Розмова НВ із генералом Годжесом. Відомий стратег прогнозує подальший хід війни та підсміюється над мисленням російських воєначальників

Генерал Бен Годжес, у минулому командувач армією США в Європі, а сьогодні авторитетний військовий експерт Європи та Америки, ще влітку минулого року говорив про підготовку Росії до нового етапу ескалації війни на території України. Також він дорікав Заходу за відсутність стратегії безпеки Чорноморського регіону та недостатню увагу до провокацій Росії. Сьогодні, через чотири місяці після початку широкомасштабної війни Росії в Україні, у розмові з НВ він розповідає, яким бачить подальший розвиток подій на фронті і називає умови, за яких війна не набуде характеру тривалої, а перемоги України будуть очевидними.

— Сьогодні багато хто, говорячи про російську війну в Україні, порівнює її з Другою світовою війною і за характером ведення війни, і за її тривалістю. Чи погоджуєтесь ви з цим твердженням і чи бачите суттєві відмінності?

— Я думаю, одна із спільних рис — жахлива дикість, руйнування та вбивства, яких світ не бачив останні 80 років. Також я хочу наголосити на кримінальних вчинках російських військових, насильстві над людьми — це те, що ріднить цю війну з Другою світовою війною та злочинами нацизму. Звичайно ж є відмінності — прийшли нові технології, особливо в тому, що стосується дронів, та й зброя зараз більш досконала, ніж у Другій світовій війні, але мислення командувачів російської армії, як вони приймають рішення, практично ідентичне часам Другої світової війни.

— Ми також говоримо про цю війну як довгострокову. Війну на роки, не на місяці — чи погоджуєтесь ви з таким її сприйняттям?

— Якщо Україна отримає все необхідне від країн Заходу, і якщо українці продовжуватимуть боротися так само, як вони борються за свою землю зараз, якщо вони продовжать вчитися воювати, то, я думаю, вже цього року росіяни будуть відкинуті до межі, за якою вони перебували до 24 лютого. Якщо ж Захід не буде надалі прихильний допомагати Україні в цій війні, то вона справді може затягнутися на довгі роки.

— Ми вдячні нашим західним партнерам, але того озброєння, яке сьогодні ми від них отримуємо, все ще недостатньо навіть для того, щоб тримати оборону. У чому, на вашу думку, причина таких повільних поставок озброєння в Україну?

— Є кілька причин такої ситуації. Звичайно, рішення про постачання озброєння в Україну мали прийматися набагато швидше, і зброя мала раніше прийти до українців. Зрозуміло, що країни Заходу певний час вагалися, кожна з своїх причин, можливо, через перебільшені переживання про можливості Росії, які виявилися помилковими. Але також ваша аудиторія не повинна забувати, скільки озброєння, обладнання та допомоги вже доставлено Україні. Багато країн суттєво збіднили свій оборонний потенціал, щоб поставити Україні те, чого вона потребує. Мільйони та мільйони доларів були і будуть витрачені. Я думаю, це також важливо вам розуміти. Звичайно, цього недостатньо, але багато вже дано. Є ще причини, які не потрібно скидати з рахунків. Скажімо чесно: в останні вісім років Україна не готувалася до можливого вторгнення так ефективно, як могла б це робити, багато робіт не було зроблено — не було створено запасу артилерійських боєприпасів або, наприклад, створення сил територіальної оборони було розпочато набагато пізніше, ніж це має бути. Занадто багато звинувачень, надто багато образ адресовані зараз країнам Заходу — чому ж вам так мало допомагають, але, я думаю, це не повна картина того, чому війна сьогодні виглядає так.

На вашу думку, чи вдасться Україні в наступні місяця-два отримати достатньо озброєння, аби хоча б ефективно утримувати оборону на південних та східних рубежах країни?

— Насамперед, дедалі більше артилерії та ракет надходить в Україну прямо зараз. Німецькі гаубиці вже прибули в Україну, надходить французьке озброєння, прямо зараз надходять американські РСЗВ HIMARS, прибувають боєприпаси та амуніція з інших країн, все рухається у правильному напрямку, і постачання не зупиняється. Тепер головне питання — це питання логістики, як усе отримане доставляти з Польщі та західних регіонів країни оперативніше до фронту, як правильно побудувати ці ланцюжки. Я думаю, ситуація суттєво зміниться, як тільки все це, зрештою, опиниться в руках українських солдатів.

— Як ви вважаєте, скільки ще й якого озброєння Україні потрібно отримати для того, щоб контрнаступ у принципі був можливим для нашої армії? Чи можемо ми хоча б припускати, коли це станеться?

— Я не можу будувати таких прогнозів, бо точно не знаю, що вже Україна має. Але я впевнений, що голова Генштабу України, міністр оборони України, їхні колеги та союзники в США та Великобританії точно знають і розуміють ситуацію, що склалася. Як цивільна особа, я не маю такої інформації і, гадаю, ніхто з цивільних осіб та експертів не має її у вичерпному форматі. А коли йде стільки розмов, про те скільки Україні чого потрібно, яких позицій — це все тільки допомагає Росії.

— Ми бачимо, що Росія є досить успішною у своїй традиційній війні, а саме — використанні артилерії. Якою має бути відповідь української армії, чи може вона бути певною мірою асиметричною, чи ми можемо диктувати інші варіанти ведення війни?

— Я думаю, Україна вже сьогодні може давати дуже варіативну відповідь — ваші ракети та артилерія успішно вражають їхні ракети та артилерію, і якість того, що Україна отримує, краща, ніж те, що має Росія. Але, звичайно, наступний крок — це використання всієї можливої техніки для того, щоб збивати їх ракети та вражати їхню артилерію.

— Судячи з кількості зброї, яка сьогодні нам поставляється, країни Заходу швидше орієнтовані в цій війні максимально виснажити Росію, ніж досягти її тотальної поразки військовим шляхом. Чи згодні ви з цим поглядом?

— Не знаю, особисто я хочу тотальної поразки Росії у цій війні.

— А як бути з популярним на Заході поглядом, що ніхто не хоче, щоб Росія програла настільки, щоб вдалася до ядерних ударів, що важливо виснажувати її економічно — ми часто чуємо це пояснення.

— Я б не був таким категоричним, багато людей у світі сьогодні якраз хочуть тотальної поразки Росії. Ви неправі, коли кажете, що ніхто не хоче поразки Росії.

Щодня у війні сьогодні гинуть приблизно 300 російських військових та близько 200 наших бійців. Це дуже висока ціна, яку ми сплачуємо за оборону країни. На вашу думку, чи буде російський кадровий резерв виснажений найближчим часом?

— Тільки сама нація вирішує дорогою чи достатньою ціною дається їй перемога. Так, це втрата кожного солдата, великі втрати для українських сімей, і впевнений, що Збройні сили України роблять все, що можуть, щоб ці втрати мінімізувати. На жаль, ми бачимо, що Росія абсолютно не шкодує своїх громадян, і зміни цієї тенденції ми не бачимо. Західні союзники допомагають Україні, і українці роблять все можливе, щоб втрати у цій війні не були справді величезними. Тут важливі зусилля України не припиняти навчання та тренування своєї армії, не припиняти залучення бійців до ТРО та їхнього постійного тренінгу. Це не менш важливо, ніж надання нової вам артилерії.

— Війна в Україні створює нові міжнародні формати, як би ви оцінили зустрічі міністрів оборони багатьох країн, представників ЄС, НАТО та України у Рамштайні? Наскільки такий формат є ефективним?

— Я думаю, це дуже ефективний формат, і за його появу нам важливо дякувати як міністру оборони США Остіну, так і міністрам оборони всіх країн формату. Я думаю, це справді важливий і потрібний Україні та й світові формат об'єднання прагматичних і розсудливих людей.

— Ви багато разів говорили про стратегічну важливість Чорного моря у війнах, розв’язаних Росією, зараз ми бачимо цьому підтвердження. Туреччина ще на першій зустрічі у форматі Рамштайна відхилила пропозицію США створити військово-морську групу кораблів нечорноморських країн НАТО для розмінування акваторії Чорного моря та забезпечення судноплавства. Чи можливо отримати від Туреччини позитивну відповідь на цю пропозицію?

— Ви знаєте, що з початку війни Туреччина заборонила прохід будь-яких військових кораблів через Босфор, і це також стосується кораблів НАТО. Але в Чорному морі все одно знаходяться кораблі країн НАТО — Туреччини, Румунії та Болгарії. На жаль, до початку війни ми так і не сформували комплексну безпекову стратегію для Чорного моря, і тому наші відносини з Туреччиною сьогодні не настільки хороші, як було б потрібно для вирішення цієї проблеми, але, я сподіваюся, що ми зможемо все ж таки зрештою вирішити ситуацію, що склалася.

— На вашу думку, коли і чим закінчиться ця війна? Чи співпаде її закінчення з припиненням бойових дій?

— Ми всі дуже сподіваємося, що ця війна закінчиться тотальним об'єднанням у рамках української держави всіх її територій та повною їхньою деокупацією. І я дуже вірю, що вже до кінця 2022 року українська армія відсуне лінію фронту до кордонів, де вона проходила 24 лютого.

Автор: Ольга ДУХНІЧ, НВ


 Купити квартиру в Чернівцях
Коментарі:
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації