи про російське громадянство Мелетія. А у 2023 році президент призупинив його українське громадянство, цей указ митрополит намагався оскаржити в суді.

Цікаво, що СБУ після обшуків стверджувала, що знайшла на комп’ютерах керівництва єпархії фотокопії посвідчень учасників бойових дій проти України, а у самого Мелетія – медаль за звільнення Криму. Мелетій всі звинувачення спростовував.

Один з авторів закону про заборону московської церкви в Україні голова комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв висловлює обережні сумніви в тому, що Румунська церква грає на боці Кремля. «Є фактор, який для мене робить цей варіант малоймовірним – Румунська церква в цілому позитивно налаштована до України, – зазначає Потураєв. – На відміну, наприклад, від Польської православної церкви, яка, хоч і маленька, але перебуває під впливом РПЦ. Але, звісно, нічого виключати не можна».

Нардеп також додає, що загроза може виникнути у майбутньому: «Наразі і уряд, і парламент в Румунії є проукраїнськими. Але якщо до влади прийдуть праворадикали, то можуть початися розмови про історичну справедливість – «нашу церкву», «наші храми» і так далі».

Наразі в Румунії триває насичена скандалами президентська кампанія. І хоча відвертого кандидата-українофоба Келіна Джорджеску – знято з перегонів, його замінив інший представник ультраправих Джордж Сіміон. Згідно з соцопитуваннями, він є фаворитом в першому турі президентських перегонів, проте поступається більш поміркованому кандидату – ексмеру Бухареста Нікушору Дану – у другому.

Сіміон, зокрема, відомий своїми закликами припинити допомогу Україні та українським біженцям, критикою задіяння румунських портів в перезавантаженні українського зерна та організацією мітингів проти антиросійських санкцій. До того ж, румунські праві активно розповсюджують антизахідні та популістські гасла, які дуже співзвучні з російською пропагандою.

З ростом таких настроїв в консервативному та релігійному румунському суспільстві церковна проблема перетворюється на мину уповільненої дії у відносинах Києва та Бухареста.

Віктор Єленський: «В узгодженні позицій православних церков може взяти участь Вселенський Патріарх»

Голова Державної служби з етнополітики Віктор Єленський пояснив «Главкому», на чому застопорилося вирішення релігійного питання з Румунією і як виходити з ситуації, якою на повну користується російська пропаганда.

У Румунії діє український вікаріат, який об'єднує україномовні православні парафії, – нагадує Єленський. – Він підпорядковується напряму румунському патріарху Даниїлу. Було б логічно, якби в Україні існував румунський вікаріат, який би об'єднував румунські парафії, які підпорядковувались би предстоятелю Православної церкви України. Такий вікаріат створений ще кілька років тому, але так і не запрацював. Питання в тому, щоб Румунська православна церква визнала ПЦУ, чого поки не відбувається. Зараз тривають достатньо широкі переговори між державами щодо забезпечення прав осіб, які належать як до румунської національної меншини в Україні, так і української національної меншини в Румунії.

Українська держава готова всіляко сприяти, аби румунська національна меншість отримала всі можливості вільно висловлювати свої потреби, зокрема, й релігійні. Те, що кажуть ультраправі румунські організації, що ніби в Україні румуни не мають можливостей для такого волевиявлення, не відповідає дійсності. Вони можуть повністю розвивати свої літургійні звичаї і використовувати румунську мову у богослужіннях.

Знаю, що є одна громада, яка готова стати ядром цього вікаріату – вони чекають, коли повернеться з-за кордону їхній священник. Взагалі вони поставили свою подальшу долю в залежність від позиції священника, який має надзвичайно високий для них авторитет. Він – румун, і вже дав письмове погодження.

Що стосується багатьох інших румуномовних громад, то їхнє приєднання до вікаріату багато в чому буде залежати від визнання ПЦУ з боку РумПЦ.

Утім, деякі громади наголошують саме на створенні філіалу Румунської православної церкви в Україні. Та й сама РумПЦ висловлювала стривоженість щодо того, що українська сторона не йде назустріч в цьому питанні. Що заважає наданню саме такого статусу?

Так, до нашої служби звернулися особи, які хотіли би створити структуру Румунської православної церкви на території України. Це питання вийшло на міждержавний рівень. Я двічі зустрічався зі своїм візаві з Румунії Чіпріаном Олінічі, наступного разу очікуємо його в травні у Києві. Ми обговорювали, зокрема, й культурні реліквії, які перебувають в Україні і до яких має інтерес румунська сторона та навпаки.

Триває певна дискусія, яка стосується принципу функціонування автокефальних церков. В Україні ми кажемо про принцип помісності, і всі православні, які перебувають в Україні, ходять в церкву, яка називається українською, – і українці, і румуни, і гагаузи… У листі, який мені надіслав патріарх румунський, наводяться приклади, що Румунська православна церква створює свої структури на території деяких інших помісних православних церков – наприклад, існують її парафії із узгодженням з Константинопольською, Болгарською чи Єрусалимською церквами. Підкреслюю – кожного разу це відбувається за погодженням з відповідною помісною церквою.

Ми пропонуємо Румунській православній церкві також узгодити свою позицію з Православною церквою України і є домовленість про те, що такі консультації і перемовини почнуться. Це достатньо складний процес, у якому може взяти участь і Вселенський Патріарх.

Якщо Румунська православна церква в Україні не буде оформлена юридично, а румуномовні громади з якихось причин не бажатимуть переходити до ПЦУ, вони можуть вийти з УПЦ МП та існувати автономно?

Для деяких членів румуномовних парафій перебувати в УПЦ МП – природна ситуація, яка не обтяжує їхню совість. А для деяких – неприродно, і вони б хотіли змінити цю юрисдикцію.

Закон в Україні не забороняє, щоб релігійна громада існувала як незалежна. Хоча з точки зору православної еклезіології це важко зрозуміти, тому що Православна церква є ієрархічною, але трапляються і такі випадки.

Якщо якась парафія визнає духовний омофор якогось єпископа, митрополита, патріарха, ми не можемо втрутитися у молитовний зв'язок. Вони можуть підносити ім'я кого завгодно під час богослужіння. Ми просто хочемо врегулювати цю ситуацію, щоб вона відповідала тому рівню українсько-румунських відносин, яких було досягнуто під час війни. Румунія все-таки дуже дієво підтримує Україну.

Павло ВУЄЦЬ, «Главком» (с)