Краса і трагедія Святого серця

Єзуїтський костел Найсвятішого Серця Ісуса у Чернівцях чекає часу, коли у його стінах знову звучатиме Свята Меса та музика органу Цими вихідними вже не вперше своє храмове свято - урочистість Найсвятішого Серця Ісуса, парафіяни костелу відзначили на подвір’ї храму. Зовсім поруч вирував торгівлею один з головних ринків міста, а тут, під високим шпилем костелу, підносилася до неба молитва і звучала Свята Меса. Не дивно, що чимало чернівчан, проходячи повз, на хвилину зупинялися… Так багато років поспіль ця будівля не чула чогось подібного, ставши жертвою атеїстичної радянської системи. І тепер, аби воскресити храм, потрібно чимало часу праці і надзвичайно великі кошти для ремонту і реставрації – 4 мільйони доларів США.

Сліди віж живих ран…

Напевно, жоден із храмів Чернівців не може дорівнятися до краси та архітектурного шарму костелу Найсвятішого Серця Ісуса, збудованого у стилі неоготики. Якщо б ми повернулися на початок XX століття, то, ввійшовши в храм, насолоджувалися б його неповторною аурою та величчю: чудовими вітражами, скульптурними композиціями Хресної дороги, вівтарями... Ринку, що нині розташувався справа від будівлі ще, звісно, не було, адже в ті часи територія, на якій височів костел, стояла незабудованою. Єзуїтам справді пощастило, що вони оселилися у самому серці Чернівців.

У 20-х роках XIX століття місіонери-єзуїти, що прибули на Буковину для духовної праці на запрошення архиєпископа Варшавського Зигмунда Чесни Фелінськи перші Служби Божі проводили у маленькій капличці на нинішній вул Головній, неподілік місця, де згодом звели храм. Минуло майже дві сотні літ, і сьогодні парафіяни цього ж храму вже майже десять років теж збираються на Богослужіння у невеликій каплиці у приміщенні третього корпусу Чернівецького училища мистецтв ім. С. Воробкевича. Тоді люди чекали на будівництво костелу, тепер - на його відновлення і реконструкцію...

У ті далекі часи монаше згромадження мало свій будинок для проживання - одразу біля костелу, де сьогодні, власне, і розташовується III корпус училища мистецтв. Сьогодні, саме тут, в одній із аудиторій, яку парафіянам костелу надали у безоплатне користування, вони облаштували маленьку капличку та відправляють Служби Божі. Настоятель отець Станіслав Смольчевський багато років тому, будучи отцем-єзуїтом, прибув в Україну із Польщі саме для місійної праці.

- У наші часи, - розповідає він, - єзуїти займаються релігійним навчанням дітей, виконують завдання священиків у війську, тюрмах, лікарнях. Працюючи у наукових інститутах, проголошують слово Боже, уділяють святі тайни, едагують багато часописів, служать Христові у культурно-наукових центрах, а також в країнах третього світу... Якщо ми оглянемо територію костелу, то зрозуміємо: монахам, котрі тут працювали, було дуже зручно жити. Адже від помешкання отців-єзуїтів до костелу - всього кілька кроків. Просторі кімнати дозволяли збиратися тут різним молитовним групам, проводити заняття з молоддю та дітьми. Інакше і бути не могло, адже у римо-католицькій церкві священики чи монахи завжди живуть при церкві.

У наші дні місцевим римо-католикам костел Найсвятішого Серця Ісуса перейшов від державного архіву Чернівецької області. З одного боку, храму пощастило, що у радянські часи його не перетворили, скажімо, на склад, а влаштували тут архів для документів. З іншого, йому й так завдали ран, розділивши внутрішній простір храму на три поверхи, причому перегородили двома залізобетонними перекриттями, що кріпилися у стінах (!) споруди. Рішення про передачу храму римо-католицькій громаді міста прийняла 36 сесія Чернівецької обласної ради V скликання.

 

На даний час кількість парафіян костелу Найсвятішого Серця Ісуса складає майже сотню. Переважно це люди, які живуть поблизу, або ж чиї бабусі чи дідусі саме тут молилися у далекі роки. Голова парафіяльного комітету, історик за фахом та голова клубу католицької інтелігенції Буковини Інна Келлер розповідає, як ще у 1996 році вони почали клопотати про повернення костелу і будівлі в комплексі, віднайшовши в архіві документи, які свідчили про те, що саме належало єзуїтам: храм на вул Шевченка, 2-А та парафіяльний будинок на вул. Загула, 1. І додає: 
- Наприкінці 90-х років минулого століття вийшов указ Президента України про повернення у 2000 році культових споруд, які колись належали парафіянам. Ми були внесені у графік Кабінету Міністрів на повернення у тому ж році. Але щасливої миті наша громада тоді не дочекалася. Проте ми не мітингували, не висловлювали жодних протестів, а просто терпляче очікували.

 

І дочекалися. Архів з костелу виїхав, громаді храм повернули. Звісно, парафіяни мріють, аби і колишній парафіяльний будинок, де сьогодні розташовується III корпус училища мистецтв, як і багато років тому, став приміщенням для помешкання отців-єзуїтів і щоб тут могли оселитися священик та монахи. А ще – розмістилися катехетичні аудиторії для молоді, молитовних груп, Біблійного кола, клубу католицької інтеліґенції, сімейного кола. До слова, кілька років тому директор Чернівецького училища мистецтв ім. С. Воробкевича, заслужений артист України Василь Бобик дуже зважено прокоментував дану ситуацію:

- Ми не стверджуємо категорично, що ніколи і нізащо не віддамо приміщення. Але училище - державний заклад, тому, передавши будівлю громаді, держава має забезпечити училище таким же, зручним для навчання, корпусом, розташованим у тому ж радіусі. Але як на мене, то для початку треба відреставрувати храм, завершити всі будівельні роботи. І вже тоді порушувати питання про наш корпус. А може, через кілька років, коли костел відновиться, кількість студентів зменшиться і наша потреба у цьому приміщенні відпаде сама по собі...

Власне, коли прийде довгоочікуваний час і у костелі відправлятиметься Меса, постане і питання облаштування території навколо костелу Найсвятішого Серця Ісуса. Свого часу, коли місто готувалося до святкування 600-ліття, і громадськість, і фахівці висловлювали думку про перенесення ринку з вулиці Червоноармійської в інше місце, а натомість облаштувати європейську площу. Власне, саме тут свого часу площа Фердинанда й розташовувалася. Та проти такої ідеї тоді виступили підприємці ринку.

Але цей щасливий момент – ще далеке майбутнє. І до нього вестиме довгий час праці. А головне, аби відремонтувати один з кращих чернівецьких храмів, потрібно аж 4 мільйони доларів. У 2000 році три закордонні католицькі фундації зголосилися надати Чернівцям фінансову допомогу. Тепер доводитьсв шукати нових меценатів, збирати по копійці, хто скільки може. Правда, хтозна, чи Чернівціі обійдуться лише власними силами і чи не знадобиться збирати кошти по всій Європі, як це було під час зведення цього величного храму...

- На даний час інвесторів як таких немає, - зазначає Станіслав Смольчевський, настоятель церкви Найсвятішого Серця Ісуса. - До 2000 року були спонсори, були інвестори, які хотіли цим займатися, були виділені кошти, отож, якби ми ще в 2000 році нам повернули цю будівлю, то храм би вже працював тепер. На жаль, з поверненням костелу громаді зволікали 10 років, кошти пропали, прийшла криза і тепер нам треба починати все від самого початку. Шукаємо по цілому світу, точно по цілому світу шукаємо….


Благословення від Папи

День 25 листопада 1894 року ввійшов в історію Чернівців як величний і урочистий - у місті освятили новозбудований костел Найсвятішого Серця Ісуса. Перед святинею зібралися сотні городян і слухали першу Службу Божу польською, українською та німецькою мовами. Люди повсякчас піднімали очі на височенний шпиль храму, милуючись новим, досі небаченим, архітектурним шедевром.

Історик-архівіст Марія Никирса, в минулому - начальник одного з відділів державного архіву Чернівецької області розповідає: - Як на мене, то архітектора костелу Йозефа Ляйцнера, котрий тоді був директором чернівецької промислової школи, слід вважати найвідомішим зодчим міста. Храм Найсвятішого Серця Ісуса - його найкраща споруда. Хоча він спроектував і не менш значимі та вишукані будівлі: другий корпус Чернівецького університету, промисловий музей Буковини (нині - приміщення Укрсоцбанку), австро-угорський банк (нині- БДФА на вулиці Шіллера), комплекс споруд крайової лікарні (нині - обласна клінічна лікарня), гімназію №2. Будівництвом костелу Ляйцнер керував сообисто.

 

За традицією, землю міська громада надала безкоштовно, як, до речі, і багатьом церковним громадам. Зводився костел на благодійні кошти. Можна сказати, їх збирала вся Європа, долучалися представники різних конфесій. А на відкритті особливі здравиці звучали на честь тодішнього бургомістра Чернівців Антона Кохановського. На його ім'я навіть надійшо поздоровлення від Папи Римського, який уповноважив отця Ебергардта передати бургомістру та його родині письмове апостольське благословення. Варто сказати: це було особливе визнання очільника міста світовою католицькою громадою.

 

Сьогодні у Чернівцях практично не залишилося людей, які пам'ятають той час, коли у костелі молилися, і як саме виглядала будівля всередині. За свідченням архівістів, костел мав не лише головний вівтар, а й бічні: вівтарі Пресвятої Богородиці та Ігнатія Лойоли - засновника ордену Товариства Ісуса, відомого як єзуїти. Впадали в око і чудові вітражі, які під час перебудови під архів замінили звичайним склом, залишивши недоторканим лише верх.

 

Однією із прикрас будівлі слугувала скульптурна композиція Хресної дороги Ісуса Христа, що складалася з 14 частин і розташовувалася на стінах храму. Сьогодні у Чернівецькому краєзнавчому музеї зберігається тільки частина скульптурного ряду ікон "Страсті Христові" - дерев'яне різьблення, датоване XIX століттям. Невідому сторінку появи експонатів у музеї відкриває заступник директора Марія Унгурян: - Мистецькі скульптури потрапили до нас у 1984 році. Тоді у музей зателефонував городянин (напевно, якийсь сумлінний працівник радянських органів) і повідомив, що з горища костелу викидають різні речі. Так нам дісталася частина Хресної дороги. Автор роботи невідомий, до того ж ми не можемо стовідсотково стверджувати, що ці речі належали саме костелу. Але слід зауважити: у музеї є багато культових речей, які потрапили сюди саме таким або подібним шляхом.

Нещаслива доля спіткала і орган костелу. Колишні співробітники архіву пригадують, як інструмент хотіли придбати вірмени, але їм не дозволили. Тож він покинуто стояв у дворі, допоки його по частинах не розібрали...

- На момент побудови костелу,- продовжує Марія Никирса, - навколо нього розташовувалася величезна площа. Територія забудовувалася наприкінці австрійського та на початку румунського періодів. Таким чином, сусідами костелу стали Учнівський будинок (зведений у 1936 році, теперішній корпус медуніверситету), приміщення Дирекції поліції, перебудоване у 1910-12 рр., адже до того там був старий міський шпиталь (у радянський період для КДБ тут збудували нове приміщення). Позаду храму знаходився кляштор, тобто будівля, яка слугувала єзуїтам будинком для проживання (тепер - один з корпусів училища мистецтв). У 1924 році, у румунський період, праворуч від храму звели міський ринок.

Богослужіння у костелі Найсвятішого Серця Ісуса проводилися навіть у перші роки радянської влади на Буковині. У 1945 році місцева влада передала ключі від єзуїтського храму православним, але через рік забрала. До того, як тут оселився архів, костел простояв закритим, а церковні речі потрохи розкрадалися.

- Коли я працювала в архіві, - пригадує Марія Дмитрівна, - у Чернівці приїжджали люди, котрі ще пам'ятали, що їх хрестили у цьому храмі. Коли у 1960 році Чернівецькою обласною радою було прийнято рішення передати споруду під державний архів Чернівецької області, то фактично за три роки тут перебудували все. Єдине, що залишили, - підлогу, викладену плиткою. Працівники намагалися підтримувати чистоту і порядок у будівлі, та в останні роки належного утримання архіву вже не було - у споруді навіть відключили центральне опалення.

Якщо заглиблюватися в історію костелу детальніше, то можна віднайти ще чимало і цікавого, і трагічного. Як, приміром, про підвальне приміщення храму, в якому перепоховано польських солдатів. Але, отримавши друге дихання, костел Найсвятішого Серця Ісуса вписуватиме в життя Чернівців нову історію. З урочистим відкриттям, з недільними молитвами, зі звуком дзвонів та мелодією-сигналом годинників на вежі, які, як колись, сповіщатимуть час на всі чотири сторони світу…


Наталія ФЕЩУК, журналіст
Спеціально для БукІнфо (с)
Фото автора