Генерал Брідлав про напад росії на Україну: "путін розумів, що для нього закривається вікно можливостей"

Філіп Брідлав, відставний генерал та екс-головнокомандувач Сил НАТО в Європі, реалістично оцінює можливості української армії та звинувачує Захід у «відчайдушному прагненні зупинити війну санкціями, а не зброєю».

Серед багатьох уважних очей, що стежать за розвитком російсько-української війни, є погляд колишнього головнокомандувача Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі генерала у відставці Філіпа Брідлава. Втім, не лише погляд, а й голос, досить гучний у експертних колах.

Досвідчений американський військовий з величезним переліком професійних досягнень, Брідлав послідовно виступає за надання Україні необхідного західного озброєння у потрібній кількості і максимально швидко, звинувачує власний уряд у зволіканнях, пояснює представникам країн-учасниць НАТО, чому Україна сьогодні бореться на своїх фронтах за весь західний світ та чому допомога їй — необхідна і вкрай важлива.

В інтерв'ю НВ генерал прогнозує подальший розвиток війни в Україні, називає головні ризики російського вторгнення для світу, а також детально аналізує боєздатність української та російської армій.

— Як би ви описали нинішню війну Росії в Україні в її вигодах для Путіна? Що було його цілями наприкінці лютого і які його цілі зараз?

— Якщо подивитися на те, як ця війна проводилася від початку, то видно, що метою Путіна на перших її етапах було повністю знищити уряд Зеленського та чинні державні інституції в Україні, передати владу лояльним представникам. Він очікував, що українці зустрічатимуть його з розкритими обіймами, воєнну кампанію вдасться завершити за тиждень, а Захід не вступатиметься за Україну.

Наразі Путін зазнав масової стратегічної поразки у битві за Київ, він зіткнувся з наслідками другої стратегічної поразки в околицях Харкова, зараз він реорганізувався і намагається виграти битву за Донбас. Я досі вірю, що його мета незмінна — прибрати уряд Зеленського і привести до влади лідерів, які є абсолютно лояльними Москві. У цьому плані нічого не змінилося. Програвши в масштабній інтервенції на Київ, він намагається досягти тієї ж мети, шматками захоплюючи території на Донбасі, виснажуючи українську армію, руйнуючи українську інфраструктуру та українську економіку.

— І від керівників країн Балтії, і від військових експертів ми часто чуємо, що Путін не збирався зупинятися в Україні, що його мета, насправді, вся Східна Європа, яка перебувала в соцтаборі.

— Поки ми бачимо, що в планах Путіна захоплення України настільки, наскільки йому це вдасться, в ідеалі він, звичайно, хотів би всю країну. Але ми пам’ятаємо його виступи, звернені до лідерів Заходу, і з них видно, що його амбіції, звичайно, перевершують Україну. Ми без жодного сумніву маємо бути гранично уважними до того, що відбувається сьогодні в Україні, але ми також маємо враховувати загрозу й іншим країнам, розуміючи, що амбіції Путіна більші за Україну. Але країни Балтії — це зовсім окрема розмова. Я думаю, що Путін зараз зосередить свої зусилля на країнах поза НАТО, як-от Грузія та Молдова. Бо він чудово розуміє, що таке НАТО і побоюється його можливостей. Втім, ніхто не знає, як далеко заходять амбіції президента РФ.

— В одному з нещодавніх інтерв'ю ви говорили про те, що країни Заходу припустилися помилки, не відреагувавши жорстко на війну в Грузії 2008 року і початок війни в Україні 2014-го. На вашу думку, чому західний світ так довго недооцінював ризики з боку Росії?

— Коли 1991 року впав Берлінський мур, обвалився СРСР, припинив існування Варшавський договір, світ був розгублений. Зрештою, він обрав вектор допомоги Росії у приєднанні до західного світу, всі сподівалися, що Росія має шанс стати справжньою демократією, і вона ним скористається, як скористалася шансом приєднатися до світу з ринковою економікою. У цей період, який я називаю періодом «пристрасних обіймів із ведмедем », багато країн Заходу виявилися тісно пов’язані з Росією численними діловими зв’язками та контактами, а також своїми потребами в російських енергоресурсах. У цьому прагненні приймати бажане за дійсне, всі хотіли торгувати, заплющуючи очі на сигнали про необхідність збройної конфронтації з Росією, ще тоді, коли її апетити лише набирали силу.

— З того, що ми бачимо, уряд США сьогодні постачає Україні озброєння дозовано, нинішні обсяги поставок не дають можливості Україні не лише активно і масово контрнаступати, а й навіть активно оборонятися. На вашу думку, з чим це пов’язано?

— Я згоден з тим, що постачання зброї з боку США повільне. Ми обіцяли надати Україні все, що їй потрібне, але ми не робимо цього. Дуже багато ідей та гіпотез, у чому мотив такої нашої поведінки. Я не знаю, які з них вірні, але ми бачимо те, що бачимо, — поставки недостатні. Західний світ стурбований зростанням та розвитком цієї війни, і він відчайдушно хоче зупинити конфлікт санкціями, а не зброєю. Можливо, це — та важлива причина, через яку західний світ і США зокрема, досі не дають Україні те, що їй потрібно, щоб виграти війну та викинути російські війська за межі країни. Це поки що єдине, що для мене пояснює, чому ми досі не постачаємо зброю в Україну належним чином, а робимо це надзвичайно повільно.

Президент РФ часто говорить також про ядерну зброю та її застосування. Я думаю, йдеться все ж таки про тактичну ядерну зброю, він не готовий використовувати стратегічну ядерну зброю, оскільки в такому форматі війни переможців не буде. І причини загроз тактичною ядерною зброєю в тому, що наземні воєнні кампанії Росії не досягають цілей, вони програшні, вони повільні, хоча всі звикли говорити про російську армію як одну з найсильніших армій світу. Тому президент РФ постійно говорить про використання ядерної зброї та Третю світову війну. Я думаю, це серйозний фактор, який стримує країни Заходу від більшої допомоги Україні, але він не повинен зв’язувати нам руки.

— Які аргументи все ж таки можуть вплинути на Білий дім, щоб постачання боєприпасів та зброї в Україну стало ефективнішим?

— Зараз ви питаєте про мою особисту думку і далі я висловлюю саме її. Те, що робить Росія в Україні — кримінальне, аморальне та нелюдське дійство. Тому світ повинен, і, я сподіваюся, зробить це, підвестися і сказати: годі! Всі руйнування цивільної інфраструктури, всі смерті цивільних, всі акції, які покликані спричинити голод у всьому світі, все це, зрештою, змусить світ реагувати і світ прореагує. Якщо Путін використає в Україні хімічну, ядерну чи біологічну зброю, це повністю змінить нинішню концепцію участі західних країн у війні в Україні. На жаль, це можливо навіть у найближчій перспективі.

Також, на мій погляд, багато змінять вибори до Палати представників США вже цієї осені, а також вибори в країнах Європи, де люди перетворюватимуть своє ставлення та переживання щодо цієї війни на голоси.

— Є багато прогнозів про те, що вже восени війна в Україні увійде до своєї третьої фази, яка буде пов’язана зі зниженням бойової активності з обох сторін, можливо, Україну навіть спробують примусити до тимчасового примирення або договору про зниження активності бойових дій. Наскільки ймовірним є такий варіант розвитку подій?

— Мені здається, обидві сторони — і Росія і, що сумно, Україна — вже дуже близькі до тієї точки, де вони втратять так багато, що війна об'єктивно зміниться, хочемо ми того чи ні. І, я сподіваюся і вірю, що країни Заходу продовжать системно підтримувати Україну так, що якщо до переговорів дійде, то обговорюватиметься як Україні повернути суверенний контроль над своїми територіями. Головний тривожний фактор, що обидві армії виснажені, але, я сподіваюся, Україні вистачить зброї, боєприпасів і сил для того, щоб за час, що залишився до точки переговорів, посилити свої позиції так, щоб на цих переговорах виставляти свої умови.

— Ми розуміємо, що Україна є великою, але не єдиною темою для турбот у світі, ситуація навколо Тайваню складна, Європа готується до довгої зими — як це позначиться на підтримці західними союзниками України?

— Складно сказати. Ми пам’ятаємо, що в дуже складну і одну з найхолодніших зим 2013−2014 років Росія відключила газ, постачання нафти і палива в Україну. Вже зрозуміло, що Путін розцінює постачання газу взимку як зброю, і він готовий використати цю зброю, вимикаючи газ та нафту європейським партнерам України. Водночас уряди Європи і досі демонструють дивовижну стійкість і підтримують Україну. Цілком можливо, що головна мета цієї зими, з припиненням чи скороченням постачання енергоресурсів, це розділити і посварити європейські уряди та суспільства, які їх обрали, натиснути на пересічного європейця та перетворити підтримку України в Європі на політичну проблему.

— Ви вже сказали, що і Росія, і Україна у військовому сенсі досить виснажені, на що, на вашу думку, у наступні місяць-два вистачить військового ресурсу у РФ, і що в такий самий проміжок часу під силу українській армії?

— Я вважаю, можливості російської армії далі знижуватимуться, у них серйозні запаси озброєння, ще достатньо людського ресурсу, але вони абсолютно не встигають тренувати і готувати нових солдатів, до того ж ці солдати абсолютно не мотивовані, їхній моральний дух слабкий. Українська армія, натомість, досить досвідчена та професійна, оскільки бореться за свою країну у цій війні вже вісім років. Ваш моральний дух високий, і солдати готові битися за свою країну до кінця, але вони не забезпечені вдосталь необхідною зброєю та боєприпасами. Тому я щоразу повторюю, що Захід сьогодні тримає у своїх руках усе, що необхідно українській армії, щоб завершити цю війну. І те, на що здатна українська армія в наступні кілька місяців, безпосередньо залежить від того, чи наважаться країни Заходу йти далі і надати Україні все те, чого вона потребує.

— Виходить, і доля Херсона сьогодні залежить від постачання озброєння?

— Щодо Херсона, то, я думаю, що Україна й сьогодні має достатньо озброєння від попередніх поставок, щоб досягти тих цілей, яких ваша армія планує досягти. Але ви запитуєте мене про кілька місяців, і, якщо йдеться про них, то в цьому випадку Україна потребує значно більших обсягів військової допомоги з боку Заходу.

— Якими є ваші особисті очікування від операції з деокупації Херсона, наскільки вона можлива і під силу українській армії найближчим часом?

— Я думаю, що зараз українська армія робить у цьому напрямі дуже хорошу роботу, і я чекаю на успіх операції навколо Херсона, за винятком того, що у нас досі немає хороших даних розвідки про те, що ж там відбувається насправді. Ходять чутки, що Росія перекидає туди підкріплення, але це означає, що вони зменшують свою присутність на Донбасі. Це, звичайно, додасть армії проблем у південному напрямку, з іншого боку, відкриє можливості на Донбасі. Зараз мені подобається, як українські війська ведуть свою кампанію на підступах до Херсона.

— Як ви оцінюєте російську армію у цій війні? Тривалий час її вважали однією з найкращих армій світу.

— Так, деякі люди називали російську армію другою чи третьою армією світу, хоча це не так. Однак, це була хороша армія, яка виявилася абсолютно не готовою до війни в Україні, оскільки керівництво Росії та російської армії приймали неправильні рішення та створювали провальні плани, тоді як українська армія була готова до того, що відбувається. Після боїв на околицях Києва, а потім під Харковом, російська армія втратила свою якість, сьогодні це зовсім інша армія. Сьогодні це армія, яка намагається перегруповуватись і перепланувати свої наступи, і вона не може зробити нічого з цього, при цьому знову йде в бій. Дві особливості вирізняють цю армію у війні в Україні. Перша — росіяни виявилися нездатними здійснити те, що ми називаємо загальновійськовими бойовими діями (Combined arms fighting), по-друге, вони виявилися нездатними взяти небо і встановлювати в ньому свої правила гри. Так, вони здійснюють набагато більше вильотів, але є місця, куди російська авіація, в принципі, не може потрапити. Є такі технічні прийоми війни, у яких Росія довела, що нездатна їх застосовувати. Перший — SEAD — придушення повітряних сил противника, росіянам не вдалося придушити українські повітряні сили до кінця, другий — DEAD — руйнування повітряних сил противника. Раніше російську армію поважали за навички війни в небі, але в Україні вона показала, що не здатна продемонструвати їх.

— Часто кажуть також, що російська армія звикла та ефективно воює у коротких воєнних кампаніях, які тривають до кількох днів. Їй складно вести довготривалу війну, яка потребує складних військових комбінацій. Ви погоджуєтесь з цим?

— Я лише перефразую те, що вже сказав раніше, — Росія планувала і повела помилкову війну з найпершого дня. Вони недооцінили силу української армії та катастрофічно переоцінили настрій українців радісно зустрічати їх на своїй території. Оскільки вони зробили ці дві помилки, вони вторглися в Україну непідготовленими, то зазнавали поразки за поразкою. У них не було можливості масово відступити до Росії для того, щоб добре перегрупуватися і повернутися, вони й досі мають серйозні проблеми в організації своєї армії. Тому вони сьогодні ведуть цю маневрену артилерійську війну повільними темпами.

— Як ви оцінюєте дії головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного у керівництві українською армією, стратегію української армії загалом?

— Це складне для мене питання, бо я дуже пишаюся тим, що українська армія робить на цій війні. Вона воює неймовірно добре на рівні тактики, у своїх розосереджених діях. Вона хороша у тому, як береже життя солдатів, у тому, як береже надану їй зброю, у тому, як досягає цілей. Те, чого б ми хотіли, щоб в Україні було трохи більше оперативного мислення в деяких з її маневрів. Українські військові роблять дуже хорошу роботу, і її варто розвивати у напрямі кращого операційного та стратегічного планування.

— Чи має право українська армія завдавати ударів по російській території? Це питання досі викликає багато дискусій, а як ви вважаєте?

— Росія завдає ударів по Україні з боку Білорусі, Росія завдає ударів по Україні з боку Росії, Росія завдає ударів по Україні з її ж окупованих територій — з Чорного моря та Криму. Вона бомбить Україну з усіх доступних їй точок та напрямків. Ось це обмеження та утримання України від завдання ударів по Росії не має жодного воєнного сенсу.

— Українці готують себе до довготривалої війни, але все ж таки важливо розуміти, коли і як вона закінчиться, чи є у вас свій прогноз?

— Українська армія воює добре, те, чого їй не вистачає, — потрібної зброї, у потрібному місці у потрібний час. Якщо дати Україні те, що їй потрібно в тій кількості і з тією швидкістю, якої вона цього потребує, ця армія має дуже добрі шанси на перемогу. Тому відповідь на ваше запитання сьогодні в руках США та інших країн Заходу.

Ольга ДУХНІЧ, НВ