Майже місяць під постійними обстрілами: Як буковинські рятувальники, серед яких - Євген Дорофій зі Сторожинеччини, здійснювали відновлювальні роботи у деокупованому Херсоні
Євгену Дорофію зі Сторожинеччини - тридцять. З них вже майже 11 років він працює рятувальником. Спочатку був командиром відділення державного пожежно-рятувального посту у рідному селі Бобівці, а на сьогодні працює на цій посаді у 3-му Державному пожежно-рятувальному загоні 12 Державної пожежно-рятувальної частини у м. Сторожинець.
У життєписі майстра-сержанта Євгена Дорофія є одна особлива сторінка. На початку грудня 2022 року він разом із водієм загону Любомиром Фалібогою був серед добровольців, які виконували відновлювальні роботи у деокупованому Херсоні. Щодня, щосекунди його життю загрожувала небезпека.
Вибухів у місті було так багато, що, за словами рятувальника, навіть не було потреби стежити за повітряними тривогами - вибухи лунали постійно. А від запуску ворожого снаряду з лівобережної Херсонщини до потрапляння у ціль минало лише… 5-6 секунд (!). Тож лише чутно було гул після запуску і кінцевий вибух. За цей час не можливо було встигнути ні в підвал спуститись, ні в бомбосховище.
Найчастіше вороги обстрілюють Херсон з градів та артилерії…
«Ворожий снаряд потрапив по будинку, де ми лише вчора розбирали завали»
- До всього звикаєш з часом, - розповідає рятувальник. - У перші дні, звісно, було трохи не собі через постійні вибухи, але згодом звик. Ми знаходилися у Херсоні майже місяць, ночували у гуртожитку, неподалік пожежно-рятувальної частини ДСНС, навіть не в підвалах чи бомбосховищах.
Одного разу, щоправда, ледь не «зачепило»: вибух пролунав по сусідній багатоповерхівці, буквально за 300 метрів від нас. Ми лягли на підлогу, а згодом командування дало вказівку спуститися у безпечне місце, щоб вберегтися від повторних обстрілів. А місцева бригада рятувальників побігла рятувати з-під завалів місцевих жителів…
Також був випадок, коли ворожий снаряд потрапив по будинку, де ми лише вчора розбирали завали… Бог врятував…
Взагалі, як мені здалося, вороги обстрілюють там все хаотично, без чітких цілей. Їм все одно, куди влучити, і скільки цивільних жителів, дітей може постраждати. Часто стріляють по спальних районах, багатоповерхівках…
Місцеві жителі настільки звикли до постійних обстрілів, що складається враження, що в них вже немає страху. Вони живуть звичним життям і не планують нікуди виїжджати. Хоч ми, рятувальники, під час відрядження постійно чули по рації оперативну обстановку після обстрілів, і бували випадки, коли гинули одночасно багато людей. Після таких масованих ворожих атак ми також допомагали місцевим рятувальників витягати жителів Херсона з-під завалів…
Тривожно, що в де окупованому місті досі залишається багато дітей. На день Святого Миколая ми з колегами вирішили зробити для них приємність - купили за власні кошти солодкі подарунки (цукерки, мандарини) і вручали дітям по дорозі до роботи. Це була виключно наша ініціатива. Малеча зустрічала подарунки з невимовною радістю, дуже дякувала нам… Це був один з найбільш приємних спогадів з відрядження. А найбільше шокувало, коли бачив зруйновані села по дорозі до Херсону - у них не було жодної вцілілої хати…
З Євгеном Дорофієм у відрядження їхали більше 20 працівників ГУ ДСНС України у Чернівецькій області. Щоранку, о 6-ї годині, у буковинських рятувальників був підйом і вони йшли виконували поставлені керівництвом завдання. У першу чергу, у їхні обов’язки входило відновити приміщення Головного управління ДСНС у Херсонській області, яке постраждало ще тоді, коли Херсон був окупованим.
- Частина будівлі повністю обвалилася, з трьох поверхів залишився лише перший, - каже Євген Дорофій. - Тож нашим завданням було перекрити його, розібравши та демонтувавши зруйновані конструкції. Адмінбудівлю Головного управління ДСНС під час тимчасової окупації вороги використовували як свій пункт перебування військових, тому вона піддалася атаці ЗСУ. Водночас, після деокупації рятувальники Херсона працювали у звичному режимі, бо знаходились у інших приміщеннях управління ДСНС, які вціліли.
«Знімали важкі бетонні плити, які нависали після обстрілів ворогів над тротуарами»
Також за словами Євгена, рятувальники з Буковини виконували й інші відновлювальні роботи у місті, допомагаючи місцевим жителям.
- Так, як з нами вирушив у відрядження автокран, то ми знімали важкі бетонні плити, які нависали після обстрілів ворогів над тротуарами і становили загрозу життю та здоров’ю перехожим, - каже співрозмовник. - Роботи було багато, але жодного разу не пошкодував про своє рішення поїхати у відрядження, щоб допомогти жителям деокупованого міста.
- Чи остерігалися Ви колаборантів, які співпрацювали з окупаційною владою, і могли «закласти» їм Ваше місце проживання та служби?, - цікавлюся у співрозмовника.
- Так, ми знали про такі випадки і чітко виконували вказівки командування з цього приводу, - зауважує Євген. - Для прикладу, не з’являлися масово у людних місцях і не вступали у тривалі розмови з місцевими жителями. А ще купували товари тільки у крамницях, де було багато покупців.
Чому? Бо ти не знаєш, чи не несе тобі загрозу в безлюдному магазині продавець, який може бути сепаратистом чи взагалі переодягненим російським військовим (коли був раптовий відхід з міста, багато ворогів не встигли втекти і замаскувались під місцевих жителів). У деякі райони Херсонщини йшли виконувати завдання тільки після розвідки та саперів, які перевіряли, чи немає там ДРГ-груп, колаборантів, а також розтяжок і мін (взагалі всюди потрібно було добре дивитися під ноги, щоб уникнути небезпеки).
Також були у Чонобаївці, де вороги, втікаючи, залишили багато військової техніки та радіо-електронне обладнання. Там допомагали звʼязківцям ЗСУ.
«Заспокоював маму: у нас тут тихо, немає вибухів, це в інших місцях неспокійно»
Майже місяць чекала на сина у тривозі від дзвінка до дзвінка мама Євгена - Людмила Євгенівна. Хоч вона, за словами хлопця, навіть близько не знала про всі ризики, які можуть загрожувати буковинським рятувальникам та її єдиному сину у Херсоні.
- Я заспокоював маму: у нас тут тихо, немає вибухів, це в інших місцях неспокійно, - говорить молодий чоловік. - А по телебаченню та в соцмережах не завжди показують реальну картину життя в деокупованих містах. Тож вона не дуже про все й знала. Говорив їй: я - на службі, нема часу говорити по телефоні, подзвоню, коли звільнюся… Але мабуть мама відчувала… Коли наприкінці грудня повертався додому з відрядження, мама приготувала мені святковий стіл. Була така щаслива…
Не зважаючи, що останнім часом почастішали випадки, коли ворог ціленаправлено завдає повторних ударів по рятувальникам, які виїжджають на місце вибуху, щоб рятувати людей, Євген не шкодує про свій вибір професії та небезпечну службу. І навіть є у списках добровольців, які готові знову їхати туди, де небезпека, щоб принести користь нашій державі.
До слова…
Як повідомили у прес-службі ГУ ДСНС України у Чернівецькій області, з початку повномасштабного вторгнення на деокупованих територіях працювали чотири зведених загони буковинських рятувальників.
Перший, у який увійшли 22 людини особового складу під керівництвом полковника служби цивільного захисту Віктора Колодрівського, відновлював життєзабезпечення місцевих жителів у Ізюмі, що на Харківщині. Три наступних загони працювали на Херсонщині.
Один із них був залучений до відновлювальних робіт одразу після того, як підірвали Каховську ГЕС у травні 2023 року. Інші працювали у деокупованому Херсоні - виконували відновлювальні та інженерні роботи, а також надавали допомогу населенню у відновленні життєзабезпечення та підготовки до зимового періоду. Загалом відбуваються постійні ротації піротехніків, медиків, звʼязківців, інженерної, пожежно-рятувальної та аварійної техніки, які виконують завдання на деокупованих територіях.
Олеся КОСТАШЕК, журналістка
Спеціально для БукІнфо (с)
Фото авторки та з особистого архіву Євгена Дорофія
-
Ого, що сказав історик Грицак: За цю війну частково відповідальні США, а Україна - це Палестина Європи
-
Відверте інтерв’ю зі священиком - капеланом із Сторожинця Іваном Гопко, який їздить до захисників з 2014 року: «Основній масі людей у тилу наплювати на фронт. Їм ніби немає війни»
-
"Мене хотіли розстріляти і повішати". Звільнений з полону азовець «Ярило» розповів, як пройшов тортури донецької катівні «Ізоляція»
-
Розвідник-снайпер 107 Чернівецької бригади ТРО Євген Півень: "З війни я повернувся іншим, бо без медикаментів не функціоную. Трупний запах Бахмута відчуваю досі"
-
Обидва сини та невістка – у лавах ЗСУ. А їхні батьки - переселенці з Запоріжжя Сергій та Галина - з перших днів війни волонтерять на Сторожинеччині
-
«Медитація на війні рятували життя мені та побратимам» - ветеран російсько-української війни чернівчанин Дмитро Бобров тепер лікує постраждалу психіку всім бажаючим