Новодністровці дякують своїм землякам- захисникам і захисницям України

ГЕРОЯМ СЛАВА!

День захисників і захисниць України започатковане для того, щоб ми пам’ятали і цінували подвиги героїв, які оберігають незалежність нашої держави та її територіальну цілісність від підступних зазіхань. Щоби був день для того, аби задуматись, чого коштує можливість кожного українця стверджувати «я живу на своїй землі». А ще для вдячності – усім, хто тримає над нашими головами мирне небо.

Один із них – Віталій Загороднюк. Навесні 2014 року він і ще троє новодністровців (Тарас Серевко, Микола Козак і Анатолій Киструга) зголосилися йти на Схід, щоб зупинити агресивного сусіда, який ніяк не може змиритися із незалежністю України. Вони були першими з нашого міста добровольцями.

В той буремний час це був не просто героїзм, що в когось викликав захоплення, в когось прискіпливий інтерес і навіть несприйняття, а ще в декого – бажання наслідувати їхній приклад. Фактично, це був акт самовідданості, вчинок справжніх чоловіків, відповідальних не лише за власні родини, а за набагато більше. Наприклад, за майбутнє держави. І це без пафосу. Тому що всі добровольці усвідомлено зробили свій вибір – добровільно покинути цілком налагоджене тихе життя і свої сім’ї на користь невлаштованих бліндажів, смертельних небезпек, масованих обстрілів і ще безліч всього, що вміщує в себе війна. Ті, перші добровольці навіть не думали домовлятися про комфортне місце дислокації, служили там, де були потрібні. А чи це була «нулівка», чи штаб, чи польова кухня – вибирали їх, а не вони.

Та пропри все, Віталій Загороднюк з тих, хто не вважає себе героєм. Як офіцер запасу, що закінчив військову кафедру під час навчання в КПІ, артилерист за військовою спеціальністю, тоді він розумів, що настав саме той момент, коли необхідно застосувати отримані знання і виконати священний обов’язок. Сам відправився до військкомату і зібрав в рюкзак найнеобхідніше. А 22 березня 2014 покинув домівку. Здавалося, ненадовго. Контракт підписав «до закінчення особливого періоду». Сподіваючись, очевидно, що цей період буде недовготривалим.

За розподілом, Віталій потрапив у розвідроту 30-ої окремої механізованої бригади, що базувалася в Новоград-Волинському Житомирської області. Рідній ОМБр не зраджує донині. З молодшого лейтенанта, звання якого отримав після навчання, виріс до капітана. Служить командиром батальйонної розвідки, має у підпорядкуванні 30 чоловік особового складу. Часто серед них трапляються зовсім юні бійці, яких інакше, як «сину», кликати не може. Тому й відповідальність за кожного командир несе колосальну. Передусім, за їхні життя і здоров’я. Через це кожна операція стає випробуванням на організованість, злагодженість, гарт. А кожна втрата перетворюється на особисту трагедію. Іноді доводиться пильнувати і за відносинами своїх хлопців з рідними, близькими, коханими. Важливо не проґавити мить, коли їм дуже потрібна підтримка старшого побратима.

Тримати на своїх плечах мирне небо над Україною для колишнього підприємця, а сьогодні капітана ЗСУ Віталія Загороднюка, не лише реалізація особистого потенціалу. Це – юнацька мрія бути військовим. Адже лише незначна дрібниця колись стала на заваді його вступу до військового училища. Але доля таки дала йому шанс.

І тепер він з захопленням розповідає про особливості професії своєму синові Юркові. Син Віталій виховує мужнім і відповідальним. Одного разу під час ротації провів навіть екскурсію для юнака у рідній військовій частині, щоб показати не лише святковий однострій, як то кажуть, а й буденність служби. Хлопець захопився побаченим і поки що розмірковує над вибором свого майбутнього. І надзвичайно пишається своїм татусем-героєм. Про це свідчать численні відзнаки Віталія Загороднюка. Найвищі серед них Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (квітень 2017 року), Медаль «Захиснику Вітчизни» (травень 2015 року), два Почесні нагрудні знаки Начальника Генерального штабу «За досягнення у військовій службі» (грудень 2015 та жовтень 2016 років).

Час потроху стирає гостроту подій кінця 2013 – початку 2014 років, які круто змінили долю України та внесли корективи в життя тисяч і тисяч українців. Війну зупинили на сході, тож ми можемо жити у своїх домівках, працювати, відпочивати, одружуватись і народжувати дітей. Але мусимо пам’ятати, що дотепер наші захисники і захисниці щодня, щогодини ризикують своїм життям заради нашого спокою. І дякувати їм. Не втомлюватись дякувати.

Віта ПЛИТУС, журналісттка, Новодністровськ
Фото надані Віталієм Загороднюком