"Слуги народу" хочуть суттєво спростити процес розкрадання гравію на Буковині, - ЗМІ

Про можливі зміни на законодавчому рівні питання проведення так званих руслорегулюючих робіт повідомила народна депутатка України, голова Чернівецької обласної організації партії "Слуга народу" Олена Лис.

Інформація відповідного змісту з'явилася на особистій сторінці парламентарки у Фейсбук, в якому, зокрема, йшлося про те, що жителі села Розтоки звернулися до народної депутатки Олени Лис з проханням посприяти у вирішенні питання щодо проведення вибору матеріалу (гравію) з острова ур. "Пісок", пише видання Buknews.

У відповідь Олена Лис пояснила, що справа ще й в тому, що наразі питання проведення руслорегулюючих робіт потребує довивчення в правовому полі та внесення змін до деяких законодавчих актів.

А також повідомила, що наразі готується відповідний законопроєкт, який надасть можливість громадам на місцях урегульовувати це питання.

Проблема лише у тому, що науковці вже не перший рік застерігають від такого варварського поводження з річками. Власне, саме формулювання "руслорегулюючі роботи" є некоректним, яке вигадали винятково для обгрунтування забору гравію.

Насправді, якщо слідувати такій логіці регулювання, то русла всіх річок світу треба перетворити на гладкі канали. Відтак навіть якщо вже сьогодні повністю заборонити відбір гравію, то річки все одно зможуть відновити свій попередній стан не раніше ніж за сотні років, – запевняє професор кафедри гідроекології, водопостачання та водовідведення ЧНУ ім. Ю. Федьковича Юрій Ющенко. Можливі негативні наслідки для життя людей такого бездумного експериментування зі стихіями – від зникнення води у криницях і аж до катастрофічних зсувів – взагалі тема окремої розмови.

Але ж без глини, піску і гравію у нинішньому світі, як кажуть, і ні туди, і ні сюди. Ось і придумали таке поняття, як руслорегулювання та руслоочистка, замість того щоб відверто назвати речі своїми іменами. Надто вже багато зацікавлених у доступі до стратегічного ресурсу: від двох вуйків з лопатами, які за кожну завантажену машину чи навіть фіру шутру отримують суттєвий доважок до свого куцого сімейного бюджету, органів місцевого самоврядування – сільських рад, з якими суб'єкт господарювання, який претендує на отримання дозволу на вибір гравію, обов'язково узгоджує питання його видачі, податкових органів (вони отримують платежі з кожного забраного кубометра алювію) і далі по ланцюжку нагору.

Адже для чогось та навідуються депутати райрад та облради на сесії сільських рад, на яких має розглядатися питання надання фірмам дозволів вибирати гравійно-піщану суміш, які зазвичай сплачують до бюджету села з кожного кубічного метра легально видобутої на його території суміші?

Задіяні у схемі чиновники аж надто переконливо навчилися аргументувати необхідність негайного порятунку моста, опори високовольтної лінії електропередач чи взагалі цілого краю села, який нібито невпинно підмиває підступна вода. Насправді саме безконтрольна вибірка гравію з русла річок понижає рівень дна, а спричинені цим постійні перепади рівня води знищують дерев’яні елементи опор.Саме так було зручновано старий металевий міст через Прут, який розібрали 2011-го. Зображення цього чернівецького мосту з опорами на пальних дубових фундаментах, що від 1909 року поєднував береги гірської ріки, можна надибати на більшості старих фотографій Пруту.

І це тільки те, що на поверхні, а якщо копнути тему глибше? Бо усім згаданим, так само як і не названим тут фізичним особам, державним та самоврядним структурам, вигідно як перешкоджати несанкціонованому вибору гравію, так і просто закривати на нього очі. Такий ось парадокс, який вирішується залежно від того, що переважить: державний чи особистий інтерес.

Проте аргументи науковців і голос здорового глузду, схоже, чиновники чують тільки тоді, коли йдеться про необхідність усунути від стратегічного корита конкурентів з іншого політичного піддашшя.

А коли самі дориваються до нього, тоді й з'являються ініціативи, подібні до озвученої "Слугою народу" Оленою Лис про можливість громадам на місцях урегульовувати це питання.

Ще 2005 року громадськість краю довідалася про надзвичайну подію на українсько-румунському кордоні, який в районі буковинського села Тереблече проходить по річці Сірет. Тоді, нагадаю, через змиття 8 метрів річкового берега разом з інженерними спорудами чернівецькі прикордонники зафіксували зміни в лінії держкордону, причиною яких, на думку експертів, стала саме несанкціонована вибірка гравію. Скільки ще символів української державності має піти за водою, щоб можновладці врешті припинили свої небезпечні ігри? У тому числі з гравієм!