Трамп і червона кнопка: як ухвалюють рішення про ядерний удар

 

Помічник нестиме сумку-портфель, у якій буде валізка. Її називають "ядерним футбольним м'ячем", передає ВВС Україна.

 

Нового президента на той час вже поінформують, як активувати коди запуску стратегічного ядерного удару. Як тільки Дональд Трамп складе присягу президента, помічник із сумкою-портфелем тихцем, не привертаючи уваги, підійде і стане поруч із ним.

 

Після цього Дональд Трамп буде єдиною людиною в США із правом дати наказ, який менш ніж за годину здатен спричинити загибель мільйонів. Тож багато хто запитує: з огляду на різкий темперамент і імпульсивність політика, чи можна запобігти його необдуманим рішенням, здатним мати катастрофічні наслідки?

 

Тут варто зауважити, що Дональд Трамп уже почав дистанціюватися від своїх попередніх провокаційних заяв про ядерну зброю. Нещодавно він сказав, що буде останнім, хто цю зброю використає, хоча й не виключає такої можливості.

 

У структурі командування США є і інші особи, як, наприклад, майбутній міністр оборони, колишній генерал морської піхоти Джеймс Маттіс. Але, як зазначає експерт із питань нерозповсюдження ядерної зброї Марк Фітцпатрік з Міжнародного інституту стратегічних досліджень у Вашингтоні, врешті-решт лише сам президент може дати наказ про запуск ракет.

 

Ніхто не може заборонити президенту це зробити, відзначає він, але "у процесі між наказом і його виконанням братимуть участь і інші люди".

 

Сценарій, за якого некерований президент наодинці прийме таке рішення, - нереалістичний. Але теоретично президент може віддати такий наказ, і міністр оборони, за конституцією, зобов'язаний його виконати.

 

Знову ж теоретично, міністр може відмовитися виконувати такий наказ, якщо має причини сумніватися в психічному здоров'ї президента, але це прирівнюється до військового заколоту. Президент має право звільнити міністра на місці і негайно дати аналогічний наказ його заступнику.

 

 

Також теоретично, згідно з 25-ю поправкою до конституції США, віце-президент міг би оголосити, що президент не тямить себе і і не може ухвалювати відповідних рішень. Але для цього його має підтримати більшість кабінету міністрів.

 

У валізці, або "ядерному футбольному м'ячі", який завжди перебуває біля президента, лежить так звана "чорна книга". У ній розписані можливі сценарії із нанесення ядерних ударів з боку США. Для того, щоб отримати доступ до документа, президент повинен підтвердити свою особу за допомогою спеціальної пластикової картки.

 

Вашингтоном ходять чутки, що один із попередніх президентів тимчасово втратив цю картку, залишивши її в кишені піджака, який відправили у хімчистку.

 

Після того, як президент вибере цілі для ядерного ураження з "меню", він - через голову Об'єднаного комітету начальників штабів - дає наказ командному пункту Пентагону, а потім, за допомогою запечатаних кодів, - ще один наказ штабу стратегічного командування США на військово-повітряній базі "Оффатт" у Небрасці.

 

Наказ запустити ракети передають розрахункам пускових установок за допомогою зашифрованих кодів, які повинні відповідати тим, що лежать в їхніх сейфах.

 

І США, і Росія мають достатньо ядерних ракет, аби знищити одне одного кілька разів. Наскільки відомо, лише на Москву націлено 100 американських ядерних ракет.

 

Сукупний ядерний арсенал цих двох країн становить понад 90% усіх ядерних боєголовок у світі.

 

З вересня 2016 року найбільше ядерних ракет має Росія. Наскільки відомо, кількість її стратегічних ядерних боєголовок сягає 1796; вони розміщені на міжконтинентальних балістичних ракетах, балістичних ракетах підводного пуску, а також стратегічних бомбардувальниках.

 

 

Виконуючи наказ президента Володимира Путіна, Москва витратила мільярди рублів на модернізацію своїх ядерних сил. Мобільні балістичні ракети постійно змінюють позиції в лісах Сибіру.

 

Станом на вересень 2016 року біля США були 1367 стратегічних ядерних боєголовок, розміщених у пускових шахтах, на підводних човнах і авіабазах, звідки їх можна завантажити на бомбардувальники.

 

Велика Британія має близько 120 стратегічних боєголовок, лише третина з яких встановлена на підводних човнах. Одна з ядерних субмарин Британії постійно перебуває десь у водах світового океану. Це називається "постійним морським стримуванням".

 

Швидкість міжконтинентальних балістичних ракет може сягати 27 тисяч кілометрів на годину. Вони залишають атмосферу Землі, а потім починають падати до своєї мети зі швидкістю 6,5 кілометрів на секунду.

 

Ракета здатна подолати шлях між Росією і США за 25-30 хвилин. Ракети з підводних човнів можуть сягнути цілі за 12 хвилин - завдяки тому, що субмарини здатні непомітно наблизитися до мети.

 

Отож, на те, аби зрозуміти: йдеться про помилковий сигнал чи початок Армагедону - є дуже мало часу. Запущену ракету неможливо зупинити, але якщо ракети залишаться в шахтах, їх може вразити супротивник.

 

Колишній співробітник Білого дому нещодавно розповів мені, що все залежить від того, за яких умов ухвалюють рішення про запуск ядерних ракет.

 

Якщо це результат тривалого обговорення, зваженого рішення завдати превентивного удару по країні Х, то в цьому процесі братиме участь дуже багато людей. Швидше за все, серед них будуть віце-президент, радник із національної безпеки і більша частина кабінету міністрів.

 

Але якщо перед США постане неочікувана стратегічна загроза - наприклад, помітять ядерні ракети, які вже летять в бік Америки, - то президент може особисто наказати запустити ядерні ракети.