Буковинець Ігор Кобеля: Якість української політики і життя українців треба міняти кардинально

Політика
20 березня 2017 року
2908
0

НАСТАВ ЧАС ЗМІН! /

З молодим енергійним креативним підприємцем, а тепер, вже виявляється, і політиком, я знайомий давно. Він із тих, хто швидко вчиться, а здобуте вміло й наполегливо впроваджує у практику. Тому Ігоря Кобелю і вважають успішним. Він мислить перспективно, чітко прораховуючи результат. З такими легко працювати, таким довіряють. Самобутній буковинський характер, підбарвлений досвідом від навчання в Європі, а точніше у Франції, вигідно вирізняє його з кола однодумців.

Передусім він – новатор, впроваджувати ноу-хау в бізнесі – саме собою, але цим його життєва позиція не обмежується. Він також прагне вмонтовувати передові досвіди, сучасні віяння у соціум, вважаючи, що фабрика талантів може запрацювати у кожній сільській школі. Головне – дати дітям поштовх, залучивши зокрема гранти. І він це робить у своєму Герцаївському районі Чернівецької області.

Чому Ігор пішов у політику, чому він представляє саме партію Валентина Наливайченка «Справедливість» і що від цього, вірогідно, скористає Буковина, я й намагався з’ясувати у цьому інтерв’ю.

– Давайте спочатку про вашу політ силу. З одного боку, популярність Валентина Наливайченка стрімко зростає. З іншого боку, в останній час він демонструє політичну всеядність, висловлюючи підтримку крайньо правим, хоча заявляє себе як центрист, підтримує блокадників окупованих територій, депутатів та активістів, котрі тиснуть на суд щодо Насірова і тому подібне. Валентин Наливайченко до того ж – колишній керівник СБУ, а довіра людей до силовиків не беззастережна.

– Треба розуміти, яким був Наливайченко на чолі СБУ. Не секрет, що до нього й після нього на цій посаді побували проросійські очільники й прямі російські ставленики. Він прийшов на посаду після Помаранчевого Майдану й одразу ж продемонстрував свою українськість. Уже у 2007 році з подачі СБУ – резонансна справа судді Конституційного суду Сюзанни Станік, яку звільнили з посади за порушення присяги. Одразу після цього у 2007 році – розслідування корупційних справ стосовно високо посадовців Мінтрансу і затримання тодішнього Міністра Рудьковського.

Саме завдяки Валентину Наливайченку було відвернуто загрозу втрати Україною контролю над нашою ГТС на користь російського Газпрому, потім – ряд справ стосовно суддівської корупції. Однією з найрезонансніших тоді стала справа судді-колядника Зварича. Вже перебуваючи на посаді у 2014 році, Наливайченко висунув аргументовані обвинувачення у розкраданні бюджетних коштів, ухиленні від сплати податків, розкраданні держмайна, у рейдерстві низці високопосадовців режиму Януковича. У 2015 СБУ передає до Генпрокуратури всі необхідні документи у справі «БРСМ-нафти», де фігурантом був і тодішній заступник Генпрокурора Даниленко. Це тільки ряд не дуже відомих громадськості фактів діяльності Валентина Наливайченка. Громадськість більше знає про його зусилля з деКДБізації, розсекречування архівів НКВС у частині справ стосовно Голодомору та інших злочинів комуністичного режиму проти людини.

Завдяки Наливайченку люди дізналися правду про розстріли й катування, про все, що творилося у катівнях і концтаборах СРСР. За матеріалами, оприлюдненими СБУ, були створені музеї, як наприклад, Тюрма на Лонцького у Львові. Архівні матеріали потрапили до рук дослідників, із ними може ознайомитися кожен українець.

Не дуже відома й діяльність СБУ часів Наливайченка у Кримській автономії, а там у 2008 році було порушено кримінальні справи проти ряду проросійських організацій, які тоді захищала Генпрокуратура, а вона була під регіоналами. Але саме Наливайченко домігся виселення усіх сепаратистських організацій з Криму та розірвав угоду про перебування феесбешників на Чорноморському флоті. Він же депортував мера Москви Лужкова й передав голові Меджлісу архіви стосовно розстріляних кримських татарів.

Після Революції Гідності Валентин Наливайченко знову очолив СБУ, але навіть у Київському управлінні, за його словами, працювати було ні з ким. Штат сформували з нових людей, було створено оперативні групи з офіцерів СБУ, котрі витягали з буцегарень Криму українських патріотів, було врятовано життя Блаженнішому Любомиру Гузару, який тоді перебував на півострові, десяткам українських активістів, автомайданівцю Олексію Гриценку, сину Анатолія Гриценка. Про нашого лідера можна довго розповідати. Я думаю, що його діяльність справедливо оцінять люди.

Що стосується нашої позиції щодо блокади торгівлі з ОРДЛО, то вона чітка: ми підтримуємо блокаду, тому що офіційна влада нічого не зробила для того, щоб зупинити бізнес на крові законними заходами. Ми засуджуємо силовий розгін активістів та демонтаж редутів, вважаючи такі дії антиукраїнськими. Якщо можновладці за три роки війни не спромоглися забезпечити паливно-енергетичний сектор незалежними від окупанта ресурсами, це свідчить лише про некомпетентність такої влади. Блокадники виборюють економічну незалежність України від агресора, унеможливлюють торгівлю із сепаратистськими анклавами, припиняють корупцію на війні. На Майдані українці вибороли право не дозволяти більше нікому використовувати спецслужби та правоохоронців для боротьби з громадськими активістами. Влада цього не зрозуміла.

– Точаться розмови, що Сполучені Штати розглядають кандидатуру Наливайченка як одного з реальних претендентів на посаду Президента України. Що Ви можете сказати з цього приводу?

– Його кандидатуру на цю посаду розглядають не тільки американці, котрі підтримують його боротьбу з корупцією. Як реального кандидата на цю посаду його розглядаємо й ми – члени Руху «Справедливість» і мільйони українців, котрі прагнуть мати президента-патріота, державного діяча без бізнесів, офшорів і зв’язків з олігархами. Послідовного борця з корупцією і послідовного політика. Сам Наливайченко заявив, що готовий стати Президентом, якщо його підтримають люди.

– Справа Насірова викликає багато сумнівів щодо доказової бази. НАБУ допустило низку процесуальних порушень, які можна буде оскаржити в Європейському суді. На суд тиснули громадські активісти, що теж є кримінальним правопорушенням. Яка позиція вашої політичної сили стосовно цього?

– Я вважаю, що арешт Насірова викликав такий резонанс, тому що НАБУ затримало посадовця, який є однією з ключових шестерінок у корупційному механізмі нинішньої влади, точніше її правлячої верхівки. Тому наша позиція зрозуміла. Нам важливо, щоб суд був публічним і справа була доведена до логічного завершення. Більше того, як заявив Валентин Наливайченко, а він називає розслідування стосовно Насірова справою з розкраданням народних податків, невдовзі повинні з’явитися інші фігуранти. Він їх обов’язково повинен назвати, тих осіб, кому надходило близько 30 % відкатів з ПДВ, щоб ми побачили, яка політична партія фінансувалася цими коштами.

Наш лідер сподівається, що слідом за Насіровим під суд підуть нардепи від БПП Ігор Кононенко та Олександр Грановський, а також голова Нацбанку Валерія Гонтарєва. Валентин Наливайченко пояснив своє переконання тим, що саме корупційні діяння цих осіб були задокументовані ним ще в червні 2015 року й були передані у відповідні органи, включно з Мінюстом США.

В інтерв’ю Дмитру Гордону Наливайченко заявив, що, за інформацією, якою він володіє, в розслідуванні справи Насірова серйозно зацікавлені американці.

– Пане Ігорю, Ви очолили обласний осередок Руху Валентина Наливайченка у Чернівецькій області. Ваше дитинство пройшло в Герцаївському районі. Ви працювали в облдержадміністрації. Попри це дехто закидає Вам необізнаність у проблематиці Буковини. Можете зупинитися на основних проблемах нашого краю?

– Спочатку хотів би зупинитися на темі, яка нині на слуху – гідроелектростанції. Буковина – потужний виробник електроенергії. Для цього, у збиток екології та заливши водним плесом цілі села, у тому числі з цвинтарями, був збудований Дністровський каскад електростанцій. Черга за чергою запускає нові енергоблоки Дністровська ГАЕС.

Кому прийшла на думку ідея збудувати на Дністрі, який і так втратив свою повноводність, замулюється, зазнає екологічних втрат, ще чергу електростанцій, я достеменно не знаю. Але дуже боюся, що мешканці області, особливо тих сіл, котрі розташовані вздовж Дністра, стали заручниками чийогось намагання отримати від Уряду значні кошти й успішно, з відкатами, освоїти їх на цей сумнівний прожект. Зрозуміло, що про потреби громадян, які проживають в області і вздовж Дністра, не йдеться. Я думаю, відповіді на всі питання мав би дати керівник Укргідроенерго Ігор Сирота. Цю тему непотрібно заполітизовувати, треба просто отримати відповідні висновки екологів, біологів, Держспоживнагляду з урахуванням думок громадськості, яка має бути ознайомлена з проектом. Нині громади отримали нові права, у тому числі – й відстоювати свої інтереси на рівні держави.

Не менш важливим є зупинити неконтрольовані вирубки лісів. Лісова тема є першою за значимістю та фінансовим оборотом «хлібною» темою в області. Упродовж десятиліть вона є головним інтересом влади, яка періодично змінюється, та силових структур, які наввипередки намагаються встановити контроль за заготівлею лісу, його транспортуванням, складуванням, переробкою.

Силовики навіть тримають під собою ряд пилорам. Ділова деревина вирубується за принципом найменших затрат і найкоротшої логістики, без значного заглиблення у лісові масиви на найбільш доступних для вирубування, завантаження та транспортування територіях. Є цілі масиви, де ліс глибиною 300, а той менше метрів, залишився тільки вздовж автомобільних доріг. Далі вглиб – суцільні вирубки. Вирубується ліс і на схилах уздовж річок, берегами яких пролягають автомобільні дороги, створюючи екологічну загрозу й форс-мажори у вигляді паводків, селів, що змивають цілі села, мости й дороги вздовж русла річок після танення снігів та після тривалих злив. Аерозйомка та фото, отримані з супутників, засвідчують рівень лісової вакханалії у буковинських Карпатах, які лисіють щодня.

Поза участю і без відома лісників вирубується незначний сегмент лісу, який, в основному, йде на потреби місцевих мешканців. Усе інше – контрольоване лісниками, лісгоспами, правоохоронцями, керівниками районних адміністрацій та рад.

Лісопереробкою в області займається кілька підприємств, які не мають відповідного технічного оснащення, щоби виготовляти товари з деревини, котрі можна реалізовувати в торговельній мережі України, а тим більше відправляти на експорт. Виняток складає хіба що фірма «Техно» (власник Вячеслав Добровольський), яка вже 15 років експортує свою продукцію за кордон. Тому основною статтею експорту є ліс-кругляк.

Він є й темою для контрабандного переміщення в Румунію й Молдову через так звану «зеленку», тобто через ліси й поля. Контрабанда лісу несуттєво програє основній цигарковій контрабанді, і то тільки через більшу габаритність і нижчий навар.

Є цілі території, де основною зайнятістю населення є контрабанда. Це села Глибоцького і Сторожинецького районів, прилеглі до кордону. Як, наприклад, одне з найбагатших сіл Буковини – Красноїльськ, де майже все населення поголовно займається незаконним переміщенням лісу і цигарок до Румунії.

Так продовжуватися не може. Лісові ресурси Чернівецької області під загрозою тотального винищення. Подібне відбувається в усіх українських Карпатах. Треба негайно спрямувати всі зусилля влади, силових структур на припинення лісової вакханалії. Треба негайно встановити громадський контроль за кожним лісовозом. Тільки разом ми зможемо зберегти те, що залишилося від Карпат для наших дітей. Сумніваюся, що за нинішньої влади, яка загрузла в корупції, це можливо зробити.

Другою серйозною проблемою є незаконний вибір піщано-гравійної суміші. Буковину омивають кілька гірських річок басейнів Дністра та Дунаю – Прут, Серет, Черемош та інші менші. Галька і пісок, масово забраний з гірських річок у дикий спосіб, використовуються як будівельний матеріал у населених пунктах, що прилягають до водойм.

Але це не головна загроза екології Карпат та обмілінню річок. Головною небезпекою є промисловий видобуток гальки та піску. У розпорядженні шутрових браконьєрів, а так на Буковині називають гальку, сучасні екскаватори та бульдозери сучасного виробництва, а також потужний автомобільний парк. І вдень, і вночі дорогами Буковини снують самоскиди з гравійно-піщаною сумішшю та міксери-бетономішалки на колесах, які розвозять замовникам вже виготовлений з краденої гальки бетон, якою, у порушення будівельних технологій, заміняють щебінь. На несанкціонованому заборі гальки заробили мільйони цілі династії.

Бетонні вузли, де її змішують із цементом, у великій кількості є в наявності в усіх районах, де протікають річки. Цей бізнес теж контролюється і кришується силовиками, а місцеві й обласні керівники разом з екологами й природоохоронцями теж наживаються на цьому, лише імітуючи діяльність.

Усі новозбудовані торговельні комплекси, супер- та мегамаркети зведені на забраній з річок гальці, яку вивозили без будь-якої оплати у місцеві бюджети. Усі будинки, які зводяться за новими технологіями, в основному з бетону, теж будуються наполовину з дармової сировини. Як результат – обміління річок, повені, завдання збитків населенню та спрямування чергових повеневих державних грошей на ліквідацію наслідків, відбудову житла, доріг, мостів, відшкодування населенню.

Забір гальки є по грабунком природних надр. Навести лад у цій сфері дуже просто: кожна вантажівка, яка незаконно перевозить шутер, має державний номерний знак, прізвище, ім’я та по батькові власника, що дає змогу з’ясувати замовника. Досить лише облікувати обсяги виробництва бетону на численних бетонних вузлах, взяти під контроль рух автоміксерів, і півсправи буде зроблено. Але для цього треба усунути від корупційних діянь податківців, екологів, поліцейських на дорогах, котрі сприяють гравійному бракон’єрству.

Що вже й казати про дороги. Починаючи з Чернівців, які ніяк не можуть обрати собі справжнього мера-господарника, проблема доріг буквально переслідує Буковину. Чернівці – це окрема тема, яка вимагає ретельного вивчення міського бюджету, його статей доходів і витрат.

Що стосується області, то навіть з огляду на державне фінансування, на гроші, які виділяють на дороги з перевиконання плану на митницях, розташованих у Чернівецькій області, кошти на дороги теж освоюються неефективно. А через область проходять дороги міжнародного значення, які з’єднують Туреччину та Балкани з Євросоюзом, Молдовою, Білоруссю, Росією. Але це не означає, що їх ремонтують, дбаючи про обличчя й репутацію держави.

Усе відбувається через низьку ефективність організацій, які відповідають за дороги, низький контроль та зацікавленість з боку обласної влади, корупцію та розкрадання коштів у цій сфері.

Дороги для Буковини є важливими ще й тому, що Чернівецька область завжди була дотаційною. У неї, після ліквідації підприємств оборонки, які роздерибанили за партійною приналежністю, в основному – Народний фронт, практично не залишилося промисловості, де можна було б зайняти людей, а аграрний сектор не може швидко розвиватися через відсутність необхідних площ. Тому область, де значний відсоток території становлять гори, могла би, за прикладом Румунії та альпійських Австрії, Італії, Швейцарії, заробляти на туризмі. Та, щоби розвивати навіть зелений туризм, без необхідності створення відповідної інфраструктури і сервісів європейського ґатунку, в області повинні би бути, принаймні, дороги.

Але доріг, які би влаштували іноземця чи українця з інших регіонів і сполучали б Чернівці з гірськими районами, у доброму стані практично не залишилося.

Віддаленість гірських районів через розбиті дороги створює проблеми й в іншому. Наприклад, у Путильському районі, де місцеве населення завжди масово тримало корів гірської породи, які випасаються на екологічно чистих травах і дають якісне молоко з високим ступенем жирності, не мають куди його здати. У районі працює тільки одна маленька молочарня, яка не може освоїти пропозицію. Це змушує людей скорочувати поголів’я.

Через віддалену логістику горяни мають проблему зі здачею м’яса теж екологічно чистих бичків та свиней. Заготівельники приїжджають за 200 з лишнім кілометрів з Кам'янця-Подільського Хмельницької області і скуповують м'ясо практично за безцінь.
Молоко такого гатунку могло б іти на виробництво елітних сирів, а путильчани займаються ще й вівчарством, проте нема відповідного обладнання, технологій та знань і, зрозуміло, коштів, щоби започаткувати бізнес. Обласна влада пошуками інвестора не переймається.

Проблемою є й перевиробництво фруктів, які не мають збуту. В останні роки площі, залучені під розбивку нових яблуневих садів, стрімко збільшувалися. Причиною було серйозне дотування садівництва державою й хороші ринки збуту в Росії. Зараз цей процес, за винятком вирощення саджанців горіха й закладення горіхових садів, призупинився. Горіх став дуже популярним і навіть дещо потіснив цигарки як предмет контрабанди. Буковинські горіхи масово відправляються у Туреччину, країни Перської затоки, Грузію, Іран, де є одним із найважливіших інгредієнтів місцевих кухонь.

Буковина є територією, де врожай волоського горіха високий, а населення здавна володіє культурою його вирощення.

Але повернемося до яблук. Війна з Росією економічно підірвала буковинських садівників, особливо тих, які вирощували сади десятиліттями, як це відбувалося у Хотинському, Кельменецькому, Сокирянському районах ще за Радянського Союзу, й орієнтувалися на російський ринок. Переорієнтуватися на європейський ринок практично неможливо, за винятком спільного підприємства «Сварог» у Сокирянському районі, яке дотримується європейських технологій і якось продає свою продукцію на Захід. Дійшло до того, що у селах Хотинського району, де є ідеальні умови для садівництва, люди почали вирубувати яблуні, груші, сливи, абрикоси і займаються городництвом. Допомогти садівникам, залучивши інвестора, який, приміром, міг би переробляти яблука на концентрат, котрий можна продавати в Європу, буковинська влада теж не спромоглася.

Не може влаштовувати й низький рівень співпраці із сусідніми країнами. Буковина втратила через те, що корумпована влада свого часу відбила бажання австрійців розмістити потужний сучасний деревообробний комбінат у Глибоцькому районі. Австрійці відмовилися платити багатомільйонний відкат і збудували підприємство на румунській території біля українського кордону. Те, що наш ліс прямує туди, а ми позбавлені податків і створення робочих місць у депресивних районах, пояснюється саме цією причиною.

Пропозицій від Євросоюзу було чимало, як і конкретних пропозицій із фінансування тих чи інших проектів. Проте неповороткість та жадібність нашої бюрократії цьому завадили. Прикладом таких нереалізованих можливостей є відсутність нового митного терміналу на КПП «Порубне», кошти на будівництво якого нам вже 10 років пропонує виділити Євросоюз, а ми все не можемо підготувати проект з їх освоєння.

І це тільки частина з тих проблем, які заважають нам жити, розвиватися, багатіти на своїй землі. «Справедливість» Валентина Наливайченка розгорнула свою діяльність в області не задля участі в політичній тусовці. Ми прийшли працювати і разом із громадою зайнятися подоланням корупції, вирішенням наших нагальних, у першу чергу соціальних, проблем.

Інтерв’ю взяв Сергій СУЛИМА
Фото з архіву

Більше новин по темі: