21 рік тому було вбито журналіста Георгія Гонгадзе — чим стали для України його життя та смерть

16 вересня 2021 року минає 21 рік з дня зникнення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе — трагедії, яка мала величезний вплив на подальший хід подій в Україні.

Гонгадзе викрали пізно ввечері 16 вересня 2000 року в Києві. Тієї ж ночі він був убитий в околицях столиці. Лише за півтора місяця після цього дня в Таращанському лісі під Києвом знайдуть обезголовлене тіло Георгія. Через два з половиною місяці, наприкінці листопада, спалахне «касетний скандал» — і в контексті вбивства прозвучить ім'я Леоніда Кучми.

Поховають журналіста тільки в березні 2016 року, більше ніж через 15 років після вбивства. Замовників злочину не названо досі. НВ нагадує про головні факти життя журналіста, обставини його загибелі та розслідування злочину.

Ким був для України Георгій Гонгадзе

На момент вбивства Георгію Гонгадзе був лише 31 рік. Україна була його фактичною батьківщиною останню третину життя, Грузія — першою і справжньою.

Наприкінці 80-х Гонгадзе приїхав із Тбілісі вчитися до Львова, рідного міста його матері, однак на початку 90-х був змушений повернутися в Грузію. На той момент країна палала в протистоянні з президентом Звіадом Гамсахурдією, у коло особистих ворогів якого потрапив батько Гонгадзе, а також у вогні конфлікту в Абхазії (вже в 1993 році Георгій Гонгадзе називав його «фактичною війною з Росією»).

У ті роки журналіст брав участь у боях на боці грузинських військ та знімав на батьківщині документальне кіно. У фільмі Тіні війни він розповів про членів УНА-УНСО, які воювали в Грузії, назвавши стрічку «знаком подяки тим людям, які пролили кров за свободу і незалежність моєї держави». Тоді ж Гонгадзе отримав важке поранення під Сухумі — згодом осколки, які залишилися в його тілі, допомогли ідентифікувати журналіста після вбивства.

В Україні ж першу половину 90-х Георгій Гонгадзе жив і працював у Львові. На львівському телебаченні виходила його програма Монітор, журналіст співпрацював з газетою Пост-Поступ. Крім Тіней війни (1994), зняв документальні фільми Біль землі (1993), Колиска (1995), Охоронці мрії (1996).

У цей же період життя познайомився зі студенткою юридичного факультету Львівського університету Мирославою Петришин (зараз Гонгадзе). Пара одружилася в 1995 році, у 1997-му — вже в Києві — у них народилися дві дочки. На момент загибелі журналіста їм було лише три роки.

Родина переїхала до столиці в 1995 році. Кілька років Гонгадзе працював тележурналістом та ведучим (програми Параграф, Вікна-Плюс, Вікна-Новини на СТБ, Моє на телеканалі Гравіс).

Напередодні президентських виборів 1999 року журналіст почав вести щоденну інформаційну програму Перший тур з Георгієм Гонгагдзе в прямому ефірі радіостанції Континент, очолював інформаційну службу на цьому радіо.

У квітні 2000 року Гонгадзе став співзасновником і першим головним редактором інтернет-видання Українська правда. УП розпочала роботу наступного дня після скандального референдуму, ініційованого Леонідом Кучмою, — на нього було винесено питання про фактичне посилення повноважень президента та скорочення ролі Верховної Ради. І хоча на той момент онлайн-сегмент журналістики в Україні тільки зароджувався, УП стала майданчиком для критичних і гострих публікацій.

Саме на період 1998−2000 років припадає пік протистояння журналіста з українською владою. Гонгадзе був відомий «незручними» запитаннями в прямих ефірах телепередач — нижче наведені записи подібних його дискусій з Кучмою та Віктором Медведчуком, який пізніше очолив його адміністрацію.

Журналіст активно виступав проти тиску на українські ЗМІ. У грудні 1999 року Гонгадзе оприлюднив у США відкритий лист про факти утиску свободи слова в Україні, під яким зібрав підписи 60 журналістів. Саме в ці дні Леонід Кучма перебував у США з візитом.

У сюжеті Радіо Свобода, який випустили до 20-річчя зникнення Гонгадзе, його близькі та друзі розповідали, що в ті роки харизматичного журналіста трималися осторонь навіть деякі колеги-журналісти — вважаючи його занадто емоційним, занадто прямим, занадто «гарячим».

«Чи зможемо ми зробити так, щоб влада змінювалася завдяки нашим бажанням раз на 5 років? — говорив журналіст в одній зі своїх передач напередодні виборів президента 1999 року. — Це буде найбільшою гарантією, що той, хто прийде наступного разу, буде поводитися по-іншому. Влада повинна знати, що вона залежить від нас і що вона боїться нас. Сьогодні влада нас не боїться — і в цьому проблема».

Влітку 2000 року Гонгадзе заявив про те, що помітив стеження за собою, про що писав заяву в Генпрокуратуру. Реакції на неї не було.

Через кілька місяців журналіста було викрадено та вбито. Виконавцями злочину визнали генерал-лейтенанта МВС Олексія Пукача (отримав довічний термін) і трьох його підлеглих (засуджені до 12−13 років ув’язнення).

Георгій Гонгадзе удостоєний звання Героя України посмертно.