Про святкування Різдвяно-новорічних свят: цікаві факти

Новий рік у вересні, чортополох замість ялинки і чималий штраф за святкування Різдва. Як вам таке?

Тривають зимові свята. Починаються вони ще з Миколая, а закінчуються Йорданом. Їх давно вже не уявляєш без ошатної ялинки, подарунків і веселощів. Але так було не завжди. Щодо ялинки, то її спочатку заміняв лавр, омела і навіть чортополох. Тож звідки до нас прийшла «ялинкова» традиція? А звична ялинкова прикраса скляна кулька? А коли з’явилася традиція дарувати новорічні, чи то пак різдвяні подарунки? Згадаємо також і Діда Мороза – чи був в українців подібний персонаж?

Коли українці святкували новий рік

З 1409 по 1700 рік на українських теренах новий рік починався першого вересня, а до того – навесні. Уявіть собі, на київському Подолі звичай святкувати саме осінній новий рік зберігся аж до кінця ХІХ століття! Поборники консервативних звичаїв вважали святкування Нового року першого січня доволі абсурдним.

Один із іноземців, який відвідував Київ на початку ХVІІІ століття, писав: «Вони кажуть, що Бог, премудрий і добрий, створив світ восени, коли жито було в повному колосі і плоди земні стиглі та соковиті, так, що лишень залишалося зривати їх і їсти, і що Він не міг створити світ посеред зими, як те вважають інші європейці, тобто, коли земля замерзла і вкрита снігом».

Замість ялинки містяни ставили якесь деревце – калину, горобину, або навіть…кущ чортополоху. Прикрашали яблуками, бусами, пучками брусниці та інших ягід, а на верхні гілочки прикріплювали свічки. Власне то було свято вогню, свято Свічки. Його святкували всією громадою, а подарунків ніхто нікому не дарував.

Цікаво, що в сиву давнину на Русі ялина (мабуть через «колючість») не була «позитивним» деревом, радше навпаки – вона асоціювалася з мерцями і потойбічним світом. Гілля ялин використовували під час похоронів. Вона була деревом загадковим, чаїла небезпеку, адже, за повір’ями, у ній жила – вірніше ховалася – всіляка нечисть.

Ялинки в Києві

У дослідженнях українського етнографа і фольклориста Костянтина Сементовського за 1843 рік про святкові звичаї в Україні не знайти жодного слова ані про ялинки, ані про новорічні подарунки. Така традиція в Києві була започаткована приблизно в 40-х роках ХІХ століття і прийшла вона з Санкт-Петербурга.

Новорічна ялинка в Зимовому палаці, 1843
Новорічна ялинка в Зимовому палаці, 1843

Росіяни, в свою чергу, запозичили її у німців. Першу офіційну ялинку в Санкт-Петербурзі встановили наприкінці 1810-х років на прохання дружини майбутнього імператора Миколи І Великої княгині Олександри Федорівни, уродженої принцеси Шарлотти Прусської, яка не уявляла, як можна святкувати різдвяно-новорічні свята без ялинки. З часом цей звичай поширився і вже наприкінці ХІХ століття традиція стала повсюдною і сприймалася як «російська». «Ялинка так міцно прищепилася в російському суспільстві, що нікому й на думку не спаде, що вона не російська», – констатував публіцист Васілій Розанов.

Подарунки купувалися переважно в іноземних магазинах на Хрещатику. «Для дітей більш-менш забезпечені батьки ставили ялинку, прикрашаючи її стрічками і позолоченими горіхами, цукерочками та іграшками… Попит на іграшки був надзвичайний. Варто було пройтися по Хрещатику, щоб помітити піклування ніжних батьків, які поверталися від Кордеса в санях, звідки стирчали голови конячок, кіз, півників, корівок, розписаних щедро рожевою фарбою рум’яних ляльок», – писала газета «Киевские губернские ведомости» за 1855 рік.

Різдво біля ялинки. Як виникла традиція?

Звичай встановлювати ялинку на зимові свята з’явився в Німеччині
Звичай встановлювати ялинку на зимові свята з’явився в Німеччині

Звичай встановлювати ялинку на зимові свята з’явився в Німеччині й був пов’язаний з доволі серйозним питанням: святкуванням Різдва. Чи потрібно відзначати це свято? Гостра суперечка – «різдвяні дебати» – виникла між двома головними реформаторами Західної церкви Кальвіном і Лютером. «Яка дурниця!», – зауважував суворий Кальвін. «Ні! Різдво – це радість світові», – опонував йому Лютер і наполягав, що святкувати Різдво – обов’язково. Спочатку в церкві, а потім у родинному колі, біля ялинки, з неодмінними подарунками дітям. В одній із численних легенд ідеться про те, що саме Лютер першим пішов до лісу, де власноруч зрубав ялинку. Хтозна, можливо, до цього вчинку головного церковного реформатора спонукали його діти (у Кальвіна троє дітей померли ще немовлятами). Хоч би як там було, але саме відтоді запроваджується не тільки традиція встановлювати ялинку, а й сама концепція різдвяно-новорічних святкувань – вони трактуються передовсім як дитячі свята. Йшлося про вшанування не грізного Бога, а немовляти-Ісуса; про подорож загадкових волхвів з дарами – давня історія ставала земною і зрозумілою. Це було свято добра, краси і казки – одним словом, таємниці, ще не спотвореної злом.

Ялинковий тріумф у світі

Вперше офіційно, що задокументовано, лісова красуня з’явилася на головній площі міста в 1597 році в Бремені. З 1605 року ялинку почали ставити у Страсбурзі. Серед прикрас було переважно їстівне – цукерки, печиво, горішки, яблучка. З середини ХVІІІ століття з’явилися і свічки. Традиції прикрашати ялинку скляними виробами запровадили теж німці. Під час німецько-французької війни 1870-1871 років склодуви з невеличкого міста Лауша через брак ласощів і фруктів вигадали скляні кульки.

Ялинка для поранених солдатів у госпіталі, 1871
Ялинка для поранених солдатів у госпіталі, 1871

У 1738 році різдвяну ялинку встановили у Версалі. Ініціаторкою була тодішня перша леді Франції – Марія Лещинська – дружина Людовіка ХV, полька за походженням. Вже в 1840 році різдвяне дерево вперше поставили перед королівським палацом Тюїльрі в Парижі. В 1800 році ялинку встановили в Англії – дружина короля Георга ІІІ Шарлотта була німкенею і саме вона ініціювала започаткування цієї традиції на «туманному Альбіоні». В 1816 лісовою красунею милувалися віденці.

Суворі протестанти, які ненавиділи будь-яке святкування

Суворі пуритани ненавиділи будь-яке святкування
Суворі пуритани ненавиділи будь-яке святкування

«Суворо забороняється: дарувати подарунки, вітати, святково одягатися, веселитися і займатися іншими сатанинськими діями, які супроводжують святкування Різдва Христового. Всі порушники будуть оштрафовані на п’ять шилінгів». Ось такі круті заходи запровадили далекого 1659 року в американському Бостоні англійські переселенці-пуритани. Різдво вони вважали язичницьким святом, а співання хоралів, не кажучи вже про веселощі – і поготів. Жодних розваг і подарунків! Сиди тихо вдома, читай Біблію і молися. В самій Англії святкування Різдва теж певний час було заборонено. У 1647 році, згідно з прийнятим парламентом законом (короля Карла І було страчено і до влади прийшли пуритани) заборонили не тільки святкування Різдва, а й Великодня і П’ятдесятниці. Заборону скасували лише 1681 року.

Ситуація ж у Новій Англії почала змінюватися тільки в середині ХІХ століття після напливу з-за океану католиків-ірландців, які масово виїздили в США через голод 1845-1852 років. Поступово католицькі традиції витіснили протестантські, і в 1870 році Різдво стало офіційним американським святом.

Різдво стало американським святом
Різдво стало американським святом

Як генделики використовували ялинку

Не можна не згадати ще один цікавий момент. Як відомо, в Російській імперії вперше прищепити нові – «німецькі» звичаї намагався цар Петро І. Саме він указом від 20 грудня 1699 року повелів вести літочислення не від «створення світу», а від народження Христа, а Новий рік святкувати не 1 вересня, а 1 січня. В указі було детально роз’яснено, як треба святкувати, і що головною прикрасою має бути ялинка, сосна або ялиця. Але ялинки тоді встановлювали в оселях, а на вулицях і біля воріт. Бувало, що й навіть на даху.

В указе Петра I было подробно разъяснено, как следует праздновать
В указе Петра I было подробно разъяснено, как следует праздновать

Після смерті Петра І у 1725 році консервативні московити радо забули цей указ, так само, як про обов’язкове святкування нового року з феєрверками і салютами. Єдині, кому такий звичай сподобався, були шинкарі. Для шинків прикрашена ялинка виявилася таким собі вдалим рекламно-маркетинговим ходом – клієнтів, які бачили деревце, одразу ж тягло зайти до закладу й хильнути чарку оковитої. Ялинку встановлювали на тину, або на даху генделика, а самі шинки почали називати «ёлками», або «Иванами Ёлкиными» (навіть казали не «ходімо, вип’ємо», а «пойдем, ёлку поднимать»).

Чи був в Україні Дід Мороз

Костянтин Трутовський
Костянтин Трутовський "Колядки"

Мороз, так само як і в багатьох слов’янських народів, в Україні був завжди. Його називали на польський манер паном Морозом (Морозом-Морозенком) і він персоніфікував природну стихію. А ще в Україні було давнє уявлення про те, що мороз зазвичай «пересаджується» на голови лисих людей аби там «розтріскатися». За сильного морозу потрібно було перерахувати імена 12 лисих знайомих, примовляючи при цьому: «Пересядься, морозе!». Тоді на лисині дванадцятого мороз і «пересядеться». Є також оповідка про те, як святий Онуфрій побив Мороза, а також історія про двох бабів і пана Мороза. Якось їде Мороз і бачить, що баба замерзає. «А що, бабусю, сильний мороз?», – питається він. «Мороз, паночку, Боже його помнож!», – відповіла, охаючи стара. І Мороз за те щедро одарив її. Зустрів і другу бабу, запитав те саме, але вона почала нарікати та лаяти Мороза: «Та щоб його чорти взяли, та щоб він у лисого на голові розтріскався», та все таке інше. Лаялася та й лаялася. Звісно, Морозові це не сподобалося, і він бабу заморозив до смерті.

Мороз був істотою, що уособлювала природне явище, але аж ніяк не був «добрим дідусем», що роздарював дітям подарунки. Лише наприкінці ХІХ століття в Росії він трансформувався, запозичивши чимало від святого Миколая (на заході Санта-Клаус), в персонажа «міської культури» – «діда Мороза». Значною мірою цьому сприяли російські письменники: Островський, Нєкрасов та інші. Але справжнє «явління» Діда Мороза відбулося в СРСР 1 січня 1937 року в Колонній залі Будинку Спілок у виконанні популярного конферансьє Михайла Гаркаві. Згодом і Снігурку додали.

«Явління» Діда Мороза відбулося в СРСР 1 січня 1937 року в Колонній залі Будинку Спілок у виконанні популярного конферансьє Михайла Гаркаві
«Явління» Діда Мороза відбулося в СРСР 1 січня 1937 року в Колонній залі Будинку Спілок у виконанні популярного конферансьє Михайла Гаркаві

Подарунки: від гілочки омели до різдвяних

Традиція дарування новорічних подарунків досить давня і губиться в товщі віків. Наприклад, ще три тисячі років тому єгиптяни дарували одне одному вази з дарами, на яких було написано: «Відкриття року доброго», що можна перекласти приблизно як «Бажаю гарного Нового року». А стародавні перси дарували на Новий рік своїм рідним та близьким яйця, щось на кшталт крашанок, які були символом продовження роду. У кельтів популярним новорічним подарунком була омела, яка вважалася рослиною з чарівними властивостями.

У стародавніх римлян була богиня Стренія (Strenia), яка фактично уособлювала Новий рік і символізувала очищення і благополуччя. Цілком імовірно, що ім’я богині походить від слова strenae, що означає новорічні подарунки, якими римляни обмінювалися як добрими знаками під час суспільного обряду. Подарунки тих днів були прості – гілочка улюбленого дерева, фрукти: фініки, інжир, а також мед. Веселощі під час святкувань всіляко віталися.

Ранні християни спочатку були противниками цих новорічних святкувань через їхню вакхічну сутність. Так само, вони були противниками дарування подарунків, називаючи це «язичництвом». Однак спроби викорінити давні звичаї виявилися марними.

Зауважимо, що обгортання подарунків, так само, як і перев’язування пакуночків – це не тільки «задля краси». За цим криється давнє ритуальне дійство – заховати від чужого «лихого» ока дар, убезпечити його і того, кому призначається подарунок. Нині дарування різдвяно-новорічних подарунків ціла наука, й її ази варто знати.

* * *

Тож запам’ятаймо: ялинка в давнину була тільки різдвяною і ставилася завжди 24 грудня. Киянин Олександр Вертинський (до речі, ностальгійну пісню "Рождество в стране моей родной" він написав у 1934, за рік до офіційного запровадження в СРСР «новорічної» ялинки), згадував дитинство: «На Різдво, в Святвечір, після традиційного прибирання в квартирі натирали підлогу. Здоровенний веселий мужик Микита танцював на одній нозі по кімнатах з ранку до вечора, мусолячи щітками по підлозі й заповнюючи всю квартиру скипидарним запахом мастики і власного поту. Потім той же Микита приносив з базару високу пишну ялинку. Ялинку ставили в спальні, і вона, поволі відтаюючи, наповнювала квартиру вже іншим запахом – запахом хвої, запахом Різдва. І цей запах витісняв мастику. Старий кіт Кануська підозріло подивлявся на ялинку, довго і ретельно обнюхував її, при цьому немилосердно чихаючи… Прикрашали її заздалегідь. Спочатку вішали… кримські рум’яні яблука, потім апельсини і мандарини на червоних гарусних нитках, потім золоті та срібні горіхи, потім хлопавки, потім цукерки і пряники – все по порядку, потім іграшки, а під кінець – свічки. Ялинка стояла ошатна, величезна, до стелі, і була схожа на якусь древню царицю, всю в перлах і парчі, грізну і прекрасну…»

Отже, знаймо і шануймо власні традиції, всіляко удосконалюймо їх і розвиваймо, бо вони з одного боку сталі, а з іншого, в чомусь і плинні.

З Новим роком та Різдвом Христовим!

Марко НАЗАРЕНКО, Київ
Джерело: Укрінформ


Коментарі:
Більше новин по темі: