Був учасником миротворчих місій у Косово та Іраку, а на війну за Україну пішов добровольцем: історія Героя з Буковини Олександра Донича

Він був учасником миротворчих місій у Косово та Іраку, тож бачив війну неодноразово. Тому, коли біда прийшла на рідну землю, не міг залишитися байдужим. Олександр Донич знову взяв до рук зброю, щоб захистити тих, кого любив. Сьогодні йому могло би виповнитися 42…

Історію Героя розповідає Незабутні. Буковина пам’ятає.

Олександр Іванович Донич народився 29 березня 1982 року у селищі Глибока. Після закінчення Глибоцької школи №1 (нині Глибоцька гімназія) вступив до Чернівецького індустріального технікуму. Потім проходив строкову службу у 80-й десантно-штурмовій бригаді. У 2001-2002 роках уклав контракт та побував у складі миротворчого контингенту ООН у Косово (колишня Югославія). Мав позивний «Тайфун». У 2005-2006 роках служив у складі 80-го окремого аеромобільного полку, що виконував завдання у місті Ель-Кут на сході Іраку.

Опісля Олександр Донич повернувся до цивільного життя. Разом із дружиною та сином оселився у Львові. Був майстром на всі руки, знався на сантехнічних та ремонтних роботах, розумів та любив те, що робить.

Початок повномасштабного вторгнення застав Олександра на рідній Буковині, куди приїхав через хворобу батька. 16 травня 2022 року він став на захист Батьківщини. Служив гранатометником 1-го стрілецького батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Восени отримав поранення, та після лікування і реабілітації знову повернувся на Схід. Військовий досвід захисника неодноразово ставав у нагоді, рятував життя і йому, і товаришам. А золоті руки дозволяли зробити побут у польових умовах легшим для себе та побратимів.

Загинув Олександр Донич виконуючи бойове завдання під населеним пунктом Миколаївка Донецької області. 16 травня 2023 року він отримав поранення, несумісне з життям та за п’ять днів помер у Київському військовому клінічному госпіталі.

«Повернувся наш Саша додому травневим ранком, під цвітіння квітів та переливи останніх дзвоників у школах. Ще більшого жалю та болю додавали коридори дітей у святковому вбранні, які зустрічали траурний кортеж. Дітей , які не мали знати, що таке війна, які в той день принесли квіти не своїм учителям, а людині, яку вони не знали, людині, яка загинула за їхнє майбутнє», – пригадує сестра захисника Наталя Тима.

Поховали Героя на Алеї слави кладовища у Глибокій. У нього залишилася мати, дружина та син. Олександр Донич посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.