Ще трохи про оборудку, де задіяний Лієв, якого дуже добре пам’ятають на Буковині, Або як Україна втратила 100 тисяч мін

Понад рік тому компанія Юрія Збітнєва "Львівський арсенал" отримала контракт на 1,4 мільярда, але так і не поставила зброю. Українські журналісти вже пів року пишуть про цей кейс, але жодної комунікації з боку правоохоронців щодо цієї історії немає. Із запиту Громадської антикорупційної ради при Міноборони відомо, що справу щодо відповідної непоставки розслідує Нацполіція. Водночас 24 січня вийшов сюжет Hromadske, де один з фігурантів оборудки прямо каже, що тогочасний керівник ДВТП Лієв пропонував йому в рази завищити ціни на боєприпаси. І ціна дійсно була завищена. Про нові подробиці оборудки "Львівського арсеналу" читайте в матеріалі "Цензор.НЕТ".

Пів року тому, розпитуючи про цей контракт, автор почула: "Схоже, це була спецоперація Москви, щоб ми не отримали ці міни". Тоді автор поставилась до фрази скептично. Мовляв, це ви так списуєте свою нерозбірливість у постачальниках. Але що далі, то в цієї теорії більше аргументів.

Завищені в рази ціни і 4 мільйони євро в невідомість

Як відомо, 10 жовтня 2022 року "Львівський арсенал" уклав з Міноборони контракт, за яким мав поставити мінометні постріли калібру 120 мм та 82 мм.

Компанія отримала попередню оплату у 97 % під зобов’язання через два місяці доставити зброю в Україну. Кошти заплатили, їх прогнали через кілька компаній – спочатку через словацьку компанію "Sevotech", потім хорватську "WDG Promet, але зброю так і не поставили.

У березні 2023 року Міністерство оборони України звернулося в господарський суд з позовом про повернення щодо стягнення з "Львівського арсеналу" на користь 1 340 465 698 грн попередньої оплати, а також 90 683 623,06 гривень пені та 96 734 638 грн штрафу за порушення строків поставки товару.

26 вересня 2023 року Господарський суд позов задовольнив.

Втім компанія подала апеляцію у Північний апеляційний господарський суд. І якраз 24 січня Міністерство виграло апеляцію.

Історія непоставки зброї "Львівським арсеналом" з усіх боків видається як спланована афера. Цензор.НЕТ уже не раз її описував.

По-перше, міністерству не дали ліцензію виробника – Хорватії. А лише країни-транзитера, тобто Словаччини.

По-друге, міністерство погодилось купити 82-й калібр за ціною, яка суттєво перевищувала тодішні ціни. Цей постріл законтрактували по 10 200 грн. Для порівняння: в червні 2022 "Українська бронетехніка" постачала такий калібр за 3 700 грн, а в серпні "Укрспецекспорт" за 6 100 грн.

Ціна "Львівського арсеналу" не тільки вища за попередні ціни, але й на 2 100 грн дорожче, ніж ціни на аналогічну продукцію, яку запропонувала в грудні компанія "Прогрес". Навіть у 2023 році за постійного зростання ціни на боєприпаси 82-й мінометний постріл не коштував, як у скандальному договорі.

По-третє. Якщо взяти різницю з ціною "Прогресу" і помножити на кількість боєприпасів за контрактом, то виходить 126 мільйонів маржі.

Якщо порівняти ціну на 120 мм мінометний постріл з ціною від "Укрспецекспорту" на серпень 2022 року, то вона була 17,3 тисячі гривень за одиницю, тоді як в "Арсеналу" стала 19,2 тисячі гривень.

І от тепер один з посередників в угоді, представник наглядової ради "Sevotech" Олександр Хорошаєв у розмові з Hromadske заявляє, що представники Міноборони хотіли отримати відкати з контракту з "Львівським арсеналом".

"Телефонують мені з "Арсеналу": Лієв хоче міни не за 240 євро, а за 330, а ті міни, які за 510, — теж за 630. Я йому пояснюю: я не буду ці відкати платити, це неможливо. Є Єврокомісія у Брюсселі щодо всіх грошей України, які сюди приходять. За кожні 20 тисяч євро будуть "драти". Я кажу: можу лише 5-7 % дати", - розповів Хорошаєв журналістці.

Колишній керівник ДВТП, який підписав контракт з "Львівським арсеналом" Олександр Лієв, заперечує будь-який контакт з Хорошаєвим.

"З цією людиною я не знайомий. Ніколи не чув його прізвища (до розслідування журналістів). З "Арсеналом" усних переговорів не проводив, було виключно листування", - заявив Лієв Цензор.НЕТ.

"Ціна в їхній пропозиції не змінювалась і становила (якщо я правильно пам’ятаю) 485 євро за 120-мм міну +3 % агентський дохід "Львівського Арсеналу", тобто майже 19 тис. грн. А за міну 82 мм (якщо правильно пам’ятаю) було майже 10 тис. грн, що на той момент становило 260 євро з доставкою та агентськими 3 %. Саме такі ціни і були в державному контракті. На той момент це були абсолютно прийнятні ціни", – додав він.

"Отже, інформація, яку ви просите прокоментувати, є неправдивою. Крім того, нагадую що саме я виставив у контракт жорсткі штрафні санкції за зрив контракту і прострочку, та саме я врешті виставив "Львівському Арсеналу" штрафи разом зі зверненням до правоохоронних органів. І саме я ініціював арешт коштів на їх рахунку після зриву терміну поставки", - зазначив Лієв.

Втім, здається, що і Хорошаєв, і Лієв хочуть видатись кращими, ніж вони є.

У журналістів Hromadske є платіжки, які свідчать, що "Львівський арсенал" заплатив першому посереднику, компанії "Sevotech", понад 12 мільйонів євро, а от далі на хорватську "WDG Promet" пішло тільки 8 мільйонів.

Тобто 4 мільйони євро, скоріше за все, осіли десь у руках невідомих компаній. А ті, що дійшли до хорватської компанії, так і не були витрачені на боєприпаси.

Далі були сльози "WDG Promet", що їх пограбував власний банківський оператор Каміль Бабух. Той натомість звинуватив "WDG Promet", що вони за українські гроші купили завод.

В останньому розслідуванні Hromadske Бабух прямо заявляє, що на рахунках "WDG Promet" не було грошей, допоки туди не зайшли гроші, перераховані Міністерством оборони. Він стверджує, що власники компанії, родина Зубаків ще з 2021 шукали можливість купити завод з виробництва порохів "Вітезіт" у Боснії.

Підозріло? Так.

Це ще не всі підозрілі епізоди.

Халіфи на годину. Дуже дивна наглядова рада "Sevotech"

У попередньому матеріалі Цензор.НЕТ вже писав, що майже одночасно з укладанням контракту в наглядову раду "Sevotech" зайшов такий собі Владислав Кліщар.

Це людина, яка входить до оточення Андрія Гмиріна, фіскала доби Януковича, який у 2021 році був вхожий до Офісу президента Зеленського.

Гмирін є фігурантом справи НАБУ про розкрадання державних коштів з Одеського припортового та Об’єднаної гірничо-хімічної компанії. У ній же фігурують компанії Кліщара – EPI Group s.r.o. та Belanto, яким ОГХК продавало задешево ільменіт, який потім за ринковими цінами їхав до Росії чи окупованого Криму.

Втім, Гмирін встиг втекти за кордон до оголошення підозр, а Кліщару їх і не висували.

У коментарі Hromadske бізнесмен запевнив, що ніколи не мав стосунку до грошей Міноборони. Втім, його захід у "Sevotech" та вихід дуже дивно збігаються з підписанням контракту з "Львівським арсеналом" та початком у 2023 році масового його висвітлення у ЗМІ.

Кліщар уже давно живе в Чехії. Має там кілька компаній, кожна з яких цікавіша за попередню. Серед них така собі LEO INTERNATIONAL GRUPP, де партнерами є адвокат Belanto Олександр Беззубець та Олександр Беляєв.

Так, це той самий Олександр Беляєв, який свояк колишнього голови СБУ Івана Баканова та колишній бізнес-партнер самого Володимира Зеленського. Більш ніж цікавий та одіозний персонаж.

Ще одна компанія – ILS INVESTMENT GROUP s.r.o. Там у Кліщара партнери – Беляєв та Олександр Мельничук.

Кліщар каже, що він не мав жодного стосунку до поставок зброї в Україну. Воно і правда. Зброю ж ніхто не поставив. Так само, як замість 17 тисяч бронежилетів та шоломів "Sevotech" поставила тільки 2,5 тисячі. Контракт було підписано у квітні 2022, а поставка мала відбутись ще в липні 2022. Але 14,5 тисяч бронежилетів та шоломів так і не були поставлені. Всю провину "Sevotech" переклав на свого постачальника MTC Slovakia.

Відтак, схоже, варто детальніше придивитись до "Sevotech" і хто входить до цієї компанії.

"Наша компанія Sevotech spol. s.r.o. працює на європейському та світовому ринку озброєнь вже протягом останніх 27 років. За цей час ми реалізували ряд успішних проєктів та контрактів з озброєння в багатьох куточках планети. Ми цінуємо нашу репутацію та репутацію наших європейських партнерів", – йдеться в заяві керівника компанії Яна Годермарського після виходу першої статті про цю аферу Романа Романюка на УП.

Добре, дивимось, хто в наглядовій раді компанії. Там наразі значаться Ладіслав Годермарський, Зузана Майтанова, Магдалена Доб’ясова та колишній заступник гендиректора "Прогрес" Олександр Хорошаєв, який 2022 року виїхав у відрядження від українського підприємства і так і лишився за кордоном.

Втім, у цьому списку є ще більше група осіб, яка навіщось заходила в наглядову раду компанії на рік або взагалі на кілька місяців. Так, лише на рік до наглядової ради "Sevotech" увійшов вже згаданий Кліщар.

Аналогічно членами наглядової ради побули: Мартін Гарінг (з 11.04.2022 до 08.12.2022), Ян Кучера (з 11.04.2022 до 08.12.2022) та Катарина Гарінг (з 11.04.2022 до 08.12.2022).

Напевно, має викликати здивування вже той факт, що три вказані особи були в наглядовій раді однаковий час.

Але є інші дивні і навіть скандальні речі.

У такому ж складі Мартін Гарінг, Катаріна Гарінг та Ян Кучера значаться ще в одному підприємстві. Цього разу в Чехії. Йдеться про такий собі "Nadační fond EDRCh".

Компанія створена 28 березня 2022 року як благодійна організація.

По суті, вона є продовженням іншого проєкту Катерини Гарінг – European Defence Readiness Chamber, z.s. На своєму сайті компанія проголошує своєю метою просування України в НАТО і ЄС.

Жіноче лідерство з московським акцентом

Серед завдань EDRCh декларує таке: "Забезпечення самостійних поставок військової техніки для України. Побудувати мережу надійних та прозорих компаній у країнах НАТО, які надійно виконуватимуть свої зобов’язання перед українськими партнерами у сфері військових поставок і таким чином забезпечуватимуть стабільність військових поставок як для власних потреб України, так і для виконання зобов’язань українських компаній перед партнерами у треті ринки".

Так, ви не переплутали. Це написано на сайті компанії, представниця якої була в наглядовій раді "Sevotech", яка не поставила Україні 14,5 тисяч шоломів та бронежилетів. А також 100 тисяч мін. Дійсно, "мережа надійних та прозорих компаній у країнах НАТО".

Мартіна Гарінга та Яна Кучеру досить важко далі ідентифікувати. Але того, що знайшлось про Катерину Гарінг, вже достатньо для скандалу.

Це той рідкісний випадок, коли в героїні статті активні соцмережі. А все тому, що насправді головний бізнес цієї Гарінг – аж ніяк не постачання зброї. А лекції з жіночого лідерства.

Тому майже вся сторінка Гарінг – це оповіді її учениць, які стали успішними. Або ж виступи на відповідних заходах. Вона навіть увійшла до рейтингу 150 успішних жінок чеського Forbes. І посіла там 65 місце. З компанією, яка робила… виставки.

Якщо відкрити реєстр першої ж компанії Гарінг, можна дізнатись, що її бізнес-партнером є росіянин.

А 22 грудня 2022 року Гарінг, чий сайт декларує незалежне і належне постачання зброї Україні, взяла участь в онлайн-зустрічі Всесвітньої асоціації жінок-підприємниць FCEM (Femmes Chefs d'Entreprises Mondiales) у Москві.

Як сказано в повідомленні "Союза женщин России" Катерина Гарінг виступила організатором та модератором зустрічі як віцепрезидент Асоціації.

Аналогічна зустріч проведена 21 грудня 2023 року.

В обох зустрічах, крім Гарінг, взяла участь Галина Рокецька – радник Голови Союзу жінок Росії. І тут навіть не тільки важливо, що цей "Союз" постійно підтримує Путіна. Що він організує курси бізнесу для переселенок з Донбасу, який знищений унаслідок російської агресії.

Сама постать Рокецької теж дуже колоритна. Не тільки тому, що хатня робітниця вкрала в неї 13 мільйонів рублів. Вона дружина ексгубернатора Тюменської області Леоніда Рокецького. Її онука працює в адміністрації президента Путіна. Рокецька має дуже широкі зв’язки – від політичних до кримінальних.

І саме із цією людиною співпрацює і має якісь спільні цінності Гарінг, яка входила в наглядову раду компанії "Sevotech", яка не поставила Україні 100 тисяч мін. Але інша фірма якої декларує "надійне постачання зброї" для України.

Це не одиничний випадок. Гарніг була не раз у Росії, в неї є фото з того ж "Союза женщин России" від 16 лютого 2022 року. Зрештою, Гарінг навіть вчилась у Москві.

Вишенька на торт – після попередніх розслідувань про команду Кліщара автор отримала фото візитки загадкового Олександра Мельничука. Як виявляється, він теж входить до компанії Гарінг EDRCh. Тієї, що за "незалежного постачальника" зброї Україні.

Тетяна НІКОЛАЄНКО, Цензор. НЕТ

ДОДАНО

У справі про розкрадання майже 1,5 мільярда гривень на закупівлі снарядів для ЗСУ затримали колишнього керівника Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міноборони Олександра Лієва.

«Підозру вважаю безглуздою… Це затримання вважаю прикрим непорозумінням. Почуваюся впевненим у своїх законних діях», — заявив Лієв.

Редактор проєкту Наші гроші Юрій Ніколов в ефірі Radio NV пояснив, що відбувається і до чого тут колишній міністр оборони Олексій Резніков.

— Колишньому і чинному керівникам Департаменту Міноборони України і також менеджерам компанії Львівський арсенал, представникам іноземної компанії (там ціла когорта людей) оголосили про підозру у спробі розкрадання на закупівлі снарядів. Йдеться про 1,5 мільярда гривень. Це близько 40 мільйонів доларів. А можете докладніше розповісти, що це за історія і які там можуть бути «стейкхолдери» в цій цій історії?

— Хороша новина полягає в тому, що це не нова історія, не новий корупційний скандал, слава Богу. Це та історія, яку ще рік тому розслідували Українська Правда і Цензор. НЕТ. Вони вже тоді описали цю аферу.

Зараз хороша новина в тому, що її організаторів доганяють, відбулися арешти. Це я до того, щоб не створювалося враження, що у нас знову вкрали 1,5 мільярди. Ні, ці 1,5 мільярди були «відчужені» у держави ще рік тому.

Ще рік тому компанія, яка, я так розумію, належить колись відомому в Україні бізнесмену і політику Юрію Збітнєву, отримала передоплату від Міністерства оборони 1,5 мільярди гривень. Вона мала за це привезти такі вибухові речі, як міни, снаряди з Європи. Але, в результаті дуже заплутаного ланцюжка виплат всередині Європи, гроші розчинились, а нічого вибухаючого в Україну не приїхало.

Афера по суті своїй проста — отримати гроші, розпилити і звалити. У цьому випадку звалити не вийшло, оскільки слідчі нарешті (рік після тих публікацій минув) змогли отримати якісь докази, внутрішні переконання, що пора цих «прекрасних» людей затримати.

Одного з них — колишнього керівника збройного департаменту Міністерства оборони — затримали на виїзді з України. Він розповідав, що їхав в якесь відрядження в Словаччину. Його відрядження не відбулось, він затриманий на кордоні.

Також затриманий його наступник в цьому департаменті, тобто актуальний чиновник Міністерства оборони. Прийшли до бізнесмена.

Це дуже важлива історія, як на мене, з тієї точки зору, що нарешті в Україні почали відбуватись цікаві речі, коли в наглухо корумповану структуру приходить нова мітла, а нова мітла не обмежується почесними відставками, відправленням попередників на посольські роботи кудись, а починаються насправді конструктивні контакти з правоохоронними органами, за результатами яких відбувається затримання, кримінальні провадження.

Як на мене, це досить особливий момент. Я, чесно кажучи, і не пригадую, щоб це ще було досить масово. У Міністерстві оборони за останній місяць, мені здається, вже три чиновники досить високого рангу затримані за торгівлю зброєю і пов’язані з цими корупційні оборудки. Тобто ці речі не повісили на того заступника міністра, який вже рік сидить в СІЗО по справі бронежилетів, а вийшли на чиновників середнього щабля, рівня департаментів, управлінь. Це ті люди, які лишаються, коли змінюються президенти, міністри, а вони сидять на цих посадах.

— Середня ланка.

— Так. Нарешті зачепило скандально відомого такого чиновника Олександра Лієва. Він всій Україні, мабуть, був відомий ще з часів окупації Криму Росією. Тоді він був міністром туризму в Криму, бігав по Симферополю, коли його захоплювали, демонстрував ознаки лояльності «новій владі». А потім магічним чином опинився в вільній Україні і почав займати якісь державні посади. Кажу «магічним чином», бо в нормальному світі колаборантів [до таких посад] на гарматний постріл не підпускають.

— Але я пам’ятаю, що Лієв потім неодноразово коментував цю історію. Він казав, що в Україні він пройшов всі можливі перевірки і до нього не було претензій.

— Ми бачимо, чим завершилися перевірки. Тепер його домом буде тюрма, я сподіваюся, за те, що він тут робив.

Так, можна дуже багато розказувати про перевірки. Я чудово розумію, що, коли дуже хочеться, можна будь-яку перевірку обійти або ж не врахувати її у своїх роздумах. А чи враховувати мені цю перевірку, чи ні? Бо іноді справді результати перевірки бувають натягнуті, як сова на глобус. Всяке може бути.

Але в цьому випадку щодо Лієва (я 10 років тому спостерігав за цією історією) в мене якось не було жодних сумнівів, що ця людина абсолютно безпринципна і вона може і на тому боці грати, і на цьому боці грати. І тому, коли зараз стало відомо, що він причетний до цієї оборудки на 1,5 мільярда гривень, це не викликало якогось внутрішнього дисонансу. Людина грає на боці грошей. А це Україна, Росія… Для неї, я так розумію, не важливо.

У чому принциповість історії? Ці 1,5 мільярда — це речі, які нам необхідні на фронті. Це ж снаряди, якими ми вбиваємо ворогів, якими наші хлопці відбиваються від ворогів. І вкрасти ще й на них… Ну, пардон, це не налазить ні на яку голову.

У нас СБУ дуже любить відкривати проти бізнесу справи по державній зраді, що вони податок якийсь не заплатили. І от державною зрадою вони називають те, що під час війни підрив національної обороноздатності. А це що тоді?

— Ще два слова про Олександра Лієва у вас запитаю. З’явився пост, нібито написала його дружина з його слів. Він називає підозру від правоохоронців безглуздою. Каже, що буде доводити свою правоту, відстоювати своє чесне ім'я в суді. Але я також хочу нагадати, що насправді Лієв написав заяву про відставку ще 1 лютого 2023 року. І тодішній міністр оборони Олексій Резніков казав, що якщо не зважати на оцей фейк про нібито російський паспорт Лієва (я так розумію, паспорта все-таки немає, це був фейк), то претензій до роботи Лієва не було. Минув рік після відставки Лієва і правоохоронці все-таки знайшли по ньому щось, за що вручили йому підозру. І що дивно? За цей час він міг виїхати з країни, не виїхав.

— Чому б він виїжджав? Резніков що, в тюрмі? Резніков його хвалив як нормального… Так Резніков так само хвалив свого заступника Шаповалова — відповідального за контракт з яйцями по 17 гривень. Який теж у нас, за словами Резнікова, абсолютно не корупційний.

Мені плювати, що несе Резніков. Він може будь-яку історію розповідати, що «дивіться, які прекрасні люди». Хай розповідає. Я думаю, що ціну словам Резнікова вже всі давно мають зрозуміти. Це абсолютно нікчемний балабол. Він просто говорить, що попало.

Іноді в мене таке враження, що це генератор випадкових словосполучень. Він постійно називає чорне білим.

Я чому так безапеляційно кажу? Тому що вже по цих справах є кримінальні провадження. Уже Лієв затриманий. Лієв сам про себе розповідає, яка він чудова людина, що він буде спростовувати [звинувачення]. Окей. Це ж не ми вже придумали цю історію про півтора мільярда, це кримінальне провадження правоохоронних органів.

Слова, оці характеристики, тим більше від Резнікова, у якого все це відбувалося… Резніков — це був саме той міністр, у якого в Міноборони, виявляється, крали на всіх кутках, в усіх коридорах всі тягнули те, до чого дотягувалися. Резніков постійно розказував: «Це прекрасні люди, у нас тут не крадуть, а це просто наша така робота». От куди, на яку голову це натягнути?

Я щиро дивуюсь, що у правоохоронців до нього досі немає питань. Але тут принаймні хоч можна зрозуміти: у нас немає традиції невідворотності покарання. Тому правоохоронці справді могли б і не мати жодної інформації, що такий міністр у нас так працює.