Жаба та Міноборони. Як посварилися Євген Вікторович із Сергієм Кужугетовичем - The Insider

Конфлікт кримінального злочинця-рецидивіста Євгена Пригожина, власника ПВК Вагнера, з керівництвом Міністерства оборони Росії остаточно перейшов у публічну площину. Пригожин записує і викладає в мережу відеоролики, в яких звинувачує Герасимова і Шойгу в поразках на фронті і робить дивні натяки про «дідуся, який виявився закінченим мудаком» (у чому багато хто побачив нападки на верховного головнокомандувача). Цей публічний конфлікт, який може стати для Пригожина початком кінця, лише завершальна стадія гостросюжетного політичного трилера, в якому путінський кухар вирішив поборотися з ГРУ за ресурси. У цьому тексті деякі раніше невідомі подробиці цієї сутички.

Як все починалося

Десять років тому, напередодні початку війни в Україні, саме Міністерство оборони допомогло Пригожину мати серйозний вплив. Компанії тоді ще нікому не відомого путінського кухаря почали отримувати величезні держконтракти обслуговування армії харчуванням. Причому обслуговування це забезпечувалося дуже погано (військова контррозвідка ФСБ навіть порушувала щодо пригожинських компаній кримінальну справу через масові отруєння в армії). Проте це забезпечило Пригожина достатнім фінансуванням для власних проектів, таких як фабрика інтернет-тролів, мережа сміттєвих медіа і, звичайно, приватна військова компанія, очолювана колишнім ГРУшником, неонацистом Дмитром Уткіним (він взяв собі позивний «Вагнер» із любові до Третього рейху). Після звільнення з ГРУ Уткін у 2013 році встиг (без особливого успіху) повоювати в Сирії, а від початку вторгнення в Україну брав участь в окупації Криму та захопленні території Донбасу вже як лідер нової ПВК, яка і стала іменуватися ПВК Вагнера. Вже тоді «музиканти» (як заведено називати бойовиків цієї ПВК) діяли під керівництвом ГРУ. Вони отримали можливість готуватися на російських військових базах, користуватися військовими аеродромами, а в зоні конфліктів діяли під прямим керуванням офіцерів ГРУ. Так, наприклад, з перехоплених дзвінків видно, що в Україні Уткін («Вагнер») отримував вказівки від офіцера ГРУ Іваннікова.

ПВК Вагнера не була особистим проектом Пригожина, не він визначав для неї військову мету, але можливістю заробити на приватній армії путінський кухар не нехтував. Скажімо, в Африці бойовики ПВК допомагали отримувати контроль над родовищами дорогоцінного каміння та металів, на чому заробляли пригожинські компанії. За путінським задумом, пригожинська ЧВК повинна була діяти під загальним управлінням Міноборони, але при цьому формально не бути частиною російських військ, щоб уникнути відповідальності (у тому числі за численні військові злочини). Однак із самого початку ця стратегія має дві проблеми. По-перше, американці вважали «музикантів» легітимною мішенню, як показав інцидент у Дейр-ез-Зорі (Сирія), де «вагнерівці» зазнали величезних втрат. По-друге, відсутність належної військової дисципліни призводила до проблем у ситуаціях,

Достеменно невідомо, що саме призвело до остаточного розриву ГРУ і Пригожина: чи це було більшою мірою бажанням генштабу отримати більш повний контроль над найманцями або головним було прагнення перенаправити в свої кишені прибуток від цього бізнесу, що вже став глобальним. Так чи інакше, у ГРУ почали створювати власну ПВК.

Конкуренти

Ініціативу щодо її створення взяв на себе заступник голови ГРУ генерал Володимир Алексєєв (The Insider писав про нього у розслідуванні про ралі «Шовковий шлях»). На чолі нової ПВК, що отримала назву «Редут», він поставив свою довірену людину, 54-річного Анатолія Каразія (за даними одного з джерел, він є родичем Алексєєва).

Багато друзів знали Каразія як байкера (до речі, він представлявся як «Володимир»), менш широко було відомо, що він очолював розвідку в ПВК Вагнера.

У серпні 2021 року Каразій ревно взявся до справи, почав шукати табори навчання у Криму, Волгограді та Тамбові. Вербування йшло як із числа «музикантів», так і з новобранців, які проходили навчання на базі 16-ї бригади спецназу ГРУ неподалік Тамбова.

До січня 2022 року Каразій переманив до «Редута» безліч колишніх «музикантів», і його загальна чисельність становила вже кілька тисяч людей. Пригожин розлютився від того, що відбувається і, розуміючи, що Каразію потурає ГРУ, зажадав пояснень. Наприкінці січня 2022 року його запросили до офісу на Хорошівському шосе. За словами джерела в ГРУ, спочатку Пригожин заявив Алексєєву, що якщо Каразій не припинить займатися вербуванням «музикантів» у «Редут», то Пригожин Каразія “прикінчить”. У відповідь на це Алексєєв нібито запросив Пригожина пройти в інший кабінет, де на нього вже чекав Каразій, який запропонував розібратися на місці. За словами джерела, Пригожин здивувався і почав говорити, що його неправильно зрозуміли. Цю битву Пригожин програв, але здаватися не збирався.

Розгром «Редута»

За задумом Алексєєва, саме «редутівці» мали зіграти вирішальну роль перші дні вторгнення. За словами одного з джерел, серед цих бойовиків була також група, яка знаходилася у Києві і в день вторгнення мала вбити Зеленського. Сам Алексєєв займався не лише військовою частиною, а й політичною — він мав організувати перехід влади до нових рук і вів переговори з псевдоукраїнськими політиками (наприклад, з Азаровим).

Пригожину, що потрапив в опалу, відводилася роль другого плану. Судячи з метаданих дзвінків Алексєєва, напередодні вторгнення, 20 лютого, Пригожин намагався йому додзвонитися, але Алексєєв не взяв трубку і не передзвонив. Пригожину вдалість додзвонитися до нього тільки в день вторгнення, та й то ненадовго — їхня розмова тривала менше двох хвилин.

24 лютого мало стати днем ​​тріумфу для генерала Алексєєва, але, як це часто з ним бувало, все пішло не за планом. Багато з планів ГРУ виявилися заздалегідь відомими західним та українським спецслужбам. Ефекту несподіванки не вдалося, і перші дні вторгнення завершилися катастрофічними втратами і для російських військ, і особливо для «Редута», який, за деякими оцінками, втратив до 90% своїх сил. У лічені дні генерал Алексєєв практично втратив новостворену ПВК. І хоча від ідеї нових ПВК у ГРУ не відмовилися (вони ж, наприклад, курирують і газпромівську ПВК «Потік»), колишні сили Алексєєв з того часу так і не відновив.

Реванш

Вже в березні 2022 року стало зрозуміло: ставка на штурм Києва не виправдалася і силами одних спецназівців війна не закінчиться, хоч би що там обіцяла Маргарита Симоньян. 19 березня пригожинські «музиканти» вступили в бойові дії, того ж дня видно нову активізацію дзвінків Алексєєва та Пригожина, причому цього разу Алексєєв дзвонив першим.

У квітні ситуація посилилася: оточення Києва провалилося, війська були перекинуті на схід України, де зав'язнули у довгій позиційній війні. Для Пригожина це стало шансом перехопити ініціативу. Користуючись «доступом до тіла», тобто можливістю особисто зустрічатися з Путіним (яка і раніше була ексклюзивною, а після початку повномасштабної війни, коли коло осіб, що допускаються до спілкування, звузилося до дюжини силовиків, стало і зовсім унікальним шансом), Пригожин отримав право довести свою корисність. Йому дозволили публічно визнати свою причетність до ПВК Вагнера та розпочати відкрите вербування через постери на вулицях, рекламу в державних ЗМІ (в основному регіональних), а також вербувати зеків.

Двічі судимий Пригожин, який колись душив жінок на вулицях Ленінграда, щоб стягнути з них чоботи, міг порозумітися з карними злочинцями і вирушив у тур по в'язницях, вербуючи бойовиків. За літо він зібрав уже кілька тисяч новобранців, посиливши їх «музикантами», яких повернули з Африки, Сирії та інших регіонів.

У вересні дефіцит людей на фронті відчувався особливо гостро. Україна розпочала масштабний контрнаступ, у Кремлі панувала паніка, Путіну довелося, всупереч своїм обіцянкам, спішно оголошувати мобілізацію. Тут-то пригожинські зеки виявилися дуже доречними. Воювати, щоправда, вони зовсім не вміли, зате їх можна було не шкодуючи кидати на лінію вогню як гарматне м'ясо. Водночас, Пригожин відчув, що у нього з'явився несподіваний союзник: у вересні Рамзан Кадиров відкрито розкритикував військове керівництво за відступ. У жовтні глава Чечні обрушився з критикою на генерала Лапіна, який на той момент командував ЦВО. Наприкінці жовтня Лапіна зняли. Досі неясно, чи критикував його Кадиров за власною ініціативою, чи лише брав участь у внутрішніх кремлівських інтригах, — так чи інакше генштаб опинився під тиском не лише Пригожина,

У листопаді Міноборони довелося зробити принизливий «акт доброї волі» та залишити Херсон. Це обурило ту частини російської спільноти, що підтримувала війну. Пригожин через свою сітку Telegram-каналів (що позиціонувалась як сітка «військових кореспондентів») та сміттєвих сайтів активно роздмухував цей негативний фон. У січні 2023 року Пригожин досягнув піку своєї наполеонівської кар'єри: він прозвітував за взяття «вагнерівцями» Соледара. Соледар, де у мирний час проживало 10 тисяч осіб, — це, звісно, ​​далеко не Херсон, але Пригожину було важливо показати, що поки Міноборони залишає міста, «вагнерівці» ці міста беруть. Навіть Кадирову з його «Тік-Ток військами», які використовували будь-який слушний випадок, щоб відзвітувати про якийсь успіх, не вдавалося похвалитися чимось подібним в останні кілька місяців.

Запаморочення від успіхів

На початку 2023 піар Пригожина став настільки галасливим, що його помітили за кордоном. Західні аналітики цілком серйозно почали обговорювати його «політичні амбіції»: хтось прочитав його в суперники Путіну, хтось, навпаки, бачив у ньому путінського наступника. Але головне — Пригожин, схоже, сам повірив у свою велич. Ще нещодавно він не міг навіть за всіх відчайдушних спроб повалити пітерського губернатора Беглова, а тепер вирішив замахнутися на самого Шойгу — людину, з якою Путін проводить кожну свою відпустку і спілкується тісніше, ніж з Аліною Кабаєвою.

Пригожин розумів, що взяття Соледара неможливо продати як великий військовий подвиг, і зробив ставку Бахмут. Власне, і Бахмут не має великого стратегічного значення, але Пригожин перетворив хроніку його штурму на популярне телешоу. Навіть держканали повірили в те, що це новий Сталінград, і почали стежити за повільним просуванням «вагнерівців», очікуючи на швидку здачу міста. Можливо, якби «музикантам» вдалося взяти місто і рушити далі, Пригожин і справді помітно посилився. Але досвідчених бійців у Пригожина було мало, а зеки та новобранці, які йшли на українські позиції як зомбі, не маючи навіть бронежилетів, виявилися безпорадними там, де потрібно було брати добре укріплені позиції. Просування в Бахмуті поступово сповільнювалось і незабаром остаточно зупинилося. До кінця квітня Пригожин зрозумів, що ані людей, ані озброєнь для перемоги в Бахмуті у нього просто немає.

Визнати поразку він, звичайно, не міг, тому йому довелося розіграти драму, де він на відео знімав трупи «вагнерівців» і проклинав Шойгу та Герасимова за те, що ті не надсилають снаряди. Перебої з постачанням снарядів і справді були, як і по всій лінії фронту вже багато місяців. Насправді у Пригожина скінчилися не снаряди, а люди, і Шойгу тут був ні до чого.

Пригожин мав намір представити свій звільнення з-під Бахмута як зраду Міноборони і піти красиво, передавши позиції своєму «союзнику» Кадирову. Кадиров, чудово розуміючи, на чиєму боці сила, раптово розкритикував Пригожина. Він заявив, що «разом з Міноборони» він, звичайно, готовий прийняти позиції в Бахмуті, але поведінка «брата» вважає неправильною, і пообіцяв, що його люди зв'яжуться з «Женею» і пояснять, як поводитися далі. Західні аналітики, які ще недавно пророчили Пригожина в конкуренти Путіну, кинулися з не меншою переконливістю передбачати, що Пригожина скоро знищать.

Епілог

Пригожин все ще сподівається повернути втрачену ініціативу та продовжує активне вербування (хоч і від в'язниць його усунули). На його користь грає український контрнаступ, що почався, — у Кремля дуже мало ресурсів, і «музиканти» йому потрібні. Однак, схоже, головний момент слави Пригожина вже позаду: ресурсів у нього залишилося мало, його конфлікти з Міноборони (а тепер уже й Кадировим) стали великою тягарем, а двозначний виступ про наївного «дідуся, який виявився закінченим мудаком», може стати останньою краплею. І хоча прогнози жорстокої розправи, які роблять деякі західні аналітики, не дуже реалістичні, Пригожин справді може потрапити в опалу і повторити шлях Гіркіна, який за кілька перших місяців війни знайшов ореол героя, а потім просто зник з інформаційного простору, ніби його там ніколи і не було.

Текст підготовлений The Insider спільно з Bellingcat та Der Spiegel.