Юрій Луканов про те, чому в Росії не лише керівництво, але й широкі народні маси є шовіністами

ТАКА ДУМКА

Як уже відзначалося, у наших молодших братів з’явився новий тренд: вони не лише керівництво, але й усіх українців записують у нацисти. А в нас у відповідь має з’явитися усвідомлення, що в Росії не лише керівництво, але й широкі народні маси є шовіністами.

Колись у період здихання совка я мотнувся у справах до Сиктивкару. Їхав назад до аеропорту у роздовбаному “Лазі”. Поруч зі мною сидів чолов’яга в окулярах і величезних валянках по ето самоє, ну вобщем по пояс вам будєт.

Треба відзначити, що саме перед тією поїздкою я читав щойновидану Володимира Винниченка”Відродження нації”. Звернув увагу на ту знамениту фразу, що демократизм росіян закінчується на українському питанні. Оскільки в совку панувала показна дружба народів, то я собі подумав, що на сьогоднішній день вона втратила актуальність. Я собі наївно уявляв: якій притомній людині спаде на думку забороняти іншим народам бути незалежними?

Але повернемося в автобус. Той мужичонка поводився як свой в доску парєнь, зразу перейшов на ти, розповідав якісь байки про своє життя в Архангельську. Виглядав досить добродушно. А потім запитав: “Ти звідки?”. Я відповів:”З Києва”.

Треба було його бачити. Його очі стали більшими від окулярів. Здавалося, що волосся стало дибки. Він мало не шипів від люті. “Ми вас кормим и поим, а вы отделяться захотели. Не позволим!”.

Так я уперше стикнувся з яскравим проявом шовінізму. Здавалося б, де той Архангельськ, а де Україна. Але тому чоловікові, виявляється, до України є діло.

Мені покійний Володимир Черняк, який був депутатом З’їзду народних депутатів СРСР, розповідав, як болюче його колеги росіяни ліберальних поглядів сприйняли проголошення незалежності України. Вони підходили до нього і вмовляли, наче це від нього залежало, ну давайте широку автономію, але з нами. Здавалося б, такий демократ, як Анатолій Собчак стривожено виступив там і сказав: “Украина от нас уходит”. Він помчався до Києва. Виступав тут, вимагаючи зупинитися, але його тут просто засвистали. Це ліберали. А що говорити про людей менш демократичних поглядів?

Певне, блискучим, якщо тут це слово доречне, проявом шовінізму став знаменитий вірш Бродського на незалежність України. Здавалося б, чим не догодила єврею Бродському незалежність українців? Виявилося, в Росії навіть не росіяни заражені цим духом.

На російському телебаченні,коли говорили про Україну, то вживали слова “незалежність” і “свідомий” саме українською мовою. В їхньому розумінні це звучало іронічно і принизливо. Ким це треба бути, щоб зневажати чиюсь незалежність і свідомість? Ким? Правильно:нашим молодшим братом.

У них панувало уявлення, що у нас тут якісь націоналісти домінують і пригнічують російськомовне населення. Я колись прочитав книжку Єлєни Афанасьвой “Государстов или революция” з передмовою відомого нациста Сергея Маркова. Тітка прямим текстом писала, що дезінтеграція України вигідна Росії. Вона пропонувала прийти в Україну на танках і була певна, що на сході України їх зустрінуть квітами.

На той час мені це здавалося хворою маячнею окремої політологині. Але подальші події показали, що ця єресь сидить в голові всієї російської еліти на чолі з Путіним, зовнішню політику якого після захоплення Криму підтримувало 85 відсотків росіян. Тому коли сьогодні вони оголошують всіх українців нацистами, то не треба сподіватися, що це лише позиція керівництва Росії. Історія показала: божевілля щодо України, яке сьогодні видається маргінальним, завтра стане мейнстрімом.

Так що можете не сумніватися. Наші молодші брати за першої ж ліпшої нагоди будуть нас “Убивати, убивати, убивати”, як їх наставляв пришелепуватий філософ Алєксандр Дугін.

Ви скажете: є ж хороші росіяни. Звісно, погоджуся: трапляються іноді. Але вони або в бігах на зразок Піонтковського, або сидять в такій глибокі дупі, що ні на що не можуть впливати. Тому не майте ілюзій.

Юрій ЛУКАНОВ, письменник, журналіст. м.Київ