"У полоні зрозумів, що в росіян нема моралі". Інтерв'ю з командиром Грузинського легіону Мамукою Мамулашвілі

Командир “Грузинського легіону” Мамука Мамулашвілі воює з росіянами майже все життя. У 14 років разом з батьком він захищав цілісність Грузії, тоді потрапив у полон. Говорить, що його мета – захищати території, на які нападає РФ, тому у 2014 році створив іноземний легіон та воював на Донбасі.

Мамука приїхав до Чернівців, де легіон планує навчати батальйони тероборони, а також поліцейських та нацгвардійців. Що таке “Грузинський легіон”, чому грузини воюють за Україну та скільки готові це робити — в його інтерв’ю Суспільному.

— Чому ви приїхали до Чернівців?

— Це моя перша поїздка у Чернівці. Ми допомагаємо навчати батальйони тероборони. До цього ми були у Львові та в багатьох інших містах. Для нас важливо, щоб місцеві люди й батальйони без досвіду були готові до російської агресії.

Я сподіваюсь, що російська агресія не дійде до Чернівців, але все ж люди мають бути ментально готові й розуміти, як діяти фізично.

— Розкажіть, як у 14 років ви опинились на війні?

— Мій батько був військовим генералом в Грузії й він взяв мене на війну. У Грузії ніколи не було так багато людей, щоб протистояти Росії, і часом потрібно було мотивувати бійців, які перебували на фронті, моєю присутністю. Мій батько це і робив — він хотів показати, що боятися не можна і не варто.

— Знаємо, що ви були у полоні в росіян.

— Тоді я зрозумів, що росіяни не мають моралі. У них немає нічого спільного з вірою, з релігією. Я зрозумів, що проти Росії потрібно боротись. Це те, чого мене навчав мій батько. Він воював в Україні три роки. Історія моєї родини тісно пов’язана з боротьбою проти Росії, проти Російської імперії. Я продовжую ту спадщину, яку розпочали наші пращури.

— Чому ви вирішили піти воювати за Україну у 2014 році?

— Єдине, що мене спровокувало, це моя внутрішня асоціація з Україною.

З українцями я не був знайомий і ніколи не бував тут. Все, що я пам’ятав — це те, що Україна допомогла нам у 90-тих роках. Коли я був на фронті, то пам’ятаю, як місцеві говорили: “Ось, приїхали українці й ми виграємо війну”. Це і надихнуло мене на створення "Грузинського легіону".

— Ви його створювали самотужки чи з кимось?

— Я створював Легіон сам. Було кілька однодумців, які приїхали зі мною — це грузинські професійні офіцери. Ми одразу ж почали навчати й з перших днів почали воювати.

— Закон, який прирівняв добровольців до військовослужбовців ЗСУ, прийняли у 2015 році. Які умови були в добровольчому батальйоні до цього часу, звідки ви брали зброю, амуніцію та їжу?

— Це була трофейна зброя, яку ми відібрали у росіян в окупованих областях. Ми просто змогли й дістали достатню кількість зброї, щоб створити вже формування, яке б допомагало Україні.

— Яка була мотивація у людей добровольчого батальйону боротись?

— Це ідеологічна війна для нас. Всі чудово усвідомлювали, чому вони приїхали в Україну і чому війна в Україні для грузинів прирівнюється до війни в Грузії. Україна — це стратегічний партнер Грузії, і Україна — друг Грузії.

Не допомогти другу не вписується в кавказькі традиції.

— Чому ви не пішли до регулярної армії, а створили добровольчий батальйон?

— Ми представляємо інтерес та обличчя грузинського народу, який допомагає Україні. "Грузинський Легіон" був створений як добровольчий батальйон з початку прийняття закону про інтеграцію іноземців. Ми були першими, хто інтегрувався в ЗСУ. Зараз ми — частина ЗСУ.

— Хто входить до вашого Легіону?

— "Грузинський легіон" складається на 60% з громадян Грузії та на 40% з солдатів різних країн світу. У нас є багато національностей, які приїхали допомагати Україні, які налаштовані ідеологічно і можуть поділитись своїм бойовим досвідом. Також є українці, які входять до Легіону, зокрема буковинці. В легіоні є навіть окремий підрозділ українців.

— На вашу думку, чому українці обирають воювати у Грузинському легіоні, а не в інших підрозділах ЗСУ?

— У нас досить довга історія спротиву російській агресії й хороша репутація. Тому бійці з великим досвідом віддають перевагу Грузинському легіону.

— Довгий час говорили, що Росія готує повномасштабний наступ на Україну. Чи готувалися ви до нього?

— Ми з самого початку готувались до активних бойових дій. За три місяці до початку повномасштабної війни створили програму для підготовки цивільних і тероборони, хоч і багато людей не вірили, що буде повномасштабне вторгнення. Ми саме проводили заняття, як поводитись під час авіаційних обстрілів.

— Чи можете пригадати перший бій з 24 лютого?

— 24 лютого ми перебували у Гостомельському аеропорті й першими прийняли бій. Ми були здивовані, коли побачили понад 30 російських бойових літаків, які нас бомбили. Цей бій був нерівним.

Я б не сказав, що було фізично важко, бо за вісім років ми до цього звикли. Було складно усвідомлювати, що за 20 кілометрів від Києва розв’язався бій. Ми звикли їздити на війну на схід України і раптом за 20 хвилин від Києва почалась війна.

— Розкажіть детальніше про ключові завдання легіону, які ймовірно вплинули на переваги української армії в боях?

— Грузинський Легіон — це найбільше іноземне об’єднання української армії. І у нас найкраща статистика по знищенню ворожої техніки, спецтехніки та людської сили.

— За цей період ви допомагали звільняти села від окупації?

— Так, я допомагав звільняти Бучу, Ірпінь, Гостомель і ще села на Бориспільському напрямку. На жаль, нас нічого не здивувало. Це був то й же сценарій, який я колись бачив у Грузії: зґвалтовані та вбиті, боротьба з мирним населенням. Росія у своєму стилі першочергово знищує мирне населення. Ми вже таке спостерігали.

— Як зараз оцінюєте спроможність української армії у порівнянні з 2014 роком?

— Українська армія змогла протягом повномасштабної війни зберегти свої основні сили, які будуть звільняти Україну. Я думаю, ми змогли посприяти тому, що основна українська армія стала боєздатною. Ми обов’язково переможемо в майбутньому.

— Які зміни ви бачите з початку повномасштабної війни?

— Єдине, що змінилось — росіяни почали використовувати авіацію в повному масштабі, почали використовувати балістичні ракети. Це єдина перевага, яка все ще є у росіян.

Я не люблю недооцінювати противника. Але росіяни не готові до того, що вони почали. Вийти з війни складно, бо вони втратили обличчя на політичній арені. Російська армія — недієздатна армія, виходячи навіть з кількості озброєння. Основна їхня ціль — налякати мирних мешканців і спричинити максимум вбивств серед мирного населення, з військовими воювати вони не здатні.

— У вас є друзі серед росіян?

— У мене ніколи не було друзів серед росіян. Для мене єдиний момент зіткнення з Росією — полон, де я зрозумів, що Росія — це ворог. Хоча я це знав до потрапляння в полон від свого батька. Він був вірянином і вчив мене з дитинства. Я зрозумів, що у росіян немає віри.

— Що можете сказати щодо російського добровольчого батальйону, який зараз воює на боці України?

— У нас немає жодного зв’язку. Я не знаю, чи справді вони є, бо ні разу з ними не зіштовхувався. У нас повна недовіра до росіян.

— Де ви були під час грузинсько-російської війни 2008-го року?

— У той час я не був активним представником армії, ми створили свій добровольчий підрозділ, але повоювати у 2008 мені особисто так і не вдалось, бо війна тривала кілька днів. Є хлопці, які брали участь у подіях 2008 року. Більшість — це частина "Грузинського легіону".

— Як війна у 2008 році вплинула на майбутнє Грузії?

— У 2008 році Грузія була на економічному підйомі. Це і змотивувало Росію розв'язати війну. Вона хотіла мати на своїх кордонах країну, яка не має нічого спільного з демократією і яка розвивається.

Це була війна, яка повинна була бути покарана. Росія не була покарана у 2008 році. Через це зараз сучасне суспільство перебуває у безвихідному стані, бо воно "розв’язало Росії руки" продовжувати агресію в будь-якій точці світу.

— Коли ви востаннє були в Грузії?

— Приблизно рік тому. Тоді мені довелось поїхати, бо помер мій батько.

— Як ви можете пояснити те, що від початку повномасштабної війни й донині грузинський народ підтримує народ України, виходить на мільйонні мітинги, але грузинська влада відкрито не говорить про підтримку України?

— Грузинська влада абсолютно проросійська. На жаль, це те, що ми отримали у Грузії після такої епохи реформ.

— Чи не переслідують вас у Грузії?

— Грузинська влада ймовірно б хотіла цього, але існує законодавство і вони не можуть це зробити. А ще ми маємо стовідсоткову підтримку грузинського народу. Максимум проти нас можуть провести дрібні провокації.

— Ви воюєте практично все своє життя. До війни часом звикають. Скільки ви ще готові воювати за Україну?

— За Україну ми будемо воювати, поки не закінчиться війна. Поки ми не деокупуємо всі території, які окупувала Росія. Потім будемо продовжувати свою війну в будь-якій точці світу, де перебуватиме російська армія.

Мене навчав батько, що є ідеологія, за яку можна померти. Сьогодні ця ідеологія — Україна.