У Чернівцях презентували книгу про народні бісерні прикраси «Український котильон»

У Чернівцях етнографи Леся Воронюк та Володимир Щибря презентували дослідницьку книгу «Український котильон» про народні бісерні прикраси, які були популярні серед українців на початку 20 століття.

Про це повідомляє Укрінформ.

За словами засновниці Всесвітнього дня вишиванки, дослідниці Лесі Воронюк, над збіркою старовинних українських прикрас працювали одразу три етнографічні інституції із Києва, Львова та Чернівців.

"Ми із паном Володимиром, який є директором Центру фольклору та етнографії Київського національного університету Тараса Шевченка, вирішили ризикнути і взятися за дослідження цієї теми. На щастя, ми працювали із пані Оленою Федорчук. Це львівська науковиця, яка цю тему певний період досліджувала і мала певні напрацювання. Втім, коли ми всі разом копнули глибше, то зрозуміли, що ці котильони досі збережені і досі існують. Та величезною проблемою було те, що вони не зберігаються в одному місці чи принаймні в кількох колекціях", - розповіла Воронюк.

За її словами, у книзі зібрали 150 експонатів прикраси котильон. Більшу частину віднайшли в Україні, зокрема у Чернівецькій області. Але також котильони знаходили в українській діаспорі зі Сполучених Штатів, Канади, Польщі, Німеччини.

"Щоб зібрати 150 експонатів, нам довелося за рік написати близько тисячі листів і запитів в державні архіви, в державні музеї, перекомунікувати з величезною кількістю колекціонерів. Іноді це був шлях, коли між першою людиною і тією, яка має один котильон, було 10 "рукостискань". І ця дорога приводила нас аж за океан, де досить складно такі речі оцифрувати. Але разом з тим, ми дуже щасливі", - зізналася науковиця.

Вона доводить, що у період радянської окупації національну культурну спадщину намагалися стерти й зараз про такі прикраси як котильони нинішні українці практично нічого не знають. Та подібні дослідження допомагають відновити і популяризувати заново тему котильонів.

Київський етнограф Володимир Щирбя розповів, що такі прикраси носили переважно чоловіки, хоча є чимало жінок, які носили котильони.

"Котильон – це назва французька. Походить вона від соціального танцю, який був поширений у Європі. І в західних землях відбувалася котильонова забава, де жінки запрошували кавалера на танець і дарували на знак симпатії таку бісерну прикрасу. Та найчастіше - Олена Федорчук зафіксувала кілька локальних назв, - як називалася ця прикраса у різних місцевостях - "вісьорок", "вісьорка", "вісіолок". Тобто такі народні локальні назви, які наші предки створили для означення цього явища котильону", - розповів Щирбя.

Він зазначив, що у книзі є чимало прикрас, які були вивезені з України в період після Другої світової війни. Їх дарували у музеї Канади чи США. Але там не зберігалися їхні назви, просто значилися як прикраси з України чи з Європи.

За словами дослідників, окрім українців, така прикраса характерна також і для поляків, словаків, угорців, німців. Тому упорядники вирішили видати книгу "Український котильон" трьома мовами - українською, англійською та німецькою.