Як рідні військового з Буковини Миколи Несторука реагували на його звільнення з полону

24-річний буковинець Микола Несторук провів у російському полоні майже півтора року. Увесь цей час рідні не мали з ним зв'язку. Кажуть, чекали від нього дзвінка щодня. Микола служив у ЗСУ за контрактом, який завершився напередодні повномасштабного вторгнення, втім продовжив воювати. У полон потрапив на Донеччині.

Зі слів близьких, у полоні Микола пережив побиття, схуд, а через те, що його змушували говорити російською мовою, досі не може перейти на українську. Суспільне Чернівці розповідає, як відреагували рідні на повернення Миколи з полону та що відчували під час першої зустрічі з ним.

Рік і три місяці полону

Контракт зі Збройними силами Микола Несторук підписав у 2019 році. Напередодні повномасштабної війни контракт завершився, але військовий продовжив воювати. На Донецькому напрямку отримав поранення й лікувався, але знову повернувся на фронт й невдовзі зв'язок з ним обірвався.

"Я пішла на роботу. Мені було дуже важко, щось мене так давило й давило. Питала у Каті, чи знає, є наш Коля чи немає? Вона відповідала, що говорила з ним. Але я знала, що вони мені брешуть".

У полон Микола потрапив у листопаді 2022 року, але родина дізналася про це у грудні перед Різдвом. Параска каже, тоді плакала й раділа, що її син живий.

Миколу звільнили з російського полону 31 січня. Сестра бійця Катерина каже, спершу їй повідомили про це у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими: спитали, чи вірить, що Миколу обміняли. Катерина спочатку розгубилася, але згодом брат зателефонував їй особисто.

"Подзвонив і спитав, чи я впізнала, хто телефонує. Кажу: "Впізнала й зраділа – то Коля", а він: "Так, Коля. Не думала, що почуєш?". Я чекала щодня, щоб подзвонив", – розповідає Катерина.

Коли про звільнення сина з полону дізналася Параска Несторук, то спершу не повірила. Переконалася у цьому лише, коли побачила списки звільнених військовополонених. Вже на ранок наступного дня змогла з ним поговорити телефоном. Каже, Микола був дуже змучений й спілкувався лише з дружиною, сестрою та братом. З матір'ю бесіда була коротка й важка, а сама жінка ледь стримувала сльози.

"Ми не говорили рік і три місяці. Не знали, де він. Як дитина говорив. Взагалі дуже важка бесіда. Щось він в мене запитує, я недочуваю чи не розумію, але мовчу, аби його не образити. Спитав, як я, а я відповіла, що добре", – каже мати бійця.

Хотів свободи й поговорити з рідними

Зараз Микола перебуває на реабілітації у Полтавській області. За словами Параски, він хоч й в Україні, але все ще далеко від дому, тому досі за нього переживає. Микола – найменший син у багатодітній сім'ї. Відвідати його їздили брати й сестри – для цього подолали понад тисячу кілометрів.

"Доїхали, то він нас вже чекав у воротах. Сигарету за сигаретою курив й все дзвонив, де ми? Як зустрілися, то одне одного обіймали. Я сказала, що він так змінився, а він відповів, що якби я проїхала пів світу, то теж змінилася б, бо не гладили й не любили його там", – розповідає жінка.

Микола небагато розповідав про полон, але говорив рідним, що дуже хотів на свободу й поговорити з мамою та рідними. На це йому російські військові відповідали, що про рідних він може забути, а України немає.

У полоні Микола пережив побиття. Крім цього, змушували говорити російською – через це Миколі наразі важко знову спілкуватися рідною мовою.Також Микола розповів, що у полоні дуже хотів поїсти чогось смачного. Тому на зустріч з ним рідні привезли домашні страви.

"Відбивні, котлети, налисники, сир та бринзу, бо дуже хотів, щоб овечої привезли. Більше нічого, бо сказав, що їм не дозволяють перевантажувати шлунки. Сказав, якщо не приїде, то надішлемо йому ще поштою. Був радий нас бачити, а ще більше радів би сісти з нами й поїхати", – розповідає сестра бійця.