У Чернівцях після перенесеного інфаркту і коронавірусу помер засновник легендарного ВІА «Смерічка» Левко Дутківський

У рідних Чернівцях, в кардіологічному центрі, після перенесеного інфаркту і коронавірусу 16 травня 2023 року близько 20 години помер один із основоположників української естрадної пісні, великий вчитель, композитор, музикант і стратег Левко Дутківський. До 80 повних літ додалося лише 37 мучених і хворобливих днів. Легенда української естради, засновник славнозвісного на весь світ ВІА «Смерічка»…

Сумну новину на своїй сторінці у Фейсбук повідомив журналіст Михайло Маслій.

Далі - пряма мова:

У новорічну ніч 1967 року Левко Тарасович відчув Господнє призначення і з цієї дороги не схибив ніколи — «Треба співати не чуже, а своє рідне, українське».

У житті мав дане йому Богом щастя: створити славнозвісний, не схожий на будь–який інший колектив, ансамбль “Смерічка” та, знайшовши нову музичну хвилю, визначити його творче спрямування. Саме він підхопив європейську хвилю біг–біту в далекому 1966 році в невеличкому буковинському районному містечку Вижниці і перший почав поєднувати тогочасні ритми, гармонію поп– та рок–музики з народним гуцульським, буковинським, загальноукраїнським мелосом і фольклором, виробляючи таким чином свій власний стиль, створивши високопрофесійний колектив, на який рівнялися, в якого вчилися. Ще ніхто не ансамблів, які з’явилися набагато пізніше), а з всесоюзного радіо– і телеефіру звучала українська пісня у виконанні ”Смерічки” (тоді ще самодіяльного колективу Вижницького районного Будинку культури).

Майже не маючи ніякої інформації з–за кордону і досвіду, Левко зміг пройти тими ж шляхами, що й легендарні світові рок–групи. Саме Левко Тарасович навчив співати і вивів на найвищий рівень виконавської майстерності таких самородків, як Василь Зінкевич і Назарій Яремчук. Володя Івасюк теж називав Левка своїм вчителем, перші свої твори довірив ”Смерічці”. Та й перші кроки на естраді Софії Ротару тісно пов’язані з Левком Дутківським. Він, автор пісень ”Незрівнянний світ краси”, ”У Карпатах ходить осінь”, ”Горянка”, ”Сніжинки падають”, ”Матіоли цвіт”, ”Черешневий гай”, “Якщо любиш, кохай”, усе вище піднімаючи своїх учнів, постійно залишався в тіні.

«Завжди щиро радів успіхам своїх друзів, — зізнавався Левко Тарасович. — Найбільшою насолодою для мене було — спостерігати, як поставлену мною музично і режисерськи концертну програму “Смерічки” захоплено і щиро, зі сльозами на очах, сприймав глядач…

Звання заслуженого артиста отримав пізніше від своїх учнів Василя Зінкевича і Назарія Яремчука. І народним став набагато пізніше від них. Тренери завжди за кулісами, в тіні. Тим більше, що нагороди і регалії мене ніколи не цікавили.

Швидко плине час, але я завжди відчуваю відсутність Назарія Яремчука, Володі Івасюка… Їх не замінить ніхто. Як ніхто не замінить дуету Яремчук–Зінкевич.

Ми всі зустрілися у потрібний час у потрібному місці: Володя Івасюк, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Софія Ротару, Алла Дутківська і я».

Хоч і не настільки відомий і популярний, як на те заслуговував, але відвертий, щирий і щасливий з іскорками в очах і з любов’ю до друзів–побратимів. Залишався таким до останнього земного дня…