Голова Чернівецької облради Олексій Бойко: Я прийшов на посаду не для того, щоб набивати свої кишені...

Під час його призначення мінувалось приміщення, про це говорила вся Україна, а сесія розтягнулась на два дні. Сам він думає, якби конкуренти висунули іншого кандидата, то конфігурація сил в облраді могла бути іншою. Знайомтеся: Олексій Бойко – нинішній очільник Чернівецької обласної ради. Наймолодший за віком серед своїх попередників, але сповнений здорових амбіцій посадовець.

Ми поспілкувались з ним про багато речей, зокрема, відносини з ОДА та чи підтримає облрада недовіру Осачуку. Управлінець розповів у чому полягає патовість ситуації з Брусницьким санаторієм, чи має шанс на розвиток Щербинецький санаторій та що із землею психлікарні в Чернівцях. Поспілкувались про коаліцію і опозицію депутатів в обласній раді та який стосунок до рішень голови облради має нинішній очільник Сокирянської громади Василь Козак і його вплив на Бойка. Про підкилимні інтриги та нові розклади на політичній мапі Буковини.

Це та інше - в нашому ексклюзивному інтерв’ю з Олексієм Бойко.

Про родину і дитинство

Розкажіть трішки про себе – звідки Ви родом, де проходило дитинство, можливо згадаєте моменти, які найбільше закарбувались у пам’яті. Хто ваші батьки?

У мене було дуже цікаве дитинство, маю багато пам’ятних моментів. Це пов’язано з тим, що в мене є брат-близнюк, з яким ми тісно пов’язані. І, можливо, тому більше емоцій і більше згадок. Дитинство в мене було прекрасне – люблячі батьки, міцна сім’я. Я намагаюсь створювати зараз вже у своїй сім’ї таку атмосферу. Життя змінюється з появою батьківства і коли ти вже маєш свою дитину, то десь починаєш більше розуміти і своїх батьків. Я вдячний Господу, що мав таких батьків і міг рівнятись на них. У них я брав все хороше і не сприймав те, що, на мою думку, було поганим. Адже усі люди не ідеальні, в тому числі й ми з вами. Та вважаю, що я прожив надзвичайно яскраве дитинство і якби була така можливість, то я прожив би його ще раз.

А хто були Ваші батьки?

Вони з абсолютно простих сімей і познайомились під час навчання у Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті. Далі одружились і народились ми з братом. Тому в моєму паспорті місцем народження є Кам’янець-Подільський. Батьки працювали в колгоспах і згодом батько став головою одного з них. А через 7 років після цієї посади він став далекобійником. Спочатку, ще до початку АТО і агресії Росії, працював у Москві, а в зв’язку з цими подіями переїхав до Європи, де працює і дотепер. Мати з Рівненщини, працювала бухгалтером у колгоспах.

Далі в період важких часів, коли багато людей виїжджали до Італії, вона також туди поїхала на роботу і дотепер там перебуває. Десь з 2003 року. Велику частину свого свідомого життя вона працювала там і навіть на якихось значних сімейних святах, як то хрестини, вона не мала змоги бути. Звісно, що не від хорошого життя.

Де саме пройшло Ваше дитинство?

Я народився в Кам’янець-Подільському, а далі батьки переїхали до Сокирянського району і жили в кількох населених пунктах в різний час, в залежності від місця роботи. Жили у селах Василівці, Михалкове, Гвіздівці. А батьківщиною моєю фактично є село Гвіздівці, звідки родом батько, дідусь. До 6-го класу навчався у школі в Михалкове, а потім у Гвіздівцях, де й завершив шкільні роки.

Вищу освіту здобував у Кам’янець-Подільському аграрному університеті. Перед тим ще працював різноробочим у Романківцях. Після навчання пішов працювати до сільськогосподарського кооперативу, який очолював батько. Далі проходив службу в армії у прикордонних військах. Це було свідоме рішення, що я, як чоловік, маю відслужити, хоча була можливість навчатись на військовій кафедрі, але якось так склалось, що ми з братом не відвідували її. Тому бажання служити було і в брата, і в мене.

Після служби повернувся в кооператив, а далі - запропонували пройти конкурсний відбір на посаду ревізора-інспектора у Сокирянській районній державно-податковій інспекції. Там працював на різних посадах аж до пропозиції взяти участь у конкурсі в контрольно-ревізійному управлінні Міністерства соціальної політики України. Я сподобався і мені запропонували посаду головного спеціаліста в міністерстві, де й пропрацював близько двох років.

Я вже бачив перспективи для себе там, стало комфортно працювати, але в мене так завжди по житті виходить, якщо я лиш знаходжу якусь зону комфорту, то мають відбутись якісь зміни.

Тож погодився на пропозицію роботи заступником голови Сокирянської районної державної адміністрації. Це було в 2009 році. Для мене це було надзвичайно важливо і відповідально. І я ніколи не беру ту нішу, яку не можу потягти. Тому через це хвилювався перший період часу, але ретельно готувався, працював і далі – на посаді першого заступника голови. Також додатковим фактором була відсутність житла в Києві. Коли є діти, хочеться все ж таки мати своє.

“Self-made man” чи людина Козака?

Ви як управлінець маєте чималий досвід – близько 10 років, більшість з яких працюючи в колишньому Сокирянському районі. Як і кожен район він має свої особливості. Що для Вас було найскладнішим під час роботи там?

Усвідомлення процесів державної служби, найбільший вишкіл державного управління в мене відбувся в державній податковій інспекції. То був дуже сильний і зразковий колектив. Там боялися підвести один одного. Керівником була прекрасна людина і відмінний фахівець Петро Бескупський. Його не боялись як керівника, а поважали й всі рівнялись на нього, не хотіли підвести. А в мене це лише підсилювало відчуття відповідальності до роботи. В 2009 році ми вже разом з Петром Бескупським були заступниками голови Сокирянської РДА. Фактично мій керівник через два роки вже став моїм колегою. Це було дуже значимо для мене і взагалі, я вважаю, що з керівниками мені по житті щастило, бо вони, на мою думку, правильні люди. І я вдячний долі, що так ставалось.

Оскільки Ви вже згадали за керівників, то у мене таке питання: у ЗМІ Вас часто називають «людиною Василя Козака», тобто вихованцем цієї людини. Чи дійсно це так і які справжні ваші взаємостосунки?

У Василя Васильовича Козака я був заступником протягом 10 років. Звичайно, що все позитивне, що відбувалось в Сокирянському районі за цей період пов’язане з ним, бо він очолював район. А в ЗМІ ж багато інформації, особливо негативної і вона накопичується. А люди більше вірять негативу якраз. Хоча дуже багато чого позитивного зроблено. Також багато з тих, хто коментує, або не знають його, або не бачили плоди його роботи.

Тут навіть більше не про нього, а про команду і людей, які працювали з ним. Але тут феномен виникає – чому впродовж 15 років його обирають люди. У Сокирянах надзвичайно мудрі і розумні люди, вони б такі помилки не робили. Тому, якщо є бажання розібратись, треба приїхати і глянути, що було зроблено.

Я вважаю, що за ці 10 років, що я працював з ним, ми на 100% віддавались роботі. Ми знали: що зробимо сьогодні, те матимемо завтра. Ми працювали на благо громади і це не пафосні слова. Що мені зараз дуже приємно - це коли приїжджають люди з району і відзначають досягнення. І мені приємно, що свій скромний внесок я також зробив.

Відверто кажучи, я багато чого позитивного навчився у нього в сфері господарської жилки.

А зараз які у вас стосунки?

Абсолютно нормальні і робочі. Я відкидаю ці всі розповіді про вплив його на мене й те, що я не приймаю самостійні рішення.

Якщо взяти всі фейки, які про мене публікувались, то жоден не підтвердиться. Звичайно ж, такий аналіз ніхто не робить. Я реально працюю з честю і даю гарантію, що якщо добуду тут свій термін, то зможу сміливо всім дивитись в очі. Бо я нікого не обманув, нічого не забрав, більше того, роблю навпаки – віддаю більше.

Василь Козак в цьому кабінеті (прим. – кабінет голови Чернівецької обласної ради) був, здається, двічі. Й те, коли були якісь заходи і він заходив з робочих питань.

Тому не те що про якийсь вплив можна говорити – він не втручається взагалі. І загалом в нього така філософія у роботі, він дає людям проявити себе індивідуально. Тому бажання втручатись в роботу когось у нього немає.

За цих обставин, що є, вважаю, мені вистачає досвіду, щоб приймати правильні управлінські рішення самостійно. Ні Василь Васильович, ні будь-хто інший не впливає на мою думку і моє бачення роботи Чернівецької обласної ради.

Робота з Осачуком

Ви певний час працювали заступником у нинішнього очільника Чернівецької ОДА Сергія Осачука. Одна із зон тодішньої відповідальності – це формування Перспективного плану територіальних громад області. Наскільки легким чи важким був цей процес і чи, на вашу думку, вдалося Вам застосувати однаковий підхід до формування громад, адже одні громади були пропоновані достатньо малі (як-то Тарашанська, Банилівська чи Вашківецька колишнього Сокирянського району), а інші масштабні (Кельменецька, та ж Сокирянська)?

Якщо пам’ятаєте, то мій прихід в команду Осачука пов’язувався з гучними скандалами, що я йду в ОДА для того, щоб курувати діяльність обласної виконавчої влади з питань децентралізації, об’єднання громад і завершення реформи. У зв’язку з цим якраз і було прийнято рішення, що я не буду відповідати за цей напрямок діяльності, щоб не дати підстав для звинувачень про суб’єктивізм стосовно будь-якої громади.

Я не курував об’єднання, але я бачив як це відбувалося і відбувалось воно об’єктивно і абсолютно правильно. Звісно, думок було багато і бувало, що сьогодні приходило одне звернення, а завтра абсолютно протилежне. Але все робилось в рамках дотримання вимог чинного законодавства, це, по-перше, а по-друге, щоб зберегти волю людей. Я вважаю, що це правильний розподіл громад і такий, який відповідає бажанню людей на той момент.

Хороше уточнення. Бо якщо згадати процес розробки перспективних планів формування громад області, то в першому варіанті 2015 року пропонувалось в області 35 громад. Далі пішов трохи процес об’єднання і вже було 42 громади і так ми дійшли в підсумку до 52 громад.

Я вважаю, що реформа правильна і така, що на часі. Але якби не поставили завдання її завершити і сформувати карту громад, то, думаю, що до зараз приходили б пропозиції із формування громад і ми б дотепер не завершили цю реформу. Бо скільки людей, стільки і думок. Райони відрізняються між собою – і ментально, і по кількості населення, по місцю розташування і навіть по якості тих доріг, які є.

Є різниця в тому, коли ти їдеш гравійною дорогою, а коли 2 км поганою, а 10 км - ідеальним асфальтом. По тій же Сокирянській громаді, знаю, що трохи перевищував кілометраж до села Грубна. Але люди в селі казали, дайте нам ще один такий поганий шматок дороги, але ми згідні, щоб центр був у Сокирянах.

Звісно, ми зараз не можемо подивитись вперед і оцінити як воно було б краще. Для цього є різні етапи в реформі. Зараз є 52 громади, але я не виключаю, що з часом конфігурація зміниться. Тобто люди поживуть, побачать як воно і далі не думаю, що держава буде проти, щоб хтось від’єднався або доєднався до когось.

Поки механізму немає, хоча ініціативи від окремих сіл вже є.

Дивіться, все змінюється – влада, підходи до управління, пріоритети. Думаю, що ніхто не ворог своїм людям і будуть сприяти тому, щоб виправити якісь помилки і сприяти комфорту людей, що і є основною метою цієї реформи.

Жаровський, або “іронія долі”

Перейдемо до питань, які стосуються вашої нинішньої посади. Ви голова Чернівецької обласної ради. Процес Вашого призначення не був легким – засідання сесії розтягнулось на два дні, повідомлялось про мінування приміщення облради. У Вас був серйозний опонент Володимир Жаровський, якого Ви перемогли, набравши 35 голосів проти 27 у конкурента з фракції «Слуга народу». Як відбувся компроміс між такими різними фракціями, що вони вас підтримали? Наприклад, ОПЗЖ і та ж «Європейська солідарність» чи «Єдина альтернатива».

Почнемо з того, що я не вважаю, що в обласній раді має бути політика. Це що стосується коаліції. Попри те все, я знаю, що мої колеги-опоненти з обласної ради дуже переживали, щодо того, хто замінував приміщення.

Як же треба боротися за «крісло», щоб йти на порушення закону і свідомо евакуйовувати людей з приміщення, під час сесії, щоб це звучало на всю Україну! Що в цьому кабінеті такого, щоб так хотіти сюди потрапити. Мені цікаво, хто мінував і що він собі думав. От для чого?

Ми звикли, що в ЗМІ читаємо лишень, що надійшло повідомлення про замінування. Але це залучається велика кількість правоохоронців, рятувальників. А хтось думав про те, що вони в цей час займались не тією роботою і десь справді може бути потрібна їхня допомога. От тепер уявляєте серйозність цих людей, які хотіли дорватись до владних крісел, їх цинізм, жагу до влади.

Ця посада, як і всі інші, я до них абсолютно по-філософські ставлюсь. Я знаю, що я там, де повинен бути. І не завжди те потрібно було тобі, що ти хочеш. Думаю, що тих людей, які проголосували за мене, об’єднала якраз кандидатура мого опонента.

Я думав про це багато і якби була інша кандидатура, то, думаю, конфігурація могла бути б іншою. Попри всі ці мінування й інші моменти, я вважаю, що у нас відбулись надзвичайно правильні вибори. Не через те, що я переміг. Через те, що люди визначились і побачили за кого вони хочуть голосувати.

Зібрались свідомі люди, які знають чого вони хочуть. Які стали депутатами і відчувають відповідальність за своїх виборців. І які знали, що вони не мають права схибити. Тому це відіграло важливу роль у моєму призначенні. Я їм вдячний за цю підтримку і те, що не помилились.

Варто розуміти, що я зі свого боку поклав на карту все. Бо я тоді був чинний заступник губернатора. Хочу відзначити, що за весь період виборів мені жодного разу Сергій Дмитрович (прим. – Сергій Осачук, голова Чернівецької ОДА) не сказав від кого балотуватись або як себе вести, або не пускав у відпустку чи щось забороняв. Жодного. Я вільно себе почував як людина, яка у відповідності до закону має право брати участь у виборах. У наш час це скоріше виключення, аніж правило, але це варто відзначити. Від якої партії балотуватись мені також ніхто не казав.

Ви сказали, що багато в чому Вашій перемозі посприяло те, хто був Ваш конкурент.

Не зовсім так. Я сказав, що якби був інший конкурент, то могла бути б інша розстановка сил.

“Тінь Мунтяна” і депутатська арифметика

Тобто могли б не виграти. А як тепер Вам працюється з депутатами?

Я не класичний голова обласної ради. Не шаблонний і не типовий. Типово голова обласної ради – це людина з надмірною вагою, з дорогою краваткою, в білій сорочці, який ходить і вручає грамоти; після року роботи відривається від землі і втрачає зв’язок з реальністю. Я ж хочу бути точно таким самим депутатом, як й інші 64.

Хочу бути тією людиною, яку обирали на старті виборів. Я точно такий самий, лише маю додаткові функції, працюючи на постійні роботі як голова обласної ради. Все.

Я хочу, щоб люди розуміли, що влада це не десь далеко. Так, виборці голосують, а потім, я думаю, самі визнають, що не можуть реально впливати на процеси. Я не знаю, як буде після мене і чи так заведеться, але спробую показати, що постійне спілкування і зв’язок є можливими.

Тому перше, що я зробив, це запровадив прийом громадян щодня. Тепер неважливо чи є робочі наради, чи ні, я завжди приймаю людей. Я їжджу в колективи, хочу їх бачити і чути. Я проживав в селі, знаю їх проблематику. Вважаю, що найкращий спосіб приймати управлінські рішення - це просто знати чим живуть люди.

Я хочу змінити ставлення людей до влади, щоб вони розуміли, що тут не сидять люди просто на зарплатах, думаючи зранку до вечора як свою кишеню набити. Я хочу, щоб вони вірили, що є люди, які думають за них. От і все. Я хочу це змінити. Щиро.

А скільки у Вас зараз таких однодумців в раді є?

Дуже багато таких людей в обласній раді.

Ну от ця депутатська більшість…

Тут все відносно. Фактично це ж мої опоненти зробили цю коаліцію і назвали це саме так. Відтак, ця умовна «коаліція» проголосувала за бюджет 2022 року. За бюджет проголосувала фракція «Слуга народу», а «Батьківщина» – ні. Тому може здатися, що у нас коаліція з «Слугою», а «Батьківщина» – в опозиції. Все відносно. І все йде від конкретного рішення, яке голосується.

Я не хочу, щоб в обласній раді була політика, бо де є політика, там закінчується «господарка». Якщо люди бачать, що це рішення необхідне області в цей момент, то чому хтось повинен за це не голосувати. І не має значення з якої вони партії. Партія «ОПЗЖ», як і «Єдина альтернатива» та «Європейська солідарність» підтримує всі правильні напрацювання, розуміючи, що це потрібно для області. То їх за це потрібно критикувати чи прив’язувати до політичних процесів? Люди, навпаки, могли б себе по-іншому вести і більше критикувати обласну владу, а вони сприяють роботі. Я не бачу тут нічого поганого.

Я розумію для чого це робиться опонентами. Вони ж могли б прийти і сказати, от тут робите добре, а тут - ні. Але ж вони так не діють. Подивіться відповідні телеканали, всі знаємо про кого говоримо, то там жодної позитивної новини про мене немає. Я для себе це розцінюю як плюс. Бо це критика, яку я можу оцінити, переварити. Це робить мене сильнішим. Як вони для себе це сприймають і для чого це робиться, то ми всі розуміємо. Це деструктивно і неправильно. Це не приносить жодної користі для громади.

Коаліція – це умовне поняття, яке не відповідає дійсності. Є коаліція в людях, депутатах обласної ради, кожен з яких відчуває відповідальність перед своїм виборцем. Я вважаю, що у нас більшість депутатів надзвичайно порядні, чесні і професійні люди. Це не для «червоного» слова, а до того, що вони навіть інколи приходять зі своєю ініціативою. Все хороше, що ми робили, 90% усього - це за позабюджетні кошти. Приходив депутат і казав, що є громада і він хоче чимось допомогти. Інший казав, давайте щось для дітей зробимо, які перебувають в наших різних закладах, інтернатах в тому числі. Самі приходять і пропонують. Це просто супер і, вважаю, мені дуже пощастило з такими депутатами.

Познайомився з Клічуком лише за день до виборів

Стосовно Вашого призначення, щоб вже завершити з цією темою. Для багатьох, можливо, було несподіванкою, що Вас підтримала «Єдина альтернатива», а взамін нічого не просила чи не отримала, як зазвичай в нас прийнято – якусь посаду чи ще щось. Як відбувся цей компроміс, можливо, з Романом Клічуком?

Романа Васильовича я заочно знав і чув про нього багато як про підприємця. Познайомився з ним безпосередньо за день до виборів. Ніяких переговорів стосовно підтримки моєї кандидатури або того, що буде в разі такої підтримки, я не вів. Це було бачення його фракції. Я думаю, що й він лишив це питання на розгляд депутатів обласної ради «Єдиної альтернативи», які, на мою думку, є надзвичайно професійними. Вони 100% ходять на всі сесії і беруть активну участь. Я щиро переконаний, що це було рішення кожного депутата його фракції.

Якоїсь окремої зустрічі і погодження з фракцією не було, Ви не зустрічались?

Я не знав на той момент навіть всього складу фракції, це перше. Також я думаю, що якби хтось з їхньої фракції не хотів голосувати, то Роман Васильович не переконав би. Це точно. Там просто всі такі люди, які знають чому йдуть на вибори і яка їхня функція у разі обрання депутатом обласної ради. Не так просто переконати.

Ось як говорять «пішли й з Клічуком «порішали». «Рішають» не тут, а «рішають» в інших кабінетах, Ви знаєте в яких. Які цього разу програли. Ось і все. Не заставиш ти депутата проголосувати, тим більше, що це таємне голосування.

В продовження теми стосунків з «Єдиною альтернативою» і Романом Клічуком. Їхня команда зараз керує містом. Чи були контакти вже після обрання Вас головою?

Робота йде і спілкування абсолютно таке саме, як і будь з ким по роботі. Як з обласною адміністрацією, так і з міською радою. Рівень стосунків або зв’язків жодним чином не повинен впливати на робочий процес. Чи маєш якусь неприязнь до людини чи навпаки якось більше їй симпатизуєш – робота це все виключає і ми повинні з всіма однаково спілкуватись, бо від нас залежать рішення. А щоб їх досягти, ми повинні робити свою роботу. Тому немає значення, в яких стосунках ти з людиною.

А в нас нормальні гарні стосунки, ми спілкуємось з будь-якого приводу чи це його ініціатива чи моя. Щодо обласної ради і діяльності фракції, то не було жодної розмови за увесь цей період. Були розмови суто як двох керівників органів місцевого самоврядування.

Стосунки Облрада - ОДА: “скрізь по-різному…”

Тепер перейдемо до взаємовідносин інших, які впливають на розвиток регіону чи не найбільше. Це відносини між обласною радою і ОДА. Одне представницький орган, інше – виконавчий. Ви також організовуєте виконавчі роботи – і тут ми бачимо, що виникають точки перетину і можуть виникати якісь конфлікти. Чи ви боїтеся таких конфліктів і чи виникають вони?

Я нічого не боюсь, бо не маю інших намірів чи поглядів окрім тих, які я озвучую. Тому мені немає чого боятись. Я не прийшов сюди за чимось, щоб заробляти якісь бали для чогось чи збагачуватись. Тому намагаюсь виконувати свою роботу максимально якісно.

Якщо ви згадаєте всі влади і все керівництво області, то навряд пригадаєте ситуацію, коли були дуже теплі стосунки між органом місцевого самоврядування і органом виконавчої влади. Це інституційно закладено, що є якесь змагання.

Жодного разу з нашого боку чи з боку депутатів не було зроблено щось на шкоду роботі обласної адміністрації або вчинено якісь перешкоди, щоб вони щось не змогли реалізувати. Все, що стосується інтересів громади, абсолютно підтримується. Звичайно, що є моменти, коли в депутатів своє бачення, яке може не співпадати з баченням керівництва ОДА, тоді це вирішується або на постійних комісіях, або на нарадах з головами фракцій, або безпосередньо на сесіях.

Але, як ви бачите, за рік роботи всі наші сесії відбулись, питання розглянуті. Хвостів, як нам залишила попередня каденція, не маємо. Тому новий рік зустрічаємо хорошим початком. Звісно, є маса робочих питань, які потрібно узгоджувати і на це йде багато часу. Але це процес, від якого нікуди не дітись.

То як би Ви зараз охарактеризували взаємовідносини обласної ради і ОДА?

Робочі стосунки. Я не можу порівняти чи вони складні чи ні, бо скрізь по-різному. Можливо раніше було щось глибше, якісь непорозуміння, але на сьогоднішній день у питаннях громади, долі якихось закладів, ми знаходимо згоду.

Недовіра Осачуку: прийматимемо лише законні рішення

А як стосовно звернень окремих органів місцевого самоврядування з тим, щоб висловити недовіру голові Чернівецької ОДА. Зокрема звернулись Чернівецька районна та Банилівська сільська ради, нещодавно і Сокирянська міська. Чи будете ви особисто підтримувати відставку Сергія Осачука, якщо таке питання буде поставлене на голосування у сесійній залі, яке Ваше ставлення до цих звернень?

Бачте, це ще одне підтвердження того, що керівництво обласної ради і депутати мають свою думку і вони некеровані ззовні. Бо якщо йти за логікою, що обласна рада і я керується кимось ззовні, зокрема тим же головою Сокирянської громади, то я думаю, що вже мала б бути скликана сесія і проголосоване рішення. Але це суперечить дійсності, проте опоненти чомусь про це мовчать і не згадують. Я поступовий у своїх баченнях і намагаюсь послідовно підходити до всіх питань, а головне – законно. Це може комусь не подобатись, щось мені може не подобатись, але я вчиняю так, як цього потребує закон.

Звичайно, такі звернення про недовіру є. Вони не розглядались на профільних комісіях, але є депутати обласної ради, які вимагають розгляду на сесії цих питань. Проте, у зв’язку із тим, що були подібні звернення і раніше, ось тепер ще надійшли, то у нас була створена відповідна депутатська комісія з представників різних фракцій для вивчення цього питання. Вона не закінчила ще свою роботу і не подала матеріали. Тому розглядати щось до цієї комісії буде нелогічним. Ми маємо розуміти, що маємо приймати тільки законні рішення. А це передбачає глибокий аналіз всієї діяльності і вже потім прийняття рішення.

Деструктивні сили і “запобіжник" Бойка

Дедалі частіше ваші опоненти, і часто ЗМІ пишуть про наближених до оточення Василя Продана, назвемо їх так, виношують плани змістити вас з посади. Пригадую, що ви навіть самі про такі наміри опонентів писали на свої сторінці у Фейсбук. Тож чи маєте Ви якийсь запобіжник чи страховку від такої ситуації у раді? І чому, власне, Вас прагнуть змістити?

Мій запобіжник, як мудрі люди говорять, передати дітям свій добрий характер і вдачу. Це найбільший запобіжник. Бо що має статись, те станеться. За жодну посаду я не тримався і не збираюсь. Я чітко розумію і знаю, що таку заробітну плату я можу знайти і за межами цього кабінету, а на якісь інші речі я не претендую. Буває критикують, що великі заробітні плати. Так, вона велика. Але встановлюється вона відповідним рішенням сесії, не я її собі встановлюю. Проте будь-яких інших доходів тут я не отримую.

Якщо для когось краще, коли хтось отримує тут 10 тис. грн зарплати, але сидить і бере хабарі, то я не думаю, що для держави і громади це краще. Тому так, є заробітна плата, з якої я багато і на благодійність даю, але перераховувати не буду. Я не можу її всю віддавати, але я дуже багато допомагаю, повірте, що з неї мало що залишається.

Що стосується звільнення з посади. Мені майже щодня говорять, що збирають голоси, що на сесії будуть знімати. Я нічого такого не роблю, за що мене можна знімати, це перше. А якщо такий випадок настане, то я абсолютно до нього готовий. Я, коли сюди приходив, то не розраховував працювати один термін чи два. Буду тут працювати стільки, скільки дозволить громада і Бог. От і все. Я цій роботі віддаюсь на 200%, тому спокійний щодо можливого сценарію звільнення. Я тут не тримаюсь ні за які інші блага, окрім тих, що назвав. В мене багато енергії, багато друзів, тому зможу себе знайти і поза цими стінами. Тому я спокійний.

Чи є в обласній раді, або навколо неї так звані «деструктивні сили», для яких при Вашому керівництві обласною радою до вподоби гасло «чим гірше – тим краще». Ви у нашій розмові згадували «Батьківщину» то чи можна віднести їх до таких сил або їх керівника, Вашого нинішнього опонента Івана Мунтяна?

Нікого з колег я не хочу назвати цією силою. Я не думаю, що в залі є депутат, який хоче принципу «чим гірше громаді – тим гірше йому».

Є просто депутати, які живуть за принципом «чим гірше голові обласної ради – тим краще їм». І вони, я бачу по очах і діях у сесійній залі, порядні і фахові люди, але деколи слухають засновників своїх партій і тиснуть не на ті кнопки.

Але це робиться не для того, щоб нашкодити, а тому, що такий на той час є політичний інтерес чи вказівка зверху. Насправді ж всі люди переживають за свої громади, підходять і спілкуються. Всі нормальні і мені немає чого нарікати. «Чим гірше для голови облради» – є (посміхається. – прим. автора). Це природно.

А можете назвати фракції, для кого такі принципи пріоритетні?

У нас є трансляції засідань сесій, я дуже за відкритість і прозорість вболіваю. Там дуже добре видно, хто у нас бореться з «темними силами», а хто ні. Тому все видно для тих, хто цікавиться.

Про прогалини і здобутки

Ви вже майже рік на посаді. Які основні здобутки – це перше частина питання. І, що не менш важливо – які основні прогалини чи недоліки ви вбачаєте, що не вдалось зробити із запланованого?

Я дуже самокритична людина і думаю, що багато чого за рік не зміг зробити. З іншого боку відчуваю, що це неможливо було фізично зробити, тому що я дуже багато часу приділяв роботі. Я не був у відпустці цьогоріч і свідомо це робив, бо знав, що є багато роботи. Ми багато де відставали, знаю, бо спілкуюсь зі своїми колегами з інших областей. Треба було наздоганяти. У 2020 році було 3 сесії обласної ради і дві з них були у лютому. Більше 100 питань перейшли до нашої каденції від минулої і потрібно було їх розглядати.

Одним з основних здобутків є те, що ми повертаємо довіру людей до влади. Я це бачу і це моя основна задача.

Бо, якщо говорити про господарку і здобутки тут, то можна багато наводити прикладів, але це все в порівнянні пізнається. Тому своє основне завдання вбачаю в поверненні цієї довіри, щоб люди знали, що вони впливають на процеси. Щоб депутати себе не відчували як активісти зі статусом депутата, а що вони реально мають значення і можуть допомогти територіям, від яких делеговані.

Завдання номер два – це забезпечення відкритості і прозорості, щоб ми могли дати можливість розвиватись всім людям, незалежно від їх статусу чи фінансових можливостей. Це я зараз говорю про наші конкурси в комунальних закладах.

Бо коли ми прийшли, то був 31 заклад, де були в.о. (виконуючі обов’язків). На кінець 2021 року таких залишилось близько 10, де з об’єктивних причин ще немає керівників – десь реформа не завершилась, десь якась реорганізація триває. Всі конкурси ми робимо відкриті, у більшості конкурсні комісії, які діяли законно, не переформатовані, тобто вони сформовані ще попереднім керівництвом ради.

Друге, що цього року зробили – це інвентаризація всіх земельних ділянок, де ми виявили незаконні сервітути і направили відповідні звернення в правоохоронні органи. Також ми повернули в комунальну власність майно, яке, на нашу думку, було передане в оренду незаконно з подальшими намірами його приватизації. Мова йде про вул. Руську, 205А, де було приміщення закладу «Буковина-фарм». Ми розірвали угоду з приватником і повернули майно в комунальну власність. Далі, за наявності фінансування, зробимо там ремонти і це дасть змогу перенести дитячу поліклініку, що біля «Туриста», і зробити все в одному місці для зручності людей.

Загалом у нас бачення, що комунальне майно не має простоювати і чекати десь тихенько, поки його хтось відчужить. Воно має або надавати послуги, або заробляти кошти. Ми за приміщення, де розташовуються аптеки, раніше отримували по 2-3 тис. грн орендної плати в місяць. Зараз це 35-40 тис. грн. Такі кроки дозволяють нам вже перевиконувати план по оренді – закладали 2,5 млн грн, а вже є 4 млн., і це ще без останніх місяців. І це попри те, що ми не робили нарахування підприємцям, які зазнали втрат через пандемію або зробили зарахування університету орендної плати на суму 800 тис. грн.

Ми наводимо лад з використанням комунального майна. Продавати нічого не збираємось, раціонально підходимо до використання, максимізуючи користь.

Плюс ми відновлюємо фасади наших комунальних закладів. Приклад – це комунальне підприємство «Буковинська книга», яке, я вважаю, має гроші заробляти у бюджет, а не просто жевріти і не мати коштів навіть на своє функціонування. Також ми велику увагу приділяємо нашому комунальному закладу «Буковина-фарм». Моя позиція, що в комунальних закладах мають бути комунальні аптеки.

Тож говорити, що було зроблено, можна багато. Я вважаю, що із завданням на рік я впорався. Єдине, що в моєму особистому розумінні це не як рік, а ціла каденція пройшла. Наскільки цей рік був насиченим і багатим на події. Думаю, що на тверду четвірку справився з усім. Але рости є завжди куди.

Ви вже багато про комунальну власність розповіли, бо є питання і по психлікарні в Чернівцях і її землі, Брусницький санаторій, інформація про продаж якого (корупційний скандал) пролунала на всю Україну. Які плани загалом із управлінням комунальною власністю – щось на продаж, щось громадам, щось залишаєте?

Доповню тоді. Якщо брати територію психлікарні, думаю, що варто зробити цілий репортаж із назвою «Фейки про Бойка». Бо з’являлась інформація, що «Бойко віддав приватному підприємцю територію під психлікарнею». Абсолютно не відповідає дійсності. Бойко свій перший візит здійснив до психлікарні. Ми винесли в натурі всі межі психлікарні і встановили, що там є самозахват землі, де приватник побудував приміщення. І на яке, найцікавіше, є, отримане в законному порядку в минулі періоди, право власності на землю. В тому числі йому був наданий сервітут, на нашу думку, незаконний. Ми дійшли з ним згоди і відмінили ті справи. Також там було орендоване приміщення на території психлікарні, за оренду якого не було сплачено жодної копійки. Ми кошти стягнули і оренду розірвали. Я нічого не можу стверджувати, але не думаю, що та оренда була безкоштовна для підприємця.

Для того, щоб виключити якісь корупційні ризики або звинувачення, було запропоновано узаконити його перебування на тій території. Бо позбавити права власності буде дуже важко, а фактично підприємець вже там перебуває. Було мною запропоновано, щоб підприємець відшкодував психлікарні період перебування там. З іншого боку я сказав, що варто вжити заходів, щоб підприємець перебував там на законних підставах. Тому людина звернулась з листом-проханням передати в оренду, здається, 49 чи 40 соток землі, точну площу не пам’ятаю.

На відміну від тих людей, які цим користуються, публікують і роблять зраду, ламаються стереотипи в плані того, що у нас на сайті можуть публікуватись проєкти рішень, які можуть не знайти підтримку ні в керівництва, ні в депутатів обласної ради. Я так розумію, що всі звикли, що з’являється тільки те, що має бути задоволено. Ми ж показали всім це звернення, далі я направив його в юридичний відділ і після їх консультацій людині відмовив. Не за зверненням «Народного контролю» у міській раді, а до того дав відмову. Ми це звернення направили в наші комісії і далі спільно з міською радою будемо вирішувати як чинити.
Це, що стосується психлікарні. Зараз перейдемо до історії з Брусницьким санаторієм.

Там історія дуже гучна і цікава.

Це історія моя, бо я люблю закручені сюжети. Це, знаєте, квінтесенція діяльності певних осіб, які тут були. Це ж треба так допустити, щоб в області не було жодного курортно-санаторного закладу, я за комунальну власність взагалі мовчу. По всій Україні, якщо є природні можливості, їх максимально використовують, заробляють гроші.

Коли ми прийшли, там був хаос, величезна заборгованість по зарплаті. Завдяки депутатам обласної ради ми погасили заборгованість. Там був колектив з 6 осіб, яким я вдячний, бо вони зберегли майно. Завдяки депутатам облради, голові місцевої громади та колективу, нам вдалося запустити цей заклад. Ми відремонтували наявне обладнання, щоб надавати послуги, які вони надавали раніше. Коли почали займатися землею, то зрозуміли, що там роздано 32 сервітути на прізвище Бойко. Я не знаю хто це.

Здається, було два сервітути, зареєстровані реєстратором, офіційно. Це також про фейки. Ми дали відповідне звернення в прокуратуру, ним займаються відповідні органи. Потім виявилося, що з 2019 року йшли судові процеси, оскільки попереднє керівництво закладу не допустило Держгеонагляд до перевірки. Це стало підставою до звернення Держгеонагляду про позбавлення спецдозволу. Два суди першої та другої інстанції підприємство разом з облрадою виграло. А третя інстанція – Верховний Суд, ми не були там стороною, бо вважали, що й так переможемо, адже є два попередні рішення.

Коли підприємство працювало саме, воно було самоокупне. Так, можливо не такі якісні приміщення та умови перебування, але коли є проблема та обмежений ресурс, все-одно люди згідні на такі умови. Там лікували близько 50-ти людей в день. У закладі було лише денне перебування, хоча ми працювали над тим, щоб зробити кілька кімнат цілодобового перебування.

У цьому контексті спілкувалися з Міністерством охорони здоров’я та Міністерством соцзахисту, хотіли включити заклад у відповідну постанову, щоб мати юридичне право. Він міг би бути в переліку закладів, у яких держоргани або фонди могли б закуповувати путівки.

У нас була домовленість з колективом, який збільшили з шести до двадцяти людей, що вони працюють на самоокупність. Це для мене був нормальний варіант, ми з облради нічого не виділяємо, я виграю час, щоб знайти фінансування для розвитку закладу. Для них також добре, бо вони зберегли робочі місця та залучили ще людей. Зараз скрізь проблема з кадрами, але там чудовий колектив, фанати своєї справи. Так ми вигравали час.

Далі виявилося, що в цю постанову ми не можемо бути включені, бо заклад неакредитований. Почали з’ясовувати і зрозуміли, що цей заклад за період своєї діяльності не був акредитований взагалі, не мав медичної акредитації. Я вважаю, що це абсолютно халатний підхід. І як би мені не доказували, що вони віддані, хотіли зберегти заклад, але елементарно не пройти акредитацію… це невірно. Пізніше з’явилося рішення суду, яким заклад позбавили спецдозволу.

У результаті залишився колектив, якому зростає заборгованість по заробітній платі, заклад, де росте заборгованість по енергоносіях. На останній сесії виділили кошти на погашення заборгованості по газопостачанню. Було звернення голови громади Василя Шемчука, щоб передати санаторій на баланс громади. У депутатів стосовно цього абсолютно різні думки. Ми кілька разів збиралися з головами фракцій, думки полярні у всіх, тому вирішили відновити санаторій самостійно.

Я нещодавно був у Києві, спілкувався з головою Держгеонадр. Ми напрацювали певні механізми, які спробуємо реалізувати. Це буде остання можливість, щоб запустити самим підприємство. Якщо не вийде, будемо вирішувати, що далі. Бо заборгованість росте, охорона має бути, утримувати маємо і максимальна задача - розвинути. Я така людина, що якщо за щось берусь, то доводжу до кінця.

“Це як мінне поле, коли заходиш у цей кабінет…”

Виходить, донедавна заклад працював?

Він усе літо працював. Усі працювали, ніхто не знав, що нема акредитації. Завжди був процес. Працювали, щоб внесли в постанову, виявили, що нема акредитації. Почали працювати над акредитацією, позбавили спецдозволу.

Це як мінне поле, як заходиш у цей кабінет. Я уже знаю, що нічого простого не буде, завжди десь проблеми.

Загалом, із санаторієм ми справлялися. Так як в «Буковинську книгу» ми вселили надію і допомагаємо керівнику, так і «Буковина-фарм» ми розвиваємо. Так, це не супер успішне підприємство, але борги скорочуємо, аптеки відкриваємо. Комунальні заклади показують, що можуть працювати. Так само я буду працювати над Брусницею та санаторієм у Щербинцях.

Останнього, за словами місцевих жителів та колишніх керівників, спеціально банкрутували. Ми дивились, там була можливість, щоб зробити 50/50 в місцевій громаді комунальне підприємство. Верхню свердловину нереально пробити. Підприємці, які пробували подивитися чи є там вода, кажуть, у неї дуже гарні показники і таку воду мало де знайдеш. Так, води там достатньо і там реально щось розвинути. Там дещо нижче також є свердловина, ми навіть почистили територію навколо, щоб можна було показати що там. Але це все процес, бюрократія, рішення. Я мушу заробити авторитет, щоб люди знали, що я не готую щось комусь. Тому – це багато роботи, багато варіантів.

Я думаю, що брусницький колектив у мене був більше п’ятнадцяти разів, і я там бував. Я все-таки хочу спробувати усі можливості, щоб санаторій запустити як комунальне підприємство. Я хочу для себе визначити і якщо визнаю, що так, нереально, працюємо над іншими варіантами: передати, продати. Якщо продати, то, вважаю, там нема що. Бо землі громади, з приміщень – лише одна робоча котельня, столова нікому непотрібна та кілька корпусів у занедбаному стані. З двох боків – приватники, яким комунальний заклад не конкурент. Якщо по-нормальному, то там все треба зрівняти з землею та побудувати нове.

Якщо б у попередні роки не вкачували гроші в «Перлину гір», хоча і там потрібно, а вклали їх в Брусницю, то сьогодні б мали функціонуюче підприємство. Щодо «Перлини гір», то я не розумію тих пріоритетів.

Там класні умови, гарна будівля, припускаю, що, можливо, вона і вартує таких коштів. Але ж тут є діючий заклад, який треба підтримати, то чому ж було не вкласти в нього 20 мільйонів, а дати 33 мільйони на об’єкт, з яким не знають зараз що робити. Дисбаланс подібних рішень не сприяє розвитку області.

“Хабар для Бойка”

Дещо про кадрові питання керівництва КП. Ви згадували, що 31 посада була в.о., а зараз лишилось 10 з тих чи інших причин. Так ось, цього року, окрім Брусницького санаторію, була ще одна гучна справа – призначення керівника обласного Перинатального центру. Була інформація про спробу дати Вам хабаря. Яка там була ситуація?

Я всім декларую, що мені непотрібно «своїх», непотрібно платити за посади. Треба, щоб людина відповідала посаді, мала авторитет серед колег та щоб на неї не було скарг. Мені потрібні професіонали, а не «свої» люди. Якщо ви подивитесь на призначення, то там представників від Аграрної партії або близьких взагалі ніде нема.

А ці закиди, що там Годнюк чи Болтунова попризначав, то ви можете включити першу сесію та глянути за кого голосувала Годнюк. Якщо логіка в тому, що хтось з кимось розраховується, що це політичний підкуп, політична корупція, то воно зовсім не клеється і не витримує жодної критики. Друга справа, що до різних посад треба підходити індивідуально.

У мене було кілька випадків, що приходять люди і говорять, що хочуть бути радниками. Серед них був і цей радник, якому намагалися давати хабара. Раніше людина прийшла і сказала, що хоче допомогти у боротьбі з корупцією. І коли мені говорять, що поступають якісь натяки, пропозиції, я говорю, щоб діяли відповідно до законодавства. Я нікого не збираюсь захищати, бо кожен сам собі кує щастя. Вони мої позиції та пріоритети знають.

До подібного ми стосунку не маємо, все робимо по закону. Тому конкурси проводимо прозоро, ви навіть самі можете податись і побачите, що там все об’єктивно. Це і Перинатальний центр, і ОКЛ, і Діагностичний центр. Були конкурси, які відбулись у невідповідності з чинним законодавством, тому їх повторно проводили. Це конкурси, де людей штучно підвішували, щоб вони були в статусі в.о. Дуже багато моментів. Ми все розчистили, зробили правильну структуру, налагодили роботу і цими ж комісіями, які створило попереднє керівництво, проводимо конкурси та все висвітлюємо. Це не всім подобається. Є багато судових процесів, але ми щиро хочемо навести лад.

“Тінь” Разумкова

Наближений до Василя Козака нардеп від «Слуги народу» Валерій Божик, а також Володимир Козак, син нинішнього мера Сокирян увійшли до новоствореної парламентської міжфракційної групи «Розумна політика», яку створив вже колишній голова Верховної ради Дмитро Разумков. Вас теж називають людиною Разумкова. Якщо це так чи плануєте ви приєднатися до його нової політичної партії, про створення якої він заявив столичним ЗМІ?

Мене людиною Разумкова називають ті люди в коаліції, які фактично зраджують Президента і роблять все, щоб ситуація була незрозумілою. Бо в мутній воді рибу легше ловити. З Дмитром Олександровичем я, звичайно, знайомий, у нас нормальні робочі стосунки. І жодного разу поганого слова про керівництво держави чи про якусь змову я не чув. Навпаки, був конструктив і допомога, де це було потрібно.

Усе свідомо робиться у відповідних Телеграм-каналах, щоб змінити конфігурацію, щоб заплямувати порядних депутатів від «Слуги народу», які хочуть щось змінити в цій області, щоб вони потрапили у список на виключення. Тоді зміниться конфігурація і зможуть поміняти голову обласної ради. Це примітивна схема, люди не можуть визнавати свої помилки, поразки і стати поруч, щоб разом щось змінити.

Що стосується позафракційного об’єднання, то їх є багато. Є, наприклад, позафракційне об’єднання «Буковина», де Валерій Божик був головою. Це була зрада правлячої партії, коли до нього увійшли усі депутати з Буковини? Ні.

Тому, я вважаю, що там об’єдналися не вороги правлячої партії, а люди з іншим баченням щодо вирішення тих чи інших питань. Якщо ми будуємо демократичне суспільство, то це нормально.

Що стосується мене, то якщо це про політичну діяльність, то я завжди дію відповідно до особистих відчуттів до тієї чи іншої ідеології.

Я не думав про це, але якщо буде така пропозиція, то я її всерйоз розгляну. Зараз надходять пропозиції від інших партій та груп.

До інвестицій потрібно готуватись

На Вашій та Фейсбук-сторінці обласної ради регулярно з’являються повідомлення про візити до приватних підприємств області. Також Ви зустрічались з представниками різних європейських держав як в Чернівцях, так і в інших містах. Після таких зустрічей у соцмережах ви пишете, що вони сприяють зростанню інвестиційної привабливості регіону та дають поштовх залученню інвестицій. Отже, чи є якісь зрушення в цьому напрямі щодо Буковини або ж які конкретні плани на 2022 рік?

Цілей та ідей у нас багато. Ми беремо ті, які реальніші. Я вважаю, що в будь-якій критичній ситуації силою регіону є підприємства, які працюють. Сила в економіці. Це і робочі місця, і податки. Для того, щоб люди не говорили, що влада їм заважає, штучно створює перепони, ми велику частку уваги приділяємо саме роботі з людьми, які створюють робочі місця. У ці складні часи для країни, коли є агресія з боку Росії, коронавірус, економічна криза, таким людям потрібна підтримка. Це може бути і візит, вирішення якогось питання, яке затягувалося місяцями.

Для підприємців важлива підтримка і усвідомлення того, що вони можуть до когось звернутися в обласній раді. Тому я намагаюсь по максимуму виділяти час на зустрічі, розуміння проблем, які є досить схожими для багатьох. Для кращого розуміння ситуації на місцях, ми розробляємо атласи громад. Є багато делегацій, які пропонують напрямки для співпраці. А щоб їм надати таку інформацію, зазвичай, ти її збираєш, опрацьовуєш тощо. Тому ми хочемо скоротити цю роботу.

Ми налагодили робочі відносини з Торгово-промисловою палатою України, яка займається і налагодженням економічних зв’язків. На базі цієї інституції хочемо зробити промоцію нашого регіону, презентацію області.

"Мій дім - моя фортеця"

Розкажіть трохи про свою сім’ю. Можливо улюблене заняття, коли проводите разом час.

Я дуже дітей люблю. У мене двоє малих хлопців: одному – дев’ять, іншому – чотири роки. Це світлі сучасні діти, і не тому що вони мої. От якби я хотів собі запрограмувати дітей, таких я б не зміг запрограмувати. Я їх безмежно люблю. У мене гарна дружина. Я вважаю себе дуже щасливою людиною. Я задоволений. Мені пощастило з сім’єю, вони мене у всьому підтримують. Вони скромні, здібні, хочуть навчатися, життєрадісні. Здається, що цей гарний сімейний клімат неодмінно відбивається на моєму ставленні до роботи.

Моя дружина – філолог за освітою. До декрету викладала англійську і німецьку мови, працювала у Сокирянській гімназії. Пізніше – в Міністерстві соціальної політики. Далі звільнилися. А у мене був період, у 2015 році, коли я не працював на посаді жодній, я придбав старе приміщення у Сокирянах, де планували робити холодильники і займатися підприємницькою діяльністю. Тому зараз дружина як приватний підприємець здає в оренду приміщення та надає послуги перекладача.

А живете в Чернівцях?

Я перевіз їх в останній період звідси, бо в карантинний період не було потреби сидіти в квартирі в місті. Тому в період дистанційного навчання були в селі у батьків. У мене нема свого будинку, живемо у будинку батьків. Зараз уже знову перевіз сюди. Коли їх нема, то нудно одному, хоча, з іншого боку, можу довше попрацювати.

А як проводите вільний час, чи є хобі?

У мене дуже мало часу. Тому все, що є, проводжу із сім’єю. Я дуже люблю велосипед, порівняно далеко їжджу – по 20 км. Також дуже люблю малювати і малюю у вільний від роботи час. Також малюю в кабінеті після роботи. Особливо, коли сім’я в Сокирянах. Це дуже знімає стрес. Якщо з синами: то на рибалку, то велосипеди, то кудись повезу, щось покажу.

Теплий і дуже сильний спогад з мого дитинства, коли нам з братом мама діафільми показувала. Тож я зараз купив приставку і також малим показую. Хочу, щоб вони мали такі ж теплі і хороші спогади.

Взимку також полюбляю разом з друзями влаштовувати піші прогулянки на 10-15 км за певним маршрутом. То може бути ліс, поле, будь-що. Алкоголь я не вживаю взагалі.

Тому так: ходьба, велосипед, малювання, діти.

Спілкувався Андрій КУЧУРАН, спеціально для БукІнфо (с)
Фото автора, архіву БукІнфо, ТВА, МБ, Суспільне, пресслужби обласної ради та Фейсбук-сторінки Олексія Бойка

НАША ДОВІДКА:

Олексій БОЙКО народився 16 квітня 1982 року у місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області. Проживав у селі Гвіздівці, Сокирянського району, Чернівецької області.

Здобув дві вищі освіти: першу - за спеціальністю «Менеджмент організацій» (магістр) в Подільському державному аграрно-технічному університеті (1999-2004), другу - за спеціальністю «Державне управління» (магістр) в Національній академії при Президентові України (2010-2013).

Проживав у селі Гвіздівці Сокирянського району Чернівецької області.

У 2004-2005 роках - строкова служба в прикордонних військах України.

Працював інспектором податкової інспекції Сокирянського району Чернівецької області.

У 2008-2009 роках - головний спеціаліст Контрольно-ревізійного управління Міністерства праці та соціальної політики України.

У 2009-2011 роках - заступник голови Сокирянської районної державної адміністрації. У 2011-2015 роках - перший заступник голови Сокирянської районної державної адміністрації.

У 2015-2020 роках - заступник голови Сокирянської районної ради VII скликання.

У січні - грудні 2020 року - заступник голови Чернівецької обласної державної адміністрації.

Одружений, виховує двох синів. Дружина Бойко Олександра Михайлівна. Сини - Богдан (2012) та Володимир (2017).

У жовтні 2020 року обраний депутатом Чернівецької обласної ради від «Аграрної партії України».

Голова Чернівецької обласної ради з 18 грудня 2020 року.