3 грудня Григорію Сковороді виповнилося б 287 років

ПЕРСОНАЛІЇ / Життя і творчість Григорія Сковороди продемонстрували українській нації перевагу серця над розумом, перевагу свободи над необхідністю, що спонукає українця в ХХІ-му столітті плекати волелюбність і прагнути до правди і свободи. Повертаючись до життя і творчості Григорія Сковороди українське суспільство ХХІ-го століття має можливість гідно навчитись висловлювати протест проти соціального гніту і боротись за щасливе майбутнє нашої держави. Українському народові – духовний прогрес! Григорій Сковорода - урок того, як можна бути вільним серед неволі і святим посеред пекла. Григорій Сковорода — приклад для громадських діячів у розбудові українського громадянського суспільства.

Григорій Сковорода вийшов з козацького роду, що жив у селі Чорнухи на Полтавщині. В дев'ять літ лишився круглим сиротою. Здібного хлопчину, що складав пісні й вірші, взяв до себе старий чернець, ім'я якого нам лишилося невідомим. Він був людиною надзвичайно освіченою (можна припустити, що чернець - випускник Києво-Могилянської академії) і всі свої знання передавав жадібному до науки хлопцеві. Двадцятидволітнім Сковорода приїздить до Києва й стає спудеєм академії. Тут він, за словами біографів, з першого ж разу звернув на себе увагу диригента півчої капели і негайно був прийнятий до хору, який славився на всю Російську імперію. Йому пророкували кар'єру видатного співака. В Києві набирали юнаків для придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни. Сковороду зарахували туди найпершим, але він наполегливо просив дозволити йому лишитися в академії.

Через рік по тому Сковороду було введено до складу так званої Токайської комісії, що від'їздила в торгових справах за кордон. На чолі її стояв земляк філософа генерал-майор Вишневський, відомий на той час меломан, який опікувався юним спудеєм академії і високо ставив його вокальні здібності. Офіційно Сковорода їхав у складі комісії як перекладач. Отже, п'ять років за кордоном. Будапешт, Братислава, Прага, Відень, Галле. І Сковорода, не переобтяжений особливими обов'язками в комісії, сповна використовує цей час для навчання, для зустрічей з видатними людьми. Збереглися свідчення, що йому пропонували викладати у кількох університетах Європи, але він відмовився від цієї честі, бо не уявляв свого життя поза Україною.

Рівень духовної культури будь-якого народу визначається насамперед станом освіти та поширенням наукових знань у суспільстві. Розвиток їх в Україні у другій половині XVII - кінці XVIII ст. - яскраве свідчення духовного прогресу українського народу. Непомірний внесок в духовний розвиток української нації привніс Григорій Сковорода. Впродовж 1769-1779 рр. він написав 30 байок, об'єднаних у збірку «Басни харьковскія». В них висловлювався протест проти соціального гніту, високо оцінювалися моральні якості українських селян: чесність, доброта, працьовитість, природний розум. Талант Г. Сковороди як поета широко розвивався в його віршованих творах, кращі з яких об'єднані у збірці «Сад божественных песней». Тут поет виступає співцем свободи, прославляє «отця вольності» Б. Хмельницького.

Сковорода належав до тих видатних прогресивних мислителів, які століттями шукали шляхи до щасливого життя у моральній сфері. Значення Г. Сковороди – вельми широке. Воно охоплює усі сфери духовного життя українського народу, визначає істотний внесок його в розвиток української культури загалом.

З огляду на це є підстави говорити про започаткований Г. Сковородою особливий тип українського інтелігента, чим, зрештою, й визначається місце його в історії культури українського народу.

Григорій Сковорода залишається прикладом для розвитку духовності, культури, нації в ХХІ-му столітті, який є можливим тільки в результаті інтенсивного й напруженого діалогу української думки.

Прикро, що інститут філософії імені Г. Сковороди НАН України до дня народження видатного українського діяча не подав жодного матеріалу, який би був гідним Григорія Савича і допоміг сучасному українцеві знайти шляхи до щасливого життя у моральній сфері, особливо в період політичної нестабільності, політичного популізму.

Для громадян України, які живуть ностальгією за минулими часами хочеться привести слова Сковороди: «Я не можу собі дозволити затулити ризами серце від світу». І, мабуть, жодного разу не зрадив він обраний у житті вибір. Так, Сковорода в своєму щоденному житті беріг свою внутрішню свободу від будь-яких зазіхань на неї. В такий спосіб він утверджував себе як людину, що живе за вимогами й правилами. Як часто цього не вистачає нашому сучасному українцеві, тим паче інтелігенції, державним мужам, народним обранцям.

Він мав змогу лишитися в Європі в сузір'ї найученіших людей свого часу й читати лекції в тамтешніх університетах, міг виїхати до столиці Російської імперії, як це робило багато видатних людей з України, й стати в ній осипаним почестями державним мужем. Він цього не зробив, бо те було не в його характері і просто не поєднувалося з його людським образом. Позиція Григорія Сковороди і вся лінія життя продиктовані його глибокими патріотичними переконаннями, відлуння яких вчуваємо в ось цих словах: "Русь не руська бачиться мені диковинкою, подібно до того, коли б народилася людина з риб'ячим хвостом або з собачою головою... Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе. Чи ти рус?.. Будь ним... Чи ти лях? Ляхом будь. Чи ти німець? Німечествуй. Француз? Французюй. Татарин? Татарствуй. Все добре на своєму місці і в своєму образі, і все красно, що чисто, природно, що не є підробкою, не перемішано з чужим по роду..." До речі, прозираючи в далеке майбутнє, Сковорода писав про те, якою він бачить Україну, писав про "...нових людей, нове творіння і нову славу".

Якщо б Сковорода жив сьогодні і був автором Української Конституції - на кого б він опирався? Відповідь однозначна: "На народ"!

Уявіть собі, що ви маєте нагоду поспілкуватись з Г. Сковородою і запитати у нього, чи не жалкує він, що прожив своє життя саме так? На ваше запитання, гадаю, ви почули б відповідь: "Ні, я не жалкую, що так прожив своє життя, бо я бачив світ і був вільним". Відповідь ця, я певен, йшла б із глибини серця, як і всі думки, котрими перейняті його твори. І хоч я розумію, що чудес на світі не буває і в день народження Г. Сковороди ми з ним не зустрінемось за святковим столом, однак ми, українці, маємо змогу насолоджуватись його творами, з яких отримуємо відповіді на усі злободенні питання сучасного суспільства.


Валерій ПЕТРЮК, для БукІнфо (с)