У Запаранюка перше серйозне випробування, яке він сам собі привіз на голому місці

Чому у керівника Чернівецької ОВА Руслана Запаранюка страх потурбувати президента Володимира Зеленського виявився сильнішим, ніж зіпсувати стосунки з керівництвом Чернівецького машинобудівного заводу, донедавна флагмана важкої індустрії цілого Західного регіону країни, який справно і чесно сплачував мільйонні податки до державної казни? Я довго міркував і думаю, що відповідь полягає у банальній відсутності державницького досвіду на такій посаді та банкірській звичці у всьому перестраховуватися.

Щоб, не доведи Господи, президент не задав запитання: "Чому ви так відстоюєте це підприємство, маєте у цьому якийсь інтерес?". Я не буду зараз писати про синдром одіозного екс керівника СБУ Баканова і хто йому підкинув ідею законсервувати Машзавод. Зараз про інше. Бо нині все ж лежить на поверхні і всі відповіді вже давно закриті тим, що у січні цього року РНБОУ пішло на незвичний для себе крок і таки зняло накладені у жовтні минулого року економічні обмеження (санкції) з ТОВ Машзавод.

Тут велика заслуга секретаря РНБОУ Олексія Данілова, який насправді розібрався у ситуації і зробив все від себе залежне, щоб справедливість відновилася у цей важкий для країни час, коли кожна копійка на рахунку. Після цього кроку і публічного термінового оголошення Запаранюком у лютому про відміну санкцій, здавалося б, питання вирішене: залишається лише формальність - підпис президента. Але чудасія з підписом триває й досі, коли на вулиці вже кінець червня, а підприємство, яке за цей час могло сплатити понад 40-50 млн. податків (!!!) й далі не працює!

Віктора Сідляра, Гендиректора підприємства, можна по людськи зрозуміти: він з лютого місяця, коли РНБОУ відмінило санкції, постійно перебуває у підвішеному стані очікування на жаданий підпис президента. Через тиск колективу він весь цей час буквально через день "бомбив" керівництво Чернівецької ОВА з проханням зайняти сміливу державницьку позицію і таки потурбувати президента, якому, без сумніву, зараз не до Машзаводу. Але для цього і є керівник області, щоб сфокусувати Главу держави хоча б на хвилину на таку важливу для Буковини справу. Але Запарнюк зайняв іншу, вичікувальну позицію (про яку я написав на початку цього посту), думаючи, що ситуація якось розсмокчеться сама собою.

Він збирав знову різні папірці, довідки, витяги (для чого вони після рішення відміни санкцій РНБОУ - не зрозуміло), годував обіцянками, підключивши до справи свою першу заступницю Альону Атаманюк, а "віз" і нині там. На прохання Сідляра набрати телефон президента зі свого кабінету, або ж поїхати до Офісу президента, який нині охороняється за воєнними законами і туди може потрапити лише довірений чиновник, зокрема губернатор регіону - не було жодної зрозумілої реакції, а була злякана відповідь: "А що ви скажете президенту?! Ви з ним будете розмовляти?", на що отримав ствердну відповідь від Сідляра: "Так!" (цитую за пресконференцією).

І тут терпіння Сідляра луснуло. Він починає сумніватися у добрих і щирих намірах Запаранюка, який мав би це зробити за своїми посадовими обов"язками, допомогти підприємству відновити справедливість і на скликаній пресконференції звинувачує начальника Чернівецької ОВА у прямому сприянні доведення до штучного банкрутства заводу, яке на момент накладення санкцій було прибутковим успішним підприємством.

Хід Віктора Сідляра зрозумілий: йому немає, що втрачати: підприємство тримається на волосині і потрібно збурити ситуацію, щоб на неї звернули увагу не лише на Буковині, але й у столиці. Заколихатися в обіцянках - смерті подібно, як для гинучого, який засипає і думає, що зігрівається у великий мороз. Наступного після пресконференції дня виходить велика сенсаційна стаття у "Дзеркалі тижня", де авторка Світлана Ісаченко продемонструвала документи з безпідставним наїздом Баканова на Машзавод. Все розкладено по поличках і з цифрами. Жодного документу, доказу чи аргументу, що ТОВ Машзавод станом на 24 лютого 2022 року, початок широкомасштабного вторгнення в Україну, торгував з підсанкційними підприємствами ворожих країн. Власне, якби це так було - про відміну санкцій, звісно, не йшлося б.

А що Запаранюк? Замість того, щоб по-доброму, по-державницькому розізлитися і сказати Сідляру: "Хочеш до президента? Поїхали до Києва! Я доведу, що ви не праві і я за те, щоб працював завод! Я сам це скажу Зеленському", - Руслан Васильович почав ображено коментувати місцевій пресі, що "не гоже переходити на персоналії", чим ще більше підлив масла у вогонь, підтверджуючи сумніви Сідляра у штучному банкротстві підприємства.

Що цікаво: нині ситуацією намагається скористатися клан Продана, який хоче збурити ситацію в регіоні у політичній площині і отримати від цього свої сумнівні девіденди. Мовляв, Сідляр наїхав на "слуг народу", а значить він йде у смичці з головою облради Олексієм Бойком, якому приписують симпатію до Разумкова. Запаранюку, який (з якогось дива на свою недосвідчену в політичних іграх голову) нещодавно очолив обласний осередок "Слуги народу" наполегливо підкидають ідею почати збурення в обласній раді і скинути Бойка з посади, провокучи його тим, якщо він цього не зробить то втратить посаду і на це місце повернуть... "воюючого ексгубернатора Осачука".

Звісно, це все великий блеф, який не вартує і шкарлупи яйця у цей важкий воєнний час. І ще раз доводить що для запроданців навіть в час війни нічого немає святого: чим гірше, тим краще. Але тут про інше: що недосвідченість та банкірська звичка Запаранюка запихнути проблему поглибше і робити вигляд, що проблеми не існує, зіграли з ним перший серйозний злий жарт з часу призначення. Тут навіть Пишний, креатурою якого є Запаранюк, поставлений в патову ситуацію. Бо якщо вже говорити про політику, то Руслан Васильович таки мав би пам"ятати, що Чернівецький машзвод завжди був в епіцентрі всіх політичних збурень і кадрових змін на Буковині. Якось так ставалося само собою...

Якщо ж Запаранюк не задіяний у якихось підкилимних іграх проти Машзаводу (в що я особисто поки не вірю), то у мене для нього є одна порада: довести що він справді не випадкова людина на своїй посаді начальника обласної військової адміністрації і довести всім, перш за все собі - що він має авторитет і вагу на Буковині. Тим більше в час війни. Інакше, сидів би тихенько у своєму банківському кріслі, файно, як раніше, посміхався б колегам і щиро їх вітав через ЗМІ зі святами. Був би чудовим банкіром-паїнькою без жодної головної болі...

Бо чим він кращий за попередника Осачука? Той теж де тільки міг піарився і по суті нічого толкового для області не зробив. Можливо, різниця лише у тому, що так безбожно не краде, в нормальних стосунках з міською владою і таки має порядних посадовців у своїй команді...

Але цього точно не достатньо, Руслане Васильовичу, щоб спочивати на лаврах і не помічати, як на Сході рашисти нищать українські підприємства, а на Буковині "свої" їх тупо банкротять.

Сергій ЗАРАЙСЬКИЙ, БукІнфо (с) / Facebook
^{Фото: Пресслужба Чернівецької ОВА}