Ніколи не здавайся! Як вижив боєць ГУР, який 14 годин пробув у відкритому морі наодинці біля "вишок Бойка"

Боєць опинився за 130 км від берега, він весь час плив в напрямку "вишок Бойка", а коли майже вибився із сил, побачив корабель.

Під час виконання операції в Чорному морі спецпризначенець підрозділу ГУР Міноборони "Артан" на прізвисько "Конан" опинився за бортом катера. Його побратими змушені були відійти на безпечну відстань, а боєць наодинці 14 годин пробув один у відкритому морі під носом у ворога, без розуміння, куди рухатись і чи прийде йому хтось на поміч. Історію "Конана" розповідає "Українська правда".

Як "Конан" опинився у відкритому морі

В серпні 2023 року в акваторії Чорного моря російський літак Су-27 атакував український човен із бійцями спецпідрозділу ГУР Міноборони "Артан". Під час атаки човен маневрував і в результаті такого маневру один зі спецпризначенців випав за борт, а його побратими змушені були відійти на човні. Втім, опинившись у безпечному місці, українські бійці почали планувати, як врятувати побратима, який опинився у морі, цитує публікацію Фокус.

На пошуки "Конана" майже одразу вилетів Bayraktar TB2. Завдяки йому місце перебування бійця виявили, а далі для евакуації було відправлено групу в складі декількох човнів, які проривалися до воїна крізь вогонь російських винищувачів. Зрештою "Конана" врятували. Він провів у воді 14 годин.

"Я важу 120 кілограмів без екіпірування, з екіпіруванням було би десь ще плюс 30. Але за 20 хвилин до того, як я мав випасти, мені чомусь стало неспокійно. І я стягнув все: каску, бронежилет, РПС, відклав зброю. На мені був водолазний термокостюм і я надягнув рятувальний жилет. Якось на серце лягло, що треба це зробити. І через 20 хвилин я – у воді. До берега в той момент було порядка 130 кілометрів", — згадує боєць.

Він зізнається, що спершу запанікував, бо до берега було далеко, а під ним була велика глибина. "Конан" говорить, що його побратими одразу за ним повернулися, але ворожий літак почав їх обстрілювати, тож він подав їм знак, щоб його лишили і відходили.

"Я прекрасно розумів, що екіпаж човна, а це 13 людей – більш дорогоцінний, ніж я один. А з жилетом я міг деякий час протриматися на воді. Пізніше я дізнався, що нашого човна таки пошкодили. І, зокрема, тому було вирішено відступити: човен пробито, а це загрожує життю хлопців", — розповідає спецпризначенець.

Були думки здатися

Як орієнтир "Конан" обрав одну з "вишок Бойка", яка горіла — до неї було десь 20 км. Він розумів, що найближчим часом до нього на допомогу ніхто не прийде, тож вирішив протриматися на воді максимально довго.

"Хвиль не було, а от течія була дуже сильною. Вона постійно зносила мене то назад, то вліво, то вправо. Виходить, весь цей час я плив проти течії. Я не зупинявся ні на хвилину, тому що в цьому разі вона відносила б мене далі і далі від мого орієнтира. Мені приходилося постійно бути в русі. Я плив", — розповідає боєць.

Він зізнається, що кілька разів в голові промайнула думка "здатися", оскільки плавання не було його сильною стороною. В дитинстві він одного разу ледь не втопився, тож відчував невпевненість у воді.

"Збираєшся з силами – і ще один ривок. Бо жити дуже хочеться, розумієте? Думки були різні, чесно. Думав, може, мене ніхто не шукає, бо нікого не бачив на орієнтирі. А можливо, шукають, та не можуть знайти. Постійна була боротьба в думках: здатися чи не здатися? Але здоровий глузд говорив, що треба плисти далі. Я все ж таки сподівався, що мої хлопці мене шукають, і знав, що мій командир Віктор Вікторович зробить все для того, щоб мене витягнути. І я не помилявся, це справді людина з великої букви", — говорить "Конан".

За 5-6 годин він доплив до "вишки Бойка", але впритул до неї наблизитися не зміг, через високу температуру від горіння на ній — боявся, що поплавиться жилет.

"Течія стала ще сильнішою, і мене почало відносити назад. Так було декілька разів. Мене відносило десь на метрів 400, і я знов плив до вишки. Здається: що там – 400 метрів?! Але коли ти вже проплавав більше десяти годин і відчуваєш, що сили тебе покидають… Коли мене відкинуло в четвертий раз, я вибився із сил. Було дуже сильне зневоднення, тому що я дуже багато напився солоної води. Постійна жара. Дуже хотілося спати.І я розвернувся на спину і заснув", — згадує захисник.

Катав на собі 7 чайок

Поки він спав його знову віднесло від вишки, а рятувальний жилет почав здуватися від тривалого перебування на сонці. Наближалася ніч.

"В якийсь момент відчув щось таке на нозі, з пазурами. Обертаюся – а на мені чайка сидить, і ще кілька наді мною кружляють. До речі, з "Байрактару", який підняли на мої пошуки, теж побачили тепловий слід від птахів. Так і передавали, що є об'єкт, який пливе в сторону Одеси, і "катає на собі" сім чайок. І в якийсь момент я помітив корабель", — розповідає "Конан".

Спочатку він припустив, що то може бути вороже судно, але коли воно стало наближатися і російський літак відкрив по ньому вогонь, зрозумів, що то свої і почав плисти в тому напрямку.

"Я плив, плив і побачив хвилі води, що наближалися. Я подумав, що це ворог. Що це російський десант до мене пливе. Це була маленька лодка. І коли я побачив на човні прапор України, моїй радості не було меж. Це хлопці, мої хлопці, мої побратими, які через "Байрактар" натрапили на мій слід! Все, мене знайшли, я буду жити!" — ділиться пережитими в той момент емоціями "Конан".

Далі його швидко на човні оглянув лікар, поставив крапельницю і замотав у термоковдру.

"Наш командир батальйону не тільки відправив пошукову групу у відкрите море, але ще й "Байрактар" підняв і рятувальний корабель задіяв. Тож цього разу це була командна робота: і нашого підрозділу, і ВМС, і групи Тимура", — говорить боєць.

Повертався корабль під ворожі обстріли.

"Я дякую Богу, що надав мені сил! Розумієте, я плив 14 годин, і в мене не було крепатури. Тобто судороги мене не мучили, мені було легко плисти. Просто стомленість була з часом. Я щасливий, що тепер можу розповісти вам все це. Про себе, про побратимів, про батальйон, про командира. Я їм всім дуже вдячний. І тепер наскільки зможу, настільки буду старатися донести свою історію іншим людям. З якою метою? Щоб вони не здавалися", — підсумовує "Конан".