Чернівецький психотерапевт Станіслав Кшановський: «Людина не може пережити тільки свою смерть. На все інше вона має силу»

23 квітня відзначають Всеукраїнський день психолога. Станіслав Кшановський – відомий чернівецький психотерапевт, який понад 30 років допомагає людям вирішити складні життєві ситуації, пропрацювати давні травми, усвідомити свою цінність, знайти й зрозуміти самих себе. Саме в ті моменти, коли людина переживає важкий період у житті, депресивні стани, чи будь-які проблеми, які заважають повноцінно жити – вкрай необхідною є допомога психоаналітика.

Портал БукІнфо вирішив поспілкуватися з паном Станіславом про особливості професії, життя під час пандемії, залежність від соціальних мереж і спільну роботу із клієнтами, яка змінює життя на краще.


- Станіславе Станіславовичу, розкажіть, будь ласка, чому Ви обрали професію психотерапевта?

Напевно це був мій пошук чогось такого, що допомагало б людині розібратися краще в собі і в тому що відбувається навколо неї. Я мав з дитинства важче захворювання – бронхіальну астму і тими моментами чисто традиційної медицини, котра була на той час, я відповіді не знаходив. У 1990 році коли я був завідувачем відділення терапії, змінив профіль, оскільки знайшов те, що мені припало до душі і що дало можливість розібратися із собою та допомагати людям. У тому, щоб вони довіряли собі, світу та допомагали собі відтак самі.

- Скільки років Ви у практиці?

Це вже 31 рік. А лікарем працюю 38 років.

- Як за цей час змінився образ клієнта і яким він стає в динаміці?

Психотерапевт Станіслав Кшановський

Залежно від того якого віку люди. Переважно всі старші пацієнти залишилися у стані залежності від системи, від інших людей, від роботи. Це типова радянська система. І допомогти в таких випадках можна певними методиками розслаблення, раціональними моментами, медикаментозною терапією.

Люди від 35 і молодше – це вже інше покоління. Вони набагато вільніші, але проблема в тому, що це покоління втратило основу. Воно втратило свою стабільність. Тобто це покоління «стабільно нестабільне» і вони не знають на що опиратися. Адже одна система розвалилася, інша ще не з’явилася.


Окремо варто сказати про ситуації, коли батьки вимушені були їхати на заробітки. Вони не змогли дати цьому поколінню на що опертися, на чисто людські стосунки. І тому ідентичність як і хлопців, так і дівчат, різко порушено.

- Як пригадуєте перші сеанси психоаналізу, роботу з пацієнтами? Де тоді працювали?

У поліклініці, що на вул. Лесі Українки, де я працював довгий час психотерапевтом. Вже у процесі власної психотерапії, переосмислив себе, світ. Подумав, що то добре працювати на систему, але я маю мати щось своє і тоді вирішив відкрити приватний психотерапевтичний кабінет. Так реалізував задум і з 2005 року цей кабінет функціонує.

- Ваше уявлення про психотерапевтичну практику на початку роботи і тепер – воно зазнало змін?

Спочатку я вважав, що можу допомогти всім. Та після того, як я пропрацював свої моменти, зрозумів, що я просто людина, фахівець і можу допомогти тим, хто хоче допомоги й готовий працювати. Коли звертається психотичний пацієнт, перше, що я роблю – це направляю його до психіатра. Відтак працюємо у тандемі, адже ти розумієш свої можливості. Тобто уявлення про всемогутність лікаря пройшло і є розуміння того, що ти просто професіонал, котрий знає свої можливості та обмеження. І що важливо наша робота – це співпраця з пацієнтом. Це робота двох, а не те, що я перетворююся в чарівника і вирішу всі проблеми. Тільки спільна робота дає гарні результати.

- З якими питаннями звертаються клієнти найчастіше?

Аспекти дуже різні, але найосновніше – це невміння себе реалізувати як сутність, як чоловіка чи жінки. Те, що зараз відбувається, проблеми із коронавірусом, підняло те, що було раніше чимось компенсоване. Роботою, владою, різними моментами в житті.

Власне, суто на мою суб’єктивну точку зору: коронавірус зняв корону з людини. Тобто показав, що вона є смертна, що вона є відповідальна за своє життя. І ті захисти, якими раніше людина користувалася до коронавірусу, вони послабилися, або взагалі знялися і на перше місце все-таки вийшов базовий страх смерті.


Тому зараз дуже багато тривожних й депресивних станів. Також є запити пов’язані з ізоляцією, неможливістю мати матеріальне забезпечення, а також невмінням любити іншу половину – чоловіка, або жінку. Також ситуації пов’язані із різноманітними істеричними, тривожними, депресивними проявами тощо. Все залежить від того, на якому рівні розвиток психіки людини. А таких рівнів є три – психотичний, межовий і невротичний.

- Неврозів певно найбільше?

Невротичного дуже багато, але в нас і саме суспільство «стабільно нестабільне», воно межове.

- На скільки за рік пандемії збільшилася кількість людей, які розуміють що їм потрібна психологічна або психотерапевтична допомога?

Різко збільшилася. І в мене, і в моїх колег, прийоми збільшилися, фактично, наполовину.

- Іноді люди помилково вважають, що за сеанс психоаналізу їхня проблема вирішиться, але чуда не відбувається, бо потребує багато праці. Взагалі, як часто, клієнти йдуть із терапії після перших сеансів?

Якщо взяти відсоток відвідувань, то це десь 40%. Потім після п’яти-шести сеансів йдуть з терапії відсотків 40. Близько 10% залишається на довше. І в глибинній терапії, де можна реконструювати деякі речі, і навіть змінити характерологічні особливості залишається десь від двох до п’яти відсотків.

- Скільки клієнтів у Вас залишаються на тривалий час у психоаналізі, наприклад, від трьох років і більше?

Відразу не скажу, але це десь близько 50 осіб. Є люди із дуже складними моментами, у них терапія триває від 5 до 10 років.

- Є таке твердження, що всі хвороби від нервів і все у нас у голові. На Вашу думку більшість хвороб має зв’язок з нашим мисленням, психологічним станом, нервовою системою?

Я не можу сказати, що все йде від нервів. Але багато чого залежить від нашого бачення себе і світу. Адже ми проектуємо наше внутрішнє бачення на зовнішній світ. Й дуже часто бачимо те, що хочемо бачити, а не те, що є в реальності.


- Певно тому що реальність не завжди приємна…

Звичайно легше заплющити очі й сказати, що проблеми немає, або раціоналізувати що то дрібниця, нічого суттєвого.

- Ніби не помічаємо, ігноруємо проблему й ілюзорно вважаємо, що й так все пройде

Так, ніби раптом минеться, чи хтось прийде, хтось щось дасть, вирішить за тебе. І чим більше ми чекаємо від когось, тим більше пливемо по течії. Нещодавно один із моїх клієнтів сказав, що він останні роки плив по течії, а в процесі терапії зрозумів, що треба включати свої руки, ноги, голову й робити своє життя кращим. Докласти праці й плисти проти течії. Тобто не надіятися на когось, що хтось щось дасть, а мати свою свободу та відповідальність за неї. Є дуже гарний вислів: «Свобода - усвідомлена необхідність». Тобто, чим більше я приймаю себе як сутність, чим більше приймаю свої можливості, свої обмеження, чим більше приймаю свою соціальну, гендерну роль і чим більше я це реалізовую – тим більшим виявляється зміст і задоволення від життя.

Є підняття і усвідомлення таких важливих екзистенційних питань: перше полягає у тому, що всі ми смертні і ми відповідальні за своє життя, друге – ми можемо бути самотніми і можемо це пережити, а третє те, що змістом життя – є саме життя. Життя тут і зараз та буття самим собою. Чим більше людина приймає ці речі, тим більше вона живе і тим більше вона є людиною.

- Куди Ви діваєте з голови настільки багато історій аналізантів? Як відмежовуєтеся від роздумів над ними поза роботою?

Є своє особисте життя, родина, реалізація у хобі, природі, роботі на землі. Є багато моментів які дають можливість переключитися, перезавантажитися. І знаєте, чим більш повноцінно я живу, тим більше я маю ресурсу для своїх пацієнтів. Але не можу сказати, що навіть у такий час, поза роботою, я не думаю про якийсь складний випадок. Також у кожного психолога є свій супервізор. У мене є групові супервізії і я вдячний цьому. Є колеги, з котрими можна поговорити. Тобто багато є моментів, де можна відновити необхідний ресурс.

- Що Вас надихає у роботі?

Мені цікава Людина. Цікаво як вона реагує, як вона змінюється, як вона ставиться до себе, до світу. Колись я в одного зі своїх вчителів спитав: «Що найважливіше у роботі психотерапевта?». І він мені сказав, що важливою є цікавість і любов до людей. Вважаю, що коли це є, то тоді людина працює й дає іншій людині простір для реалізації неї самої, допомагає розширити її можливості та бачення.

В основі роботи психотерапевта є те, що на тебе проектують старі стосунки. З мамою, чи з батьком. Потрібно допомогти людині показати, що то є, розширити її можливості, бачення і допомогти зрозуміти що можна жити по-іншому. Бо частіше за все людина живе по колу. Вона повторює одну й ту саму драматизацію, яку вона мала у дитинстві. Так психіка працює. Коли ми це усвідомимо і спробуємо щось інше, тоді є шанс вийти із замкнутого кола.


- Ви справді допомагаєте людині знайти свободу?

З одного боку так, адже без свободи людина не може жити. Ми з того суспільства, де говорилося, що я остання буква в алфавіті. Тобто нав’язувалося: ти гвинтик у системі, не маєш права на свою індивідуальність. І ти маєш тільки те, що тобі дадуть. Я намагаюся дати людині розуміння, що вона вільна, але й вона відповідальна. Потрібно прийняти себе не ідеальним, а просто людиною.

- Як бути людям, які страждають перфекціонізмом, або максималізмом?

У таких випадках люди мають проблеми із самооцінкою. Всередині у неї або мама, або батько, які кажуть: «Або ти найкраща (ий) або ти найгірший». Ці моменти виникають тоді, коли дитину батьки використовують як нарцистичне розширення. Тобто не як окрему особистість, а як підтвердження своєї самооцінки.

- Як зрозуміти, розпізнати тривожний дзвіночок, що час звернутися до психолога, чи психотерапевта?

Сюди приходять люди, у яких уже є якийсь біль, переживання. Якщо є ці моменти, люди звертаються за допомогою. Потрібно зрозуміти, чому є біль, знайти його основну причину, усвідомлено працювати з нею і змінювати своє життя.

Психотерапевт Станіслав Кшановський

- Частими є образи, іноді люди роками їх «маринують», носяться з ними. Можливо є рецепт як відпустити образи?

Рецепта нема. Єдине, що можу сказати, ображатися – це дитяча позиція, де я не хочу дорослішати й не хочу брати відповідальність за те, що відбувається. В основі образи є дві речі: агресія та безсилля. Легше сказати: мама винна, тато винен, чи хтось інший. І тоді я не беру відповідальність на себе за те, що відбувається. Життя складається ж з принципу реальності:

1. Прийняти те, що від мене не залежить.

2. Зробити все, що я можу наразі.

3. Бачити, де перше, а де друге й розуміти різницю між ними.

Ми не можемо змінити наших батьків, не можемо змінити багато речей, але ми можемо прийняти їх, пережити, пропрацювати складні моменти.

Людина не може пережити тільки одне – свою смерть. А на все інше вона має силу.


- Як пояснити людині, що звернутися до психолога це так же нормально як, наприклад, до травматолога?

Буває, що люди вважають, що коли ти звертаєшся до психолога, психотерапевта, чи психіатра, то ти пропащий. Це наслідок радянської психіатрії. Сучасне покоління фахівців не ставлять штамп на людині. Вони намагаються допомогти вирішити ті, чи інші проблеми, чи ситуації. Це так само, коли людина поламала ногу і їй на певний час потрібна милиця. Згодом вона знову йде своїми ногами. Молоді люди легше звертаються за допомогою. Хоча цього не завжди скажеш про людей із нарцистичними особливостями. У таких випадках людині важко прийняти, що у неї є проблеми.

- Як людині зрозуміти, що у неї саме депресія, а не хандра?

Якщо пригнічений настрій триває понад тиждень, спостерігається втрата цікавості до життя, варто звернутися за допомогою. Багато є видів депресії, це все визначається індивідуально.

- А як допомогти близькій людині, яка перебуває у депресії, говорить про небажання жити, але не хоче звертатися за допомогою фахівця?

Дуже часто приводом до депресії є те, що людину не чують. І найперше, що потрібно – це дати увагу, поговорити. Депресія, а крайність депресії – суїцид, це крайня міра: «Зверніть на мене увагу».

- Хочеться почути Вашу думку про залежність від соціальних мереж. В принципі користувачі часто не усвідомлюють, що вони вже давно залежні. Адже часте гортання стрічки, перевірка лайків – це вже, як на мене, залежність. Що робити у таких випадках?

Якщо користувач проводить у соціальних мережах більше як годину – потрібно звертатися до спеціалістів, які працюють із залежностями. Всі ці моменти побудовані на тому, що нема сталої ідентичності, нема сталої самооцінки. І тоді людина хоче з допомогою лайків, підтвердження своєї цінності. Тобто: я себе приєдную до якоїсь спільноти й не відчуваю себе самотнім. Якщо я себе не ціную, то мені потрібне підтвердження цінності зі сторони. Що я важливий (а) і тоді ми підсідаємо на цей крючок залежності від інших.

- На Вашу думку, які психологічні проблеми загалом у Чернівців?

Думаю, що люди десь дуже багато очікують від інших. Замість того, щоб взятися і робити самим. І чим більше є очікувань, тим більше нами керують, управляють маніпулюють.

- Які роботи видатних психотерапевтів Вас захоплюють?

Їх багато. Це, зокрема, Фрейд, Ненсі Мак Вільямс, Фром, Гаррі Салліван, роботи Івана Павлова.

Книги психотерапевта Станіслава Кшановського

- Що порекомендуєте почитати, подивитися, для кращого розуміння себе?

Раджу подивитися мультфільм «Головоломка», також зараз вийшов дуже гарний мультфільм «Душа». Це звичайно метафори, але в основі цих речей багато людського. Цікавими будуть такі книги: Джон Грей «Чоловіки з Марса, жінки з Венери», Брене Браун «Дари недосконалості», Михайло Литвак «Принцип сперматозоїда», Холліс Джеймс «Під тінню Сатурна», Клариса Естес «Жінки, що біжать з вовками», Сенді Хотчкіс «Пекельна павутина. Як вижити у світі нарцисизму». Це базові книги. Їх багато, потрібні й люди, безпечна атмосфера, у котрій ти можеш бути різним, мати довіру, безпеку. І тоді можуть бути зміни.

Книги психотерапевта Станіслава Кшановського

- Певно бачили серіал про психотерапію «Пацієнти»? Чи цікавий він для Вас?

Так, дивився. Оригінальний, гарний серіал. Він показує, що лікарі теж люди. Котрі мають свої проблеми, різні переживання. Але чим більше ти залишаєшся людиною, тим більше ти можеш допомогти іншим.

- У Вас дуже багато життєвих історій. Чи плануєте колись написати власну книгу?

Я планую це зробити, але напевно, ще до того не доріс.

- Ви відчуваєте себе щасливою людиною?

На даний час, я у певні свої моменти щасливий. Не можу сказати, що я абсолютно щасливий. Я людина, котра має свої болі, переживання в т.д. Стараюся бути більш наповненим у різних ситуації та спокійно реагувати на ті, чи інші обставини. А такого поняття як абсолютне щастя, чи нещастя немає. Ми самі собі то створюємо.

Чернівецький психотерапевт Станіслав Кшановський

Для мене щастя – це радість від того, що я можу бачити, чути, відчувати, діяти. Що навколо мене люди, які мені цікаві. Також я можу, наприклад, піти в ліс, знайти гриб, можу виростити дерева, чи піти на річку спіймати рибу і відпустити її. Багато є таких моментів, щоб відчути свою реалізацію, єдність з природою, людьми. Напевно в цьому щастя. В простому, малому.

- На вихідні певно їдете на природу?

Ми намагаємося з дружиною їхати в село. У нас є там дім, сад, город. Люблю там попрацювати, відпочити і насолодитися природою.

Альона ЧОРНА, спеціально для БукІнфо (с)
Фото авторки


 Купити квартиру в Чернівцях
Коментарі:
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації