Спогади про загиблого чернівчанина Героя Ігоря Крисоватого

Крисоватий Ігор Іванович був молодшим сержантом 3-го батальйону окремої тактичної групи 80-ї окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ Збройних сил України. Народився – 2.02.1992 р. в м. Чернівці. Загинув – 17.06.2014 р. разом з побратимами у бою з терористами в районі селища Металіст на околицях Луганська. Терористи атакували колону військовослужбовців із засідки. Залишились матір, наречена, сестри, брати. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (2014, посмертно).

- Ще маленьким хлопчиком Ігор часто полюбляв заходити в гості до мене, ми ж сусіди, - пригадує тітка Оксана. - Одного разу я захворіла та не пішла на роботу. Займалась господарством, на кухні. В той час прибіг Ігор, йому тоді було 5-6 років. Побачив мене і сказав - «Коли матиму дружину, буду робити по господарству все сам!»

Згодом, Ігор Крисоватий навчався у Бабинській ЗОШ І-ІІ ступенів. Вчитель фізичної культури Микола Михайлович Тирон пригадує, що Ігор зарекомендував себе з хорошої сторони та поділився своїми спогадами про хлопця.

- Я навчав Ігоря до 9 класу. Він був надзвичайно талановитим та здібним хлопцем. Здібності до спорту помітив одразу. Ігор брав активну участь у змаганнях як шкільного так і районного рівнів. Був справжнім патріотом своєї справи.

Згадуючи про хлопця, вчитель відзначає, що Ігор був надзвичайно турботливим, завжди всім допомагав. Був випадок, коли Микола Михайлович потрапив у лікарню. Ігор разом з класом прийшов його відвідати якраз напередодні змагань з волейболу. Вчитель попросив Ігоря, який був капітаном команди, здобути хоча б друге місце. На що хлопець упевнено відповів: «Все буде добре, не переживайте». Через кілька годин, вже після змагань, капітан команди радісно сказав: «Зайняли І місце. І дуже легко!». Так, Ігор Крисоватий двічі ставав чемпіоном області серед юнаків з волейболу.

- Я завжди підтримував зв’язки з Ігорем і після закінчення школи. Зустрічаючись з мамою Ігоря, завжди низько вклоняюся їй за сина, якого вона виростила справжнім чоловіком, патріотом своєї держави. Це був справжній герой школи, який став Героєм України. Я горджуся своїм учнем – Ігорем Крисоватим. Він назавжди залишиться у моїм серці та в серцях усіх односельчан, - з сумом сказав вчитель фізкультури.

Як пригадує вчителька зарубіжної літератури Бабинської ЗОШ І-ІІ ст. Орися Кейван, Ігорю у спадок від батьків передались велика працелюбність, порядність, відповідальність. Він завжди був готовий прийти на допомогу рідним, сусідам, однокласникам, вчителям.

- У кожної людини свій життєвий шлях, хтось його проходить легко, рівню стрічкою, а хтось тернисто, зате залишає після себе добру пам'ять. Таку пам'ять залишив після себе Ігор Крисоватий. Ігор любив уроки світової літератури. – розповідає Орися Михайлівна. – З великою зацікавленістю слухав мої лекції про письменників. Особливо його приваблювали пригодницькі романи. Дуже важко жити з думкою, що Ігор уже ніколи не переступить поріг рідної школи, свого класу, що я не побачу його усмішки. Ми пам’ятатимемо про тебе, тому що Герої не вмирають…

З 2007 по 2009 роки Ігор продовжив навчання у Карапчівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Цей період був не найкращим для учнівського та педагогічного колективів, тривала реконструкція шкільного приміщення. Уроки проводилися під шум вантажівок та будівельної техніки, стукіт молотків.

- Спілкуючись між собою, вони висловлювали жаль, що мало часу навчатимуться у відремонтованій школі. Пам’ятаю репліку Ігоря: «Не прийдеться навчатись в оновленій школі, це не справедливо, правда. Але тут буде здобувати знання хтось інший, саме для них ми монтуємо нові парти», - говорить директор школи Оксана Мамінчук. - Минуло 5 років. У світлих кабінетах за партами сидять інші хлопчики та дівчатка. А Ігоря не стало... Загинув за Щастя. Не тільки за місто у Луганській області, а й за щастя сучасних і прийдешніх поколінь українців. Жити і творити заради когось - і навіть померти за Україну - було девізом його життя.